Аналогічну програму реабілітації з енергетичними витратами в межах 300 ккал протягом 1 год. занять рекомендує J. Naughton зі співавторами (1969).
Програма V. Gottheiner (1968) призначена для реабілітації хворих із хронічною коронарною недостатністю, у тому числі і після інфаркту міокарда (через 3 міс після його виникнення), а також хворих з іншою серцевою патологією. Хворих із серцевою недостатністю й аритмією автор допускає до участі в заняттях під строгим медичним контролем на тлі лікування препаратами дигіталісу. Протипоказанням до тренувальних занять є активний ревматизм, гострі інфекційні захворювання серця і деякі уроджені пороки.
Програма дуже інтенсифікована і базується на широкому використанні спортивних вправ. Вона містить у собі гімнастику з гантелями вагою від 0,5 до 3 кг, силові вправи з підйомом ваги однією рукою від 5 до 10 кг, двома - від 10 до 35 кг, а також різні види спорту, що характеризуються ритмічністю і руховою активністю на великих відстанях (ходьба, біг, їзда на велосипеді, плавання, веслування), гарячий і холодний душ. Застосовуються волейбол і баскетбол.
При несприятливих погодних умовах дистанційний спорт заміняється підйомами на сходинку з перемінною швидкістю: 1 хв. повільно - у межах 40% і 1/2 хв. - швидко в межах 80% максимальної фізичної працездатності.
Усі хворі перед початком занять проходять ретельне медичне обстеження, що включає степ-тест на субмаксимальному рівні з визначенням максимального споживання кисню, максимального кисневого пульсу, індексу скорочення (відношення об’єму серця до максимального кисневого пульсу) і детальний аналіз даних електрокардіограми при навантаженні. Ці показники в сполученні з клінічними є основою для градації фізичної придатності, що підрозділяється на 7 класів. Перші 3 класи - підготовчі, наступні 4 - спортивні.
У програму підготовчих класів входять розминка (легкі гімнастичні вправи, в подальшому із застосуванням гантелей) підйом на сходинку, ходьба, гарячий і холодний душ. Заняття проводяться щодня протягом усього тижня. В міру зростання інтенсивності навантажень хворі протягом декількох місяців переходять з 1-го в 2-й, а потім і в 3-й клас.
Доступ у нижчий спортивний (4-й) клас можливий тільки після 9 міс занять. У спортивних класах на додаток до колишніх вправ додаються силові тренування 2 рази в тиждень і дистанційний спорт - 3 рази в тиждень. Дистанційний спорт починається з ходьби, їзди на велосипеді, веслування, а надалі підключаються біг і плавання. Передбачено вправи на коротких, середніх і довгих дистанціях, що чергуються з періодами відпочинку. Хворі, що досягли 7-го класу, за своїми показниками фізичного стану відповідали стандартам свого віку, брали участь у змаганнях і пробігали 11 км у гористій місцевості за 58-80 хв [3; 4; 16; 20; 27].
Висновки
1. Ішемічна хвороба серця — збірне поняття, являє собою групу захворювань, в основі яких лежить абсолютна або відносна недостатність коронарного кровообігу, тому ішемічна хвороба — це коронарна хвороба серця. Ця хвороба, як «самостійне захворювання» виділена Всесвітньою організацією охорони здоров'я в 1965 р. в зв'язку з великим соціальним значенням. Зараз ішемічна хвороба настільки широко розповсюджена в усьому світі, особливо в економічно розвинутих країнах, що можна говорити про її епідемію. Небезпека ішемічної хвороби — раптова смерть. На її долю припадає біля 2/3 випадків смерті від серцево-судинних захворювань; хворіють частіше чоловіки віком 40—65 років.
2. Патогенетичні фактори ішемічної хвороби, атеросклерозу і гіпертонічної хвороби також спільні. Серед них основні: 1) гіперліпідемія; 2) артеріальна гіпертензія; 3) надмірна маса тіла (ожиріння); 4) малорухливий спосіб життя; 5) куріння; 6) порушення толерантності до вуглеводів, в особливості цукровий діабет; 7) сечокислий діатез; 8) генетична схильність; 9) належність до чоловічої статі.
3. Методика занять фізичними вправами залежить від захворювання і характеру патологічних змін, ним викликаних, стадії захворювання, ступеня недостатності кровообігу, стану вінцевого кровопостачання. При важких проявах захворювання, вираженій недостатності серця чи вінцевого кровообігу заняття будуються таким чином, щоб у першу чергу досягти терапевтичного впливу: попередити ускладнення за рахунок поліпшення периферичного кровообігу і дихання, сприяти компенсації ослабленої функції серця завдяки активізації позасерцевих факторів кровообігу, поліпшити трофічні процеси, стимулювавши кровопостачання міокарда.
4. Для того щоб більш точно визначити допустимі види й обсяг рухової активності для конкретної людини, її стан оцінюють відповідно до функціональної класифікації недостатності кровообігу, прийнятої в 1964 р. Нью-Йоркською асоціацією серця. Відповідно до цієї класифікації, людина може бути віднесена до одного з чотирьох функціональних класів.
5. При проведенні тренувальних занять в умовах спортивного залу варто застосовувати наступні методи контролю: 1) опитування хворих; 2) клінічний огляд хворих, що пред’являють скарги (з реєстрацією в разі потреби ЕКГ у спокої); 3) вимірювання АТ перед початком заняття і після його закінчення всім, що брали участь у заняттях; 4) зважування хворих перед початком занять і після закінчення; 5) підрахунок (самостійний) пульсу на променевій, сонній чи скроневій артеріях перед початком заняття, через кожні 5 хв., а також по закінченні занять із внесенням усіх перерахованих даних (пункти 1-5) до протоколу ведення заняття; 6) телеметричний електрокардіографічний контроль із записом ЕКГ спокою (сидячи і стоячи) і ЕКГ під час тренування (останні 15 с кожної хвилини заняття).
6. Збереженню досягнутого ефекту сприяє продовження тренувань у домашніх умовах. В осіб, що припинили тренування вдома, уже через 1-2 міс спостерігалося погіршення стану і розвивався феномен зникнення тренованості. Систематичне ж продовження тренувань з періодичним переусвідомленням хворих і можливим внесенням корекції в тренування по ходу спостереження є гарантією збереження досягнутого тренувального ефекту і задовільного стану хворих.
7. Програми фізичних тренувань для хворих серцево-судинними захворюваннями можуть бути умовно розділені на три групи: 1) дозовані навантаження на велоергометрі; 2) дозований біг і ходьба, включаючи вправи на тредбані; 3) комплексні програми, що включають гімнастичні, спортивні вправи й ігри.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Амосов Н.М. Моя система здоровья. - Киев: Здоров’я, 1997. - 54 с.
2. Амосов Н.М., Бендет Я.А. Терапевтические аспекты кардиохирургии. - 2-е изд. - Киев: Здоров’я, 1990. - 288 с.
3. Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце. - Киев: Зйоров’я, 1984.- 232 с.
4. Апанасенко Г.Л., Волков В.В., Науменко Р.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. - Киев: Здоров’я, 1987. - 120 с.
5. Брегг П. Как сохранить ваше сердце здоровым: Путеводитель к предупреждению и контролю сердечных проблем: Пер. с англ. -К.: Сьенас, 1996. -90с.
6. В. Зотов, М. Белов. Введение в оздоровительную реабилитацию: В 2 кн. - Кн. 1. - К.: Медекол, 1995.–181с.
7. Гасилин В.С., Куликова Н.М. Поликлинический етап реабилитации больных инфарктом миокарда. - М.: Медицина, 1984. - 174 с.
8. Готовцев П.И., Субботин А.Д.. Селиванов В.П. Лечебная физкультура и массаж. - М.: Медицина, 1987. - 304 с.
9. Грейда Б.П., Завацький В.I. Лiкувальна фiзична культура. – Луцьк, 1993. – 88с.
10. Журавлева А.И., Граевскя Н.Д. Спортивная медицина и лечебная физкультура / Руководство.- М.: Медицина, 1993.- 432 с.
11. Зайцев В.П. Физическая реабилитация больных, перенесших инфаркт миокарда. - Харьков: ХГИФК, 1995. - 147 с.
12. Кассирский Г.И., Гладкова М.А. Медицинская реабилитация в кардиохирургии. - М.: Медицина, 1976. - 165 с.
13. Комплексная реабилитация больных острым инфарктом миокарда /В.М. Бугко и др. - Курск: Б.И., 1998.-48 с.
14. Купер К. Новая аеробика. Система оздоровительных физических упражнений для всех возрастов. - М.: Физкультура и спорт, 1976. - 125 с.
15. Лебедева В.С. Лечебная физкультура при инфаркте миокарда. - Л.: Медицина, 1974.–160с.
16. Лечебная физическая культура: Справ. изд. / Под. ред. В.А. Епифанова.- М.: Медицина, 1987.- 528 с.
17. Лечебная физкультура в системе медицинской реабилитации /Под ред. А.Ф. Каптелина, ИЛ. Лебедевой. - М.: Медицина, 1995. - 400 с.
18. Лечебная физкультура и врачебный контроль: Учебник /Под ред. В.А. Епифанова, Г.Л. Апанасенко. - М.: Медицина, 1990. - 368 с.
19. Мошков В.Н. Лечебная физическая культура в клинике внутренних болезней.- М.: Медицина, 1977.- 375 с.
20. Мухін В.М. Фізична реабілітація. - Київ, “Олімпійська література”, 2000. – 274 с.
21. Нові аспекти лікування та реабілітації хворих на інфаркт міокарда. - К.: Укр. НДІ кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска, 1997. - 34 с.
22. Семпл Т. Инфаркт миокарда. Предупреждение и реабилитация. - М.: Медицина, 1976. - 284 с.
23. Скурихина Л.А. Физические факторы в лечении и реабилитации больных с заболеваниями сердечно-сосудистой системы. - М.: Медицина, 1979. - 208 с.
24. Справочник по детской лечебной физкультуре /Под ред. МИ. Фонарева. - Л.: Медицина, 1983. - 360 с.
25. Триняк М.Г. Застосування вольового управління диханням в клініці внутрішніх хвороб та в спорті. - Чернівці, 1996. - 122 с.
26. Учебник инструктора по лечебной физической культуре /Под общ. ред. В.П. Правосудова. - М.: Физкультура и спорт, 1980. - 415 с.
27. Физическая реабилитация: Учебн. Для академий и институтов физ. культ. / под. ред. С.Н.Попова.- Ростов н/д: “Феникс”, 1999.- 608 с.
8-09-2015, 23:15