Безумовно, інтеграційні процеси в міжнародній економіці мають низку позитивних наслідків .
По-перше, є можливість вирішити проблеми торговельної політики. Інтеграційні об'єднання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках таких інституцій, як
Світова організація торгівлі.
По-друге, з'являються передумови використання переваг економіки масштабу. Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо.
По-третє, виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни підключають своїх сусідів до здійснення глибоких економічних реформ.
По-четверте, стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні об'єднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей.
Міжнародна економічна інтеграція суттєво відрізняється від звичайного економічного співробітництва країн тим, що на її основі:
формується міжнародний господарський комплекс з власною структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються як усередині кожної країни, так і на між народному рівні;
зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;
основою інтеграційної діяльності є не лише зовнішньоторговельний обмін, а й взаємодія в галузі виробництва і науки на пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;
інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.
Основними передумовами міжнародної економічної інтеграції є такі:
соціально-економічна однорідність національних господарств, близькість рівнів їх економічного розвитку;
сучасна науково-технічна революція, яка спричинила якісні зміни в продуктивних силах;
спільність проблем соціально-економічного характеру, які стоять перед країнами, що інтегруються;
тривалий період взаємного економічного співробітництва групи країн;
географічна близькість країн, що інтегруються;
цілеспрямована політика держав, зацікавлених у розвитку інтеграційних процесів.
Процес інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення широкого економічного простору. Для цього країни укладають між собою інтеграційні угоди, сподіваючись при цьому на економічну вигоду. Іноді вони можуть переслідувати політичні та інші цілі.
Нині інтеграційні процеси носять переважно регіональних характер. Вони реалізуються через формування таких міжнародних регіональних інтеграційних угруповань як: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз.
Зона преференційної торгівлі є початковою стадією регіональної інтеграції, країни-учасниці якої скасовують між собою торговельні обмеження для певних видів товарів (часто її називають іще промисловою зоною вільної торгівлі, оскільки здебільшого йдеться про промислові товари). На цій стадії полегшуються умови для руху економічних ресурсів. Сьогодні на ній перебуває переважна більшість регіональних інтеграційних об'єднань світу.
Зона вільної торгівлі - основною її відмінністю є те, що кожна країна такого об'єднання продовжує проводити свою власну політику стосовно країн, що не є членами даного торговельного простору. А що стосується країн - учасниць такої інтеграції, то між ними не допускаються ніякі торговельні бар’єри. Найвідомішою зоною вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена у 1960 р. на основі угоди семи західноєвропейських країн: Великої Британії, Австрії, Данії, Норвегії, Швеції, Швейцарії і Португалії. У зв’язку х більш високим рівнем інтеграції у Європейському Союзі сьогодні ЄАВТ втратила своє значення в цьому регіоні. Іншими відомими прикладами такої інтеграції, які нині успішно функціонують у світі, є Північно-Американські угода про вільну торгівлю (НАФТА), Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).
Митний союз, як і попередня форма інтеграційного об'єднання, усуває бар’єри в торгівлі товарами серед країн - учасниць цього союзу. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику стосовно тих країн, що не входять до митного союзу. Як правило, це проявляється при узгодженні мита, за допомогою якого імпорт країн, що не входять у митний союз, обкладається однаковим розміром мита на території країн митного союзу. Прикладами такої форми інтеграції можна назвати Європейське економічне співтовариство, яке пізніше переросло у Європейський Союз, та об'єднання країн Карибського басейну (CARICOM).
Спільний ринок не має торговельних бар’єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Така форма інтеграційного об'єднання передбачає на його території не лише вільний рух товарів і послуг, а й вільне переміщення капіталів, робочої сили і технологій. При такій формі інтеграції починається співробітництво країн-учасниць не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й у правовій і податковій політиці та у сфері зайнятості. Прикладом успішного функціонування спільного ринку може бути Європейське економічне співтовариство (нині ЄС).
Економічний союз - це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає узгодження та гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць у економічній, соціально-культурній, військовій та екологічній сферах. Держави, що є членами економічного союзу, погоджують між собою грошово-кредитну, податкову політику та державні витрати. Крім того, учасники цієї інтеграції повинні використовувати на своїй території спільну валюту. Функціонування економічного союзу вимагає створення міжнаціональних керівних органів по управлінню такою формою інтеграційного об'єднання.
3. Європейський Союз
Сьогодні у межах світового господарства налічується близько 100 інтеграційних угруповань. Найбільш розвиненим серед них є Європейський Союз (ЄС). До свого нинішнього рівня розвитку ЄС пройшов складний і тривалий період.
Свій початок західноєвропейська інтеграція бере з 1951 року, коли була підписана угода про утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) - зони преференційної торгівлі, до якої увійшли шість країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург. У 1957 році вони підписали “римський договір" про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке хоча й було митним союзом, але мало також деякі риси спільного ринку. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981р. - Греція, а у 1986 р. - Португалія та Іспанія. На сесії ЄЕС у 1991 р. було підписано угоду між ЄЕС та Європейською асоціацією вільної торгівлі (заснована 1960 р. - нараховувала тоді сім країн) про створення Європейського економічного простору.
Згідно з Маастрихтським договором 1991 р. на базі ЄЕС було створено Європейський Союз, який набув чинності з 1 листопада 1993 р. Після приєднання у 1995 р. до ЄС ще чотирьох країн - Австрії, Норвегії, Швеції та Фінляндії кількість членів ЄС збільшилася до п’ятнадцяти. Упродовж усього часу свого існування ЄС виступає центром, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. З 1 травня 2004 р. ЄС поповнили ще 10 членів - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва і Естонія. Кандидатами на вступ до ЄС нині є Болгарія, Румунія, Сербія, Хорватія. Про своє бажання інтегруватися у ЄС заявили Україна і Туреччина. Але ці дві країни у найближчі 10 років можуть отримати лише статус асоційованих членів ЄС.
Отже, нині до складу ЄС входять 25 держав Західної, Північної та Центральної Європи. Загальна чисельність населення цього інтеграційного об'єднання перевищує 450 млн. На долю ЄС припадає більше 30% світового експорту, тоді як у США - 12, а у Японії - 9%.
Інтеграційні процеси у ЄС продовжують поглиблюватись. Завершено утворення єдиної валютної системи, що дало змогу 12 державам альянсу ввести в обіг з 1 січня 2002 р. на своїй території спільну валюту “євро", яка замінила національні валюти. Інші країни ЄС поки що продовжують використовувати в себе власну валюту - з різних причин. А саме - Велика Британія, Данія і Швеція на проведеному у себе референдумі з цього питання проголосували проти єдиної валюти, а 10 нових членів ЄС ще не готові на такий перехід через певні економічні причини: рівень інфляції та бюджетного дефіциту перевищує у них 2%, рівень безробіття складає у Польщі 19%, Словаччині - 16,6, Литві - 11,7, Латвії - 10,5%, тоді як до розширення ЄС у 2004 р. він дорівнював у середньому 8% серед п’ятнадцяти членів Співтовариства.
Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають міждержавні, наднаціональні органи. До головних із них належать Європейська комісія, Європейська Рада, Європейський парламент, Рада Міністрів, Суд ЄС, Економічний в Соціальний комітет, Комітет регіонів та Лічильна палата.
Європейська комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, який подає на затвердження Ради Міністрів проекти законів, здійснює нагляд за виконанням угод, дотриманням митного режиму, контролює податкову політику, здійснює фінансування своїх фондів, самостійно веде переговори з третіми країнами, розпоряджається спільним бюджетом. Цей орган, що складається з 20 членів, призначається національними урядами терміном на 5 років. Члени комісії діють в інтересах розвитку всього ЄС і формально незалежні від урядів своїх країн. Комісія є колегіальним органом, усі її рішення приймаються простою більшістю голосів.
Рада Міністрів - це законодавчий орган ЄС, до якого входять представники 25 країн-членів на рівні міністрів. Він ухвалює рішення щодо реалізації єдиної політики Співтовариства, які є обов'язковими для виконання цими країнами. Рішення Ради Міністрів ухвалюється більшістю голосів. А кількість голосів кожної країни ЄС залежить від її розмірів.
Європейський парламент - це орган, що контролює діяльність Європейської комісії і затверджує бюджет ЄС. Парламент обирають шляхом прямого загального голосування за виборчими процедурами країн - членів Співтовариства. Депутати національних парламентів одночасно можуть бути і членами Європейського парламенту. До складу Європарламенту обирають 626 депутатів, які займаються законотворчою діяльністю. Цей орган ЄС є переважно консультативним, оскільки він консультує Раду і Комісію з найбільш важливих питань ще до прийняття рішень. Пропозиції Парламенту не є для Ради і Комісії обов'язковими.
Європейська Рада утворена у 1974 р. За своїм статусом вона розробляє загальну політику Співтовариства. До її складу входять глави держав і урядів країн - членів ЄС. Робота цього органу проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейська Рада визначає головні напрямки економічного і політичного співробітництва у Європі.
Європейський Суд забезпечує дотримання законності через виконання прийнятих договорів. Це вищий судовий орган ЄС, де діє принцип верховенства закону Співтовариства над законом країн спільноти. За Маастрихтською угодою Європейський суд має право застосовувати штрафні санкції щодо країн, які порушують законодавчі акти ЄС. Проте до 1992 р. практичне застосування цього законодавства мало в основному декларативний характер.
Крім цих основних органів ЄС, у ньому функціонують ще різні комітети, комісії, фонди. До них належить Економічний і соціальний комітет, Контроль-но-ревізійна палата, Комітет регіонів, Євроатом та деякі інші. Їхня діяльність, на відміну від фондів, носить в основному консультативний характер.
Майже 50-річний досвід існування Європейського співтовариства свідчить про високі результати розвитку цього інтеграційного угрупування. За цей час у ЄС спостерігалися швидкі темпи економічного зростання майже всіх країн Спільноти, низький рівень інфляції, безробіття, високі платоспроможність і рівень споживання населення. Країни ЄС володіють нині новими технологіями, високими стандартами виробництва, охорони довкілля, значними ринками капіталів. Тому сьогодні більшість країн Європи, що не є членами ЄС, хочуть найближчим часом вступити до цього інтеграційного об'єднання.
Серед країн - претендентів на вступ до ЄС є і Україна. Але вона дуже відстає за рівнем свого економічного розвитку від країн-членів ЄС. Тому її вступ до ЄС не може бути швидким. Для цього Україні потрібно вступити до Світової організації торгівлі, підвищити щорічні темпи економічного зростання до 6 - 7%, привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства ЄС в усіх сферах, знизити рівень інфляції до 3 - 4%, а рівень безробіття - до 8%.
Основними документами, що визначають стратегію інтеграції України до ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана в Люксембурзі 14 червня 1994 року і вступила в дію з 1 березня 1998 року, та План дій у рамках європейської політики суспільства. Уже 2007 року Україна може провести переговори про створення митного союзу з ЄС для поступового усунення бар’єрів у цій сфері. Це дасть змогу Україні отримати статус асоційованого члена ЄС, брати участь у переговорах стосовно різних питань співробітництва зі Співтовариством, сприяє полегшеному доступу до фінансових ресурсів ЄС. У період з 2007 по 2011 роки можливе повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке створить реальні передумови для вступу нашої держави у це інтеграційне об'єднання.
3.1 Північноамериканська угода про вільну торгівлю
Одним із найбільших інтеграційних об'єднань країн світу є Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка включає США, Канаду і Мексику. На це угрупування з населенням понад 370 млн. осіб припадає 20% від усієї світової торгівлі. Обсяг ВВП цих трьох країн складає більше 10 трлн. дол.
Передумови виникнення Північноамериканської зони вільної торгівлі склалися у зв’язку з проникненням у Мексику американських ТНК, які отримали там значні пільгові умови у виробничій і торговельній діяльності. Одночасно з цим американський капітал проник в основні галузі канадської економіки. Безпосередньому утворенню НАФТА у вересні 1992 року передувала зона вільної торгівлі між США і Канадою за угодою, укладеною між ними у 1988 р.
Основними положеннями створеного інтеграційного об'єднання НАФТА є наступні:
усунення митного бар’єру на товари країн-членів НАФТА у торгівлі між собою;
захист ринку США, Канади і Мексики від експансії європейських та азійських компаній;
полегшення умов взаємних капіталовкладень;
порядок врегулювання торговельних конфліктів між учасниками НАФТА;
створення спільних комісій для вирішення проблем, пов’язаних із захистом довкілля.
Економіки США і Канади тісно пов’язані між собою - американські монополії контролюють майже половину обробної та гірничо видобувної промисловості Канади, тоді як США є залежними від сировини з Канади. Що ж до Мексики, то очікувалося, що вона внаслідок цієї інтеграції скоротить свій перехід до економічно розвинених країн з 50 до 15 років. За планами організаторів НАФТА повноцінний спільний ринок цих трьох країн може бути створений до 2010 року.
Північноамериканське інтеграційне об'єднання НАФТА за основними економічними показниками перевищує ЄС, а з поширенням у майбутньому зони вільної торгівлі на Латинську Америку підводить базу під створення міжконтинентального ринку товарів і послуг. Специфічність цього тристороннього угрупування визначається характеристикою певних особливостей, які значною мірою відрізняють його як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.
По-перше, країни, що об'єдналися у північноамериканське інтеграційне угрупування НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку. А саме: рівень США і Канади набагато вищий від рівня розвитку Мексики.
По-друге, США є центром цього інтеграційного об’єднання, оскільки володіють величезним науково-технічним потенціалом і конкурентоспроможною економікою. Основні інвестиційні та торгові потоки в межах НАФТА спрямовані з США або до США. Так, більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (72%) і Мексики (63%) припадає на торгівлю із США. Що ж стосується мексикансько-канадських торговельних та інвестиційних зв’язків, то вони є надто слабкими.
По-третє, північноамериканська зона вільної торгівлі об'єднує лише три країни, які досить великі за територією, населенням та економічним потенціалом.
По-четверте, НАФТА не має, на відміну від ЄС, національних органів управління, які б регулювали тристоронні відносини між цими країнами, хоча ця угода про зону вільної торгівлі має досить широкомасштабний характер. Вона охоплює не лише торгівлю, але й виробничу сферу, інвестиційну діяльність, фінансові відносини, міграцію робочої сили та інше.
Кожна з трьох країн - учасниць північноамериканської угоди має свої економічні інтереси у цьому міжнародному інтеграційному об'єднанні. Так, США хоче перемістити до Мексики, де є дешева робоча сила, свої трудомісткі виробництва. Це дасть їм змогу скоротити витрати і підняти конкурентоздатність своєї продукції на світовому ринку, розширити доступ до мексиканських та канадських економічних ресурсів. Що ж стосується Канади, то вона через інтеграцію зі США позбулася з їхнього боку протекціонізму і в такий спосіб може підвищити конкурентоздатність своїх товарів на ринках США. Інтеграція з Мексикою може суттєво збільшити її товарооборот, який раніше був незначним.
Головною причиною, яка обумовила інтеграцію Мексики із США та Канадою, є необхідність збільшення темпів розвитку її національної економіки. Впровадження реформ, які б сприяли доступу Мексики до досягнень науково-технічного прогресу і модернізації на основі власного виробництва, забезпечили б значне збільшення кількості робочих місць, підвищили конкурентноздатність її товарів та послуг.
В основі інтеграційних зв’язків цих трьох країн є їх порівняльні переваги, якими вони володіють у торгівлі між собою. Так, США мають перевагу в торгівлі продукцією машинобудування, сільського господарства, хімічної галузі. Канада експортує у США нафту, газ, залізну руду, продукцію чорної металургії, целюлозно-паперової промисловості. У Мексиці порівняльні переваги мають товари нафтової та видобувної промисловості, комплектуючі для автомобільної галузі, телекомунікаційна продукція та промислове обладнання.
Учасники північноамериканської угоди НАФТА визначили своєю основною метою створення не спільного ринку зразка ЄС, а зони вільної торгівлі, яка б дала можливість кожній країні цього угрупування без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами.
3.2 Основні інтеграційні об'єднання в інших регіонах світу
Крім двох найбільш розвинених міжнародних інтеграційних об'єднань - ЄС та НАФТА, які розглядалися вище, у різних регіонах світу функціонують ще й інші інтеграційні угрупування держав. До них можна віднести АСЕАН, МЕРКОСУР, КАРІКОМ, АТЕС, Андський пакт та деякі інші.
На Азійському континенті основними інтеграційними об'єднаннями є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС).
АСЕАН - це інтеграційне угрупування держав, що утворилося в 1967 році. Воно включає в
9-09-2015, 01:46