Співочі Петрушки не лише піснями живуть

озброєння нічого особливого протиставити радянській армії не могли. Згодом він повернувся додому. Минуло кілька років й родичі з Москви повідомили, що для нього знайшлася робота. Терентій зібрав нехитрі пожитки й рушив до найближчої пристані, щоб пароплавом дістатись до Києва, а звідти – до Москви.. Чекав-чекав він транспорту, а того все не було. Аж ось почулися вибухи й хтось крикнув, що розпочалась війна. Звісно, наш герой знову потрапив до війська. Їх частина тримала оборону на Десні. Вдень атаку відбили. Але набої підходили до закінчення. Вранці коли бійці зібрались снідати, вийшов командир й сказав: «Хлопці, ми у глибокому котлі. На нашій техніці далеко не пройдемо. Тож збирайтесь, кидайте зброю й хто як може пробирайтесь по домівках. Я вдягну цивільний костюм й у разі, якщо затримають наші або німці скажу, мовляв, місцевий житель пас тут корів». Що вдієш. Терентій з кількома товаришами пішли через поле, посеред якого залишили гвинтівки. І щойно вийшли на дорогу, пролунало: «Хальт!» - ніби з-під землі виїхала німецька вантажівка з повним кузовом озброєних вояків. І солдати одразу підвели ріки: пручатись або тікати – тотожно самогубству. Так розпочалося чотирирічне життя Терентія в полоні. Несолодке настало для нього буття. Спочатку його відправили працювати на бауера, тобто на землевласника. Хазяїн був дуже хорошою людиною. Ніколи не знущався з робітників. Зате наглядач був справжнім садистом. Одного разу побив Терентія шлангом, з якого лилася вода. Та побив так сильно, що чоловік місяць не міг одягнути сорочку. Виникає питання: за що? А за те, що той поклав моркву у кишеню. Звісно зробив Терентій те не з бажання нашкодити господареві, а просто дуже хотів їсти. Баландою з води та брукви, якою годували полонених, особливо не наїсися. Потім групу полонених перевезли на роботу у кар’єр. Кілька місяців вони пропрацювали тут, й звідси їх відправили на залізобетонний завод. Коли пішли чутки, що поруч вже знаходяться американські війська, полонені гуртом вбили наглядача. Ні, тікати вони не збирались. Але ставлення до них з боку німців кардинально змінилось, коли поширилися чутки, що полонені вбивають німців. А згодом їх звільнили. Американці, як і скрізь, пропонували звільненим радянським полоненим перебиратись у штати. Дехто погодився. Дехто – ні. Зрозуміти можна і тих, і інших. Перші хотіли побачити інше життя, аніж злигодні вдома, до того ж про те, що зі звільненими полоненими проводитиме роботу НКВС теж певно чули. Другі ж просто хотіли додому. Незважаючи на все бажали побачити рідних. Хоча багато хто платив за цю можливість велику ціну – потрапив до концентраціного табору. Терентія Олексійовича ця доля обійшла. Хоча й його викликали на розмову у відповідні органи. Але до Сибіру, на щастя, не відправили.

Після повернення додому Терентій працював лісничим. Власне тут, у єдності з природою, він і прожив і пропрацював багато років.

2.3 Учасники партизанського руху

Друга Світова війна для Петрушок стала наступним періодом випробувань. 12 липня1941 року село було окуповано німецькими військами. Серед мешканців Петрушок була розгорнута агітація за роботу у підпільних партизанських загонах. Серед учасників партизанського руху були:

Алексєєнко Михайло Андрійович ( 1924 р.), з 04.42 по 11.43 рік був зв’язковим 5 партизанського батальйону Київського партизанського з’єднання ім. М. Хрущова, нагороджений медаллю «Партизан Вітчизняної війни» 2 ступеня.

Антоненко Андрій Кирилович ( 1907 р. ), з 04.42 по 11.43 рік був зв’язковим 5 партизанського батальйону Київського партизанського з’єднання ім. М. Хрущова (переправляв людей до партизанських з’єднань).

Шанич Сергій Васильович ( 1922 р.), з 04.42 по 11.43 рік був зв’язковим 5 партизанського батальйону Київського партизанського з’єднання ім. М. Хрущова. Перерізав телефонні кабелі німецького управління по трасі Житомирського шосе. Нагороджений медаллю «Партизан Вітчизняної війни» 2 ступеня.

Починок Марія Іванівна ( 1908 р. ), з 04.42 по 11.43 рік була зв’язковим 5 партизанського батальйону Київського партизанського з’єднання ім. М. Хрущова, поширювала листівки в тилу ворога у села Дмитрівка.

Угляренко Федір Михайлович ( 1922 р.) з 04.42 по 11.43 рік був зв’язковим 5 партизанського батальйону Київського партизанського з’єднання ім. М. Хрущова.

Крім зазначених петрушчан участь у партизанській війні брали: Павлюк Макар Федорович, Зимогляд Степан Матвійович, Гаркавенко Кіндрат Петрович, Ткаченко Онисія Федорівна, Алексєєнко Тетяна Тимофіївна, Угляренко Марія Карпівна, Здоренво Марія Андріївна, Каліга Ларіон Омелянович, Лютий Сергій Федотович, Кокот Іван Іванович, Зінченко Горпина Тихонівна, Люти Онисія Йосипівна, Кокот Катерина Федорівна, Іванова Катерина Гнатівна, Косован Надія Петрівна, Шаповал Тетяна Петрівна – учасники партизанських дій, які брали участь у диверсійній та саботажній роботі на території окупованого села, поширювали літературу, спасали радянських полонених, діставали для них документи тощо.

Крім зазначених осіб у звітах до Київського облвиконкому значаться Угляренки Захар Сидорович та Сергій Миколайович, Павлюк Макар Федорович, Алексєєнко Михайло Арсентійович.

2.4 Список загиблих петрушан на полях Велико ї Вітчизняної війни

Петрушчани, які загинули на полях Великої Вітчизняної війни:

Алексеєнко Михайло Арсентійович

Алексеєнко Григорій Арсентійович

Антоненко Паво Олексійович

Антоненко Степан Пилипович

Антоненко Василь Караилович

Антоненко Федір Данилович

Багнюк Дмитро Аврамович

Борсук Степан Петрович

Борсук Василь Петрович

Бугіль Іван Степанович

Гаркавенко Іван Петрович

Гаркавенко Петро Олександрович

Гайдай Григорій Нестерович

Гайдай Семен Модестович

Горовенко Олександр Кирилович

Горовенко Петро Олександрович

Григорчук Іван Григорович

Грузецьк Євдокія Іванівна

Гуца Олександр Гаврилович

Здоровенко Василь Якович

Зимгляд Євдокія Іванівна

Колумбет Федір Олексійович

Колумбет Яків Кіндратович

Копайленко Андрій Іванович

Копайленко Петро Андрійович

Кукульчук Ульян Назарович

Мартиненко Павло Савелійович

Михайленко Іван Оверкович

Михайленко Федір Степанович

Михайленко Яків Савелійович

Мороз Олександр Дмитрович

Мороз Зіновій Теофанович

Мороз Іван Теофанович

Мороз Євдокія Пилипівна

Мотицький Микола Іполітович

Пилипенко Павло Назарович

Попович Михайло Терентійович

Палій Павло Юхимович

Попович Семен Терентійович

П’явка Василь Трохимович

Руденко Микола Андрійович

Руденко Микола Васильович

Руденко Тимофій Данилович

Рожко Сергій Іванович

Сапанчук Василь Власович

Самойленко М. Т.

Сябренко Іван Якович

Сябренко Ілля Євгенович

Сябренко Михайло Олексійович

Сідаков Михайло Олексійович

Спектор Лев Ізмайлович

Сумін Іван Дмитрович

Сусла Яків Павлович

Терещенко Микола Павлович

Ткаченко Олексій Тарасович

Ткаченко Павло Терентійович

Угляренко Антон Сидорович

Угляренко Василь Тихонович

Угляренко Дмитро Вікторович

Угляренко Лука Ярофійович

Угляренко Степан Степанович

Угляренко Павло Хомич

Угляренко Петро Лукич

Франціфоров Микола Платонович

Шамич Василь Йосипович

Шамич Михайло Прокопович

Шамич Михайло Самсонович

Шамич Роман Свиридович

Ярмоленко Максим Іванович

За мужність, виявлену на фронтах війни, 37 мешканців села нагороджено орденами і медалями СРСР. 10 чоловік було вигнано на примусові роботи до Німеччини.

29-04-2015, 02:04