Природно-ресурсний потенціал і його структура

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах ( промисловість, сільське господарствол зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водокористування, здійснюване беспосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізняють потенційні, технічно можливі ( за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використування гідроенергоресурси. Потенційні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд кВт /год; з них технічно можливі для використання – 21,5 млрд кВт/год; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд кВт/год.

Лісові ресурси. Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, служать важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забеспеченістю лісом. Площа її ліфсового фонду становить 10,8млн га, в тому числі вкрита лісом – 9,4 млн га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований; від 43,2% в Івано-Франковській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21-22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировиними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд куб.м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн.куб.м до 10,2 млн.куб.м у 1997р., тобто майже на 30%.

Вікова структура лісів України характеризуеться такими співвідношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові- 37,7%, достигаючі та стинлі – відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5-2 рази нижче оптимальних величин.

Фауністичні ресурси. Рослинний покрив земної кулі надзвичайно богатий і різноманітний. Поширення рослинності (фітоценозів, рослинних асоціацій, формацій, типів) залежить переважно від кліматичних умов і має зональний характер.

На південь розташована зона лісів помірного поясу, яка поділяється на підзону хвойних лісів з такими деревними породами, як ялина, смерека, модрина, сосна, й підзону мішаних лісів, де поряд із хвойними ростуть листяні дерева (дуб, липа, клен, берест), й листяних лісів, основними породами яких є дуб, бук, граб, липа, клен, ясен та ін.

На південь від лісової зони лежить зона лісостепу, а ще південніше – степу. Характерна для степу природна рослинність- багаторічні дернові злаки (ковила, типчак, житняк, вівсюг тощо) – збереглася лише на невеликих ділянках; здебільшого степи розорані й перетворені на сільськогосподарські угіддя.

Людство використовує природну рослинність для випасу худоби (луки, степи, ліси), як сіножаті (луки, степи), для технічних потреб (ліси), для їжі (плоди, ягоди, гриби). Ще первісна людина навчилася вирощувати потрібні їй рослини, які називаються тепер культурними, або сільськогосподарськими культурами.

Дикі рослини, їх плоди широко використовуються в житті людини – для харчування, на корм худобі, для промислового перероблення, виготовлення ліків, озеленення (декоративні рослини); ліси, крім того, захищають грунти від ерозії та поля від посухи; регулюють водний режим водойм і грунтів, використовуються як санітарні смуги навколо міст, для відпочинку трудящих.

У своїй господарській діяльності людина не тільки відбирає певні корисні рослини, а й виводить різні сорти культур. Так, виведено пшениці понад 4 тис.сортів, картоплі- 1 тис., яблунь – 2 тис., груш – 5тис.

На земній кулі налічуеться близько 500 тис. видів рослин. Кількість видів рослин, що ними користуеться людина, досягає 23 тис.; вирощується понад 1500 видів культурних рослин, що становить менше 0,3% всіх видів; найбільше значення в господарстві мають лише 60-100 видів (0,0002%).

Устатистико-економічних працях сільськогосподарські культури поділяються на п`ять груп:1) хлібні злаки; 2) інші продовольчі (крім хлібних, плодоягідних, спеціальних); 3) технічні; 4) плодоягідні й спеціальні; 5) кормові..

Багати і різноманітний світ тварин є потужнім природним ресурсом суспільства. Це джерело їжі, промислової сировини, тяглової сили.

Відомо близько 1,5 млн різних видів тварин. Окремі види мають певні корисні для людства якості.. Тому людина використовує тварин віддавна – спочатку полюючи на них, а згодом – приручаючи й одомашнюючи. Люди сприяли створенню численої кількості порід свійських тварин.Тепер налічується близько 400 порід великої рогатої худоби, понад 250 порід овець, до 300 порід коней і т.д. (до свійських тварин належать усі тварини, що їх розводить людина для задоволення своїх господарських та лабораторних потреб).

Сільськогосподарські тварини дають людині продукти харчування (молоко, м`ясо, сало, яйця, мед), тяглову силу (коней, яків, волів, ослів, мулів, верблюдів, оленів, собак), сировинк для промисловості (вовну, шкури, молоко, м`ясо, шовкові кокони, віск). З відходів переробки продукції тваринцтва одержують молоко, корм (обрат, кісткове борошно), а також лікарськи припарати. Твариство дає також основне органічне добриво – гній.

З розвитком техніки зменьшується використання робочої худоби. Основну увагу в сучасному тваринництві зосереджують на розведенні продуктивної худоби, насамперед молочної та м`ясної..

Рекреаційні ресурси. Рекреаційні ресурси забеспечують відновлення та розвиток життевих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здров’я і підтримки працездатності населення. До рекреакційних ресурсів відносять об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматьичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України – на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній республіці Крим. Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо),рекреаційними райьонами (ркереаційні пункти і курорти з відповідною інфроструктурою), рекреаційними регіонами (група ркреаційних райьонів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов’язаних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих.

4 Характеристика природно-ресурсного потенціалу Придніпровського економічного району.

Картосхема №2

4.1 Мінеральні ресурси.

Інтегральний природно-ресурсний потенціал Придніпров`я – становитьмайже третину загальноукраїнського потенціалу. Основу його становлять вугілля, залізна і марганцеві руди, вогнетривкі глини й флюсові вапняки, цементна сировина.

Не тільки загальноукраїнське, а й світове значення мають поклади вугілля, залізної й марганцевих руд. Майже 8,6млрд т кам`яного вугля залягають у родовищах Дніпропетровської області (Західний Донбас).

Запорізька область багата на поклади рудних корисних копалин, зокрема залізних руд (Білозерський залізорудний район) і марганцю (Великотокмацький марганцеворудний район).

Із семи розвіданих в Україні родовищ золота 5 заплановано розробляти у центральній часті країни, з них три – на тереторії Дніпропетровської області: Сергіївське, Золота Балка, Широка Балка.

Розвідано запаси алюмінієвої сировини – боксити-нефеліни. Розпочато розробку родовищ нової алюмінієвої сировини у Дніпропетровській області. Їх запаси становлять 150 млн т. У рівних пропорціях вони містять сполуки алюмінію, заліза, електрокорунду. Розробка цих покладів дасть змогу повністю відмовитися від імпорту цієї сировини.

Розвідано також поклади бокситів (Широківський рійон), каолінів (просянівське родовище), граніту (Бородаївське, Нікопольське, Кудашівське родовища).

4.2 Земельні і агрокліматичні ресурси.

Серед зональних типів грунтів у Запорізькій області переважають чорноземи (75% площі області): на півночі – чорноземи звичайні, на півдні – південні та південні солонцюваті, майже повністюрозорані; на півдні й у південно – західній частині області – темно-каштанові й каштанові (10% її площі), переважносолонцюваті. На берегах лиманів, у заплавах річок поширені солончакові грунт. Еродованість орних земель – 49%.

По всій тереторії Дніпровської області переважають родючі чорноземні грунти (48% її площі), є також лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, деревно-піщані та ін. Еродованість орних земель – 40%.

З агрокліматичних ресурсів важливими є родючі чорноземи, достатня кількість сонячного тепла. Поряд з цим районом бракує вологи, водних ресурсів, що позначається на спеціалізації і розміщенні виробництва.

4.3 Водні ресурси.

Водними ресурсами район забезпечений нерівномірно. Так, густота річкової мережі на Лівобережній частині Дніпропетровської області сягає 1-1,5 км/км² . Головною річкою є Дніпро з багатьма притоками. У межах району знаходяться Дніпропетровське та частини Дніпродзержинського і Кахавського водосховищ. Збудовано також 127 невеликих водосховищ і понад 2 тис. ставків. Озер мало. Для постачання питної і технічної води Кріворіжжю споруджено канал Дніпро-Криви Ріг. Через територію Придніпровя проходять траси каналів Дніпро-Донбас та Каховського.

4.4 Лісові ресурси.

Лісові ресурси району становлять 800,5 тис. га, або 13,5% його території. На Дніпропетровщині є лиси двох типів: запливні і байрачні. Запливні ліси – у заплавах річок Дніпро, Орель, Самара, Вовча; найбільші масиви – Самарський бір і Дібровський ліс. Барачні ліси ростуть по схилах балок і ярів. Площа лісів області складає 78,9 тис. га. У Запарізькій області площа лісів становить 108 тс. Га, в тому числі штучно насаджених 32,3 тис. га. Основні лісові природи Придніпров`я – дуб, ясен, клен, акація, вільха, сосна, берест, липа, тополя та ін. Промислового значення лісові ресурси не мають.

4.5 Рекреаційні ресурси.

Придніпровський економічний район завдяки сприятливим кліматичним умовам добре забезпечений рекреаційними ресурсами. Але надмірна концентрація переважно матеріаломістких виробництв зумовила дуже напружену ситуацію в економічному районі.

Природні умови й ресурси району сприятливі для розвитку багатогалузевого сільського господарства, особливо зернового, а також для вирощувааня соняшнику, цукрових буряків, садівництва та м`ясо-молочного тваринництва.

5 Проблеми охорони і воспроізводства природних ресурсів.

Земельні ресурси. Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам рацірнального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу грунтоутворення, ерозійних процесів. Розораність земель є найвищою і досягла 56% території країни та 80% сільськогосподарських угідь. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд грн.

Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урехуванням їх зональних та регіональних особливостей.

Антропогенно-техногенний вплив на довкілля постійно збільшується, що призводить до деградації грунтового покриву. Однією з ознак деградації земель у країні є ерозія грунтів. Площа еродованих земель щорічно зростає на 80-100 тис. га. Внаслідок цього з грунтів щорічно виноситься величезна кількість поживних речовин, втрати яких тільки частково компенсуються добривами.

Інтенсивне використання чорноземів призвело до прогресуючої їх деградації, - ерозією грунтів уражено 18 % України.

Ерозія грунтів є основним і найбільш небезпечним дестабілізуючим фактором екологічної ситуації в ландшафтах, призводить до забруднення та замулення струмків, річок, ставків, посилення евтрофікації водойм. Великої шкоди грунтам завдає багаторазова механічна обробка: оранка, культивування, боронування. Все це посилює вітрову та водну ерозію. Згідно з прогнозом Інституту спостережень за станом сівту (Нью-Йорк), при існуюих темпах ерозії та знеліснення до 2030р. родючої землі на планеті стане менше на 960 млрд т, а лісів – на 440 млн га..

Небезпечноюпроблемою залишається забруднення грунтів викидами автомобільного транспотру. Найпотужнішим джерелом забруднення грунтового покриву є великі комбінати кольорової металургії. У прилеглих до них землях зареєстровані високі рівні важких металів..

У десятки разів перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднення грунтів нафтою і нафтопродуктами а місцях, повя`заних ізїї видобутком, переробкою, транспортуванням і розподілом.

Усе більш небезпечного характеру набуває засмічення та забруднення земель несанкціанованими звалищами промислових, побутових, сільськогосподарських та інших відходів виробництв та споживання.

Найбільш шкідливими для навколишнього природного середовища є забруднення грунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб.

Факторами погіршення якості земель, а отже, їх деградації, є перезволоження, заболочення, подвійне засолення, підкислення, дефляція, водна ерозія й осолонцювання.

Важливу роль у боротьбі з ерозією грунтів відіграють грунтозахисні сівозміни, агротехнічні та лісомеліоративні заходи, будівництво гідротехнічних споруд. За 2001 рік булоздійснено будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд: земельні вали і вали-канави, вали-тераси і вали-дороги, протиерозійні ставки-накопичувачі твердого стоку. Крім того, залужено сильнодеградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі. За 2001рік проведено вапнування і гіпсування грунтів.

Водні ресурси. На території України практично всі водойми піддаються антропогенному впливу. Якість води в більшості з них не відповідає нормативним вимогам.

Основний вплив водокористування на водні ресурси зумавлюється безповоротним водозабором іскидом забруднених речовин у водні об`єкти (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка скидів забруднюючих речовин, тис. т

Стресовий стан водних ресурсів настає тоді, коли обсяг річкового стоку не забезпечує принайнні 10-кратного розбавлення забруднених вод.

Джерелами забруднення визнаються об`єкти, з яких здійснюєть скид або інше надходження у водні об`єкти шкідливих речовин, що погіршуютьякість поверхневих вод, обмежують їх використання, а також негативно впливають на стан дна та берегових водних об`єктів.

Істотним чинником забруднення водних об`єктів залишаються підприємства вугільної, паливної галузей промисловості, кольорової металургії ( понад 90% стоків були забрудненими), чорної металургії(63%), хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування (майже половина) та житлово-комунального господарства (43%).

За останні роки істотно погіршилась якість води основних джерел централізованого водопостачання.

Водопровідні очисні споруди, що проектувалися та будувалися відповідно до раніше чинних нормативів, сьогодні вже не спроможні без удосконалення технології та застосування нових високоефективних реагентів перешкодити доступу в питну воду шкідливих речовин.

Висновок

У цій роботі були затронуті питання природно-ресусного потенціалу, види оцінок ПРП, його компонентна структура. На прикладі природно-ресурсний потенціалу України, а також її становище у світі.

Конкретно був розглянутий Приднепровський район. Його природно-ресурсний потенціал: мінеральні, земельні і агрокліматичні ресурси, а також водні, лісні та рекреаціонні ресурси; його значення для України.

Також конкретно було розглянуте питання про проблеми охорони і воспроізводства природних ресурсів. Було вивчено становище України, проблеми сьогодення і проблеми, які можуть нас очікувати у майбутньому. Я вважаю це питання дуже актуально у наші часи, і воно бентежить багатьох людей.

Літеретура

1. Н.Г. Тарасенко. - Экономические районы Украины.- К.: 1998.

2. А.П. Голіков та ін. - Вступ до економічної і соціальної географії. – К.: Либідь, 1997.-320 с.

3. М.М. Паламарчук, О.М. Паламарчук. - Економічна і соціальна географія України з основами теорії. – К.: Знання, 1998.-416 с.

4. Є.П. Качан. - Розміщення продуктивних сил України. – К.: 2001. – 552 с.

5. С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - Розміщення продуктивних сил України. – К.: 2000 – 364 с.

6. М.А. Хвесик, Л.М. Горбач, П.П. Пастушенко.- Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. – К.: 2005. – 344 с.

7. В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семелов та ін. – К.: «Знання», 1998. – 546 с.

8. В.М. Нижник. - Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. – Хмельницький: 2003. – 327 с.

9. Ф.Н. Сухопара, В.И. Удод. – Проблемы развития и размещения производительних сил Донецко – Приднепровского района. – Моссква «Мысль»,1976.

10. Пінчук оцінка природних ресурсів // Фінанси України. – 2005. - №5.

11. О.Ф. Совченко. – Економічний аналіз використання природних ресурсів //Актуальні проблеми економіки. – 2004.- №11.

12. І.Д. Андрієвський. – Економічні важелі ощадливого використання мінеральних ресурсів //Стратегічна паномарама. – 2004. – №2.