РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ: ВІРУСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ. ЗАХВОРЮВАННЯ ТРАВНОГО ТРАКТУ, ЩО СПРИЧИНЯЮТЬ АНАЕРОБНІ МІКРООРГАНІЗМИ
ВІРУСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
Інфекційний стоматит (слинотеча, везикулярний стоматит, мокра мордочка) — це дуже контагіозне, гострозаразне захворювання, яке швидко поширюється серед кролів. Характеризується запаленням слизової оболонки рота, переважно язика.
Етіологія. Збудником хвороби є фільтрівний вірус, який швидко руйнується при температурі 60° а також під дією сонячних променів.
Штучне зараження кроленят відбувається при втиранні фільтрату в скарифіковану та нескарифіковану слизову оболонку рота або ж при закапуванні його в ніс.
Вірус виділяють із слини, крові та сечі кролів.
Епізоотологія. У природних умовах зараження відбувається при контакті хворих кролів із здоровими. Хворіє молодняк віком 1—2 місяці.
Виникнувши в одній клітці, хвороба охоплює все більшу й більшу кількість тварин. З моменту відсадки кроленят від матерів кількість хворих різко збільшується. В окремих випадках протягом 10—15 днів захворює весь молодняк даного окролу. Потім кількість хворих зменшується до появи молодняка наступного окролу. Іноді хвороба не поширюється і обмежується кількома випадками.
Найбільше поширення інфекційного стоматиту та відхід кролів спостерігають в роки з великою кількістю опадів та різкими температурними коливаннями. Смертність при цьому захворюванні може досягати 30% і більше.
Κлінічні ознаки. Інкубаційний період триває від 3 до 5 днів. Основні зміни відмічаються в ротовій порожнині. На слизовій оболонці язика, яснах, піднебінні, внутрішній поверхні щік з'являються пухирці і пустулки завбільшки з головку шпильки. Слизова оболонка ротової порожнини запалена, пухирці і пустули лопаються і на їх місці утворюються ерозії і виразки. Кроленята втрачають апетит і багато п'ють. З рота у них виділяється велика кількість тягучої, неприємного запаху слини, якою забруднюються мордочка, шерсть у ділянці шиї і грудей (рис. 5).
Внаслідок змочування слиною волосся склеюється, утворюючи вусики у вигляді темної смуги на хутрі мордочки. Наступного дня слинотеча посилюється. Біла піниста слина виділяється вже по всьому губному враю ротової порожнини. Нею змочується волосся нижньої губи та підщелепної ділянки. Кроленя тре лапкою мордочку, змочуючи при цьому волосяний покрив лапок, підгруддя та всієї мордочки. Волосся у цих місцях склеюється слиною.
З появою слинотечі змінюється загальний стан кроленят. Хворі звичайно забиваються у куток і роблять жувальні рухи — при цьому чути характерні звуки жвакання.
Апетиту хворі не втрачають, вони підходять до годівниць, але через болючість рота їдять мало, внаслідок чого худнуть. Нерідко спостерігається пронос, що звичайно є несприятливою прогностичною ознакою.
Кроленята стають млявими, худнуть. Часто спостерігається опухання підщелепних, привушних і під'язикових слинних залоз. Температура тіла протягом хвороби залишається нормальною. При сприятливому перебігу хвороба триває 8—10 днів. У разі тяжкого перебігу захворювання тварини гинуть на 4—5-й день.
У кроленят, які перехворіли на інфекційний стоматит, волосся у ділянці мордочки тривалий час лишається засохлим та склеєним.
Крім вище описаної типової картини хвороби, нерідко спостерігається абортивна її форма, яка характеризується доброякісним перебігом і часто залишається непоміченою. При цій формі також спостерігаються ураження в роті, але менш глибокі. Слина виділяється протягом 1—2 днів лише в кутках рота. Загальний стан хворих кроленят майже не порушується.
При патологоанатомічному розтині трупа відзначають виснаження організму. Слинні залози (підщелепні та привушні) блідо-рожевого кольору, соковиті. На розрізі їх малюнок зберігається.
У ротовій порожнині часто знаходять рештки корму. Слизова оболонка язика набрякла, сірувато-білого або сірувато-жовтого кольору, по краях і на спинці язика вона злущена, внаслідок чого на ній добре помітні смужкові або круглі ерозії та виразки.
У шлунку загиблих підсисних кроленят знаходять згустки молока та невелику кількість світлої слизової рідини.
Судини стінок тонких кишок переповнені кров'ю. У просвіті дванадцятипалої кишки багато слизу блідо-зеленого або жовтуватого кольору, іноді з домішкою дрібних пухирців газу та невеликої кількості харчових мас. Слизова оболонка набрякла, вкрита слизом та гіперемійована.
У товстому кишечнику помітних змін не спостерігають; не виявляють також мікроскопічних змін і в інших органах.
Діагноз. Хворобу розпізнають за клінічною картиною. Однак у практиці інфекційний стоматит часто змішують з іншими хворобами, які супроводжуються незначною слинотечею. Наприклад, при деяких захворюваннях у кроленят в атональному періоді відбувається незначне виділення слини у кутках рота, подібно до того, як буває у початковій стадії типової форми інфекційного стоматиту або при абортивній його формі. На підставі лише цієї ознаки, не роблячи розтину трупа, загибель іноді відносять на рахунок інфекційного стоматиту. Проте дані розтину, зокрема наявність або відсутність уражень ротової порожнини, дозволили б встановити правильний діагноз.
При кокцидіозі слинотеча може спостерігатися лише після того, як тварина перехворіє з клінічними ознаками пригнічення, виснаження, скуйовджений шерсті, проносу, а при інфекційному стоматиті вказані клінічні ознаки розвиваються після появи слинотечі.
При гастроентеритах різного походження іноді спостерігається слинотеча та зміни слизової оболонки рота, проте ці зміни мають зовсім інший характер: слизова язика здається набряклою, сірувато-білого кольору, слина каламутна. Крім того, при уважному спостереженні за хворими кроленятами можна помітити, що при гастроентеритах розлад травлення передує слинотечі, тоді як при інфекційному стоматиті звичайно відбувається протилежне.
При теплових ударах слинотеча також не супроводжується ознаками стоматиту і швидко минає при переміщенні кроленят в тінь або прохолодне приміщення.
Лікування. Призначають дисульфан або фталазол по 0,1 — 0,3 t на кроленя 3 рази на день протягом 3—4 днів підряд.
У період лікування необхідно щодня промивати ротову порожнину 2-іпроцентним водним розчином мідного купоросу або розчином пеніциліну (200 тис. ОД пеніциліну на 3—4 мл дистильованої води). Хворим кролям дають м'які, легко засвоювані корми, корисно випоювати по 30—50 мл молока.
Дуже важливо розпочати лікування якомога раніше. Враховуючи, що в деяких кролів слинотеча з'являється через 2—3 дні від початку ураження слизової оболонки рота, рекомендується лікувати не лише кролів з ознаками слинотечі, але й решту, які знаходяться у цій клітці.
Профілактика і заходи боротьби. Профілактика полягає у проведенні загальних ветеринарно-санітарних заходів. При виникненні захворювання хворих і підозрюваних на захворювання кроленят слід негайно відокремити від решти й утримувати в ізоляторі до повного вилікування. Клітки, в яких їх утримували, та інвентар необхідно обробляти 2-процентним розчином їдкого натру або формальдегіду. Поліпшують умови догляду та утримання тварин. Молодняку дають доброякісні повноцінні корми.
Карантинні обмеження знімають після того, як мине два тижні з моменту останнього випадку захворювання.
Віспа — це вірусна, досить контагіозна, швидко поширювана хвороба. Вона спричиняє масову загибель кролів (35—100%.).
Епізоотологія. Хворіють кролі різного віку. Основне джерело поширення інфекції —-хворі на віспу кролі, в усіх виділеннях яких міститься вірус. Перенощиками інфекції можуть бути птахи, пацюки, миші, кішки та люди.
Клінічна картина. Клінічні ознаки хвороби різноманітні. Перебіг може бути блискавичний, гострий або хронічний. При блискавичному перебігу здорова тварина раптово гине. При гострому перебігу захворювання кріль пригнічений, температура тіла підвищена, дихання прискорене, частота пульсу 240—300 в 1 хв. У хворих буває спрага. Часто спостерігають кон'юнктивіт, кератит, слинотечу, слизовий або слизово-гнійний риніт, збільшення лімфатичних вузлів. Нерідко буває набряк шкіри та підшкірної клітковини в ділянці голови та живота. Згодом на цих місцях розвивається некроз шкіри та її відторгнення, хвороба триває 1—2 тижні. При хронічному перебігу хвороби її ознаки слабко виражені. Відмічають атонію кишечника і прогресуюче схуднення. Температура тіла нормальна.
Нерідко захворювання має рецидивний характер: стан хворих поліпшується, потім настає погіршення, після якого тварини знову приходять до норми. Більшість кролів видужує.
При патолог ρ анатомічному розтині трупа відзначають виснаження організму. Шкурка знімається важко. У носовій порожнині—слизовій або слизово-гнійний секрет. У паренхімі легень зрідка виявляють гнійні осередки завбільшки з горошину, серце дрябле, сіруватого кольору, стінки його стоншені, кров темна, здебільшого рідка. Печінка кровонаповнена, темно-вишневого кольору, іноді з жовтяничним відтінком, зрідка в її паренхімі знаходять множинні некротичні сіруваті вузлики завбільшки з просяне зерно. У товстому кишечнику — велика кількість вмісту із газом, стінки його розтягнуті. Капсула нирок знімається легко, на розрізі їх малюнок дещо згладжений, мозковий шар гіперемійований. Сечовий міхур наповнений. Судини мозку ін'єковані.
Діагноз ставлять на підставі комплексу клінічних ознак, патологоанатомічних змін та результатів вірусологічного дослідження. У сумнівних випадках проводять біопробу на кролях або на білих мишах. Для зараження використовують суспензію з паренхіматозних органів та головного мозку кроленят, що загинули. Суспензію вводять кролям підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньо-черевинно, інтрацеребрально або ж у скарифіковану рогівку. Загибель настає на 4—10-й день. Білим мишам суспензію вводять інтрацеребрально, після зараження гине 40—50% тварин.
При диференціальному діагнозі необхідно мати на увазі, що деякі клінічні ознаки, які спостерігають при віспі, подібні до ознак при інфекційному кон'юнктивіті, кератиті, стоматиті та риніті. У сумнівних випадках провадять бактеріологічне дослідження та ставлять біопробу.
Лікування не розроблене.
Профілактика та заходи боротьби. Всіх хворих і підозрюваних на захворювання кролів забивають. Клітки, інвентар дезинфікують. Припиняють парування, зважування та будь-яке переміщення тварин. Усе поголів'я вакцинують сухою віспяною вакциною.
У неблагополучних господарствах встановлюють карантин, який триває протягом двох місяців від дня останнього випадку захворювання або від дня загибелі. Карантин із господарства знімають після проведення заключної дезинфекції. Якщо тушки забитих кролів мають локальні ураження, після видалення уражених місць і проварювання протягом години їх можна використовувати в їжу, при множинних ураженнях тушки знищують, а шкурки дезинфікують.
Міксоматоз (комарина хвороба). Небезпечна, з гострим перебігом і високою смертністю хвороба кролів, що завдає великої шкоди кролівницьким господарствам. Оскільки її частими перенощиками є кровосисні членистоногі, особливо комарі, її іноді називають комариною хворобою кролів.
Етіологія. Збудник — вірус міксоматозу, що фільтрується (вірус міксоми, вірус Санареллі).
Вірус міксоматозу стійкий проти дії хімічних засобів: 2-про-центний розчин фенолу його вбиває лише за 6 год; 20-процентний розчин йодистого калію та перекису водню — за 6 днів. При температурі 50° вірус гине протягом години, при 55° — кількох хвилин, при 8—10° зберігає свої властивості протягом трьох місяців. У 50-процентному розчині гліцерину та в замороженому стані вірус зберігається понад два роки, в трупах — 7 днів; у землі взимку — до 10 тижнів. У шкурках, висушених при температурі 15—20°, вірус гине лише за 10 місяців.
Епізоотологія міксоматозу ще мало вивчена. Хворіють ним лише кролі та зайці. Хвороба легко передається при контакті здорових кролів із хворими, а також, коли їх поміщають у клітки, де були хворі тварини. Дуже незначна кількість крові або виділень з очей чи носа хворих кролів, нанесена на скарифіковану шкіру або введена в очі, може спричинити захворювання здорових тварин.
Велику роль у зараженні відіграють кровосисні членистоногі (комарі, блохи, воші та кліщі), особливо комарі. Помічено, що хвороба швидко поширюється серед кролів, якщо крільчатники розташовані в місцевості, де є багато комарів.
Кролі хворіють на міксоматоз незалежно від віку та породи. Захворювання це не заразне для людини та інших тварин.
Клінічна картина. Інкубаційний період триває від 3 до 11 днів. У кролів зменшується апетит, з'являється запалення очей з гнійними виділеннями, шерсть скуйовджується. Повіки, ніс, губи та зовнішні статеві органи червоніють і набрякають. Характерною ознакою є звисання набряклих вух.
В міру прогресування хвороби виникають запалення і набряк навколо анального отвору, глотки та гнійне витікання з носа. Набрякає багато лімфатичних вузлів.
Крім того, на різних ділянках тіла з'являються невеликі пухлини. Вони швидко збільшуються і досягають 3—4 см у діаметрі. Спочатку тверді, вони незабаром розм'якають. Поява пухлин на голові, спині, боках різко змінює контури тіла, і хворі тварини мають потворний вигляд.
Хворі кролі швидко худнуть. Під кінець захворювання вони повністю втрачають апетит, в них з'являється гарячковий стан та сильна задишка, дихання утруднюється, слизові оболонки синіють. Тварини впадають у коматозний стан і гинуть. Хвороба триває 4—8 днів, іноді — 2—4 тижні.
Хвороба найчастіше закінчується смертю. З'явившись у крільчатнику, вона призводить до смерті близько 95% кролів віком понад два місяці. У небагатьох випадках у кролів, що одужують, набряк уражених частин тіла поволі зникає, але на цих місцях (навколо вух, очей, носа, на ногах) залишаються бородавчастоподібні розрощення шкіри.
При розтині набряклих місць у загиблих кролів поверхня розрізу буває біла, драглиста, блискуча і злегка опукла. При надавлюванні з поверхні розрізу виділяється світла рідина. Спостерігається гіперемія і деяке ущільнення легень. Селезінка збільшена, темна, трохи розм'якшена.
Діагноз. Хворобу розпізнають за описаними характерними клінічними ознаками. Проте міксоматоз необхідно вміти відрізняти від блукаючої піємії, для якої теж характерні підшкірні пухлини. Необхідно враховувати, що при блукаючій піємії вони здебільшого поодинокі і на відміну від міксоматозу містять густий білий гній. Крім того, немає інших клінічних ознак, характерних для міксоматозу. Хвороба триває довше і при цьому не спостерігають високої смертності. Точне розпізнавання хвороби повинно грунтуватися на вірусологічному дослідженні патологічного матеріалу.
Лікування. Застосування при міксоматозі різних лікувальних препаратів задовільних результатів не дає. Не одержано бажаного ефекту і при використанні сироватки від кролів, яких піддавали імунізації міксоматозним вірусом.
Профілактика та заходи боротьби. При підозрі на міксоматоз необхідно негайно вжити заходів по ліквідації та недопущенню поширення хвороби. Для цього провадять загальні протиепізоотичні заходи. На неблагополучне господарство накладають карантин. Усіх хворих тварин негайно забивають. Трупи разом із шкуркою спалюють або закопують. Клітки, інвентар, речі догляду двічі дезинфікують гарячим 2-процентним розчином їдкого натру або 1-процентним розчином формальдегіду.
Про появу міксоматозу негайно повідомляють головного ветеринарного лікаря району.
Ящур. Хвороба характеризується утворенням на слизовій оболонці рота пухирців та афт.
У літературі описано випадки спонтанного захворювання кролів на ящур при контакті їх з хворими на цю хворобу іншими сільськогосподарськими тваринами.
Можливість зараження кролів ящуром необхідно враховувати при наявності цієї хвороби серед інших сільськогосподарських тварин і не допускати контакту кролів з ними.
Профілактика та заходи боротьби. Хворих та підозрілих на захворювання кролів негайно забивають. Клітки та інвентар дезинфікують; рештки корму, гній, підстилку спалюють.
На неблагополучне господарство накладають карантин. Знімають його через 14 днів після останнього випадку загибелі та забою хворих кролів і проведення заключної дезинфекції.
Тушки забитих хворих кролів, а також тушки підозрюваних на захворювання знищують або проварюють протягом години (з моменту закипання) і потім використовують в їжу; нутрощі та інші органи спалюють. Шкурки дезинфікують відповідно до рекомендацій по дезинфекції сировини.
Для дезинфекції приміщень, кліток та інвентаря використовують 2-процентні розчини їдкого натру або калію при температурі 80°; 1-процентний розчин формальдегіду при температурі 25—30°; розчин хлорного вапна при температурі 15—20°; 30-процентний розчин зольного лугу при температурі 70°. Експозиція всіх названих дезинфікуючих засобів повинна тривати не менше однієї години.
Лейкоз. На лейкоз кролі хворіють рідко. Захворювання характеризується посиленим ростом органів і кровотворних тканин, а також утворенням надмірної кількості лейкоцитів.
Етіологія. Більшість дослідників збудником хвороби вважають вірус.
Клінічна картина. Хвороба характеризується загальним прогресуючим пригніченням, хворобливим набряком лімфатичних вузлів, анемічністю слизових оболонок (недокрів'ям). Перебіг хвороби тривалий.
При патологоанатомічному розтині спостерігають збільшення всіх лімфатичних вузлів, часто — печінки, селезінки, нирок та інших органів.
Діагноз ставлять на підставі патологоанатомічної картини.
Лікування результатів не дає.
Профілактика та засоби боротьби не розроблені. Провадяться загальні протиепізоотичні заходи.
ЗАХВОРЮВАННЯ ТРАВНОГО ТРАКТУ, ЩО СПРИЧИНЯЮТЬ АНАЕРОБНІ МІКРООРГАНІЗМИ
До цієї групи захворювань належать ентеротоксемія й інфекційна тимпанія.
Ентеротоксемія. Етіологія. Збудником є Clostridium perfringens , що утворює спори. Довжина його становить 6 мк, ширина 1,2 м.
Епізоотологія недостатньо вивчена. Крім кролів, хворіють вівці, кози, свині, миші, голуби та інші тварини. Хворіє також і людина.
Сприяють захворюванню порушення в годівлі кролів, згодовування їм недоброякісних кормів і швидкий перехід від одного корму до іншого, особливо при відлученні кроленят від матерів.
Клінічна картина. Захворілі кроленята втрачають апетитну них з'являються ознаки тимпанії і запору, виділяються смердючі, іноді з домішкою крові випорожнення. При перкусії живота добре чути тимпанічний звук. Кролі швидко худнуть і слабнуть. Температура тіла майже з самого початку хвороби знижується, досягаючи іноді 36—35,5°. У гострих випадках через 4—5 днів хвороба закінчується загибеллю кролів.
При розтині загиблих кролів відмічають здуття шлунка і кишечника. Тонкий, відділ кишечника заповнений білуватим, драглистим вмістом; у сліпій та ободовій кишках міститься перемішана з кров'ю маса; у черевній порожнині — кров'янистий ексудат.
Мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені; печінка жовтуватого кольору з численними, розміром з сочевичне зерно, некротичними вогнищами.
Діагноз. При діагностиці зважають на клінічну і патолого-анатомічну картину. Точний діагноз встановлюють на підставі бактеріального дослідження.
Лікування. Хворих кролів ізолюють і лікують сульфаніламідними препаратами або антибіотиками. З сульфаніламідів застосовують сульфантрол, сульфазол. Ці препарати призначають усередину в перший день лікування 0,1—0,2 г на 1 кг живої ваги тварини, а в наступні дні цю дозу зменшують наполовину. Денну дозу препарату дають у три прийоми. Лікування проводять 4—5 днів підряд. Якщо при лікуванні сульфаніламідами у найближчі 3—4 дні у хворих кролів не настає поліпшення, то лікування продовжують іншими препаратами, краще антибіотиками.
З антибіотиків можна призначати синтоміцин, який застосовується через кожні 4—6 год: у перший прийом — по 0,04 г, а потім — по 0,02—0,03 г на 1 кг живої ваги тварини протягом 2—4 днів підряд.
Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання захворюванню необхідно додержувати режиму годівлі й утримання кролів, особливо молодняка.
Провадять загальні заходи щодо запобігання шлунково-кишковим захворюванням. Хворих кролів видаляють, клітки та інвентар дезинфікують. Для дезинфекції двічі застосовують такі гарячі розчини: розчин хлорного вапна, що містить 5% активного хлору;
10-процентний розчин їдкого натру;
8-09-2015, 19:08