Магнітотерапія

Вінницький соціально-економічний інститут

Університету «Україна»

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра «Здоров`я людини»

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Технічні засоби у фізичній реабілітації»

на тему: «Магнітотерапія»

Вінниця 2010

Вступ

Явищамагнетизму були відкриті ще в глибокій давнині. Основні властивості магніту стали відомі на початку сімнадцятого століття. В першій половині дев`ятнадцятого століття Ерстед побачив зв`язок магнетизму і електричного струму, який протікає по провіднику.

В останні роки розпочали застосовувати магнітне поле у лікувальних цілях. Розрізняють магнітні поля постійні та перемінні, а останні – низької, високої та ультрависокої частоти.

Фізіологічна дія магнітного поля ще недостатньо вивчена. Воно надає знеболюючу, розсмоктувальну і судиннорозширюючу дію, впливає на трофіку тканини. Магнітне поле також діє антипаработично на переферичні нерви і підсилює процеси гальмування у корі головного мозку.

В теперішній час постійне магнітне поле частіше використовують у вигляді магнітофорних аплікаторів – каучукових пластин,які включають в себе порошок барія феритол. Ці пластини закріплююють на больових ділянках, наприклад кінцівок або хребта. Довготривалість діїдо 10 – 12 годин.

Магнітотерапія – метод, за якого на організм людини діють постійними або змінними низькочастотними магнітними полями (відповідно ПМП або ЗМП). На відміну від високочастотних електромагнітних полів дія ПМП і ЗМП низької частоти практично не зумовлює появу теплових ефектів. Магнітотерапія є одним із методів фізіотерапії. Сучасна фізіотерапія у своєму арсеналі нараховує близько 80 лікувальних методі [8, c. 58].

Актуальність теми полягає у тому, що цей метод фізіотерапії має найменьше протипоказань, а показань до застосування цього методу дуже багато. Нині магнітотерапія знаходить широке застосування для лікування різних хвороб. Однак при індустріальному підході до лікування місце магнітотерапії серед інших фізіотерапевтичних методів остаточно не визначене. Разом з тим магнітотерапія має деякі переваги перед окремими з них: невелика кількість протипоказань, безпечність та простота виконання процидур. При аутоімунних і запально-дистрофічних процесах з недостатністю глюкокортикоїдної функції кіркової речовини надниркових залоз ефективність магнітотерапії менша, ніж загальновизначених фізіотерапевтичних методів.

Нині магнітотерапія знаходить широке застосування для лікування різних запальних процесів в органах малого таза у жінок. Магнітотерапія справляє сприятливу дію при ендометріозі не лише на супутній запальний процес, а й поліпшує дітородну функцію жінок. У хворих з ендометріозом формується імунологічна недостатність, що виявляється в рості клону В-лімфоцитів з рецепторами до імуноглобулінів А і зменьшенням числа Т-лімфоцитів. Протизапальну дію магнітного поля використовують для профілактики маститів у породіль, лікування хронічного сальпінгоофориту в період загострення. При цьому наявність фіброміоми матки не є протипоказанням до застосування магнітотерапії. Поряд з цим спазмолітична, знеболювальна та протизапальна дія ЗМП дає змогу рекомендувати його при нирковокам`яній хворобі з супутнім пієлонефритом.

Мета даної роботи полягає у тому, щоб вивчити вплив магнітного поля на організм людини. Знати, коли можна застосовувти магнітотерапію у фізичній реабілітації, вивчити методику і техніку проведення процедур, вивчити апаратуру, за допомогою якої проводять магнітотерапію.

Для виконання даної мети поставлено наступні завдання:

1. Навчитись працювати з літературою.

2. Вивчити будову техніки та методику проведення процедур.

3. Зробити певні висновки по даній роботі.

РОЗДІЛ 1. Вивчення літературних джерел за темою: « Технічні засоби у фізичній реабілітації. Магнітотерапія»

1.1 Загальна характеристика магнітотерапії. Сучасні погляди на механізм дії магнітного поля

Магнітотерапія – метод лікування змінним і постійним магнітним полемневеликої напруги. Магнітне поле підсилює процеси гальмування у головному мозку, зменшує хронічний, але не гострий біль, особливо запального характеру; позитивно діє на нейровегетативні процеси мікроциркуляції, імунітет, викликає гіпотензивний протинабряковий ефект, стимулює регенеративні процеси, консолідацію кісткової тканини.

Дія магнітного поля (в особливості перемінного) на речовини, в тому числі і тканин організму,відбувається через рухомі заряджені електричні частинки, або частинки з власними зарядженими магнітними моментами.

Відповідно сучасним уявам, всі структурні елементи речовини являються джерелами магнетизму, так як володіють магнітним моментом і, відповідно, магнітними властивостями. В основному магнетизм в речовині виникає внаслідок того, що електрони володіютьвласним магнітним моментом – спином (електронний магнетизм). Атомні ядра і їх складові елементи також являються джерелом орбітального і спинового ядерного магнетизму.

Одним із провідних механізмів взаємодії МП (магнітного поля) з живою тканиною являється наведення електрорухомої сили.

Відомо, що в регуляції швидкості фізіологічних процесів важлива роль належить об`ємним електричним зарядам, які формуються в біологічних мембранах і примембранних областях. Утворення цих зарядів обумовлено вибірковою прониклівістю мембран з різними зарядами (аніони катіони). Це в свою чергу призводить до нерівномірного розподілу позитивних і негативних зарядів і переходу їх електричної енергії в механічну, здатну проводити роботу по доставці реагентів до мембран і зон реакцій,а також впливати на швидкість і напрямок обмінних процесів. Об`ємні електричні заряди локалізуються, як правило, в кровоносних капілярах. Фактично тут знаходжують вплив МП на проникливість капілярів і стан ендотелію та його функцію. Дія на об`ємні електричні заряди являється характерним для МП. Воно відбувається за рахунок енергії живої системи, яка накопичується в ході хімічних реакцій розподілу зарядів, які протікають в біологічних мембранах. Магнітне поле лише забезпечує здатність утилізації цієї енергії в ряді фізико-хімічних процесів, протікаючих в примембранних областях живої клітини.

В рухомих електропровідних середовищах (кров, плазма крові, лімфа) в постійному МП виникає різновидність потенціалів і індукуються струми. Величина струму залежить від швидкості руху крові в МП і особливо велика вона в тому випадку, коли силові лінії МП перпендикулярні напрямку руху крові. При наведенній електрорухомій силі в судині дії електричних струмів підлягають клітинні і неклітинні компоненти крові, які пересікають силові лінії. В механізмі дії слабких електрорухомих сил, наводжувальних під впливом МП, важливу роль відіграє «тунельний» переніс протону. Це може лежати в основі впливу МП на локальні зміни концентрації водневих іонів, на згортання крові і ряд інших біологічних процесів.

Крім того, наведена електрорухома сила активує АДФ-індуковану агрегацію тромбоцитів в пошкоджених судинах і сприяє утворенню в них тромбів. Разом зі зниженням електрокінетичного потенціалу вона призводить до підвищення проникненості судин, активізації факторів гемокоагуляції (тромбопластичних і антигепаринових сполук) і інгібіторів фібринолізу. Вплив на систему гемостазу в пепошкоджених судинах неоднозначно: МП низької інтенсивності понижують згортання крові, тоді як сильні МП збільшуюь її на протязі 5-7 діб від моменту дії. При подальшій дії МП спостерігається нормалізація системи гемостазу. В еритроцитах також понижується поверхневий електричний заряд клітин і виділяються тромбопластичні і антигеперинові сполуки і інгібітори гібринолізу. В пониженні електричного заряду клітин в МП важливу роль можуть відігравати зміни фібриногену, його перехід у фібрин і наступна абсорбція на поверхні клітин з активним електричним зарядом. При цьому, на відміну від більшості фізичних факторів, взаємодія з рухомим потоком крові являється специфічним механізмом біологічної дії МП і супроводжується змінами системи гемостазу.

Поряд з впливом на згортування крові виникаючі в постійному МП струми зміщення підвищують проникність судин мікроциркуляторного русла, що призводить до активації транскапілярного транспорту речовин, підсиленню метаболізму в тканинах і відновленню їх електролітного балансу. Цьому сприяє і збільшення в тканинах вмісту цитокинів і простогландинів, а також токоферолу, який являється міцним антиоксидантом і гальмує окислення ліпідів у вогнищі запалення [7,c.195].

1.2 Біологічна і фізіологічна дія магнітотерапії

Магнітне поле – це вид матерії, за посередництвом якої відбувається взаємодія між рухомими електричними зарядами, тобто відповідними струмами в провідниках або незкомпенсованими молекулярними струмами в постійних магнітах. Графічно МП зображають силовими лініями, що утворюють у просторі замкнуті контури.

Напругу МП вимірюють у системі CI в амперах на метр – А/м (у системі CGS в ерстедах – Е). Співвідношення між цими одиницями таке: 1Е = 80 А/м, або 1 А/м = 0,01256 Е. Для характеристики в речовині слугує величина, що має назву магнітної індукції. Індукція вимірюється в системіCI у теслях – Тл (у системі CGS у гаусах – Гс): 1 Тл = 10 Гс, або 1 мілітесла (1мТл) = 10 Гс.

Магнітні властивості речовин характеризуються проникністю. Більшість тканин і середовищ організму за своїми властивостями належать або до діа-, або до парамгнетиків і їхня магнітна проникність відповідно дещо більша або менша за одиницю. У феромагнетиків магнітна проникність значно більша від одиниці, що зумовлює збільшення енергії взаємодії МП з феромагнетиками порівняно з пара- і діамагнетиками.

У фізіотерапії використовують постійні, пульсівні та змінні МП у постійному і переривчастому режимах. Поняття «переривчасте МП» близьке за змістом поняття «імпульсне МП (ІМП)». Розподіл МП у просторі біля джерела характеризується неоднорідністю, що вимірюється градієнтом, тобто зміною величинполя зі зміною віддалі на 1 см (мТл/см). Практичне застосування МП зумовило появу терміну «біотронні параметри МП», під яким розуміють фізичні характеристик МП, що визначають первинні біологічні механізми дії поля. До них належать інтенсивність МП, градієнт, вектор, частота, форма імпульсу, тривалість експозиції. Поряд з цим до числа чинників, що визначають реакції-відповіді, належать такі характеристики взаємодії МП з організмом, як локалізація дії, обєм тканин, що взаємодіють з МП, а також вихідний стан організму. Змінююючи їх параметри та число, можна регулювати ефективність дії МП.

Лікувальний вплив МП визначають переважно фізико-хімічні механізми його дії. На внутрішньо клітинні компоненти тканин людини в ПМП діє механічна сила, що сприяє відштовхуванню з поля діамагнетика і втягуванню в поле парамагнетика. Реальне значення цього механізму невелике, і спостерігається він лише у високоградієнтних (неоднорідних) ПМП, які не застосовують у фізіотерапії. Однак фізікоградієнтність поля може виникати в ПМП навколо феромагнітніх включень екзогенної природи, наприклад у легенях.

У ПМП з індукцією 0,01-1 мТл спостерігаються магнітомеханічні ефекти у рідкокристалічних структурах. Рідкокристалічний стан притаманний ліпідному компоненту біологічних мембран, і його зміни під впливом ПМП можуть визначити рівень активності ферментів (ацетилхолінестераза, Na – і K-залежна АТФаза) і вторинно змінювати проникність клітинних мембран.

На особливу увагу заслуговують ефекти дії ПМП на фазові гель-, зольпереходи. Вони реєструються за зміною електричного опору в гелях і змінюються в слабких ПМП порядку 0,8-2,0 мТл. За фазовими гель-золь переходами колоїдів цитоплазми клітин відзначають місцевий фізіологічний вплив навіть слабких ПМП у разі їх тривалої дії.

Одним з основних механізмів взаємодії ПМП і ЗМП з живою тканиною є наведення електрорушійної сили (ЕРС). Під час переміщення в ПМП крові. Що проводить електричний струм, у ній виникає електрична різниця потенціалів, яка залежить від швидкості руху крові та величини магнітного потоку і є максимальною, коли сили МП перпендикулярні до напряму руху крові. При наведенні ЕРС у судині клітинні компоненти крові, що перетинають силові лінії, зазнають зміни електричних струмів зміщення й провідності. Це справляє вибірковий вплив ПМП на згортання, лімфоциркуляцію та проникність судин. Зміни згортання крові виникають внаслідок позитивного і негативного електричних потенціалів. Тим самим створюють умови для тромбозу біля позитивного і тромболізу біля негативного потенціалу. Явище знайшло застосування в методі тромбування судинних аневризм головного мозку. В основі його лежить стереотаксичне наведення позитивного електричного потенціалу у напрямі аневризми, що зумовлює локальне збільшення згортання крові, тромбування та наступне укріплення дна аневризми. ПМП лише створює передумови для тромбування у ділянці позитивного електричного потенціалу. Вони реалізуються лише в умовах утворення гемодинаміки та змін поверхневого потенціалу стінки аневризми. Такі тромбози не спостерігаються навіть у ПМП з індукцією 0,02-0,03 мТл і залишається лише активація механізмів внутрішньосудинного згортання крові.

У регулюванні швидкості фізіологічних процесів важлива роль належить об`ємним електричним зарядам, що формуються в біомембранах та примембранних стінках. Їхнє утворення зумовлене вибірковою проникністю мембран для іонів з різним знаком (катіони, аніони). Це призводить до нерівномірного розподілу позитивних зарядів у примембранних ділянках. Під впливом ПМП відбувається згортування мікроскопічних та об`ємних зарядів і перехід їхньої електричної енергії у енергію, що здатна завершити роботу з доставки реагентів до мембран і зон реакцій, змінювати товщину бар`єрів і впливати на швидкість та напрям обмінних реакцій, вплив на об`ємні заряди зростає при збільшенні частоти ПМП до 10 – 10 Гц.

Об`ємні заряди локалізуються, зокрема, у кровоносних капілярах. Так відбувається вплив ПМП і ЗМП на проникність капілярів і стан ендотелію, його функцію. Вище згаданні електричні заряди – характерна ознака МП. Він здійснюється за рахунок енергетичної системи, що накопичується в ході електромеханічних реакцій поділу зарядів, що утворюються в біологічних мембранах. МП лише забезпечує можливість утилізації цих фізико-хімічних процесів, що відбуваються в примембранних ділянках живих клітин.

В останні роки обгрунтовано механізм дії МП на деякі механічні реакції. В процесі хімічних реакцій відповідно до законів квантової механіки відбуваються хімічні переходи. МП здатне змінювати ймовірністьелектронних переходів і також впливати на швидкість хімічних реакцій. У МП змінюється хід реакцій, що відбувається за участю деяких металів (залізо, мідь, мангат та ін.), які відіграють роль у побудові нативних біоструктур. Під впливом МП змінюється взаємодія різних металів, що призводить до зміни проникності біологічних мембран і фізіологічної дії клітини. Істотним у механізмі впливу МП на хімічні процеси може бути тунелем перенесення електрона, що реалізується в окремих біологічних структурах в мітохондріях. В основі впливу МП на тунельний перенос електрона лежать зміни імовірності електронних переходів. У механізмі дії слабких ЕРС, навколишнім впливом МП, важливу роль відіграє тунельне перенесення протона за естафенізмом. Це може лежати в основі впливу МП на локальні зміни концентрації гемогену, на згортання крові та низку інших біологічних процесів. Вперше був розкритий нетепловий квантово-механічний механізм дії МП, що, по суті, лежить в основі взаємодії фізичних чинників з живим організмом.

Реакції органів і систем організму на вплив МП грунтуються на місцевому, так і на гуморально-рефлекторному механізмі дії, що виникає в результаті фізико-хімічних змін у тканинах при їхній взаємодії з чинниками. У людини не знайдено специфічних рецепторів, що сприймають МП. Однак у результаті змін гемодинаміки та метаболізму самих тканин і клітин, що оточують різні типи рецепторів, можлива модуляція їхньої діяльності. Ступінь вираженості і характер спрямованостіреакцій організму залежить здебільшого від параметрів МП. Так, ефективність ЗМП та ІМП вища, ніж ПМП. Це відповідає загальному положенню по те, що збільшення числа параметрів та їхня інтенсивність підвищує ефективність впливу МП. Магнітні поля є слабшим подразником, ніж більшість широко застосовуваних у фізіотерапії чинників, що слід враховувати при дозуванні магнітотерапевтичних процедур.

На відміну від багатьох інших терапевтичних чинників взаємодія з рухомим потоком крові є специфічним механізмом біологічної дії МП і супроводжується зміною системи гемостазу. Якщо дія МП слабка, то первинно спостерігається гіпокоагуляційний ефект. Зі збільшенням числа біотронних параметрів та їхньої інтенсивності спостерігаються первинна фаза гіперкоагуляції та підвищення антизгоральної дії системи крові, що настає на 5-7-й день. Якщо вплив продовжується, то спостерігається нормалізація системи гемостазу і наступні її хвилеподібні зміни.

Під впливом МП відбувається стимуляція АДФ-індуктивної агрегації тромбоцитів і зниження їх електрокінетичного потенціалу. При цьому з клітин виділяються чинники гемокоагуляції та сполуки, що пригнічують фібриноліз. В еритроцитах також знижується поверхневий електричний заряд клітин, виділяються тромбопластичні і антигепаринові сполуки та інгібітори фібринолізу. У зниженні поверхневого електронного заряду клітин у МП певну роль може відіграти зміна фібриногену, його перехід у фібрин і наступна адсорбціяйого на поверхні клітин.

Реактивність лейкоцитів крові і, насамперед, лімфоцмтів та нейтрофілів змінюється під час проходження їх через МП. Клітинний склад крові також змінюється під впливомМП і значною мірою визначається вихідним станом організму та характером нейроендокринних перебудов, спричиненних впливом МП.

У формуванні ендокриннихперебудов нервовій системі належить провідна регулювальна і координуюча роль. Вплив МП на нервову систему супроводжується в період після дії дифузною електроенцефалографічною реакцією синхронізації, на відміну від реакції десинхронізації на звичайні подразники (світло, звук). За чутливістю до МП структури головного мозку розміщуються в такому порядку: гіпоталамус, кора великих півкуль, таламус, гіпокамп. Виявлено чутливість гіпофіза до слабкого ПМП.

У людини вплив ПМП 5-10 мТл на глову незначно збільшує час реакції на світловий, звуковий і тактильний подразники, тобто посилює гальмівні процеси в центральній нервовій системі. Вивчення залежності діїї від частоти ПМП ( 1, 10, 100, 1000 Гц) виявило найбільшу біологічну ефективність частоти 10 Гц. У механізмі дії МП на нервову систему важлива роль належить гліальним клітинам і судинній системі. Важливо знати, що при дії ЗМП на голову людини (індукція близько 20 мТл) виникає відчуття світлових спалахів – явище фосфену, максимум якого спостерігається за частот 20-30 Гц.

При дії МП на голову відбувається активація гіпоталамічних ядер і гіпофізу. У результаті спостерігається підвищення активності деяких ендокринних залоз (щитоподібна, кіркова речовина надниркових залоз, статеві залози). Подібна реакція спостерігається лише при локалізації впливу на центральну нервову систему і при використанні ЗМП у переривчастому режимі. При дії на периферійні ділянки ПМП і ЗМП у постійному режимі спостерігається менше виражена активація ендокриних залоз, однак можуть бути більшою мірою виражені зміни процесів мікроциркуляції та трофіки тканин у зоні впливу. Поєднання різних локалізацій дії у процесі лікування дає змогу оптимально регулювати як місцеві, так і загальні адаптаційні перебудови цілісного організму.

У реальних умовах зміни в нейроендокринній системі, імунологічній реактивності й стані різних систем організму бувають тісно повязані


8-09-2015, 23:34