Слід відзначити, що за 30-річну історію свого існування країнам-учасницям АСЕАН майже вдалося реалізувати поставлену мету. Сьогодні тут інтеграційні процеси надійно охоплюють мікрорівень на основі діяльності багатонаціональних компаній. Одночасно кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою США, Японії, Південної Кореї, Гонконгу, Тайваню. Значна частина їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю місцевих філій з ТНК цих країн. Найбільшого успіху у цій торгівлі досягла Японія, яка не є учасницею АСЕАН. Вона використовує сировину цих країн для виробництва готових товарів, що потім експортуються назад у ці ж країни. Цьому сприяють пільгові митні тарифи для спільних підприємств, які створила Японія та інші держави з країнами АСЕАН.
Зовсім інша ситуація має місце у питанні зближення національних господарств країн АСЕАН. Ці процеси ще не набули тут достатнього розвитку. Відсутність міжнаціональних органів управління зазначеного інтеграційного об’єднання і пояснює в основному таку ситуацію.
Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) утворилося у 1989 році внаслідок підписання угоди про співпрацю між 12 країнами цього регіону, а саме - США, Канадою, Японією, Австралією, Південною Кореєю, Брунеєм, Малайзією, Індонезією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Таїландом, Філіппінами. Пізніше до них приєдналися поступово ще 9 країн: Китай, Гонконг, Тайвань (у 1991 р), Мексика та Папуа-Нова Гвінея (у 1993 р), Чилі (у 1994 р), Росія, В’єтнам та Перу (у 1997 р).
Це інтеграційне об’єднання є найбільшим у світі як за територією і населенням, так і за економічними показниками. Зокрема, частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 54%, у міжнародній торгівлі - 41,5%, у золото валютних резервах - 80%. АТЕС являє собою міждержавне об’єднання, що має консультативний характер. Головною метою цього угрупування є узгодження політики у галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. У 1993 році в межах угоди по АТЕС утворено Комітет з торгівлі та інвестицій. Згідно з планами АТЕС до 2020 р. передбачається створення зони вільної торгівлі.
Іншим великим інтеграційним об’єднанням у світі є МЕРКОСУР. Це спільний ринок чотирьох країн Латинської Америки (Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю), які заснували у 1991 р. це економічне співтовариство, котре почало функціонувати з 1 січня 1995 р. МЕРКОСУР є великим регіональним торговельно-економічним угрупуванням, що об’єднує ці держави, загальна чисельність яких становить близько 220 млн. осіб, а сукупний ВВП складає понад 560 млрд. дол.
Результатом об’єднання Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю є те, що 90% взаємної торгівлі цих країн звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, що ж до імпорту з третіх країн, то стосовно них запроваджуються єдині тарифи та митні правила.
Для управління процесом інтеграції в 1994 р. були створені такі інституції:
Рада спільного ринку (у складі міністрів закордонних справ цих країн);
Група спільного ринку, яка є виконавчим органом МЕРКОСУР;
Технічні комісії, які підпорядковані Групі спільного ринку і займаються питанням торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, транспорту, сільського господарства, енергетики та технології.
Незважаючи на те, що всі чотири країни відчули реальні економічні вигоди від членства в МЕРКОСУР, наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст. у них виникли серйозні труднощі, пов’язані з величезними зовнішніми боргами цих держав. До виникнення такої ситуації призвели високі темпи інфляції в Аргентині і Бразилії, а також те, що економіка Парагваю і особливо Уругваю не є достатньо відкритими, що не дозволяє зблизити господарські структури і модернізувати промисловість цих країн, яка сьогодні не може конкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що розрив в економічному розвитку країн цього інтеграційного об’єднання може поставити Уругвай і Парагвай у залежність від Аргентини і Бразилії, які, впоравшись з фінансовою кризою у себе, знову нарощують темпи економічного зростання.
У цілому перспективи МЕРКОСУР оцінюються як сприятливі, і навіть можлива його інтеграція в майбутньому в Північноамериканське угрупування НАФТА.
До інших інтеграційних угрупувань, які є у світовому господарстві, можна віднести Андську групу, КАРІКОМ, ЦАСР, АФЕС. Але якщо перші три названі об’єднання країн вже функціонують, то Африканське економічне співтовариство (АФЕС) лише створюється на основі вже діючих субрегіональних угрупувань країн цього континенту.
Андська група створена в 1969 р. деякими колишніми членами Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ) - Болівією, Венесуелою, Еквадором та Перу. Це інтеграційне об’єднання є типовим прикладом спільного ринку, в якому діють єдині зовнішні тарифи, обмеження на приплив іноземних інвестицій та узгоджена інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах.
Іншим регіональним прикладом інтеграційного об’єднання у формі спільного ринку виступає КАРІКОМ. Воно створене у 1973 р. і включає 14 країн Карибського басейну, які мають домовленість між собою про вільну торгівлю та єдиний зовнішній митний тариф стосовно третіх країн.
У 1960 році п’ять країн Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа і Сальвадор) утворили інтеграційне об’єднання у вигляді Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР). Вже у перший рік його існування країнам-учасницям цього угрупування вдалося усунути майже 80% торговельних обмежень. Але політичні проблеми, які мають місце всередині регіону, перешкоджають подальшому розвитку цього інтеграційного об’єднання. Серйозною причиною труднощів тут є те, що вигоди від інтеграції отримали в основному більш багаті і економічно розвиненіші країни-учасниці.
Аналіз розглянутих вище регіональних інтеграційних об’єднань дає можливість зробити висновок, що при утворенні таких угрупувань географічна близькість часто є однією із основних їх складових. Вона сприяє зменшенню транспортних витрат, легшому впровадженню єдиних норм і стандартів через близькість культур, мов, традицій, які формують їхні спільні інтереси.
Висновок
У майбутньому необхідно зрозуміти, як в умовах підвищення інтеграційної зрілості країн Латинської Америки, Азії та Африки будуть розвиватися існуючі регіональні торговельно-економічні блоки; наскільки успішною може стати занедбана у Західній Європі і вже частково апробована модель крупної інтеграційної “галактики"; чи приживеться у найближчому майбутньому мережева модель інтеграції як альтернатива регіональної її моделі.
На фоні цих завдань, можливо, по-новому буде висвітлена і проблема не інтегрованості пострадянських країн. Варто, наприклад, подумати: чи може при сприятливих обставинах четвірка найбільш розвинених країн СНД (Росія, Україна, Білорусія та, можливо, Казахстан) створити з часом інтеграційне ядро, більш-менш привабливе для інших країн СНД, або до того часу, коли складеться таке ядро, вони розійдуться в різні сторони, як це сталося з колишніми колоніями і домініонами Британської імперії?
Список літератури
1. Журнал “Світова економіка та міжнародні відносини", №4, 2006
2. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник під заг. ред. О.Г. Гупала, К: “Хай-Тек Прес", 2007
3. “Міжнародна економіка" - навчальний посібник, Б.М. Одягайло, К: “Знання", 2006
9-09-2015, 01:46