8. Суб’єктивними критеріями правильно визначеного фізичного навантаження є приємна стомленість, хороший настрій, бажання продовжувати заняття.
9. Об’єктивним критерієм фізичного навантаження є ЧСС. Необхідно слідкувати за тим, щоби ЧСС при найбільшому навантаженні не перевищувала 140 -150 уд/хв., а підвищення від вихідного рівня складало не більше 75 -80% від вихідного рівня.
10. Рекомендується зменшувати масу тіла не більше, ніж на один кг в тиждень, поєднуючи біг середньої інтенсивності з низькокалорійним харчуванням.
Після виконання бігу на першій хвилині відновлення повинно складати 20%, на третій хвилині -30%, на п’ятій - 50%, а на десятій - 70-75%.
Дуже корисним та ефективним засобом зниження маси тіла є плавання. Якщо навіть дитина просто знаходиться у воді, її процеси окислення підвищуються у де-кілька раз. Під час плавання на кожному метрі шляху витрачається в 5-10 раз більше енергії, ніж при ходьбі з тією ж швидкістю. Такий ефект відбувається через збільшеня теплопродукції та необхідність долання опору води. Інтенсивність плавання має бути невеликою (50% від максимального), тоді окислюються жири, а не білки і вуглеводи.
Завданнями заключного етапу є:
1. Підвищити рівень функціональних можливостей за рахунок зміни м’язової діяльності.
2. Досягнути відносної нормалізації фізичного розвитку та рухової підготовленості на фоні зниження маси тіла та підтримувати їх на досягнутому рівні.
3. Поглибити мотиваційну основу потреби в систематичних заняттях фізичними вправами.
На цьому етапі підвищується ступінь розвитку витривалості в поєднанні з вправами на гнучкість, а також швидкісного, силового та швидкісно-силового характеру (багатоскоки; метання набивних м’ячів; пробігання коротких відрізків тощо).
В наслідок проведених досліджень (Васін Ю. Г) було виявлено, що самий високий результат зниження маси тіла був отриманий після вправ на витривалість, менший - після фізичних вправ швидкісного характеру; ще менший - після вправ на гнучкість і найменші зрушення після вправ швидкісно - силового характеру.
За результатами досліджень американських авторів (Е. Ольсен, Р.С. Паффенбаргер, Д.Л. Костилл, Дж.Х. Уилмор) вправи на розвиток сили є найкращим засобом для зменшення маси тіла. Після виконання силових вправ підвищується інтенсивність обмінних процесів у стані спокою. Механізми цього явища ще вивчені недостатньо. Однак, після фізичного навантаження спостерігається підвищення споживання кисню, що призводить до значних енерговитрат під час всього періоду відновлення. До того ж, щоби забезпечити життєдіяльність м’язової маси необхідно більше енергії, у порівнянні із жировою тканиною. Таким чином, інтенсивність основного обміну збільшується.
Витривалість. За даними ЄКГ та динаміки м’язової працездатності, які були отримані Ю.Г. Васіним, найбільш ефективним при заняттях з дітьми, що страждають на ожиріння, є повторні вправи на витривалість (інтенсивність 70% від максимального) до 3-4 раз. Саме до 5-го повторення серії бігу збільшувалась частота систол, а після 5-го - відмічалось її сповільнення, що свідчить про втому серця. Біг бажано виконувати під звуколідер до відмовлення, або коли учень збивається з заданого ритму (І серія - 25-47с; П серія - 15-39с.; Ш серія - 13-30 с). Кожна наступна серія починається з недовідновлення (110-120 уд/хв).
Швидкість. Виявлені зміни працездатності та зрушення у функціональному стані апарату кровообігу свідчать про те, що для розвитку швидкості у дітей з зайвою вагою тіла після чотирьох повторень швидкісної вправи (бігу) не спостерігалось зниження швидкості. Тривалість кожного повторення 10 сек., виконання наступного повторення на пульсі 110-120 уд. хв.
Аналіз даних про м’язову працездатність дітей хворих на ожиріння, свідчить про те, що у вправах силового характеру для великих м’язових груп допустимою вважається навантаження з повторенням вправ до 3-4 серій з близько-максимальним дозуванням.
У вправах на гнучкість для дітей, що страждають на ожиріння, найбільш доцільними є 30-40 - повторень в трьох серіях.
Найбільш раціональних дозуванням вправ швидкісно-силового характеру (багатоскоки, метання набивного м’яча) є його повтор до тих пір, поки результат не знизиться на 10%.
Висновки
Фізичні навантаження і заняття спортом показане хворим на цукровий діабет , саме являеться порушення вуглеводного обміну при цому показанно:
Регулярні навантаження поліпшують картину глюкози крові при 2 типі цукрового діабету і можуть дати такий ефект при 1 типі, якщо проводиться, правильна корекція доз інсуліну. Фізичне навантаження підвищує чутливість до інсуліну, поліпшує толерантність до глюкози та у поєднанні з дієтою сприяє зменшенню маси тіла. Регулярні навантаження знижують також ризик ішемічної хвороби серця. Вони дозволяють триматися в тонусі багатьом людям. Щоб досягти максимального ефекту, фізичне навантаження повинне бути регулярним - тривалістю як мінімум 20-30 хвилин три рази на тиждень. Заняття повинні бути спрямовані на підтримку частоти серцевих скорочень (ЧСС) у межах робочої зони навантаження, що складає 60-85% максимальної ЧСС. Остання не повинна перевищувати максимуму, розрахованого шляхом відніманням від 220 віку хворого: максимальна ЧСС = 220 - вік.
Фізичне навантаження не повинне асоціюватися з підняттям ваг. Плавання, ігрові види спорту (волейбол, футбол), аеробіка, ходьба, танці швидко установлять частоту пульсу в робочій зоні. Навантаження, що не дотягує до робочої зони (робота в саду, купання) все одно корисне для поліпшення самопочуття і збереження усіх видів рухової активності.
Ендокринний баланс організму, який дає можливість людині повноцінно жити і до якого ми постійно прагнемо, значною мірою залежить від злагодженої роботи ендокринних залоз. Основною функцією залоз є вироблення гормонів. Ті ж, у свою чергу, контролюють обмін речовин в організмі, активність клітин, стимулюють діяльність нервової системи і т.п. Одним із найпоширеніших та найскладніших захворювань ендокринної системи безумовно є цукровий діабет.
Використанна література
1. Єфімов А.С., Щербак О. В.,"Фітотерапія ожиріння і цукрового діабету" Київ,"Наукова думка", МП "Фенікс", 1993.
2. Єфімов А.С. Дкач С.М., Скробонська Н.А., Єфімов Д.А., Зубків С.Т., Лавриненко О.Е., Поліщук Ю.Н. "Санаторно-курортне лікування хворих цукровим діабетом" Київ,"Альтерпрес", 2001.
3. Лавин Н. "Ендокринологія" Москва, "Практика", 1999.
4. Старкова Н.Т. "Руководство по клинической зндокринологии" Санкт-Петербург, "Питер", 1996.
5. Холодова Е.А. "Справочник по клинической зндокринологии" Минск,"Бєларусь", 1996.
8-09-2015, 22:21