Основні принципи організації лікувально-профілактичної допомоги дітям. Загальні принципи обстеження і догляду за дитиною

Основні принципи організації лікувально-профілактичної допомоги дітям

Одне з найважливіших питань сучасної педіатрії в нашій країні – це охорона здоров'я дітей, яка ґрунтується на загальних принципах організації лікувально-профілактичної допомоги: доступності, безкоштовності, дільничності медичної допомоги, застосуванні диспансерного спостереження, послідовності амбулаторної та стаціонарної допомоги, етапності медичного забезпечення.

В основу дільничного принципу покладено розподіл території населених пунктів на дільниці таким чином, щоб на одній дільниці проживало не більше ніж 800 дітей віком до 15 років, з них до 100 дітей 1-го року життя. Медична допомога дітям надається дільничним педіатром і медичною сестрою.

Етапність і послідовність медичного забезпечення – це надання медичної допомоги дітям в певному порядку. Спочатку дитину обстежує дільничний лікар із залученням (у разі необхідності консультацій) фахівців вузького профілю. Для подальшого обстеження та лікування дитину направляють в районну або міську лікарню, далі – в обласну лікарню. За потреби медична допомога може бути надана в центрах охорони материнства і дитинства та науково-дослідних інститутах. Останнім етапом допомоги дітям є реабілітаційно-оздоровчі заклади (санаторії та курорти).

У нашій країні для надання медичної допомоги створено потужну мережу дитячих лікувально-профілактичних закладів. В усіх обласних центрах і великих містах діти отримують загальну та профільну допомогу в багатопрофільних дитячих лікарнях. До складу цих лікувальних установ входять кардіологічне, пульмонологічне, гастроентерологічне, нефрологічне та інші відділення, а також відділення інтенсивної терапії та реанімації, відділення патології новонароджених, відділення виходжування недоношених дітей тощо.

Провідним закладом у наданні лікувально-профілактичної допомоги дітям є дитяча поліклініка. Працює поліклініка за дільничним принципом. Робота лікаря і медичної сестри на дільниці включає безперервне динамічне спостереження за дітьми, починаючи з народження, надання медичної допомоги дітям з гострими та хронічними захворюваннями, диспансеризацію дітей із груп ризику, дітей, які перенесли гострі захворювання, та дітей з хронічною патологією. Лікарі-педіатри проводять профілактичні та протиепідемічні заходи, спрямовані на забезпечення правильного фізичного та нервово-психічного розвитку дітей, на зниження захворюваності та смертності, підготовку та проведення щеплень. Крім того, важливим аспектом діяльності лікаря-педіатра і медичної сестри є санітарно-просвітницька робота та правовий захист дітей.

Ефективні профілактичні заходи на дільниці починаються ще до народження дитини. Дільнична медична сестра здійснює допологовий патронаж вагітної протягом 10 днів після одержання повідомлення про вагітну о жіночої консультації. Вона проводить бесіду про значення режиму дня і харчування жінки для розвитку плода і процесу пологів. Вдруге медична сестра відвідує майбутню матір на 32-му тижні вагітності о метою визначення підготовленості сім'ї до появи дитини, наявності необхідного для догляду за новонародженим, розповідає про особливості його поведінки, вигодовування і розвитку. Лікар-педіатр відвідує вагітну наприкінці вагітності тільки в разі необхідності.

Велике значення в зниженні захворюваності та дитячої смертності має організація обслуговування дитини після виписування з пологового відділення. Перший патронаж новонародженої дитини лікар-педіатр і медична сестра проводять упродовж перших 3 днів після одержання повідомлення. Мета першого відвідування – визначити стан здоров'я дитини, оцінити її фізичний та нервово-психічний розвиток. Особливу увагу слід звернути на поведінку дитини (збудження або млявість), активність ссання, стан шкіри (блідість, жовтяниця, ціаноз, висип, ущільнення) і пупкового кільця. Після ретельного обстеження дитини дають оцінку її стану, уточнюють групу здоров'я, намічають оздоровчі заходи, складають план подальшого спостереження за дитиною. Також під час першого відвідування необхідно ознайомити матір з правилами вигодовування, купання та догляду за новонародженим, догляду за грудьми, технікою зціджування грудного молока. Протягом 1-го місяця педіатр повинен тричі оглянути новонародженого, а дитину з групи ризику – не менше ніж 4 рази. Під час повторних відвідувань новонародженої дитини дільничний педіатр і медична сестра пересвідчуються в правильному її розвитку.

Особливу увагу слід приділити таким дітям: недоношеним, близнюкам; дітям, які перебувають на штучному вигодовуванні; дітям, які перенесли асфіксію, пологову травму; хворим на рахіт, гіпотрофію, анемію, діатез; дітям, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання. Ці діти належать до групи підвищеного ризику, підлягають клінічному обстеженню разом з фахівцями (невропатологом, окулістом, хірургом, отоларингологом та ін.) за індивідуальним графіком.

В поліклініці на дитину оформляється «Карта індивідуального розвитку дитини», яку ведуть до настання 15-річного віку. У ній відзначають дати відвідувань, вік дитини, динаміку фізичного та психічного розвитку, особливості вигодовування, порушення догляду, дані про захворювання.

Подальше спостереження здорових дітей 1-го року життя дільничний лікар-педіатр і медична сестра здійснюють щомісяця в поліклініці. Лікар оцінює фізичний та нервово-психічний розвиток дитини, стан різних функціональних систем дитячого організму. Призначає заходи з профілактики найбільш поширених захворювань (рахіт, анемія тощо). Здорових дітей віком від 1 до 2 років педіатр оглядає 1 раз на квартал, від 2 до 3 років – 1 раз на 6 міс.

У подальшому проводиться планова регулярна диспансеризація в Поліклініках. На підставі даних обстеження, показників антропометрії та лабораторних досліджень лікар визначає для кожної дитини групу здоров'я, оскільки від цього залежить обсяг необхідних лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів. Розподіл дітей за Групами здоров'я проводиться таким чином. До першої групи належать діти, які не мають відхилень у функціональному стані основних органів і систем. Гострі захворювання в них виникають рідко і мають легкий перебіг. Фізичний розвиток дітей відповідає віку. До другої Групи належать діти з функціональними змінами з боку одного органа чи системи, а також діти 1-го року життя з обтяженим акушерським, анамнезом (гестоз, ускладнений перебіг пологів, багатоплідна вагітність тощо), недоношеністю без виражених ознак незрілості, несприятливим перебігом раннього неонатального періоду. Ці діти часто хворіють на гострі захворювання, процес видужання має затяжний Характер. Здебільшого вони мають нормальний фізичний розвиток, але можливі незначні відхилення у вигляді дефіциту або надлишку миси тіла. Ймовірне відставання нервово-психічного розвитку. До Третьої групи належать діти з хронічними захворюваннями або вродженими аномаліями розвитку органів і систем в стадії компенсації. Наявні функціональні та патологічні зміни основних органів та систем, але без клінічних проявів. Діти рідко хворіють на інтеркурентні захворювання, але перебіг їх ускладнюється легким загостренням фонового хронічного захворювання. Фізичний та нервово-психічний розвиток цих дітей відповідає віку, можуть мати місце дефіцит або Надлишок маси тіла, низький зріст. Діти четвертої групи мають Хронічні захворювання або вади розвитку в стадії субкомпенсації, функціональні порушення одного або кількох патологічно змінених органів чи систем. Під час інтеркурентних захворювань відбувається вигострення основного хронічного захворювання з порушенням загального стану і самопочуття або із затяжним періодом видужання. Діти можуть відставати в нервово-психічному та фізичному розвитку. П'ята група об'єднує дітей з хронічними захворюваннями або вродженими вадами розвитку в стадії декомпенсації, що зумовлює Інвалідність дитини. Наявні вроджені функціональні порушення патологічно змінених органів чи систем. Спостерігаються часті загострення основного хронічного захворювання.

Дільничний педіатр встановлює терміни проведення профілактичних щеплень і імунобіологічних проб відповідно до останніх інструкцій. Важливо правильно відібрати дітей для проведення профілактичних щеплень. Перед проведенням щеплень педіатр повинен ретельно зібрати анамнез й оглянути дитину і в разі необхідності провести підготовку дитини до щеплення.

Диспансеризація дітей старшого віку – це динамічне спостереження та організація лікувально-оздоровчих заходів серед дітей із виявленою патологією. Усі дані про виявлену патологію лікар заносить до «Контрольної карти диспансерного спостереження», намічає в ній обсяг та характер необхідних заходів, спрямованих на запобігання рецидивам захворювань, фіксує кількість оглядів протягом року.

На педіатричній дільниці велика увага приділяється санітарно-просвітницькій роботі, яка включає індивідуальні та групові бесіди про виховання здорової, гармонійно розвиненої дитини, систематичне санітарно-гігієнічне виховання батьків та інших членів сім'ї, пропаганду здорового способу життя.

У медичному обслуговуванні дитячого населення важливе місце займають стаціонари, де хворим дітям надається висококваліфікована медична допомога. Дитяча лікарня може мати відділення загального та спеціалізованого профілю, ураховуючи специфіку місцевих умов, особливості захворюваності, віковий склад дітей. При організації дитячих стаціонарів враховується, що переважна більшість гострої патології в дітей має інфекційну природу. Враховуючи це, доведено необхідність створення умов максимального відокремлення дітей, чого досягають шляхом організації боксової або напівбоксової системи відділень та застосування принципу одномоментного заселення палат.

У будь-якому відділенні дитина перебуває під наглядом лікаря-ординатора, робота якого полягає у збиранні анамнезу, проведенні клінічного обстеження та інструментального дослідження, встановленні діагнозу, лікуванні дитини, визначенні плану реабілітаційних заходів. У разі необхідності до обстеження дитини залучаються фахівці вузького профілю, працівники наукових закладів.

Кожній дитині призначається індивідуальний режим з урахуванням тяжкості патології, віку дитини, зміни її поведінки, кількості годувань. Усе це фіксується в «Історії стаціонарного хворого», яка оформляється під час госпіталізації дитини до стаціонару. Направлення дітей на стаціонарне лікування може бути плановим (за направленням дільничних педіатрів) або екстреним (у разі самозвернення або направлення службою невідкладної чи швидкої медичної допомоги).

Дотримання необхідного для дитини режиму, виконання призначень можливе тільки в разі чіткої скоординованої роботи медичного персоналу відділення. Усі необхідні дані про перебіг хвороби, зміни в етані дитини, виконання призначень лікарю повідомляє медична сестра, її робота повинна бути добре продуманою, чітко відрегульованою й узгодженою з діями іншого персоналу, щоб забезпечити максимально безперервне спостереження за хворими дітьми.

Основні функціональні обов'язки палатної медичної сестри полягають у виконанні призначень лікаря, проведенні туалету хворих дітей, вимірюванні температури тіла, годуванні дітей, спостереженні за їхнім дозвіллям і сном, організації прогулянок, допомозі лікарям ПІД час обходу. Під час обходу сестра отримує від лікаря чіткі вказівки про зміну призначень та режиму для кожної хворої дитини.

Особливу увагу медична сестра приділяє суворому дотриманню санітарно-протиепідемічного режиму у відділенні, здійснює контроль anроботою молодшого медичного персоналу. Вона розміщує хворих у Палатах за видом захворювань, віком і статтю, стежить за циклічністю заповнення палат і дотриманням розпорядку дня. Особливої уваги Потребують тяжкохворі діти. Чергова медична сестра стежить за диханням, пульсом, станом ротової порожнини, очей, шкіри таких дітей, зручно вкладає, перевертає, бере їх на руки, фіксує будь-які зміни в їхньому стані, змінює пелюшки та білизну. У разі погіршення стану тяжкохворої дитини вона повинна негайно викликати лікаря і ДО ЙОГО приходу надати невідкладну медичну допомогу.

Медична сестра стежить за правильністю організації харчування хворих дітей, яке повинно відповідати віку, характеру захворювання, індивідуальним смакам дитини. Навіть незначні порушення в годуванні можуть спричинити погіршення стану здоров'я дитини.

З дітьми старшого віку проводять виховну, а в деяких стаціонарах, де перебування дітей тривале, – і навчальну роботу, яка входить до Лікувально-охоронного режиму і суттєво впливає на емоційний тонус дитини, прискорюючи процес видужання.

Таким чином, в Україні створена ціла система різнопрофільних Лікувально-профілактичних закладів, які мають на меті не тільки зберегти дитині життя, а й забезпечити її нормальний гармонійний розвиток та потенціал якості життя на майбутнє.

Загальні принципи обстеження і догляду за дитиною

За висловом професора Г.А. Захар'їна, правильно зібрати та оцінити анамнез хворої дитини – це половина діагнозу. Це велике лікарське мистецтво, яке обумовлює адекватність надання медичної допомоги і є одним з нелегких завдань. Встановлення діагнозу – це активний творчий процес, який дозволяє лікарю на основі правильної оцінки даних анамнезу отримати уявлення про стан здоров'я дитини. Тільки ретельне зіставлення клінічних і лабораторних аспектів, а також результатів спеціальних методів дослідження дає змогу правильно встановити діагноз, своєчасно розпочати лікування та забезпечити весь комплекс реабілітаційних заходів.

Одним із головних методів діагностики є клінічний. Особливу увагу звертають на анамнез хворої дитини – скарги та перші ознаки захворювання, на основі яких можна зробити припущення про ураження тих чи інших органів та систем. На ранніх етапах діагностики лікар зустрічається з труднощами, які виникають через недостатню вираженість клінічних проявів при латентних і атипових формах перебігу захворювання, коли симптоми певного патологічного стану стерті або ще не набули повного розвитку. Тому велике значення надається окремим симптомам, характерним для даної хвороби, і послідовності їх появи. У теперішній час діагностика багатьох захворювань у дітей утруднена, оскільки зазнали істотних змін їхній патоморфогенез і перебіг, змінилася реактивність дитячого організму, позначається вплив алергізації, урбанізації, екологічних факторів.

Зазвичай анамнез дитини збирається в батьків (бажано в матері), інших родичів, вихователів. Мати може повідомити багато важливої інформації про розвиток захворювання в дитини, на основі якої лікар може визначити можливу причину, час появи головного чи патогномонічного клінічного синдрому, простежити динаміку його розвитку. Від лікаря вимагається чимало терпіння і такту, щоб спокійно вислухати розповідь матері, змусити її чітко відповісти на конкретні питання. -¹

Також необхідно поговорити з хворою дитиною, особливо старшого віку, але при цьому варто пам'ятати, що вона не завжди чітко визначає свої відчуття, а іноді може симулювати ті чи інші ознаки хвороби.

Для отримання максимальної кількості інформації потрібно проводити опитування в певній послідовності. Після отримання загальних даних про дитину переходять до з'ясування скарг з ретельною їх деталізацією. Далі збирають анамнез даного захворювання з хронологічною послідовністю появи тих чи інших симптомів та синдромів, ЇХ розвитку до теперішнього часу, проведеного лікування, його ефективності.

Обов'язково докладно з'ясовують анамнез життя дитини. Вік дитини визначає деяку специфіку збирання анамнезу. Так, для дітей 1-го року життя найважливішого значення набувають детальні дані Про вік і здоров'я батьків, їх звички, професійні шкідливості, акушерський анамнез матері, перебіг останньої вагітності, харчування під час вагітності, тривалість пологів, ускладнення їх. Докладно з'ясовують перебіг грудного періоду, характер вигодовування (коли введено підгодовування (прикорм), харчові добавки, коли віднято дитину від груді), показники фізичного і психомоторного розвитку дитини, особливості поведінки, проведення профілактики рахіту.

Для дітей більш старшого віку особливого значення набувають дані про перенесені раніше захворювання та оперативні втручання, тяжкість ЇХ перебігу, ускладнення. Слід звернути увагу на проведені раніше профілактичні щеплення і наявність патологічних реакцій на них.

У зв'язку зі зростанням ролі алергії в розвитку захворювань у дітей необхідно виявити в дитини прояви алергії та схильність до алергічних реакцій на різні фактори зовнішнього й внутрішнього середовища, продукти харчування, лікарські препарати тощо. Обов'язково уточнюється епідеміологічний анамнез з виявленням контактів з Інфекційними хворими в сім'ї та дитячих колективах, даних про перенесені раніше інфекційні захворювання тощо.

Завершується опитування збиранням спадкового та сімейного анамнезів, де відображаються дані про спадкові хвороби в сім'ї, стан здоров'я батьків та найближчих родичів.

При тяжкому стані дитини й необхідності термінових заходів доцільно спочатку розпитати матір про причину і розвиток даного захворювання, оглянути дитину і надати необхідну допомогу, а потім уже зібрати загальний анамнез.

Детально зібраний анамнез дозволяє оцінити загальний стан дитини, передбачити певний діагноз, прогнозувати характер перебігу патологічного процесу, а також вибрати правильну тактику лікування даного захворювання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини.

Під час обстеження важливе значення має оцінка загального стану хворої дитини. Від тяжкості її стану залежать обсяг і терміни надання допомоги, можливість лікування в амбулаторних чи стаціонарних умовах, госпіталізація в загальнопрофільний стаціонар чи у відділення інтенсивної терапії тощо.

Загальний стан дитини – це сукупність показників, що характеризують функціональну здатність різних органів і систем організму. Оцінка загального стану ґрунтується на результатах об'єктивних методів дослідження.

Загальний стан оцінюють як у поліклініці, так і в стаціонарі, причому потреба в цьому може виникати декілька разів на добу.

Розрізняють п'ять ступенів тяжкості загального стану: задовільний, середньої тяжкості, тяжкий, надзвичайно тяжкий і термінальний (агональний).

Здорова дитина завжди активна, динамічна, цікавиться всім, що її оточує. Стан дитини оцінюють як задовільний, коли відсутні такі ознаки і при цьому спостерігаються помірна млявість, неспокій, тривога тощо. При оцінці загального стану як середньої тяжкості поряд з млявістю, апатією завжди спостерігається сонливість. Якщо стан оцінюється як тяжкий і надзвичайно тяжкий, то в дитини виявляються різні стадії порушення свідомості (сопор, ступор, кома), а нерідко й судоми. У термінальному (агональному) стані в дитини виражені порушення функцій практично всіх органів і систем організму.

Для оцінки загального стану новонароджених користуються шкалою, яка була запропонована в 1953 р. Вірджинією Апгар і рекомендована в 1965 р. науковою групою ВООЗ для всіх країн світу.

Проводять оцінку стану новонародженого на 2–5-й хвилині після народження та повторно через ЗО хв. Загальна оцінка складається із суми балів за п'ятьма ознаками: ритмічність серцевої діяльності, характер дихання, тонус м'язів, колір шкіри та вираженість рефлексів. Кожну ознаку оцінюють за трибальною системою. Максимальна оцінка кожної ознаки становить 2 бали.

Шкала Апгар для оцінки загального стану новонароджених

Стан новонародженого вважається задовільним, якщо сума балів за шкалою Апгар становить 8–10. Саме таку кількість балів мають здорові новонароджені. Якщо сума балів менша ніж 8, то це вказує на наявність гіпоксії або травми центральної нервової системи. Залежно від тяжкості стану виділяють три ступені гіпоксії:

а) легкий: оцінка за шкалою Апгар 6–7 балів, серцева діяльність задовільна, шкіра ціанотична, дихання поверхневе або неритмічне, тонус м'язів знижений, рефлекси підвищені;

б) середній («синя асфіксія»): 4–5 балів за шкалою Апгар, серцева діяльність задовільна, дихання відсутнє, загальний ціаноз, тонус м'язів і рефлекси знижені;

в) тяжкий («біла асфіксія»):


8-09-2015, 20:02