Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства і природокористування
Кафедра економічної теорії
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
на тему
«Інтеграційні процеси та угрупування в країнах Північної, Південної Америки, Азії та Африки»
Виконав студент
IV курсу, групи МО-45
Єременко І.О.
Перевірила доц.
Клець Марія Василівна
Рівне-2009
Зміст
Вступ
1. Інтеграційні процеси у Північній Америці
2. Інтеграційні процеси у Латинській Америці
3. Інтеграційні процеси у Азії
4. Інтеграційні процеси у Африці
Висновки
Список літератури
Вступ
З давніх часів людство усвідомило, що протистояти силам природи легше разом. Це зумовило поступове об’єднання людей у общини, народи, нації і країни. Зараз настав час логічного продовження об’єднання людей – світова інтеграція.
Процеси інтеграції були значно посилені з настанням науково-технічної революції у ХХ столітті. З теоретичного боку інтеграція отримала підґрунтя через розвиток економічної думки. Видатні економісти минулого давно почали шукати відповідь на питання благополуччя націй. Результатом цих пошуків стало виникнення і розвиток численних теорій міжнародної торгівлі.
У результаті перебігу інтеграційних процесів відбувається поглиблення міжнародного поділу праці, обмежених ресурсів немає і можливостей та забезпечити найефективніший виробництво на інтегрованих територіях. Також відбувається більш інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами і робочої силою, відбувається зближення економік загалом. У різних частинах земної кулі інтеграційні процеси відбуваються цілком по-різному: з різними характером стосунками між країнами-учасницями, з різними організаційними структурами, які відрізняються між собою результатами інтеграційної діяльності.
Важливу роль економічна інтеграція відіграє для мало розвинутих країн, яким поодинці важко протистояти світовим економічним тенденціям. Здебільшого про такі країни і піде мова у даному рефераті.
Об’єктом дослідження є інтеграційні угрупування країн Америки, Азії та Африки. Предметом дослідження є процеси і тенденції в інтеграції цих країн. Метою дослідження є огляд основних угрупувань, що утворилися в цих країнах, визначення їх особливостей та ролі у економіці регіону.
1. Інтеграційні процеси у Північній Америці
У Північній Америці склався найбільший та найбагатший ринок після об'єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). Розвиток економічних зв'язків у цьому регіоні відбувався переважно на корпоративному рівні, сформувався регіональний американо-канадський господарський комплекс. У 1988 р. була підписана Угода про вільну торгівлю між Канадою і США, що вступила в силу у 1989 р. В 1994 р. до Угоди приєдналася і Мексика, утворився союз трьох держав: Канади, Мексики і США.
Створення НАФТА мало на меті:
1) усунення митних обмежень у взаємній торгівлі;
2) досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій, трудових ресурсів;
3) досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;
4) посилення конкурентоспроможності північноамериканського центру порівняно із західноєвропейським та азіатсько-тихоокеанським центрами.
Сформований торговельний блок об'єднує країни, в яких разом мешкає 370 млн осіб, щорічний обсяг виробництва товарів і послуг сягає 6 трлн. дол. США. Можна означити специфічність цього вільного ринку:
• до цього ринку входять лише три, але великі за територією, населенням та економічним потенціалом країни, що дає змогу звести проблему економічних ресурсів до мінімуму;
• основою цього ринку слугує економіка світового лідера за конкурентоспроможністю — США, населення яких становить 69 % населення даної зони;
• країни, що об'єдналися в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США і Канади;
• більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (74 %) і Мексики (65 %) припадає на торгівлю зі США, канадсько-мексиканські торговельні та інвестиційні зв'язки до останнього часу залишалися надто слабкими;
• ринок носить широкомасштабний характер: він охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-учасницями, інвестиційну діяльність, вільний рух капіталу, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо;
• цей ринок розташований майже на однаковій відстані від Західної Європи і від країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає змогу рівномірно розвивати економічні зв'язки з обома світовими економічними центрами;
• у майбутньому існує реальна можливість розширення ринку за рахунок приєднання країн Латинської Америки.
Звичайно ж, мова йде у першу чергу про економічний і науково-технічний потенціал США і Канади, що вже протягом досить тривалого часу займають провідні позиції у світовій економіці. Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків, є результатом входження світового господарства в якісно новий етап, на якому зовнішньоекономічні зв'язки перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор виживання світового співтовариства. У такому просторі роль Північної Америки визначається вже силою спільних потенційних можливостей трьох, по-своєму великих, національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.
Передумовами виникнення зони вільної торгівлі НАФТА були: по-перше, інтенсивне проникнення в мексиканську економіку транснаціональних корпорацій США, які закріпилися в ній завдяки створенню системи філій зі значними пільговими умовами виробничої і торговельної діяльності; по-друге, "американізація" провідних галузей канадської економіки; по-третє, поширення торговельних відносин між США і Канадою та США і Мексикою.
Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин становлять фундамент угоди. Цілі угоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв'язання суперечностей, а також розвивати тристороннє, регіональне та багатостороннє кооперування.
Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, щоб об'єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об'єднання в особі ЄС. У тристоронній угоді очевидна її по суті антиєвропейська спрямованість. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азіатсько-Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує в XXI ст. на роль світового центру. США дійшли висновку, що їхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже не достатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними.
Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них має надію реалізувати ці інтереси за допомогою вільної торгівлі.
США передбачають отримати виграш від участі в НАФТА у вигляді:
• розширення безмитного ринку реалізації своєї продукції;
• отримання виходу через Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• зняття питання про обов'язкове створення в Мексиці філій підприємств, щоб обходити при експорті товарів митні та протекціоністські бар'єри;
• появи легкого доступу до канадських і мексиканських економічних і енергетичних ресурсів;
• збільшення виробництва і експорту аграрної, автомобільної та текстильної продукції.
Для Канади виграш від НАФТА полягає в появі можливості:
• усунення протекціоністських перепон з боку законодавства США, якими активно підтримувалась конкурентоспроможність американських фірм у боротьбі за ринки США;
• розширення внутрішнього ринку за рахунок його збільшення завдяки об'єднанню з ринками США та Мексики;
• збільшення товарообігу з Мексикою, який є надзвичайно малим, порівняно з потенційно можливим;
• виходу через США та Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• підвищення комерційної активності, що призведе до зростання промислового виробництва, розширення меж зайнятості.
Для Мексики виграш від НАФТА полягає у створенні умов прискорення економічного розвитку за рахунок:
• величезного і швидкого припливу американського та канадського капіталів;
• можливості широкого виходу на раніше надто обмежені протекціоністським законодавством ринки, особливо з сільськогосподарською продукцією тропіків;
• прискорення розвитку економіки взагалі, створення додаткових робочих місць, вирішення проблем зайнятості;
• прискореного підписання двосторонніх угод співробітництва з країнами Центральної і Латинської Америки для усунення торговельних обмежень.
2 Інтеграційні процеси Латинської Америки
В Латинській Америці інтеграція почала активно розвиватися у 50— 60-х роках XX ст. В 50-х роках тут виникла теорія "периферійної економіки". Представники цієї школи доводили, що відстала економіка експлуатується промислово розвиненими країнами через механізм цін. Звідси випливає найважливіший аспект політики країн, що розвиваються, — добитися індустріалізації. При цьому індустріалізація має проводитися насамперед у галузях, здатних замінити імпорт. Велика роль приділялася регіональній інтеграції. З її допомогою передбачалося добитися таких результатів:
1) за рахунок регіонального заміщення імпорту скоротити залежність від промислово розвинених країн і, як наслідок, частку в нееквівалентному обміні;
2) подолати вузькість національних ринків і розширити ринковий простір до оптимальних розмірів;
3) забезпечити переваги кількісного протекціонізму;
4) збільшити інвестиційні можливості індустрії за рахунок залучення
іноземного капіталу:
• розширення регіонального ринку різко підвищить зацікавленість ТНК у капіталовкладеннях в Латинську Америку;
• можливість координації інвестиційної політики в регіональному масштабі на основі об'єднання фінансових коштів держав регіону за рахунок створення перерозподільчо-компенсаційних механізмів тощо;
5) сприяти зниженню напруженості платіжного балансу і таким чином призвело б до ослаблення проблеми зовнішньої заборгованості;
6) здійснити спільне планування індустріалізації на основі взаємодоповнюючих економічних комплексів.
На основі викладеного вище широке визнання отримав принцип договірної спеціалізації, тобто висновок міждержавних угод про промислове взаємозаміщення і доповнення економік країн, що привело до орієнтації на виробничу співпрацю та протекціонізм. Усе це зумовило створення у 60— 70-х роках близько 20 регіональних об'єднань. На сьогодні існує декілька великих регіональних угруповань:
1)Латиноамериканська інтеграція (ЛАІ). У її рамках утворені:
• Андська група;
• Лаплатська група;
• Амазонський пакт;
2) ЛАЕС;
3) Карибський спільний ринок (КАРІКОМ);
4) Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР);
2) Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).
Діяльність цих об'єднань дуже суперечлива. У 60—70-ті роки XX ст. спостерігалися такі негативні явища, як стагнація.
Латиноамериканська інтеграція (ЛАІ) — велике інтеграційне угруповання, створене у 1980 р., замінило ЛАВТ, що існувало до цього з 1961 по 1980 р. Мета ЛАІ — створення латиноамериканського спільного ринку, на базі чого існувало ЛАВТ (ЗВТ). Членами організації є 11 країн, що поділяються на 3 групи залежно від рівня розвитку:
• більш розвинені (Бразилія, Мексика);
• середній рівень (Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі);
• найменш розвинені (Болівія, Парагвай, Еквадор).
Члени ЛАІ уклали між собою угоду про преференційну торгівлю, і менш розвиненим країнам з боку більш розвинених надаються преференції.
Андське угруповання— субрегіональне угруповання, створене в 1978 р. Угода набрала чинності в1980 р. Учасники: Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Сурінам, Еквадор. Мета — спільне вивчення, освоєння, використання Амазонії, охорона її ресурсів. Між країнами здійснюється однаковий розподіл на основі однакових квот, фінансових вкладень. Найбільших успіхів досягнуто в області екології. Створена Андська система екологічної інформації.
Лаплатська групастворена в 1969 р. в рамках ЛАІ. Мета — гармонізація розвитку й охорона природних ресурсів басейну ріки Ла-Плата. Штаб-квартира — у Буенос-Айресі.
Амазонський пактстворено у 1978 р. Пріоритет цього угруповання — регіональна співпраця в області екології, спільне вивчення і освоєння ресурсів Амазонії.
ЛАЕС. Особливість цієї організації полягає в тому, що вона є загальнокон-тинентальною організацією (37 держав, членами організації є 26). Мета: розроблення скоординованої політики в області сільського господарства, виробництва продовольства, розроблення і реалізація загальних планів розвитку енергетики, машинобудування, валютно-фінансової інтеграції (створено Латиноамериканський банк). ЛАЕС виступає за загальну стратегію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків зі США.
У 70—80-ті роки блок, що має досить ємнісний ринок, пережив кризу, що показало неефективність великих угруповань. Більш ефективними виявилися субрегіональні дрібні угруповання.
Найбільш стійким угрупованням є КАРІКОМ, створений у 1973 р. на основі договору, підписаного в Трінідад і Тобаго. Включає 16 країн Карибського басейну і, на відміну від всіх інтеграційних угруповань, об'єднує не тільки незалежні держави, а й залежні території.
КАРІКОМ заснований на базі раніше створеної ЗВТ, яка проіснувала з 1965 по 1973 р. До його складу входять: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсерра, Сент-Христофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Тринідад і Тобаго, Ямайка. У межах КАРІКОМ існують різні субрегіональні відділення. Найбільш розвиненими з точки зору регіональної інтеграції є:
• Карибський загальний ринок у рамках КАРІКОМ, де повністю ліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Трінідадом і Тобаго, Гайаною, Ямайкою й Антигуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф щодо товарів третіх країн, тобто це фактично митний союз, в основі якого лежать промислово-сировинні товари. Третину взаємної торгівлі становлять нафтопродукти;
• Східнокарибський загальний ринок, що включає в себе найменш розвинені країни. У ньому спостерігається тенденція до створення загальної валюти і спільного ЦБ.
У 1995 р. — вільне переміщення громадян, скасування паспортного режиму.
Існують проекти об'єднання НАФТА і МЕРКОСУР, НАФТА і КАРІКОМ.
Спільний ринок Південної Америки, або його ще називають МЕРКОСУР, має на своїх територіях населення чисельністю більше 200 млн чол. і валовий продукт близько 2 млрд дол. США. У 80-х роках XX ст. Аргентина і Бразилія підписали Акт про інтеграцію, пізніше до них приєдналися Уругвай і Парагвай. У 1991 р. чотири країни підписали Асунсьонський договір, що легалізував МЕРКОСУР.
МЕРКОСУР створено з метою:
1) вільного руху чотирьох чинників виробництва;
2) вироблення єдиної митної політики щодо третіх країн;
3) забезпечення координації макроекономічної політики, політики в галузі сільського господарства, податкової і грошової систем;
4) проведення координації і узгодження законодавства стосовно економічної політики;
5) різкого збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць.
Недоліки МЕРКОСУР: різнорідна політична структура країн-учасниць, зміна політичних режимів, проведення реформ у країнах — усе це разом заважає нормальному ходові процесу інтеграції.
За останні роки МЕРКОСУР перейшов на більш високий інтеграційний рівень і трансформувався з торгової зони у митний союз. Більш того, його учасники зробили ряд кроків для перетворення цього економічного співтовариства в політичний блок. Так, договори про взаємодію з ЄС (грудень 1995 р.) і Андською групою (лютий 1997 р.) закріпили офіційне положення МЕРКОСУР як суб'єкта міжнародного права. У червні 1996 р. на самміті в Потреро-делос-Фунес (аргентинська провінція Сан-Луїс) представники МЕРКОСУР внесли в Асунсьйонський договір статтю "Про демократичні гарантії", що передбачає санкції проти її членів у разі порушення конституційного порядку в якій-небудь країні. У цій статті фіксується, що "дія в повному обсязі демократичних інститутів є основною умовою кооперації в рамках МЕРКОСУР, а їхня зміна являє собою нездоланну перешкоду на шляху до цієї кооперації".
На кінець 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу, який за обсягом ВВП (біля 1 трлн дол.) зрівнявся з країнами АСЕАН. При цьому намітилася активізація позарегіональних зв'язків. 15 грудня 1995 р. в Мадриді було підписано угоду про співробітництво між МЕРКОСУР і Європейським Союзом.
Одностайне схвалення з боку країн ЛАКБ зустріла також ініціатива лідерів співтовариства про створення "зони миру" на території МЕРКОСУР, Чилі і Болівії. У "Декларації утворення" (Аргентина, червень 1998 р.) підкреслюється, що на зазначеній території "ні за яких умов не будуть допущені гонка озброєнь, воєнні приготування, що загрожують збереженню миру". Успіхи МЕРКОСУР у торговельно-економічній сфері в поєднанні з діяльністю зі зміцнення миру і розвитку демократії призвели до подальшого зростання його авторитету і розширення співробітництва з боку Латинської Америки.
Головним компонентом МЕРКОСУР, його ядром і основною рушійною силою інтеграційного процесу, є Бразилія, економічний потенціал якої перевершує сукупний потенціал усіх інших учасників (на Бразилію припадає 80 % населення, 43% торгівлі, близько 60 % експорту і 30 % імпорту країн — членів МЕРКОСУР).
Однак у справі економічної інтеграції Південної Америки в МЕРКОСУР незабаром може з'явитися конкурент. Аргентина, Колумбія і Чилі виявили бажання приєднатися до НАФТА як самостійне економічне угруповання. У зв'язку з цим Бразилія виступила з ініціативою створення Південноамериканської зони вільної торгівлі, САФТА (South American Free Trade Area, SAFTA) за аналогією з НАФТА. Ядром нової організації має стати МЕРКОСУР. її основна мета — інтеграція з НАФТА для створення в Західній півкулі єдиного ринку. Насправді ж створення цієї організації ставить мету трохи іншу: латиноамериканським країнам буде легше вести переговори про митні привілеї з НАФТА, якщо країни САФТА будуть виступати разом і вести переговори не зі США, як це було раніше, а із НАФТА; водночас кожна з країн не приховує бажання одержати при цьому власну вигоду, нехай навіть за рахунок добробуту інших членів організації; до того ж, створення ще одного економічного союзу потребуватиме внесення країнами-учасницями певних внесків, їхні економіки зробляться прозорими для спостерігачів із сусідніх країн, а багатьом із них доведеться піти на вчинки, до яких країни САФТА явно не готові. Все це, а також остання світова економічна криза роблять ймовірність створення єдиного економічного співтовариства країн Америки за формулою САФТА + НАФТА нескінченно малою, хоча ідея ця, щодалі змінюючись, може ще довго витати у повітрі.
3. Інтеграційні процеси у азійському світі
У кінці XX ст. спостерігається поява інтеграційних процесів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Цей регіон привертає увагу фахівців як зона найбільш динамічного економічного зростання. Випередження інших регіонів світу з темпів зростання, у тому числі в технічно передових галузях, поряд зі стрімким посиленням міжнародної конкурентоспроможності значної групи країн АТР дає підставу розглянути наскільки міжнародна економічна інтеграція сприяла економічному розвиткові країн регіону.
В АТР склався "азіатський чотирикутник": Японія — Китай — НІК — АСЕАН.
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) утворена 8 серпня 1967 р. у Бангкоку. До неї ввійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, потім Бруней-Дарусалам (у 1984 р.), В'єтнам (у 1995 р.), Лаос і М'янма (у 1997 р.), Камбоджа (у 1999 р.). Статус спеціального спостерігача має Папуа-Нова Гвінея. Таким чином, АСЕАН об'єднує майже всі країни Південно-Східної Азії. Населення у країнах АСЕАН перевищує 480 млн чол., сукупний ВНП наближається до 630 млрд дол. США.
Статутними цілями Бангкокської декларації про утворення АСЕАН було визначено: сприяння розвиткові соціально-економічного і
9-09-2015, 02:14