Близький Схід: ключові пріоритети розвитку регіону.

ПЛАН

Вступ.................................................................................................................... 3

Розділ 1. Аналіз сучасного стану справ у близькосхідному регіоні................ 5

1.1 Арабський схід і новий світовий порядок................................................ 5

1.2 Вплив інтифади Аль-Акса на економіку Ізраїлю..................................... 9

Розділ 2. Політичні пріоритети розвитку Близького Сходу.......................... 14

2.1 Перспективи політичної модернізації в провідних арабських країнах 14

2.2 Перешкоди процесу політичної модернізації......................................... 20

Розділ 3. Прогноз розвитку ситуації на Близькому Сході............................. 23

Висновок............................................................................................................ 31

Список використаної літератури...................................................................... 33

Вступ

Кінець XX століття знаменує важливу віху в історичному розвитку країн Близького Сходу і дозволяє підвести деякі підсумки чи, принаймні, констатувати деякі істотні обставини, характерні для еволюції арабського світу на результаті поточного сторіччя.

Арабський світ пережив великі потрясіння у своїй новітній історії. З одного боку, вони провокувалися породженими колоніальною спадщиною внутрішніми обставинами, що супроводжувалися численними повстаннями, революціями, війнами, реформами. З іншої, вони ініціювалися масштабними зовнішніми причинами, викликаними ідеологічним протистоянням між двома світовими соціальними системами, їхнім світовим суперництвом, глобальною боротьбою за політичний вплив у стратегічно важливому регіоні. Ці атрибути міжнародної політики часів "холодної війни" доповнювалися запеклими сутичками найбільших західних споживачів за близькосхідні джерела нафти. Усе це тісно спліталося з внутріарабськими перипетіями і робило величезний комплексний вплив на хід історичних подій на Близьку Схід, визначало їхню гостроту, загальну спрямованість і особливу специфіку.

Напевно, арабський світ уже пережив найбільш бурхливу частину своєї новітньої історії, що була зв'язана з боротьбою за владу, зі становленням національних режимів, стабілізацією форм правління, вибором шляхів розвитку і реалізацією програм в області модернізації відтворювальних механізмів. Однак це не означає, що преосвітні процеси варто вважати завершеними, а боротьбу навколо них - вичерпаної.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей і пріоритетів розвитку близькосхідного регіону.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань :

· дослідити особливості розвитку близькосхідного регіону на сучасному етапі розвитку;

· проаналізувати основні політичні пріоритети розвитку регіону;

· розглянути прогнозні перспективи розвитку країн регіону.

Предметом курсової роботи є економічні та політичні відносини, що виникають в процесі взаємодії країн близькосхідного регіону.

В якості об’єкта курсової роботи виступають країни Близького Сходу.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставлених проблем. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ 1. Аналіз сучасного стану справ у близькосхідному регіоні

1.1 Арабський схід і новий світовий порядок

Місце і роль Арабського Сходу в мінливій системі сучасних міжнародних зв'язків і відносин, у новому світовому порядку будуть визначати безліч динамічна трансформуючихся в останні десятиліття, але особливо з 90-х років XX століття, і складно взаємодіючих між собою факторів і реалій глобального і регіонального характеру. Не менш складним, як свідчать події останніх десятиліть, буде і вплив арабського світу, ісламської цивілізації на світове співтовариство. Осмислення багатовекторних, внутрішньо суперечливих, "багатошарових" (багатомірних) процесів взаємодії арабо-ісламського світу і світу "зовнішнього" стосовно Арабського Сходу неможливо у відриві від базових сучасних представлень про арабські країни, що перетерплюють на рубежі ХХ-ХХ1 ст. складну еволюцію, причому, процес цей не довершений.

Близька Схід і Північна Африка по своїх масштабах цілком зіставимо, а по деяких параметрах навіть перевершує інші великі регіони світу. Досить строкатий по своєму складі Арабський Схід включає більш двох десятків малих, середніх і великих держав світу. На його просторах аж ніяк не безроздільно домінує ісламська цивілізація. Тут досить тісно, хоча в різних державах по-різному, переплелися своїми історичними, господарськими, культурними, соціопсихологичними, моральними коренями найбільші світові цивілізації - ісламська і християнська, а також особливі галузі світової цивілізації - іудейська, середиземноморська й африканська. Становлення єдиного інформаційного простору, глобалізація господарських процесів, що зросла інтенсифікація міжнародних обмінів, включаючи ділові зв'язки, масовий туризм, трудові міграції, гуманітарні зв'язки і т.п., сприяли різкому посиленню міжцивілізаційних, міжетнічних зв'язків і контактів особливо на границях зіткнення, у регіонах переплетення народів і цивілізацій, що повною мірою відноситься до Близької Схід і Північної Африки. Тривалий період колоніального правління настільки різних метрополій, якими були Великобританія, Франція, Італія, Іспанія, Туреччина також залишив дуже строкату спадщину в багатьох областях і сферах як окремих країн, так і (типологічно близьких) груп арабських держав і цих розходжень виявляються дотепер у суспільно-політичному житті окремих арабських держав часом у самих несподіваних формах і видах.

У відомому змісті увесь світ - Вавилон, але Арабський Схід, розташований на стику трьох континентів - Європи, Азії й Африки, так до того ж - на злитті найбільших цивілізацій - Вавилон подвійно. Але і ця оцінка не вичерпує всієї багатоликості і багатомірності Арабського Сходу - пануючий тут світ ісламу аж ніяк не монолітний, на його великих просторах розташувалися, нашарувалися і тісно переплелися різні, часом, якщо не сказати - як правило -співіснуючі й одночасне - гостро конфліктуючі між собою напрямку - тарикати, мазхаби, коранічні школи і тлумачення всіляких кольорів і відтінків. Ці і багато інших особливостей арабського світу не залишають сумнівів у тім, що в XXІ в. як внутрішні, так і міжнародні процеси в регіоні Близької Схід і Північної Африки будуть розвиватися в особливо складному просторі - правовому, політичному, господарському, культурному, етноконфессіональному. Як і в попередній історії регіону, вони будуть відрізнятися взаємодією, взаємопроникненням, взаємозбагаченням і амальгацієй, симбіозом, з одного боку, і відторгненням, витисненням, конфліктами, з іншої, у тому числі, (і насамперед) з неісламської складової (у всіх її іпостасях).

Стан сучасного арабського суспільства на рубежі ХХ-ХХ1 століть із всією очевидністю показав - між найбільш твердими режимами і політичною, інтелектуальною елітою, у якій підсилюється роль і вплив лідерів масових помірних рухів і організацій, у ряді країн зведена зусиллями перших "китайська стіна". На її спорудження кинуті величезні матеріальні ресурси, поліцейські сили, практично весь потенціал державних ЗМІ і т.д. До факторів, що ускладнюють "вихід" регіону Близької Схід і Північної Африки на адекватні їхні ролі і потенціалу позиції у формується в XXІ столітті новому більш складному і, у ряді важливих аспектів, більш суперечливому світовому порядку, варто віднести й існуючі гострі проблеми міждержавних, міжарабських відносин. На тлі більшості регіонів світу Арабський Схід помітно відстає в налагодженні інтеграційних - економічних і (у меншому ступені) політичних союзів, альянсів. По суті, лише в останні 10-15 років починаються усе більш наполегливі спроби перебороти господарську і політичну роз'єднаність арабського світу. Наприкінці 80 - початку 90-х рр. минулого століття були початі зусилля по створенню інтеграційного угруповання країн арабського Магріба в складі Алжиру, Марокко, Тунісу, Мавританії, Лівії. Однак Союз Арабського Магріба по дійсний час живий в основному на папері. Рада співробітництва арабських держав Перської затоки поки залишається єдиним прикладом життєздатності альянсів подібного роду, але і він зіштовхується зі зростаючими проблемами. Наприкінці 90-х років була почата в цілому успішна спроба реанімувати ідею інтеграції арабських країн в економічній області й ініціювати створення єдиного торгово-економічного простору за участю країн регіону. Однак питання про її майбутню долю залишається відкритим. Окремі арабські держави, у тому числі Ірак, Сирія, Ліван, Судан, Сомалі, Ємен і інші дотепер знаходяться поза активною інтеграційною тенденцією. На міжарабську торгівлю приходиться лише 5-8% усього товарообігу країн регіону Північної Африки і Близького Схід. Це говорить про наявність серйозних проблем економічного і політичного характеру в регіоні.

До сказаного варто додати, що просування процесу політичної інтеграції арабських країн, що передбачає формування наднаціональних органів керування (за аналогією з Євросоюзом, деякими іншими найбільше "просунутими" угрупованнями й альянсами), більш ніж проблематично. Тим часом однієї з фундаментальних основ всієї архітектоніки, що формується, сучасного світового порядку є поступове (поетапне) просування від національного до наднаціонального рівня державних, суспільно-політичних структур (аж ніяк не означаюче зламування основних національних складових не тільки в найближчій чи середньострокової, але в довгостроковій перспективі!). Специфіка правлячих режимів, ступінь зрілості політичної культури елит і не тільки (більш масових соціально-політичних сил) поки блокують таку можливість. Не випадково, окремі арабські держави зневажають можливостями поглиблення інтеграційних міжарабських зв'язків і більш прагнуть чи віддають явну перевагу інтеграційним угрупованням із промислово розвитими країнами (ЄС, ВТО), а також із сусідніми країнами що розвиваються (Африканський Союз і ін.). І це - знаковий факт, що порушує питання - чому це відбувається, які перспективи такого "нетрадиційного" напрямку інтеграції, що воно несе країнам Близької Схід і Північної Африки, у тому числі - чи загрожує розмивом підвалин і навіть розвалом таким тільки що ще формується в рамках Ліги Арабських держав регіональним інтеграційним формам, як АФТА (єдиний торгово-економічний простір арабських держав), і т.д.

Сучасне і майбутнє місце розташування і роль арабського світу в новому світовому порядку багато в чому у вирішальній мері визначаються близькосхідним конфліктом, наслідки якого вийшли далеко за рамки регіону, кризою в Перській затоці, у тому числі і насамперед навколо Іраку. Відмітна риса цих конфліктів полягає в тому, що вони впливають на всі процеси в регіоні, глибоко деформують, як мінімум, ускладнюють хід історичного розвитку Близької Схід і Північної Африки.

1.2 Вплив інтифади Аль-Акса на економіку Ізраїлю

Протягом усього періоду свого існування Ізраїль постійно зіштовхувався з погрозою своєї безпеки. Це змушувало уряд підтримувати постійно високий рівень витрат на оборону. Самі ж військові конфлікти були короткостроковими і вимагали великих одноразових вкладень, негативний ефект на економіку був недовговічним і швидко компенсувався наступним ростом економіки Ізраїлю.

Інтифада Аль-Акса, яка розпочалася в останньому кварталі 2000р., багато в чому відрізняється від попередніх військових конфліктів Ізраїлю. По-перше, воєнні дії ведуться так чи інакше на території країни. По-друге, конфлікт прийняв затяжний характер, а Армія оборони Ізраїлю (АОІ), незважаючи на досвід першої інтифади кінця 80-х років минулого сторіччя, так і не розробила чітку стратегію ведення військових конфліктів такого роду. Тому й оцінити її вплив на економіку складніше.

У перші місяці після початку інтифади деякі фахівці і журналісти, що пишуть на економічні теми, були схильні бачити в ній єдину причину погіршення економічної ситуації в Ізраїлі. Зараз можна стверджувати, що були й інші, не менш значимі фактори, які призвели економіку країни до небувалої за останні часи економічної кризі. Не можна не відзначити світову кризу ринку високих технологій, циклічний економічний спад в економіці Ізраїлю, реакцію господарства країни на швидкий ріст сектора високих технологій не збалансований адекватним ростом інших секторів господарства. Дійсно, не завжди можна точно установити причину завданого збитку господарству країни - чи світовий економічний спад це чи інтифада. Так, наприклад, існує складність у виявленні причини серйозного зменшення іноземних інвестицій в Ізраїль у 2001р. після пікового 2000-го року. Вважається, що тут корінь явища в сполученні падіння індексу Насдак і спаду на ринку високих технологій в усьому світі, в уповільненні темпів росту економік багатьох західних країн і, звичайно, в інтифаді. Інвестори побоюються вкладати гроші в країну, де йдуть воєнні дії.

Для того, щоб краще простежити вплив інтифади Аль-Акса на економіку Ізраїлю є сенс коротко охарактеризувати економічну ситуацію в країні в період 2000 - 2003рр. Таблиця 1 показує зміну стану економіки Ізраїлю в 2000-2002р.

Таблиця 1

Зміна стану економіки Ізраїлю в 2000-2002 рр.

Приведено по: Tov Іmrі "Іsrael 2002: A Strategіc-Economіc Assessment", стаття в книзі "The Mіddle East Strategіc balance. 2002-2003", Jaffee Center for Strategіc Studіes (JCSS), Tel-Avіv Unіversіty, 2003.

Підсумки 2003р. року говорять про початок оздоровлення економіки. ВВП виріс на 1,3%, зайнятість зросла на 2%. Варто відзначити, що такі показники досягнуті в основному за рахунок збільшення темпів росту в останньому кварталі 2002 року.

Таким чином, відповідно до річного звіту Банку Ізраїлю, рецесія, що почалася в липні 2000р. до початку інтифади Аль Акса, закінчилася в листопаді 2003р. Ця була найбільш тривала і серйозна рецесія за всю історію держави. Попередні спади 1952-53, 1966-67, і 1988-89р. продовжувалися всього два роки і не були настільки значними.

Оцінки економічного спаду ціх років, представлені Міністерством фінансів і Центральним статистичним управлінням (ЦСУ) Ізраїлю такі:

Рецесія коштувала Ізраїлеві 10% ВВП за три роки інтифади, досягши 50млрд. шекелей, при тім, що оцінюваний потенціал економічного росту складав 4 - 5%. Утрати ВВП у 2001р. склали 4,1%, у 2002р. - 3,2%, у 2003р. - 2,7%. ВВП на душу населення скоротився на 7% у шекелевом і на 14,6% у доларовому еквівалентах з $19200 до $16400.

Цікаво також відзначити зрослий оптимізм у прогнозах економічного росту країни в 2004р. як в Ізраїлі, так і за рубежем. Так, Міністерство фінансів країни підняло свій прогноз з оцінки 2,5% до 2,8%. Іноземні інвестиційні банки і рейтингові компанії більш оптимістичні. Вони пророкують 3,1% ріст ВВП у 2004р.

Очевидно, що інтифада Аль-Акса з'явилася однієї з основних причин настільки важкого спаду в економіці Ізраїлю. Далі пропонується подивитися на ті структурні елементи господарства країни і сфери життя людей, на які інтифада зробила найбільший вплив.

Витрати на оборону, зв'язані з інтифадою, склали порядку 3-3,5 млрд. шекелей, включаючи будівництво розділового забору, вартість операцій сил безпеки на територіях і охорону поселень.

Найглибша криза туризму прямо пов’язана з інтифадою. До початку інтифади Аль-Акса туризм вважався однієї з найбільш динамічно розвиваючихся галузей ізраїльського господарства. Хоча частка туризму у ВВП країни складала в середньому 3-4%, в останні роки спостерігалася очевидна тенденція росту питомої ваги цієї галузі в економіці Ізраїлю. Особливо це видно за даними, що стосується експортної частини економіки країни: згідно даним Ізраїльського Центра Інформації туризм є основним джерелом валюти в скарбниці держави, також туризм є лідером по доданій вартості (85%) серед експортоорієнтованих галузей ізраїльської промисловості. Триваючий спад у туризмі - це очевидний результат непевності і збільшення особистої небезпеки. Перед багатьма мережами готелів постала реальна небезпека закриття, вони скоротили штат співробітників, але все рівно приходиться усе більше розтрачувати резервні фонди. Фахівці в області туризму говорять, що останній раз ситуація, подібна сформованій, спостерігалася більш 30 років тому. Єдине, що може врятувати туризм - це якнайшвидше припинення воєнних дій у регіоні. Виходячи з досвіду попередніх років можна припустити що, як тільки ситуація в Ізраїлі стабілізується, то туди потече потік туристів. Ізраїльська інфраструктура туризму швидко прогресувала у своєму розвитку до початку інтифади, поки вона ще не зруйнована, і, якщо мир у регіон прийде незабаром, то в туризму є всі шанси досягти колишніх темпів росту. Зменшення кількості терактів у 2003р. уже позначилося на розвитку туризму. Так виторг готелів від іноземних туристів досяг $236млн., що на 24% більше чому в 2002р. Загальний же виторг готелів у 2003р. виріс на 2% і досяг 4,3млрд. шекелей (приблизно $1млрд.). Кількість ночей проведених у готелях також виросло торік на 24%.

Інтифада завдала шкоди й інфраструктурі країни як прямо, так і побічно. Терактами заподіяний збиток торговим приміщенням, ресторанам, клубам, комунікаціям. Заморожується подальший розвиток ізраїльської інфраструктури через побоювання іноземних партнерів і інвесторів продовжувати співробітництво з ізраїльськими фірмами в зв'язку з можливими грошовими втратами. Стурбовані триваючим насильством інвестори бажають не вкладати гроші в зруйновану власність, якщо тільки це не житло. Таким чином, спад, що почався в будівництві (до цього однієї з провідних галузей економіки Ізраїлю) ще в другій половині 90-х років, переріс у серйозну кризу. Це також зв'язано і з тим, що дешева палестинська робоча сила перестала бути доступною ізраїльським підрядчикам. Спроби замінити її на робітників із країн Східної Європи в загальному були успішними, але ця міра не дозволила зберегти ціни на будівництво на колишньому рівні. При цьому, не можна не відзначити, що держава в період кризи з метою створення додаткових робочих місць і виходячи зі стратегічної мети виведення Ізраїлю після кризи на новий етап постіндустріального розвитку активно зайнялося відновленням і розвитком інфраструктури країни, тобто будівництвом нових доріг, відновленням залізничної мережі і т.п. Така політика виправдана як у контексті майбутнього розвитку країни, так і в контексті пожвавлення сектора будівництва сьогодні.

Сільське господарство Ізраїлю також сильно постраждало від неможливості подальшого використання дешевої праці палестинських робітників. Але було б неправильно в інтифаді Аль-Акса бачити єдине джерело всіх проблем сучасного сільського господарства Ізраїлю. Зараз ця галузь переживає складний період пошуку нових форм розвитку в силу неможливості подальшого розвитку в рамках кибуців.

Ізраїльсько-палестинське протистояння мало й інші наслідки. Іноземні бізнесмени побоювалися приїжджати в Ізраїль. Ізраїльські інвестори намагалися вкладати гроші в закордонні фінансові інститути. Витрати на запобігання терактів у густонаселених районах росли. Фінансовий вантаж, пов'язаний з цими дійствами, принаймні частково був перекладений на індивідуального споживача. Загальним ефектом від цього можна вважати


9-09-2015, 01:29