Мозкова речовина складається з клітин, які секретують адреналін та норадреналін - це нервові клітини симпатичних гангліїв, які втратили відростки, а, разом з тим, і здатність проводити збудження, але зберегли здатність виділяти норадреналін. Мозкова речовина наднирників починає функціонувати на 5 – 6 місяць внутрішньоутробного розвитку.
Гормони кори наднирників це стероїди, які синтезуються з холестирину та аскорбінової кислоти.
Адреналін володіє широким спектром дії на організм. Він впливає на вуглеводний обмін, посилює розпад глікогену, зумовлюючи зменшення його запасів у печінці та м'язах, що призводить до збільшення вмісту глюкози крові. Адреналін має лі політичну дію – підвищує вміст вільних кислот у крові. Він спричинює прискорення і посилення серцевих скороченя, поліпшує проведення збудження в серці, звужує артеріоли шкіри, органів черевної порожнини, таким чином підвищує артеріальний тиск.
Таким чином, адреналін відіграє важливу роль у пристосувальних, захисних реакціях організму, може зумовлювати екстрену перебудову функцій, спрямовану на підвищення працездатності організму в надзвичайних умовах.
Норадреналін має ознаки гормону і медіатора, позаяк виконує функції передавача збудження симпатичних нервових закінчень на ефектор, а також у нейронах НС.
Гормони клубочкової зони – це мінералокортикоїди.
Гормон цієї групи – альдостерон. Ці гормони регулюють мінеральний та водний обмін. Вони сприяють накопиченню Na+ та виведенню K+ і навпаки при його недостачі. Перерозподіл рідини пов’язаний саме з цими елементами. Звісно, що в середині клітини K+ більше ніж поза нею. При збільшенні його концентрації підвищується тиск всередині клітини і в неї переходить вода з позаклітинної рідини. Внаслідок цього виникає згущення крові, падає кров’яний тиск, виникає дегідратація тканини. При збільшенні альдостерону відбувається затримка Na+ , який накопичується в позаклітинній рідині, що призводить до переходу до неї води і виникненню набряків. Одночасно збільшується кров’яний тиск.
Гормони пучкової зони кори наднарників – це глюкокортикоїди.
До них відносяться гідрокортизон, кортизон та кортикостерон. Вони впливають на обмін речовин. Під їх тиском збільшується швидкість розщеплення білка. Вони сприяють синтезу вуглеводів з білків та впливають на обмін жирів, сприяючи їх синтезу та виходу з жирових депо. Вони здатні проявляти протизапальну дію. Протизапальна дія глюкокортикостероїдів використовується в клінічній практиці, наприклад, для лікування хворих із ревматичними процесами. Глюкокортикоїди являються імунодепресантами, тобто ведуть до зниження активності імунної системи. Тому їх використовують при пересадці донорських органів. Вони також беруть участь в реакціях на стресові фактори – це травми, операції, опіки, переохолодження, інфекції, отруєння, втомлення. В цих випадках вони забезпечують адаптаційний синдром, що пристосовує організм до даної незвичайної ситуації. Ця їх властивість використовується при термінальних станах. Тому їх називають захисними (адаптивними ) гормонами.
Гормони сітчастої зони кори наднирників – це андрогени та естрогени – аналоги чоловічих та жіночих статевих гормонів. Вони посилюють розвиток м’язів та вторинних статевих ознак, а також сприяють обміну білків стимулюючи їх синтез у організмі. Разом із цим статеві гормони впливають на емоційний статус і поведінку людини.
Гормони мозкової речовини наднирників . Зрілі клітини мозковой речовини називають хромофільними. Вони синтезують гормони катехоламіни. Це адреналін та норадреналін. Синтезовані гормони зберігаються у вигляді гранул і надходять до крові при збудженні симпатичної нервової системи. Ці гормони посилюють кровообіг, серцебиття, дихання, вихід цукру до крові, збільшують розпад глікогена в печінці, посилюють скорочення м’язів. Все це призводить до мобілізації сил організму і є важливим чинником пристосування організму до екстремальних ситуацій.
Гіперфункція кори наднирників призводить до появи ознак іншої статі.
Гостра надниркова недостатність – це загрожуючий життю стан, внаслідок різкого зниження чи припинення всіх функцій наднирників. Розвивається внаслідок тромбозів при інфарктів та апоплексії наднирників, інфекції. Стан людини – тяжкий з інтоксикацією, температурою 41о , марення. Цей стан дуже небезпечний, може призвести до смерті.
Хронічна надниркова недостатність, або хвороба Аддісона, чи бронзова хвороба. На сьогоднішній день відомо, що у 80% випадків хвороба розвивається внаслідок аутоалергічних процесів, тобто при аутоалергії на стероїдні ферменти. Хвороба розвивається місяцями, іноді роками. Ознаки хвороби: гіперпігментація шкіри, її бронзове забарвлення, значна втрата маси тіла, зниження тиску, характерні темні плями на слизових оболонках шлунково-кишкового тракту, та на губах.
Статеві залози є парними органами. У жінок це яєчники, у чоловіків – яєчка.
Чоловічі статеві залози - це органи еліпсовидної форми, довжиною 4 - 6 см, вагою 6 - 8 гр. Це залози подвійної секреції, які виробляють чоловічі статеві клітини - сперматозоїди та чоловічі статеві гормони - андрогени (ендокринна функція). Паренхіму (функціональна тканина) яєчка покриває білочна оболонка, від якої в середину яєчка йдуть трабекули, які поділяють орган на 250 – 300 долей. В кожній дольці знаходиться 3 - 4 звитих канальця, які, зливаючись, створюють прямі канальці. На внутрішній поверхні звитих канальців є клітини Сертолі, які виробяють сперматозоїди та клітини Лейдига, які є залозистим апаратом яєчка.
Яєчки закладаються в черевній порожнині і досягають порожнини малого тазу в перші 3 тижня після народження. До 1 – 4 років остаточно формується їх положення. Яєчка знижуючись тягнуть за собою оболонки черевної порожнини, які, після зниження яєчка в мошонку, становлять його оболонки. Вага його в немовляти 5 – 6 грамів .
Андрогенни виробляються в яєчках і наднирниках. Основні – це тестостерон. Андрогенни стимулюють розвиток статевого аппарату, впливають на розвиток вторинних статевих ознак: голосу, скелету, мускулатури, розподілення оволосіння, формування статевих рефлексів.
Андрогенни змінюють активність деяких ферментів , що впливають на синтез білка, збільшуючи ріст тканини.
Впливають на кровотворення, збільшуючи вміст еритроцитів , гемоглобіну.
Жіночі статеві залози – яєчники – розташовані в ділянці малого тазу з боків від матки. Яєчник має форму сливи. Він має два кінця: матковий, який з’єднаний з маткою власною зв’язкою яєчника. Інший зі сторони маточної труби. На розрізі виділяють кіркову та мозкову речовину. Мізкова речовина лежить по центру, складається з сполучної тканини та судин і нервів. Кіркова речовина має фолікули, в яких розвивається яйцеклітина. В період статевого дозрівання один з фолікулів починає дозрівати. Триває це в середньому 28 днів і він перетворюється на зрілий фолікул – графіїв міхурець. Його оболонка розривається і яйцеклітина виходить на поверхню (овуляція). На місці граафого міхурця створюється жовте тіло. Буває істине жовте тіло (жовте тіло вагітності), яке розвивається при вагітності і діє, як ендокринна залоза. Її гормон, прогестерон, сприяє:
1. Нормальному перебігу вагітності.
2. Підготовці молочної залози до лактації.
3. Затримує овуляцію.
Брехливе жовте тіло – виробляє гормони якщо вагітність не настала.
Жіночі статеві гормони називаються – естрогени: естрадіол, естрон, естріол. Естріол стимулює розвиток статевого апарату, розвитку вторинних статевих ознак, формує статевий потяг.
В період статевого дозрівання у хлопчиків збільшується кількість андрогенів. В дівчат – естрогенів. В цей період у дівчат з'являється періодичність в кількості секретуючих естрогенів, що забезпечує жіночий статевий цикл. Різке збільшення естрогенів співпадає з овуляцією, після чого, якщо не настає вагітність, настає менструація, котрою називають видалення назовні слизової оболонки матки разом з кров’ю.
Зі становленням регулярних статевих циклів починається період статевої зрілості, у жінок він продовжується до 45 – 50 років, у чоловіків – до 60 років.
Яєчниковий цикл в середньому триває 28 діб і складається з фолікулярної фази, овуляції та лютеїнової фази. Фолікулярна фаза, й фаза овуляції відбувається під дією фолікулостимулюючого гормону гіпофізу. В першу фазу відбувається дозрівання фолікулу (до 14 днів), в другу фазу фолікул розривається і яйцеклітина виходить на поверхню яєчника (1-а доба). Під дією лютеїностимулюючого гормону гіпофізу настає третя фаза – створюється жовте тіло, яке виділяє гормони до 28-го дня. Потім на місці жовтого тіла утворюється рубець.
Разом з яєчниковим циклом відбувається й маточний.
Маточний цикл
- 1-а фаза дезвомації- виділення слизової матки з кров’ю - триває 3-4 дня.
- 2-а фаза регенерації - 6 день циклу
- 3-а фаза проліферації, фаза швидкого росту слизової матки, 6-15 день
- 4-а фаза секреції - розрихлення слизової- з 15 по 28 день циклу.
Перші три фази маточного циклу співпадають з першою та другою фазою яєчникового циклу, а четверта – з третьою.
Клімакс у жінок проявляється в нерегулярних статевих циклах. Супроводжується рядом вегетативних порушень – зміни кров'яного тиску, терморегуляції, обміну речовин.
Статеве дозрівання.
Статеві залози і зв’язані з ними ознаки статі закладаються ще під час внутрішньоутробного розвитку. Формуються протягом всього періоду дитинства. Статеві залози нерозривно зв’язані з процесом розвитку дитини в цілому. В певний етап онтогенезу статевий розвиток прискорюється і настає період статевої зрілості. Статева зрілість дівчат на 1 – 2 роки випереджує хлопчиків. На статеве дозрівання впливає стан здоров’я, їжа, клімат, соціально-економічні умови, спадкові особливості. В період статевого дозрівання відбуваються глибокі зміни організму, пов’язані зі змінами в взаємовідношеннях ендокринних залоз – в першу чергу гіпоталамо-гіпофізарною системою.
В зв’язку з різкою перебудовою ендокринної системи це приводить до значних фізіологічних змін в організмі. Швидкий ріст скелету та м’язів не співпадає з ростом внутрішніх органів. Серце в цей час опереджає ріст кровоносних судин, що приводить до збільшення кров’яного тиску. Часто в цей період розвивається “юначе серце” – серцева недостатність, як наслідок головокружіння, головні болі, втомленість. Змінюється емоціональна сфера. В цей період спостерігається подразливість, плаксивість.
Порушення роботи статевих залоз: гіперфункція призводить до раннього статевого дозрівання. При гіпофункції відбувається недорозвиненість статевих органів.
Проведемо характеристику залоз внутрішньої системи, які не залежні від гіпофіза. Зокрема, це :
Епіфіз або шишковидна залоза розташована на кордоні проміжного та середнього мозку. Має форму ялинкової шишки . Маса залози 0,118 гр. Зовні вона покрита сполучною тканиною яка створює трабекули (перегородки ), між якими розташовується функціональна тканина, нейроглія та нервові волокна.
Епіфіз з’являється на 6 - 7 тижні внутрішньоутробного розвитку. Збільшення маси епіфіза відбувається до 4 - 7 років, після чого він піддається зворотньому розвитку - інволюції. Диференціювання клітин починається на першому році життя та продовжується протягом кількох років.
Епіфіз виробляє гормон мелатонін, який є атогоністом меланотропного гормону гіпофізу, тобто освітлює шкіру. Епіфіз також гальмує гонадотропну функцію гіпофіза. Ця залоза забезпечує біологічні ритми людини: коли на сітківку ока потрапляє світло збуджуються рецептори, по зоровому нерві збудження передається симпатичній нервовій системі, а звідти клітинам епіфіза які зменшують вироблення мелатоніну і, таким чином, зміна дня і ночі приводить до циклічної зміни збільшення мелатоніну зменшенням, що визначає добовий та сезонний ритми.
Доведено, що епіфіз гальмує вироблення гормонів практично в усіх залозах внутрішньої секреції. Це здійснюється внаслідок як безпосередньої дії на залозу-мішень, так і через гіпоталамо-гіпофізарну систему, з якою епіфіз контактує через ліквор ІІІ мозкового шлуночка. Таким чином, епіфіз у ендокринній системі відіграє роль тонкого регулятора діяльності залоз внутрішньої секреції. Епіфіз гальмує водно-електролітний, вуглеводний обмін.
Паращитовидні залози. В людини їх чотири. Розташовуються вони на задній стінці бокових доль щитовидної залози і мають масу 0.1 грам. Мають спільну з щитовидною залозою оболонку. Паращитовидні залози з’являються на 6 тижні ембріонального розвитку. Після народження дитини продовжується дозрівання залоз.
Гормони паращитовидної залози:
1. Паратгормон – регулює обмін кальцію та фосфору. Він діє на нирки, кістки та кишечник. В нирках він зменшує всмоктування фосфору і виводиться з сечею. В кишечнику стимулює всмоктування кальцію в кров. При недостачі кальцію посилюється виділення паратгормону, що призводить до посилення всмоктування кальцію в кишечнику та виходу кальцію з кісток.
2. Тіреокальцетонін – гормон антагоніст паратгормону.
При гіперфункції паратгормону відбувається вимивання кальцію з кісток, як наслідок – схильність до переломів, випадіння зубів, відкладання кальцію в судинах та ниркових канальцях.
Гіпофункція паратгормона приводить до судорог, підлітки жаліються на холодні руки та ноги, втомленість, серцебиття, “куряча сліпота” титанію, параліч дихальної мускулатури. Важливою умовою розвитку хвороби може стати гіпо- і авітаміноз-D, зловживання м’ясом та рибою, котрі вміщують більше фосфору, ніж кальцію, вагітність та лактація.
Тимус, чи вилочкова залоза, розташована за грудиною. Вона має дві долі. Ззовні залоза покрита капсулою, від якої до середини відходять перегородки, які поділяють її на дольки. Кожна з дольок має кіркову та мозкову речовину. В кірковій речовині багато лімфоцитів. В мозковій речовині є скупчення лімфоїдної тканини - острівці Гассаля.
Розвивається тимус за рахунок трьох пар жаберних кишень на шостому тижні ембріонального розвитку. У немовляти його маса 10 - 14 гр. До 15 - 20 років її маса збільшується до 20 - 30 грамів, а потім починає зменшуватись і в 40 років ця залоза важить 15 грамів. В період статевого дозрівання в ній збільшується кількість сполучної тканини і зменшення мозкової та кіркової речовини і в подальшому цей процес триває до повного заміщення функціональної тканини сполучною у літніх людей.
З початком підліткового періоду тимус, як було згадано вище, починає атрофувати, цей процес генетично запрограмований і пов’язаний зі зміною функціонування багатьох залоз, в першу чергу статевих, наднирників.
Тимус впливає на роботу статевих залоз, пригнічуючи її та навпаки. Тимус є органом імунної системи, бо формує Т-лімфоцити, забезпечуючи клітинний імунітет. Гормонитимусу впливають на зріст та розвиток організму до статевого дозрівання; при видаленні цього органу у тварин після народження приводить до втрати маси та затримки зросту. При видаленні тимуса у дорослої людини зменшується кількість лімфоцитів, зменшується розмір лімфатичних вузлів та селезінки. Ріст та маса тіла не змінюється.
Підшлункова залоза є органом внутрішньої та зовнішньої секреції. Розташована зліва на рівні 1-го 2-го поперекового хребця в заочеревинному просторі. Вона має альвеолярну будову, її дольки з вивідними протоками забезпечують її зовнішньосекреторну функцію. В масі підшлункової залози є групи клітин – острівці Лангерганса - які і виконують її ендокринну функцію. Підшлункова залоза має близько 1 млн. острівців. Основні типи острівкових клітин: В-клітини (70 відсотків), А-клітини (20 відсотків), D-клітини (5-10 відсотків). В-клітини виробляють гормон – інсулін, А-клітини - глюкагон, D-клітини - соматостатин. Регулюються острівці сигналами нейроендокринної та нервової системами. Інсулін впливає на проникливість клітинних мембран для глюкози, відкладанню вуглеводів в печінці та скелетних м'язах у вигляді глікогена та зменшує рівень глюкози в крові. Найбільш інсуліночутливі клітини м’язів – ліпоцити - сполучна тканина. Серце, нирки, печінка по інсуліночутливості - проміжні, резистентні - нервова система, наднирники, очі. Глюкагон проявляє ендокринні властивості в печінці. Глюкагон впливає на зменшення глікогенну в печінці та збільшення глюкози в крові (гіперглікемія). Він на рівні гіпоталамуса пригнічує апетит. Соматостатін - знижує аппетит, моторику шлунка та дванадцятипалої кишки, жовчного міхура, роботу слинних залоз та впливає на роботу інших клітин острівців.
Ендокринна функція підшлункової залози формується на 5-му тижні внутрішньоутробного розвитку. При диференціюванні клітин спочатку виділяють В-клітини. З 5-го місяця острівці Лангерганса добре сформовані. У немовляти кількість острівців більша ніж у дорослого - 6 відсотків від маси залози, на перший рік життя - 1 відсоток . Таке співвідношення зберігається до 40 - 50 років. В старечому періоді 2 - 3 відсотки.
У дітей та підлітків висока толерантність до глюкози, при порівнянні з іншими віковими групами. У дітей та підлітків максимальний функціональний резерв В-клітин і оптимальна чутливість тканин - мішеней до інсуліну.
При недостатньому виробленню інсуліну розвивається хвороба - цукровий діабет. Іноді хворобу зумовлює підвищене зв’язування гормону в крові, чи зниження чутливості тканин до нього. Причинами виникнення хвороби є: спадковість, від батьків дітям чи онукам інфекції особливо вірусні пухлини ожиріння психічні травми
Розлад вуглеводного обміну приводить до змін жирового, білкового, мінерального обмінів. В крові накопичується холестерин. Тривала хвороба приводить до розладу роботи печінки, нирок, серцево-судинної системи.
Ознаки хвороби: спрага, сухість у роті, підвищення сечовиділення, слабкість, схуднення, погане загоювання ран. Та головною ознакою хвороби є збільшення цукру в крові та поява його в сечі. У дітей цукровий діабет зустрічається рідше, ніж у дорослих. При неправильному лікуванні, або байдужому ставленні розвиваються гіперглікемічна кома та гіпоглікемічна кома.
8-09-2015, 21:58