Для такого годування потрібно покласти дитину у таке положення, щоб голівка лежала на боку, через рот або ніс уводять 5F або 8F поліетиленовий годувальний зонд. Спочатку необхідно відмітити відстань від носа до вуха та до мечовидного відростку. Положення катетера перевіряється уведенням повітря та аускультацією в області над шлунком.
Після того, як зонд займе відповідне місце, проводиться контроль залишкового матеріалу, відсмоктаного із шлунку, реєструється зазначення об’єму і цей матеріал уводиться назад до шлунку щоб запобігти метаболічним ускладненням, викликаним виділенням солей та кислоти.
Відмірена кількість рідини вливається до шприца, шприц приєднується до зонду і рідини дають краплинами під дією сил гравітації вливається до шлунку. Ні в якому разі не уводити рідини до шлунку під тиском.
Перше оральне годування рекомендується починати стерильною водою. У випадку усмоктування у дихальні шляхи вона викличе не таке сильне подразнення легенів, ніж, наприклад, 5% розчин глюкози або штучна харчова суміш. Якщо дитині уводиться грудне молоко або годувальна суміш, то бажано збільшити інтенсивність та об’єм уведення рекомендованими об’ємами до тих пір, поки не будуть задовольнятися вимоги дитини у калорійності та у рідинах.
У різних неонатальних відділеннях інтенсивної терапії відповідно дуже відрізняються уподобання щодо вибору методів та схем годування. В основному, для новонароджених із дуже низькою масою, використовують періодичне годування. Постійне назогастральне годування загалом призначається новонародженим із дуже низькою масою та народженим достроково (1000г), а також недоношеним немовлятам, які у перинатальний період знаходяться у нестабільному стані.
Періодичне болюсне годування із фізіологічної точки зору краще, оскільки воно стимулює виділення шлунково-кишкових гормонів, пов’язаних із годуванням, що може грати відповідну роль у подальшому розвитку та дозрівання шлунково-кишкового тракту.
Постійне годування, навпаки, в основному краще переноситься новонародженими із дуже низькою масою і пов’язане із меншою частотою побічних шлунково-кишкових дій таких, як рефлекс та розтягнення шлунка. Крім того, болісне годування порівняно із безперервним, може знижувати еластичність легенів після прийому їжі.
Рішення про початок ентерального годування недоношеної дитини має базуватися на оцінці клінічної та метаболічної стабільності.
Використана література:
1. Н.М.Миргородская. Работа сестры в палате новорожденных. М. – Медицина. 1968; 56-67, 89-102.
2. С.Р.Ковальова, Н.М.Левашова. Догляд за новонародженою дитиною. К. – «Здоров’я», 1977; 11-19, 28-34.
3. Ф.М.Китика, С.Г.Лазаревич и др. Ребенок, уход, питание, вакцынопрофилактика. Кишенев., 1988; 95-119
8-09-2015, 22:02