Після революційних подій 1905–1907 рр. на селі відбувались події, пов’язані з столипінською земельною реформою. Головне гальмо у розвитку сільського господарства Столипін вбачав у сільській общині, до якої були прикріплені селяни і контроль якої тяжів над ними. Селянину важко було залишити общину, він не міг продати землю, якою користувався, оскільки вона належала общині. Община здійснювала періодичний перерозподіл земельних ділянок між своїми членами. Одного разу селянин мав землю в одному кутку села, наступного – в іншому. Тому він не був зацікавлений в застосуванні сучасних засобів виробництва, сільськогосподарських машин, добрив, впровадженні кращої сівозміни. Такий стан речей сприяв збіднінню села і посилював його революційність. Петро Столипін, міністр внутрішніх справ, поставив за мету зруйнувати общину, створити на селі міцне, заможне селянство, яке стало б опорою існуючій владі. Реформа була започаткована Указом від 9 лютого 1906 року і завершена Законом від 14 червня 1910 і 29 травня 1911 року. Скасовувались обов’язкові земельні общини і надавалось кожному селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відруб». Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати «хутір». Тільки угіддя – ліс, сіножаті – залишалися у спільному володінні. Відруби та хутори відводилися селянам не тільки на надільній землі. Уряд створив спеціальний фонд з державних та викуплених селянським банком у поміщиків земель, які продавалися селянам на виплату протягом 55,5 років. Внаслідок столипінської реформи на Правобережній Україні майже вся земля в особисту приватну власність. Намагання Столипіна створити заможну селянську верству увінчалися лише частковим успіхом. Дійсно, земельна реформа відкрила широкі можливості для підприємливих, кмітливих селян. Але одночасно зі зростанням багатшої верстви збільшувалась бідняцька, яка у цей час становила приблизно третину всього селянства України. Подекуди біднота отримавши землю у власність, продавала її за безцінь. Малоземельним селянам аграрна реформа не тільки не дала можливості зміцніти, але й прискорила їх повне розорення й остаточно перетворила у пролетарів[87] .
Саме такі події відбувалися у селах Соломірка і Клітища у 1907–1911 рр. Тут також виникали заможні селянські господарства, в яких господар «гнув горб день і ніч», щоб потім «стати» куркулем і підкуркульником. Деякі селяни продавали свої землі і перебиралися у міста, стаючи там робітником на заводах і землях. Були випадки, коли селянин продавав всю свою землю, виручені гроші пропивав і прогулював, розорюючи сім’ю, а потім нарікав на владу, косо дивлячись на заможників і наймаючись за копійки, харч, одяг і дах над головою до них. Цей селянин потім стане першим членом комнезаму і вправним розкуркульником, поборником радянської влади. Адам Орловський нехотя продавав свої землі, боячись втратити дешеві робочі руки в міру того, як міцнітиме індивідуальне селянське господарство. Деякі селяни, продавши землю, переселялися у малообжиті землі Далекого Сходу і Сибіру, що уряд заохочував.
Столипінська реформа не зняла повністю гострих протиріч у селі. Зрослі ряди бідняків легко піддавались агітації соціалістів, які закликали до страйків та заворушень. Селян приваблювала ідея повної ліквідації дворянського землеволодіння з передачею їм поміщицької землі безкоштовно. Соціалістичні ідеї проникли і в маєток Адам Орловського.
В 1912 році відбувся новий підйом революційного руху на Поділлі, що не стихав з подій 1905–1907 рр. Страйкували в переважній більшості робітники заводів і фабрик. Новими революційними подіями на Поділлі ознаменувався і 1914 рік. Але почалась перша світова війна (1914–1918 рр.) і революційна боротьба була тимчасово перервана.
З початком військових дій у Клітищах і Соломірці відбулись мобілізаційні роботи людський і матеріальних ресурсів. З сіл України було призвано 47% працездатних чоловіків. З початком війни Поділля стало прифронтовою смугою. Селян сіл залучали до риття окопів, перевезення військового майна, лікування поранених, військові частини ставали на постій по селах і селяни були змушені їх харчувати. У селах забирали коней і волів, вози для перевезення, частина чоловіків, що залишилась, були у роз’їздах у зв’язку з наказами військових, про допомогу цивільних військовим. Все це зменшувало посівні площі, знижувалась урожайність, падав валовий збір продовольчих культур. Це викликало незадоволення селян війною. Щоб уникнути гужової повинності, селяни за безцінок збували тяглову силу, перетворюючись у бідняків і тікаючи на схід імперії. Це ще більше утруднювало життя на селі, адже ще до війни відчувалася нестача коней.
Ще до початку війни в 1914 році граф Адам Орловський залишає свої подільські володіння у Клітищах, Соломірці, Томашполі, Курилівці на ключницю Харитину Марійчак і вірних слуг і виїздить до Парижу[88] .
Незадоволення війною і національним гнобленням використовували різного роду партії, в більшості соціалістичні, з яких вирізнялись більшовики. Серед селян проводили агітацію за припинення війни, передачі їм землі у повну власність, знищення поміщиків та куркулів тощо. Це призводило до масових заворушень. Поділля було охоплено антивоєнними виступами. У 1914–1916 рр. воно за числом антивоєнних виступів посідало перше місце серед губерній України[89] . З поразкою у 1915 році російських військ і відходом їх з Галичини почались виселення людей на Поділлі, щоб вони не дістались окупантам і «не годували його». Люди йшли з дітьми, з майном, гнали худобу, яка по дорозі здихала, бо не було що їсти як людині, так і тварині. Люди заходили в села розорюючи їх і їхні населення, до жаху руїн приєднались пошесті тифу, червінки, процвітала антисанітарія. Це все змушувало селян виступати проти війни і царя, куплятись на гучні лозунги про дешевий хліб і безкоштовну землю.
Лютнева революція 1917 року призвела до нових масових виступів селян і робітників, всі хотіли миру і спокою, але Тимчасовий уряд і далі продовжував війну, що викликало гнів у народу[90]
В 1917 році відбувся новий сплеск української нації, її боротьби за свою незалежність. У березні 4 (17) числа 1917 року у Києві постала Українська Центральна Рада, що в перших двох своїх Універсалах визнавала Українську державу як автономію у складі російської федерації, а в Третьому Універсалі (6 листопада) проголосила незалежність української держави – УНР. Початкова політика ЦРУ стала на заваді донесення про неї саму інформації у провінції, де набирали сили більшовики. Більшовицьке «ходіння в народ» сприяло тому, що селяни не сподівались в той важкий час ні на Тимчасовий уряд, ні на ЦРУ, а тільки на Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.
7 листопада 1917 року влада у столиці імперії – Петрограді перейшла до більшовиків. На Україні залишились дві сили, що вирішували її долю – більшовики і ЦРУ. Промахи ЦРУ у політиці щодо більшовиків (особливо військове питання) призвело до того, що ЦРУ не була готова до війни з більшовицькою Росією. Більшовики з допомогою «п’ятої колони» в Україні розпочали наступ на Україну. Україна канула в нову хвилю боротьби за свою незалежність, але село жило: «В 1917 році в Соломірці народилося 15 хлопчиків і 21 дівчинка, померло – 10 чоловіків і 14 жінок, зареєстровано 7 шлюбів; у 1915 – народилось 23 хлопчика і 18 дівчаток, померло, відповідно, 18 і 28, шлюбів – 6; у 1916 – народилось – 12 і 15, померло 14 і 23, шлюбів – 5; у 1917 – народилось – 14 і 13, померло 23 і 12, шлюбів –12»[91] .
[1] Наш край. Вінниця, 1997. с. 6.
[2] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 6.
[3] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 9.
[4] Арсен Зінченко. Наш край – Поділля. Вінниця, 1992 с. 12.
[5] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 12.
[6] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 16.
[7] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 19.
[8] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 21.
[9] Приходню О.М. Слов’яни на Поділлі (VI–VIIст. до н. е.) – К., Наукова думка, 1975.
[10] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 47.
[11] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990 с. 48.
[12] Наш край. Вінниця 1997, с. 23.
[13] Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета. Под ред. Е.Сицинського. Выпуск 9. Приходы и церкви. Каменец-Подольск, 1901, с. 736.
[14] Киевская старина. 1888. т. 21 (июль).
[15] Історія України. Підготовка до іспиту. К., 1993 с. 17-18.
[16] Є. Сецинский. Приходы и церкви.с. 640-641.
[17] Наш край. Вінниця, 1997, с. 29.
[18] А. Яблунівський. Zrodvadzijowet. v. 1871, Warshawa.
[19] Киевская сторона 1899 т. 27 (октябрь).
[20] Щербак В. О. Антифеодальні рухи в Україні напередодні Визвольної війни 1648-1654рр. – К., 1989.
[21] Наш край. Поділля. Вінниця, 1992, с. 23.
[22] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990, с. 83.
[23] Наш край. Вінниця, 1997 с. 48.
[24] Є. Сицинський. Приходы и церкви. Выпуск 9. К.-П. 1901.
[25] Є. Сицинський «Труды». К.-П. 1916. Выпуск ХІІ. с. 35.
[26] Є. Сицинський «Труды». К.-П. 1916. Выпуск ХІІ. с. 37.
[27] Є. Сицинський «Труды».Приходы и церкви. Выпуск 9. К.-П. 1901.
[28] Є. Сицинський «Труды».Приходы и церкви. Выпуск 9. К.-П. 1901.
[29] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ХІІ. К.-П. 1916.
[30] Історія української культури. К., «Либідь» 1999, с. 74.
[31] Історія української культури. К., «Либідь» 1999, с. 76.
[32] Історія української культури. К., «Либідь» 1999, с. 87.
[33] Історія української культури. К., «Либідь» 1999, с. 89.
[34] Історія української культури. К., «Либідь» 1999, с. 103.
[35] Історія української культури. К., «Либідь» 1999, с. 109,
[36] Наш край. Вінниця, 1997, с. 67.
[37] Чорний М. Гайдамацька криниця / в селі Порик Хмільницького району/Вінницька правда, 16 серпня 1964р.
[38] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.
[39] Маркина В.А. Магнатское поместье Правобережной Украины II пол.18 в. – К.,1957.
[40] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.
[41] Slownik geogratiazhy. t. IV. Warszawa. 1883. s. 942.
[42] Slownik geogratiazhy. t. IV. Warszawa. 1883. s. 943.
[43] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.
[44] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.
[45] Український історичний журнал №1, 1991р.
[46] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.
[47] М. Грушевський. Ілюстрована історія України. – К. 1992. – с. 477
[48] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.
[49] Є. Сицинський «Труды». Выпуск ІХ. К.-П. 1901.
[50] ДАВО Д-470, спр. 76, опис І с. 240
[51] ДАВО Д-470, спр. 76, опис І с. 240
[52] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990, с. 116
[53] Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990, с. 116
[54] Київська старовина. Рік сьомий т. ХХ (січень-березень), 1888
[55] Сицинский Е. «Труды» Выпуск ХII. К.-П. 1916г.
[56] Сицинский Е. «Труды» Выпуск XII. К.-П. 1916г.
[57] Сицинский Е. «Труды» Выпуск IX. К.-П. 1901г.
[58] Сицинский Е. «Труды» Выпуск IX. К.-П. 1901г.
[59] Сицинский Е. «Труды» Выпуск IX. К.-П. 1901г.
[60] Сицинский Е. «Труды» Выпуск IX. К.-П. 1901г.
[61] Сицинский Е. «Труды» Выпуск IX. К.-П. 1901г.
[62] ДАВО Д – 196, опис 1, спр. 40
[63] ДАВО Д – 196, опис 1, спр. 40
[64] ДАВО Д – 196, опис 1, спр. 40
[65] ДАВО Р – 137, оп. І спр. 868 ар. 228-230.
[66] ДАВО Р – 137, оп. І спр. 868 ар. 228-230.
[67] Нариси історії Поділля, Хмельницький, 1990, с. 139.
[68] ДАВО Р – 137, оп. І спр. 965.
[69] Історія міст і сіл УРСР. Вінницька обл., К., 1972р.
[70] Гульдман В. Населенные места Подольской губернии. К.-П. 1893г.
[71] Гульдман В. Населенные места Подольской губернии. К.-П. 1883г.
[72] ДАВО Д – 196, оп. І спр. 66.
[73] ДАВО Д – 196, оп. І спр. 66.
[74] ДАВО Д – 196, оп. І. спр. 40.
[75] Сицинский Е. «Труды» К.-П. 1901. Выпуск ІХ.
[76] Життєві обрії «Наш рід і родовід». 1992 р. 20 лютого
[77] Сицинский Е. «Труды» К.-П. 1901. Выпуск ІХ
[78] Життєві обрії[Наш рід і родовід] 1992 р. 27 лютого
[79] Начальное народное образование в Подольской губернии 1908/9 год. К.-П. 1910 с.186
[80] Начальное народное образование в Подольской губернии 1908/9 год. К.-П. 1910 с.186
[81] Лещенко М. Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. К. 1977
[82] Лещенко М. Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. К. 1977
[83] Життєві обрії [Наш рід і родовід] 27 лютого 1992 р.
[84] Крылов А. Населенные места Подольской губернии К.-П. 1905г. с. 563
[85] ДАВО Р – 2625, оп. ІІІ, спр. 18, арк. 17
[86] Революційні події 1905-1907 рр. на Поділлі. Збірник документів. Вінниця, 1956 с. 70
[87] Воловик В. П. Класова боротьба в Подільській губернії перед Першою світовою війною – Л. 1968
[88] ДАВО Р – 2700 оп, VII спр. 1103 арк. 31
[89] Зеленюк І. С. 1917 рік на Поділлі – Л. Каменяр, 1966
[90] Українська історія журнал №4, 1967
[91] ДАВО Р –965, оп, І, спр. 16.
29-04-2015, 02:02