Імунна система 2

Назва реферату : Імунна система
Розділ : Біологія

Імунна система

Функція імунної системи полягає у розпізнаванні генетично чужорідних антигенів та специфічному реагуванні на них. Основна її мета нейтралізація та руйнування тих антигенів, які стимулюють імунну відповідь.

Формування імунних реакцій. Є форми специфічних імунних реакцій (відповідей):

1.Вироблення антитіл

2.Імунологічна пам’ять

3.Імунологічна толерантність (вибіркова відсутність відповіді на даний антиген при повторній зустрічі).

4.Виникнення алергії – підвищеної чутливості до специфічного антигену.

Вироблення антитіл – білків, котрі належать до того чи іншого класу імуноглобулінів, синтез яких стимулюється після надходження антигену. Антитіла взаємодіють з даним антигеном. Але імунні реакції нерідко в ході їх реалізації пошкоджують та руйнують власні клітини та неклітинні структури організму. Такий тип імунних реакцій дістав назву алергії.

Алергія є передумовою виникнення патологічного імунологічного процесу. Алергени – речовини, які спричиняють алергічні реакції. Є зовнішні алергени (екзоалергени): харчові продукти, хімічні речовини, лікарські препарати, запахи). Внутрішні алергени (ендоалергени) – це власні тканини організму переважно з видозміненими властивостями, що виникають внаслідок утворення токсичних речовин при патологічних процесах (опіки чи обмороження, дія отруйних речовин, укуси бджіл, іонізуюча радіація).

Прояви алергії: кропивниця, набряки, почервоніння, місцеве чи загальне підвищення t, свербіння , біль, звуження дихальних шляхів (астма), алергічні екземи, кашель.

Алергія визначається спадковою схильністю організму, порушенням обміну речовин, діяльністю з.в.с., розвитком неврозів, недостатністю харчування.

Способи запобігання алергії: загартування, фізична культура, здоровий спосіб життя, відсутність шкідливих екологічних впливів, уникнення контакту з алергенами.

Імунологічна пам’ять – це здатність організму реагувати прискорено та посилено на повторно введений антиген. Зберігають імунологічну пам’ять Т-лімфоцити, тривалість життя яких набагато більша ніж В-лімфоцитів. Наявність імунної пам’яті пояснюється збільшеним вмістом В-лімфоцитів, які несуть відповідні рецептори (Т-пам’яті живуть десятки років).

Можливі причини пригнічення імунної системи.

Імунна система представлена центральними і периферичними органами. До центральної належать: червоний кістковий мозок, тимус. До периферичної: лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс.

Причиною пригнічення імунної системи є виникнення імунологічної недостатності – це вроджений або набутий дефект імунної системи, який проявляється неспроможністю організму здійснювати реакції гуморального або клітинного імунітету.

Недостатність може бути первинною чи вторинною.

а) первинна – внаслідок вроджених дефектів імунної системи (генні, хромосомні мутації, внутрішньоутробні інфекції).

б) вторинна – набута недостатність. Причинами можуть бути: випромінювання, хімічні речовини, віруси, старіння, інтоксикація (опіки, злоякісні пухлини, уремія), неповноцінне харчування, часті переохолодження чи перегрівання, надмірне перебування на сонці.

СНІД – вперше синдром був описаний у 1981 році американським дослідником. У 1983 р. вперше виділено збудника.

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини. Шляхи передачі ВІЛ – від матері до дитини, через кров, при використанні заражених медичних інструментів, статевий.

Вірус СНІДу вражає Т-лімфоцити.

Симпатичний – збуджує роботу серця, прискорює скорочення серця.

Поряд з нервовою системою на роботу серця впливають речовини, що переносяться кров’ю.

Гормони наднирникових залоз: адреналін і норадреналін та іони Са – посилюють і прискорюють скорочення серця (тироксиин).

Ацетилхолін та іони К – зменшують частоту і силу скорочень серця.

Крім того, підвищення рівня СО2 у крові чи зниження концентрації О2 призводить до частішання серцевого ритму.

Дія гуморальних факторів знаходиться в тісному зв’язку з нервовою регуляцією.

Неодмінно на роботу серця впливає кора головного мозку, тобто умовні рефлекси (при хвилюванні).

Велике і мале коло кровообігу.

Вперше кола кровообігу були описані англійським лікарем Гарвей у 1628 р. У людини є 2 кола кровообігу.

Велике коло починається аортою (найбільша артерія) від порожнини лівого шлуночка. Аорта утворює поблизу серця дугу і йде вниз у грудну, а потім у черевну порожнину. Від дуги аорти відходять три великі артерії:

1.Плечоголовий стовбур (права сонна артерія, права підключична артерія).

2.Ліва сонна артерія

3.Ліва підключична артерія.

Ці судини несуть кров до голови, шиї і верхніх кінцівок. У грудній і черевній порожнинах від аорти відходять дрібніші артерії до м’язів і шкіри тулуба, до внутрішніх органів. На рівні 4 поперекового хребця аорта розпадається на дві великі артерії: праву і ліву загальні клубові, що йдуть до нижніх кінцівок. У кожному органі артерії поділяються на артеріоли, які переходять у густу капілярну сітку. Проходячи по капілярах артеріальна кров омиває всі тканини. Віддає їм кисень і перетворюється на венозну. Тут же кров віддає поживні речовини і насичується СО2 і продуктами розпаду. З капілярів кров збирається у венули. Потім у 2 великі вени. Вени голови, шиї, верхніх кінцівок утворюють верхню порожнисту вену, а вени усіх інших частин тіла впадають у нижню порожнисту вену. Обидві порожнисті вени впадають у праве передсердя.

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, куди венозна кров надходить з правого передсердя. З правого шлуночка венозна кров, через легеневий стовбур, який ділиться на праву і ліву легеневі артерії, потрапляє в легені. Легеневі артерії діляться на артеріоли і переходять у капіляри. Капіляри густо обплітають легеневі пухирці, куди надходить атмосферне повітря. У капілярах легенів венозна кров перетворюється на артеріальну. Від капілярів починаються венули, які зливаються і утворюють 4 легеневі вени, що впадають у ліве передсердя і звідти у лівий передсердь триває 0,1 сек, потім вони переходять у стадію розслаблення, скорочення шлуночка 0,3 сек, після чого вони розслаблюються. Загальна фаза розслаблення триває 0,4 сек. Таким чином, один цикл роботи серця займає біля 0,8 сек, що відповідає 75 скороченням серця за хвилину. Період відпочинку 0,4 сек достатній для того, щоб серце повністю відновило свою працездатність (цим і пояснюється здатність серцевого м’яза працювати не втомлюючись протягом всього життя).

При збільшенні частоти серцевих скорочень тривалість серцевого циклу скорочується за рахунок періоду відпочинку. У спокої кількість серцевих скорочень коливається від 60-80 за хв.

У разі захворювань, що супроводжуються підвищенням температури тіла, серцебиття скорочується (тахікардія). При деяких захворюваннях серце починає скорочуватися рідше (брадикардія). Іноді спостерігається порушення правильного чергування серцевих скорочень (аритмія). У новонароджених ч.с.с. – 140 за хв., у старих людей вона 95 за хв.

За одне скорочення викидається 70 мл. крові (за 1 хв це становить хвилинний об’єм крові, що дорівнює 5 л). Роботу, що виконує при цьому серце, можна визначити, перемноживши об’єм крові, який виштовхує серце на тиск, під яким кров викидається в артеріальні судини.

Робота серця супроводжується різними проявами, наприклад тонами серця. Вони утворюються: перший – при скороченні шлуночків, другий – при закритті клапанів аорти і легеневого стовбура під час розслаблення; третій та четвертий тони дуже слабкі не завжди спостерігаються. При роботі серцевого м’яза утворюються електричні струми. Їх можна записати у вигляді кривої або так званої електрокардіограми. Цей метод дослідження має значення для визначення правильної роботи серця і встановлення діагнозу.

Серцевий м’яз має такі фізіологічні властивості: збудливість, провідність, скоротливість, автоматизм. Цей м’яз складається з поперечносмугастих волокон, але на відміну від скелетних м’язів, його волокна сполучаються між собою контактами – нексусами, - і тому збудження з будь-якої частини серця може поширюватись на всі м’язові волокна міокарда. Серцевий м’яз має здатність сприймат*-.и зміни зовнішнього середовища і відповідати збудженням.

У нормі м’яз збуджується під впливом імпульсів спеціалізованих клітин серця, тобто без втручання нервової чи ендокринної систем (самовільно). Ця здатність серцевого м’яза – автоматизм. Російський фізіолог – Кулябко оживив серце дитини, яка померла від запалення легенів, через 20 годин після його смерті, пропустивши через судини серця сольовий розчин (1902), довів можливість підтримання життєдіяльності ізольованого серця.

Скупчення спеціальних клітин виникає періодичне збудження називається серцевими центрами автоматії: один – в стінці правого передсердя, другий на межі між передсердями та шлуночками. Центри автоматії виробляють електричні імпульси з першого місяця ембріонального життя людини, які по серцевому м’язу проходять до інших ділянок – це провідність. Завдяки нормальному функціонуванню провідної системи обидва передсердя або шлуночки серця водночас охоплюються збудженням і тому водночас скорочуються, викидаючи кров.

Автоматія серця дає змогу підтримувати життєдіяльність організму навіть при порушенні діяльності нервової системи.

В нормі автоматизм роботи серця під впливом нервогуморальної регуляції узгоджується з потребами організму.

Нервово-гуморальна регуляція роботи серця.

Робота серця змінюється рефлекторно – за участю автономної нервової системи (вегетативної). До серця підходять дві пари відцентрових нервів – парасимпатичний і симпатичний. Парасимпатичний (блукаючий нерв) пара від довгого гальмує роботу серця.

Без’ядерні пластинки, найменші з усіх клітин, безбарвні, овальної форми, в 1 мм3 – 250 тис, утворюються в червоному кістковому мозку, живуть 5-8 днів.

Функція: Згортання крові.

Зсідання крові – важлива захисна реакція організму, яка запобігає крововтратам. Тромбоцити легко руйнуються, при пошкодженні кровоносних судин або стиканні крові з повітрям, при цьому виділяється речовина – тромбопластин. У плазмі крові є неактивний білок – протромбін, який утворюється в печінці (в його синтезі бере участь вітамін К), коли на нього подіє Сa, що постійно є у плазмі крові та тромбопластин, утворюється активний білок тромбін. Тромбіну у крові здорової людини не буває, інакше кров згорнулась ще у судинах.

В крові є неактивний розчинений білок фібриноген, який також продукує печінка. Сам по собі він як і протромбін не впливає на згортання крові. Тромбін каталізує перетворення фібріногену на фібрин – нерозчинний білок, який випадає в осад у вигляді ниток, утворюючи сітку. Між цими нитками затримуються клітини крові і щільно закриває рани, утворюючи згусток. Прискорення зсідання крові – тромбоутворення (рпи остеросклірозі, інфекційної хвороби, стресовий стан). При цьому призначають протизсідні засоби (антикоогулянін).

Гірудин – виділяють п’явки з слиною, гемпарин (печінка, селезінка, легені). Зповільнене зсідання крові при променевій хворобі, жовтяниці, гемофілії приводить до небезпеки крововтрат. Підсилюють зсідання крові хлористий Са, вітамін К, тромбін.

Будова та робота серця людини. Автоматія серця.

Нервово-гуморальна регуляція серцевого циклу.

Серце – центральний орган серцево-судинної системи, основна функція якого – насосна. Це порожнистий м’язовий орган, має форму конуса. Розміщується в грудній порожнині між легенями, на 2/3 у лівій половині грудної клітки. Знизу до нього прилягає діафрагма. В осіб нормальної будови тіла серце займає косе положення (у худих – вертикально, у гладких – горизонтально).

Маса серця 250-350 г, довжина 14-16 см, товщина 12-15 см. Верхівка серця спрямована вниз.

Зовні серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою – перикардом, який оберігає його від перерозтягування при наповненні кров’ю. Перикард виділяє рідину, що зволожує серце і зменшує його тертя під час скорочення. Серцева сорочка – осердя.

Стінки серця мають 3 шари:

1.Зовнішній сполучнотканинний шар – епікард.

2.Середній м’язовий шар – міокард.

3.Внутрішній сполучнотканинний шар – ендокард.

Стінки лівого шлуночка товстіші за рахунок більшого розвитку міокарда (більше навантаження).

Поздовжньою перегородкою серце поділене на праву і ліву частини. У верхній частині розташовані передсердя, а у нижній – шлуночки. Між передсердями і шлуночками є отвори, які закриваються клапанами, що пропускають кров тільки в одному напрямку від передсердя до шлуночка.

Між передсердям і шлуночками є стулкові клапани (у правій стороні – тристулковий, у лівій – двостулковий – мі тральний). У здоровому серці всі клапани відкриваються і пропускають кров тільки в одному напрямку. Між шлуночками і артеріями є півмісяцеві клапани (кишенькові).

Робота серця складається з ритмічних скорочень та розслаблень. Скорочення називається систолою, розслаблення – діастолою. Розрізняють три фази систоли: систолу передсердь, систолу шлуночків та загальну діастолу. При скороченні передсердь кров переходить у шлуночки, після наповнення яких закриваються стулкові

клапани, починається скорочення шлуночків і кров виходить з серця. Скорочення мозку) .