Лікарський контроль у процесі тренувальних занять і змагань

тренером або функціонером та лікарем ) повинен з'явитися на комісію по АДК не пізніше ніж через 60 хв після отримання повідомлення.

Пробу сечі ( у присутності самого спортсмена ) об’ємом не менш ніж 100 мл ділять на дві рівні частини – контрольну й основну, які потім розливають у флакони. Їх щільно закривають, опечатують і кодують. Основна проба під кодовою назвою надходить до лабораторії для біохімічного аналізу, а другу у запечатаному вигляді зберігають у сейфі для контролю на випадок, якщо в першій пробі буде знайдено речовину, яка належить до класу допінгів. Аналіз проби проводять не пізніше ніж за 48 годин після взяття сечі у спортсмена. Повторну експертизу ( у разі потреби ) проводять не пізніше ніж за 24 години після першої експертизи. Якщо спортсмен не з'явився до лабораторії АДК для здачі проб на аналіз, це вважають його визнанням у прийнятті допінгу.

На спортсменів, звинувачених у прийнятті заборонених засобів, накладають відповідні санкції, їхні результати анулюють а самі вони можуть отримати дискваліфікацію за різними термінами ( а в окремих випадках – довічну дискваліфікацію, як це сталося з канадським легкоатлетом Беном Джонсоном ).

Медична комісія МОК вважає за допінги такі групи фармакологічних засобів:

1. Психостимулятори: фенамін, амфетамін, сіднофен, сіднокарб, первитин, мезокарб, салбутамол тощо.

2. Симпатоміметичні аміни ( симпатоміметики ): ефедрин, мезатон, ізадрин, корамін тощо.

3. Стимулятори центральної нервової системи (ЦНС): стрихнін, кофеїн, коразол, пікротоксин, бемігрід тощо.

4. Наркотичні знеболюючі засоби: героїн, петидін, морфін, етилморфін, промедол тощо.

5. Анаболічні стероїди («анаболіки»): тестостерон, метилтестостерон, ретабол, нерабол, ретаболіл, даназол, тренболон, міболен, стенозолол, надролон, метандріол, фенаболіл, діанабол тощо.

6. Діуретіки: фуросемід, гіпотеазід, манітол, мерсаліл, індапамід, амілорід, канкреон, етакрінова кислота тощо.

7. Жіночі гормональні контрацептиви: логест, фемоден тощо.

8. Пептидні й глікопротеїнові гормони та їхні аналоги: соматотропін (СТГ), кортикотропін (АКТГ), ериторпоетин (ЕРО) тощо.

Заборонені методи:

аутогемотрансфузія ( кров'яний допінг ) – переливання особистої крові спортсмена за декілька днів до змагань з метою підвищення фізичної працездатності;

фальсифікація аналізів та проведення різних заборонених маніпуляцій, які можуть змінити склад сечі;

ректальне введення повітря спортсменам-плавцям тощо.

Групи речовин, які мають певні обмеження:

алкоголь у концентрації 0,50/00 для зняття тремору у спортсменів-стрільців;

місцеві анестетики у вигляді мазі чи ін’єкцій ( якщо у спортсмена немає травм або захворювань опорно-рухового апарату );

кортикостероїди можна застосовувати в дерматології, травматології та офтальмології тільки з офіційного дозволу медичної комісії тощо.

Кількість заборонених фармакологічних засобів щороку зростає. За даними Комісії МОК, ця цифра сягає 10 тисяч. Незважаючи на введення допінг-контролю, випадки застосування допінгів, на жаль, не лише не зменшилися, а, навпаки, збільшилися і, як це не прикро, допінг увійшов навіть у дитячо-юнацький спорт.


2.3 Секс-контроль

Цей вид контролю було введено МОКом наприкінці 60-х років. Мета його – виключення зі змагань світового рівня жінок-спортсменок з явними ознаками гермафродитизму, тобто коли в жіночому організмі внаслідок аномального розвитку функціонують не лише жіночий фенотип (зовнішній вигляд), таких спортсменок характеризують за підвищеним рівнем розвитку окремих фізичних якостей, а саме: сили, швидкості, витривалості, які спричиняють нерівноправності у боротьбі.

З метою виявлення цієї аномалії і забезпечення для всіх спортсменок однакових умов на змаганнях проводять секс-контроль. Це спеціальна методика, яка полягає у визначенні відсотка (%) соматичних клітин, у ядрах яких міститься статевий хроматин ( тільця, які під мікроскопом набувають темного забарвлення ), або так звані тільця Барра, які у 1949 році були відкриті канадськими науковцями М. Барром і Е. Бертрамом. Так, у осіб жіночої статі виявляють до 70% соматичних клітин, в ядрах яких знаходиться статевий хроматин, у чоловіків – до 5%.

Секс-контроль, так само, як і антидопінговий контроль, є простим і необтяжливим для спортсменок. Він полягає у проведенні гістологічного дослідження матеріалу ( клітин шкіри, слизової оболонки порожнини рота, волосяних цибулин тощо ), узятого з організму жінки. Скребок, узятий шпателем із цього матеріалу, тонким шаром наносять на предметне скло, фарбують однією краплею 1,5-2% розчину оцтовокислого ацетоорсеїну, накривають покривним склом і досліджують під мікроскопом.

2.4 Самоконтроль

Самоконтроль – це самостійні регулярні спостереження за допомогою простих і доступних прийомів за станом свого здоров'я, самопочуттям, фізичним розвитком, впливом на організм фізичних і розумових навантажень. Використовуючи систематичний самоконтроль разом із веденням щоденника, можна визначити ступінь м’язових і нервово-психічних навантажень, утоми, достатності часу для відновлення, а також за допомогою яких засобів можна досягти найбільшої ефективності реабілітаційних заходів; наскільки є результативними окремі методи корекції виявлених порушень у функціональному стані та працездатності.

Самоспостереження можуть бути ретельними і складатися з великої кількості показників, а також стислі, розраховані на фіксацію кількох найбільш простих, але досить інформативних показників. Перш за все треба визначити умови і можливості для застосування тих або інших методичних підходів, визначити обсяг показників. Передбачено, що у разі вимірювань витримують ідентичні умови. Наприклад: зранку після сну, перед початком і після занять тощо. Можна також зафіксувати динаміку змін функціональних зрушень у процесі тренування та у відновлювальний період після навантажень.

Найбільш простим і доступним показником, який свідчить про стан серцево-судинної системи та організму в цілому, є частота серцевих скорочень – пульс. Існує кілька методів вимірювання пульсу. Найбільш поширеним і простим є пальпаторне прощупування і підрахування пульсових хвиль. Для цього 2-й, 3-й і 4-й пальці руки накладають на одну з артерій: сонну, скроневу або променеву. Під час визначення пульсу на променевій артерії пальці розміщують вище променезап‘ястсткового суглоба, артерію прощупують і злегка притискають. Після інтенсивного навантаження, коли пульс збільшується до 150 пошт./0хв і вище, підрахунок серцевих скорочень здійснюють шляхом накладання пальців руки на область верхівки серця – п’яте міжребер’я зліва. У стані спокою пульс звичайно підраховують за 15 і 30-секундні інтервали. Після навантаження, у зв’язку зі швидкими його змінами, пульс підраховують за 10 с.

Самоконтроль функціонального стану передбачає уважне ставлення до свого організму кожного фізкультурника і спортсмена, встановлення адекватності власних можливостей до виконання певного фізичного навантаження. Проведення систематичних самостійних спостережень та їх аналіз допомагають спеціалістам із фізичної реабілітації попередити розвиток перенапруження, раціонально будувати руховий режим тощо. Тому для тих. Хто застосовує самоконтроль, необхідно знати, що його треба здійснювати систематично і тривалий час. Вибіркові спостереження не дають характеристики функцій і не є ефективними.

2.4.1 Самоконтроль за фізичною працездатністю

Фізична працездатність – поняття комплексне і може бути охарактеризоване показниками розвитку м’язової сили й побудови тіла за допомогою тестів, які дозволяють оцінити як загальну працездатність, так і головні якості: силу, витривалість, гнучкість, спритність тощо. Так, уявлення щодо силової витривалості можна отримати завдяки виконанню підтягувань, віджимань в упорі на брусах і від підлоги тощо.

Швидкість реакції, яка залежить від ступеня накопичення втоми, впливів негативних емоцій, порушень режиму ( недосипання, паління, вживання алкоголю тощо ), можна оцінити за допомогою дуже простого тесту. Необхідно взяти в ліву руку (для лівші – у праву) монету і, розтуливши пальці, випустити її. Другою рукою потрібно монету зловити. Якщо з десяти спроб сім будуть позитивними, можна вважати швидкість реакції гарною.

Для визначення спритності, яка характеризує координацію і точність рухів, можна використати метання м’яча в ціль, кидки баскетбольного м’яча до корзини та багато інших вправ. Щоб отримувати результати, які можна зрівнювати, необхідно додержуватися відстані, розмірів м’яча тощо.

Якість швидкості визначають у процесі бігу на місці протягом 10 с із високим підніманням стегон і одночасним виконанням оплесків під ногами. Якщо виконано 35 оплесків, нараховують 5 балів, 30-34 – 4 бали, 25-29 – 3 бали, 20-24 – 2 бали, 15-19 – 1 бал, менше 15 оплесків – бали не нараховують.

Стрибучість визначають під час стрибка з місця у довжину. Якщо подолана відстань 9 стоп – оцінка 5 балів, 8 – 4 бали, 7 – 3 бали, 6 – 2 бали, 5 – 1 бал.

Силу рук – з вису на перекладені після підтягування ( вис на зігнутій руці). Відмінним рівень сили вважають, коли тривалість утримання – 10 с, добрим – 5-9 с, задовільним – 3-5 с. Якщо тіло на перекладині у висі на двох руках утримується не менше 15 с – оцінка 2 бали, не менше 10 с – 1 бал.

Для характеристики гнучкості використовують нахили тулуба вперед, не згинаючи ніг. У разі торкання підлоги долонями нараховують 5 балів, пальцями – 3 бали, торкання щиколоток – 1 бал.

Витривалість можна визначити в процесі бігу на місці з частотою 120 кроків за хвилину. Якщо тривалість такого бігу не менше 15 хв – оцінка 5 балів, 10-14 хв – 4 бали, 5-9 хв – 3 бали, 3-4 хв – 2 бали, менше 2 хв – бали не нараховують.

Силу м’язів живота оцінюють у положенні «лежачи на спині», ноги випрямлені доверху – виконуємо «ножиці» на тривалість. 5 балів надають, якщо вправу виконуємо не менше 4-х хвилин, 4 – не менше 3-х, 3 – 2-х, 2 – 1-ї хвилини, 1 бал – 20 с. Рівень підготованості, згідно з результатами тестування, оцінюють шляхом визначення суми балів. Якщо вона не менше 30 – рівень підготованості вважають високим, не менше 20 – середнім, менше 10 – низьким. Оцінити загальну фізичну працездатність можна за допомогою зовсім елементарних вимірювань ( наприклад, сходинкова проба, тест Купера). Сходинкова проба передбачає підйом на 4-й поверх стандартного будинку в середньому темпі. Якщо пульс після цього не перевищує 120 пошт./хв., працездатність оцінюють як високу, 121-140 пошт./хв. – як задовільну, якщо пульс вище ніж 140 пошт./ хв. і з’явилася задишка – працездатність вважають поганою.

До складу спеціальних якостей належить вестибулярна стійкість. Її визначення можна здійснити різними засобами. Найбільш простим с є проба Ромберга.

Методика проведення: стопи ніг встановлюють на одну смугу, нога, яка стоїть попереду, злегка наступає п’яткою на носок ноги, яка стоїть позаду. Плечі розведені, руки витягнуті вперед, голова відведена назад, очі закриті. Утримання тулуба в такому положенні протягом більш ніж 10 с свідчить про задовільну вестибулярну стійкість.

2.4.2 Самоконтроль у процесі тренувальних занять

Частота пульсу під час тренувань залежить від функціонального стану та інтенсивності навантаження.

Під час самостійних занять оздоровчим бігом зручно користуватися тестом розмови або співу без визначення частоти пульсу. Якщо під час виконання вправ зберігається здатність розмовляти з партнером або співати, інтенсивність навантаження обрано вірно. Якщо інтенсивність виконання вправ не дозволяє довго розмовляти, потрібно зменшити темп.

Тривалість самостійних занять можна регулювати за частотою пульсу. Якщо спортсмен тільки починає самостійно тренуватися, тоді рекомендовано ( якщо пульс під час занять – 140, 120, 110, 90 пошт./хв. ) обмежувати тривалість виконання 10, 20, 40, 60 хвилинами.

Якщо середній пульс становить 140-150 пошт./хв., через5-7 хв після закінчення фізичного навантаження він не повинен перевищувати 10-15% вихідного значення. Режим роботи і навантаження за умови деяких режимів тренування також зручно контролювати згідно зі змінами пульсу. Так, у разі використання інтервального методу тренування потрібно, аби пульс за умови максимального навантаження сягав 170-180 пошт./хв., а відпочинок тривав доти, доки пульс не зменшиться до 120-130 пошт./хв. Рекомендований термін навантаження – від 15 с до 3-4 хв. Механізм інтервального тренування полягає в тому, що у відповідному періоді через збереження венозного притоку до порожнин серця на фоні одночасного зниження пульсу відбувається розтягування серцевого м’яза, що сприяє покращанню його адаптації до навантажень.


Список літератури

1. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: Учебник. — М.: Медицина, 1999. — 304 с: ил.

2. Дубровский В.И. Спортивная медицина: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., доп. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 512 с.: ил.

3. Макарова Г.А. Спортивная медицина: Учебник. - М.: Советский спорт, 2003. - 480 с: ил.




8-09-2015, 20:00

Страницы: 1 2
Разделы сайта