Загальна вартість радіоактивних компонентів ядерних боєприпасів, розташованих на території України, може бути оцінена в 3-6 млрд. доларів. Враховуючи величезні затрати на ліквідацію шахтних пускових установок і забезпечення екологічної безпеки, Україна, зважаючи на жорстку економічну кризу й гіперінфляцію, не зможе самостійно виконати взяті зобов'язання - навіть якщо вона і силкуватиметься всі умови СТАРТ-1 та NPT. Фінансова ж допомога, яку обіцяли США, так і залишилася фантомом.
Третя проблема полягає в забезпеченні національної безпеки України. Досі і Росія, і США обмежились виключно тими гарантіями, які визначені договором про нерозповсюдження ядерної зброї. А саме - не застосовувати ядерної зброї проти тих держав, які нею не володіють. Однак, національну безпеку в Україні розглядають передусім як забезпечення територіальної цілісності і непорушності кордонів. За умов загострення взаємин між Україною й Росією з приводу кордонів, Криму, Севастополя і т.д. гарантії безпеки повинні були передбачати значно ширше коло обов'язків з боку країн-гарантів. Окрім того, постала необхідність перегляду двох інших принципів, визначених у Декларації про суверенітет, а саме - принципу нейтральності та неприєднання. За нинішніх обставин, перебуваючи поза міжнародними структурами, Україна не спроможна забезпечити власну національну безпеку. Ця аксіома витікає з реалій сучасної міжнародної обстановки.
Четверта проблема пов'язана з забезпеченням безпеки ядерних боєголовок на території України. У заявах деяких політичних і військових лідерів Росії висловлювалося побоювання стосовно безпеки ядерних боєприпасів, розташованих в Україні (1992 року у 7 ядерних боєголовок закінчився термін зберігання, а в кінці 1993 року в 7-ми полках ракетної армії - терміни експлуатації ядерних ракет).
Викликає подив сам підхід до проблеми. Україна ніколи самостійно не експлуатувала стратегічну зброю на своїй території. Ці операції здійснювались російськими фахівцями за допомогою комплектуючих, які вироблялись на російських заводах. Відтак, Росія спочатку припинила планове регламентне обслуговування ядерних боєприпасів, а потім щосили почала роздмухувати жахи з приводу їх безпеки. Мета подібних дій зрозуміла - неприхований шантаж, розрахований на те, щоб налякати обивателя й політичних лідерів західних країн українською ядерною зброєю і водночас змусити Україну підписати СТАРТ-1 та NPT на неприйнятних для неї умовах. На щастя, переміг здоровий глузд і після втручання США в двосторонні переговори 14 січня 1994 року було підписано тристоронню угоду, згідно якої Україна взяла на себе зобов'язання впродовж 7 років вивести зі своєї території ядерні боєголовки. Зі своєї сторони, президент США заявив про гарантії безпеки для України і обіцяв надати фінансову допомогу для реалізації програми виводу ядерної зброї з її території. Росія ж зобов'язалася компенсувати вартість ядерного палива, яке знаходиться в боєголовках.
Потрібно було ще 4 місяці для того, щоб уряди України й Росії підписали угоду про заходи по реалізації тристоронньої угоди. 16 травня 1994 року тристороння угода набула рис реального плану дій і обов'язків сторін у справі її виконання. Цей документ передбачає:
1) графік виводу ядерної зброї і його кінцеві терміни (не пізніше 1997 року);
2) зобов'язання Росії, яка погодилась у якості компенсації за ядерні боєголовки поставляти Україні паливо для АЕС;
3) Росія погодилася виплатити Україні компенсацію за вивезену до 22 травня 1992 року тактичну ядерну зброю. Було досягнуто згоди про суму компенсації обсягом 500 мільйонів доларів. Ці гроші буде враховано під час покриття Україною заборгованості Росії за енергоносії (загальна заборгованість перевищує 2 мільярди доларів). Згідно наявних даних, Україна виконувала умови угоди. Понад 200 боєголовок було відправлено до Росії. Натомість Україна отримала ядерне паливо, якого вистачить для заправки двох ядерних реакторів на рік. Здавалося б немає приводу для хвилювань і після трьох років виснажливої боротьби можна з оптимізмом говорити про позитивне розв'язання української ядерної проблеми. Однак, після зміни команди на капітанському містку, Україна знову розпочала небезпечні маневри в бурхливому морі міжнародної політики, більше підкоряючись підводним політичним течіям, аніж досвіду і здоровому глузду.
У червні 1994 року Верховна Рада України, зовсім несподівано для багатьох, внесла до порядку денного сесії питання про припинення виводу ядерної зброї. Щоправда пізніше зняла його з обговорення. Із заяви В. Мухіна відомо, що планується спільне засідання трьох комісій:
- комісії з питань оборони та національної безпеки;
- комісії з закордонних справ;
- комісії з питань ядерної політики та ядерної безпеки, на якому мають заслухати фахівців та керівників відповідальних за виконання умов трьохсторонньої угоди. Голова парламентської комісії з питань оборони та національної безпеки В. Мухін досить недвозначно заявив, що парламент обов'язково повернеться до обговорення питання про вивід ядерної зброї з території України.
Як видно, опускати завісу в трагікомедії про ядерне роззброєння України було рано.
Прогнозуючи розвиток подій, слід врахувати ряд факторів:
По-перше, 1995 рік має вирішити подальшу долю Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT). США вкрай зацікавлені в його продовженні. Якраз тому приєднання України до NPT - питання принципове. Від її позиції багато в чому залежатимуть довгострокові перспективи світової політики контролю над ядерними озброєннями. Враховуючи це, можна передбачити, що при найменших спробах ухилитися від виконання умов трьохсторонньої домовленості, Україна зазнає наростаючого політичного, економічного, а можливо й військового тиску з боку США. Росія ж буде поставлена перед вибором: або відновити колишню структуру стратегічних сил за участю України, ризикуючи пережити небезпеку чергових змін політичного курсу й набуття Україною цілковитого контролю над ядерною зброєю, або ж змусити її виконувати умови угоди будь-якими способами. Перший варіант можливий у випадку приходу до влади в Росії радикальних сил, другий - найбільш можливий для нинішнього помірно-реформаторського уряду. Опинившись між двох вогнів, Україна неминуче програє.
По-друге, проблема ядерної зброї в Україні вже давно перетворилася в козирну карту, яку намагаються розіграти внутрішні політичні сили. І хоча їх стратегічні цілі не збігаються, і праві, і ліві радикали впевнено переконують у необхідності зберегти ядерний статус. Комуністи, соціалісти і ті парламентарії, котрі до них приєдналися, з недовірою ставляться до Заходу й обстоюють вступ України в систему колективної безпеки СНД, з усіма наслідками, що з цього випливають. Націонал-патріоти розглядають наявність ядерної зброї як показник сили держави, її особливого статусу серед інших держав світу, і з такою ж недовірою ставляться до Росії й Заходу. Ті й інші небезпідставно звинувачують США в невиконанні умов трьохсторонньої угоди (з 700 млн. доларів, обіцяних США на ядерне роззброєння України, отримано всього-на-всього близько 60 млн.). Подібна зворушлива "одностайність" може спричинити перегляд, або призупинення ядерного роззброєння України і її приєднання до NPT. Ситуація ускладнилася активізацією як в російському, так і в українському суспільстві й парламенті воєнізованих політичних угрупувань. Мілітаризація суспільної свідомості безповоротно означатиме ставку на силу під час розв'язання внутрішніх і міжнародних проблем. Лише реальна допомога з боку західних держав, а не балачки, може приглушити багатоголосий хор противників ядерного роззброєння України.
По-третє - підписання програми "Партнерство заради миру" дозволить розпочати побудову нової системи міжнародної безпеки, яка ґрунтується не на ядерному стримуванні, а на нових принципах оборонного співробітництва.
Висновок
Таким чином, ситуація з ядерною зброєю в Україні ще раз підтвердила необхідність розробки нових підходів до проблеми забезпечення безпеки держави в мінливих геостратегічних умовах. Досвід ядерного роззброєння України унікальний для Міжнародного Співтовариства, оскільки вперше держава намагається розв’язати проблему цілковитої відмови від ядерної зброї, долаючи найскладніші політичні, економічні і соціальні проблеми. Дійсно, відмова України від ядерної зброї дає підґрунтя для різноманітних думок таких як: чи потрібна ядерна зброя взагалі? Виявляється для деяких країн потрібна. Для одних – це спосіб державної оборони, захисту, для інших – це спосіб показати всьому світу свою могутність. Україна, як незалежна держава, вже підтвердила, що без ядерної зброї можна жити. Але тепер само собою виникає питання: чи захищена Україна? Чи зможе дати відсіч нападу? І нарешті, чи правильно зробило українське керівництво, віддавши ядерну зброю Російській Федерації? На ці питання ми отримаємо цілковиту відповідь ще не скоро. Але з точність можна сказати , що Україна з гідністю пережила ліквідацію ядерної зброї зі своєї території, отримавши за це непогані дивіденди та повагу Міжнародної спільноти...
Список літератури:
Статті в наукових журналах:
1. Журнал «Воєнна історія» №5 «Ядерне роззброєння України» за 2003 рік.
2. Журнал «Музеї України» «Легенда про українську ядерну зброю.
3.Бодрук О. Розміщення ядерної зброї на території України: проблеми одержання без'ядерного статусу // Спостерігач. - 1994. - № 8.
4.Вользак Х. Радянська ядерна спадщина. Що робити з нею в умовах жорсткої економічної кризи? // Голос України. - 1993. - №82.
Документи:
1. Соглашение о совместных мерах в отношении ядерного оружия. Подписано в Алма-Ате 21 декабря 1991 г. // Российско-украинские отношения 1990-1997гг. Сборник документов. - М.,1998.- С. 171-172.
2.Закон України Про приєднання України до договору Про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. // Закони України. - К., 1997, - Т. 7. - С. 419-420.
3.Трехстороннее заявлениео договоре Президентов России, США и Украины // Российско-украинские отношения 1990-1997 гг. Сборник документов. - М.,1998. - С. 203-206.
4.Заявление пресс-службы Президента Украины // Российско-украинские отношения 1990-1997 гг. Сборник документов. - М.,1998.- С. 172-173.
Навчальна література:
1. Стеблів Я. «Ядерна зброя, безпека України і політичні сили»1994. - 17 грудня.
2. Бодрук О. «Розміщення ядерної зброї на території України: проблеми одержання без'ядерного статусу».
Матеріали Інтернету:
1. http://shpora.kiev.ua/ykraina_jaderna)zbroja_.htm.html
2. http://ua.maxipedia.net/yaderna-zbroya-ukraine/
3. http://www.ucipr.kiev.ua/modules- Спостерігач: ядерна зброя на території України: проблеми набуття без'ядерного статусу
4. http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News2&in=view&id- Легенда про Україну - ядерну державу
9-09-2015, 01:28