Розширення ЄС ставить перед Україною завдання максимально ефективно використати всі наявні позитивні наслідки й водночас трансформувати негативні наслідки розширення в чинники розвитку.
На пострадянському просторі залишались відсутніми об'єктивні умови для розвитку інтеграційного процесу. У цьому чи не головна причина відставання від Західної Європи. Інтеграція – це в першу чергу приватна власність, ринок, соціальний характер економіки, глибокий демократизм суспільства та всіх його структур, високий рівень виробництва тощо. Нічого цього на просторах СНД ще не існує. Політична, насильна інтеграція здатна призвести лише до нового імперського утворення, чи не тому всі рішення СНД приречені на холості оберти.
У даний час прагнення приєднання України до Європейського Союзу проявляється у тісній співпраці Євросоюзу та нашої держави. Як відомо, Україна традиційно підтримує та розвиває економічні, торгівельні, культурні й інші зв'язки з країнами, що входять до цього інтеграційного об'єднання, вживає заходів щодо активізації відносин у рамках Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.
Україна, подавши заяву на вступ до Ради Європи 14 листопада 1992 p., вступила до неї 9 листопада 1995 p., підписавши Статут Ради Європи та Європейську конвенцію з прав людини і стала тридцять сьомим членом РЄ.
Вступивши до РЄ, Україна зобов'язалась реформувати правову систему, систему місцевої влади і, нарешті, відмінити смертну кару.
Українську парламентську делегацію, що бере участь в роботі міжпарламентської асамблеї (МПА), очолив Борис Олійник. На засіданнях МПА виступали Президент України Л. Кучма, колишні голова Верховної Ради О. Мороз, міністр закордонних справ Г. Удовенко та міністри юстиції С Головатий і С. Станік.
Основи економічного співробітництва між Україною і ЄС визначаються цілою низкою угод та інших документів, прийнятих як на двосторонньому рівні, так і кожною зі сторін окремо.
На Україну як республіку колишнього Радянського Союзу цілком поширювалися положення Угоди про торгівлю та співробітництво між ЄС і СРСР, підписаної у грудні 1989 p. Дану Угоду, термін дії якої становив 10 років, було зорієнтовано на розвиток взаємного співробітництва в цілому ряді галузей економіки, важливих і для українського народного господарства: вугільній промисловості, сільському господарстві, захисті довкілля, електроенергетиці, секторі послуг тощо. В Угоді підкреслювалося, що економічне співробітництво будуватиметься на принципах рівності, недискримінації та обопільності, і вона розглядалася як передумова не тільки розвитку торгівлі, а й надходження західних інвестицій та створення спільних підприємств на території СРСР. Після розпаду в 1991 p. СРСР цю Угоду було трансформовано у двосторонні угоди на основі обміну відповідними листами, які з часом замінено угодами про партнерство та співробітництво[15] .
У червні 1994 p. Україна і СС підписали Угоду про партнерство та співробітництво, яка набрала сили 1 березня 1998 p. Угода визначає 28 сфер, у яких ЄС та Україна прагнуть розширити взаємну співпрацю: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі; стандарти та оцінка відповідності (сертифікація); добувна промисловість та виробництво сировини; наука та технології; освіта та професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок та телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з «відмиванням» грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні; співпраця в соціальній сфері (охорона здоров'я та безпека, зайнятість та соціальний захист); туризм; малі та середні підприємства; інформація та зв'язок; захист споживачів; митна справа; статистика; економіка; боротьба з наркотиками; культура.
Сторони Угоди надали одна одній режим найбільшого сприяння, причому такий режим може характеризуватися певними винятками, а саме: винятки, пов'язані з участю в митних союзах та зонах вільної торгівлі; привілеї, що надаються окремим країнам згідно з правилами СОТ, а також відповідно до міжнародних домовленостей на користь країн, що розвиваються.
Сторони зобов'язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять із митної території іншої сторони. Україна, зокрема, мала звільнити від податку на імпорт та імпортного мита товари, що ввозяться на її територію тимчасово. Передбачалося скасування кількісних обмежень імпорту з ЄС в Україну та з України в ЄС. Водночас ст. 22 застерегла можливість запровадження таких обмежень у трьох випадках, а саме:
– за умови необхідності захистити власні економічні інтереси;
– у торгівлі виробами з текстилю та одягом;
– у торгівлі сталлю.
Сторони взяли на себе зобов'язання не встановлювати податки та інші збори на товари, що імпортуються з території однієї сторони на територію іншої, у більшому розмірі, ніж на аналогічні вітчизняні вироби. Йдеться про поширення національного режиму на підприємців кожної зі сторін Угоди. Сторони зобов'язалися вести торгівлю на основі ринкових цін, усіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення у взаємних відносинах. Угода підтвердила право сторін застосовувати антидемпінгові та компенсаційні заходи згідно зі ст. VI ГАТТ та багатосторонніми угодами, що обговорювалися ще під час Токійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Угода містить також перелік класичних (у контексті ГАТТ) винятків із режиму вільної торгівлі, які зумовлені міркуваннями захисту суспільної моралі, безпеки, збереження природних ресурсів, захисту національних скарбів тощо. Положення Угоди не поширюються на товари, які належать до розділів 50-63 Комбінованої товарної номенклатури (текстильні товари, одяг).
У межах положень, які регулюють співробітництво сторін у галузі взаємного створення умов для виробничо-комерційної діяльності та інвестицій для підприємців України і ЄС, Україна взяла на себе такі зобов'язання:
а) щодо умов створення компаній ЄС на території України – надавати національний режим або найсприятливіший режим серед тих, які надаються компаніям інших країн, причому надання такого режиму має передбачатися національним законодавством та іншими нормативними актами, які регулюють діяльність компаній;
б) щодо умов виробничо-комерційної діяльності філій та відділень компаній країн-членів ЄС – надавати національний режим (або найсприятливіший серед чинних в Україні) філіям та відділенням, створеним починаючи з 1 березня 1998 р.
Ці зобов'язання не поширюються або поширюються частково на створення (але не функціонування) компаній, які надають фінансові та телекомунікаційні послуги, послуги у сфері операцій з нерухомим майном і природними ресурсами (включаючи земельні ресурси та сільське господарство, рибальство) та певні професійні послуги. Зобов'язання України не стосуються послуг повітряного та морського транспорту, внутрішнього водного транспорту (за певними винятками).
Угода зобов'язала Україну забезпечити можливість здійснення між резидентами України та ЄС будь-яких платежів у вільно конвертованій валюті, які пов'язані з передбаченим Угодою пересуванням товарів, осіб та наданням послуг. Україна також має забезпечити свободу руху капіталу, коли йдеться про прямі інвестиції в компанії, створені згідно з законами країни місцеперебування, та інвестиції, що здійснюються відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво[16] .
Сторони домовилися усувати умови, які обмежують конкуренцію. Угода передбачила зобов'язання України вдосконалити законодавство про захист інтелектуальної, промислової та комерційної власності. Україна зобов'язалася надати ЄС у галузі прав інтелектуальної власності режим, не гірший порівняно з тим, який надається будь-якій іншій країні на основі двосторонніх угод. Водночас дане положення не поширюється на привілеї, які надає Україна третім країнам на взаємній основі, або преференції, що їх отримали колишні радянські республіки.
Угода про партнерство та співробітництво доповнюється іншими угодами. Ці угоди окремо регулюють торгівлю текстилем та сталлю і фактично зводилися до добровільного обмеження експорту України до ЄС шляхом установлення квот. У грудні 2000 p. Україна і Європейський Союз підписали Угоду про торгівлю текстильною продукцією (2000-2002 pp.), яка скасовує кількісні обмеження.З метою переведення відносин між Україною та ЄС від формату «партнерства та співробітництва» до «політичної асоціації та економічної інтеграції» наразі ведуться переговори щодо нової Угоди взамін Угоди про партнерство та співробітництво та низки галузевих угод та домовленостей, які її доповнюватимуть в окремих сферах відносин між Сторонами.
З 5 березня 2007 р. розпочато переговори щодо укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво.
Під час паризького Саміту Україна - ЄС (вересень 2008 р.) досягнуто компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію.
Загалом протягом 2007–2009 рр. проведено 12 раундів переговорів щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп:
1. з політичного діалогу, зовнішньої і безпекової політики;
2. з юстиції, свободи та безпеки;
3. з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.
Наступне пленарне засідання заплановано на 5 жовтня 2009 року
Важливою складовою частиною нової Угоди з ЄС є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Формат та її наповнення передбачає досягнення максимально глибокої економічної інтеграції на основі домовленостей в рамках двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ. Проведено сім раундів переговорів, наступний раунд заплановано на 5-9 жовтня 2009 року.
16 червня 2009 р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна – ЄС політично схвалено Порядок денний асоціації Україна – ЄС (остаточна назва нового практичного інструменту на заміну Плану дій Україна - ЄС), який є інструментом підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.
Документ підготовлено на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки. Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації.
Пріоритети, принципи та основи економічного співробітництва України з ЄС сформульовані у Загальнодержавній програмі адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженій Законом України від 18 березня 2004 року за №1629, відповідних актах Президента, уряду та Верховної Ради України.
В офіційних документах ЄС, принаймні до 2000 p., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн СС відносно України зводилася до підтримки розвитку в ній демократії, економічних реформ, поглиблення економічної взаємодії.
Серед основних рішень та документів ЄС щодо України слід назвати:
– надання Україні з 1 січня 1993 p. переваг Генералізованої схеми преференцій;
– затвердження Стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 p.;
– прийняття «Спільної позиції щодо України» 28 листопада 1994 p.;
– прийняття «Декларації Європейського Союзу стосовно України» у травні 1996 p.;
– заяву ЄС про визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою у червні 1996 p.;
– прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 p. Плану дій щодо України Прийнята в Гельсінкі 1999 p. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України не містить положень про можливість вступу України до ЄС хоча б на правах асоційованого члена, однак у ній зафіксовано згоду членів ЄС внести відповідні зміни до Стратегії за умови певних позитивних зрушень у соціально-економічному розвитку України. При цьому Європейський Союз має вивчити умови, за яких можливе створення зони вільної торгівлі ЄС – Україна. У Стратегії є також нове положення про підтримку співпраці сторін у контексті розширення ЄС.
Принципове значення для подальшого розвитку економічних взаємин має ухвалена Радою Міністрів ЄС 9 жовтня 2000 p. постанова про вилучення України з переліку країн із неринковою економікою та поширення на імпорт із неї (у рамках антидемпінгових розслідувань ЄС) порядку визначення «нормальної вартості» згідно з правилами, які застосовуються щодо країн з ринковою економікою.
Таким чином, центральне місце в загальній інституційно-правовій системі економічної співпраці України і ЄС належить Угоді про партнерство та співробітництво. Що ж до можливого членства України в ЄС, то позиції сторін мають асиметричний характер, зумовлений головним чином довготривалою соціально-економічною кризою та повільним перебігом економічних перетворень в Україні.
Отже, міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств світової спільноти на макро- та мікрорівнях.
Форми МЕІ на мікрорівні:
1) спільне проведення геологорозвідувальних і дослідницьких робіт;
2) спільне проведення проектно-конструкторських робіт;
3) спільне спорудження господарського об'єкта;
4) спільні підприємства;
5) спеціалізація виробництва;
6) кооперація виробництва;
7) прямі зв'язки;
8) міжнародні науково-виробничі організації;
9) міжнародні господарські організації;
10) міжнародні економічні організації.
На макрорівні:
1) преференційні зони – території країн світової спільноти, де застосовується пільгове оподаткування, митне регулювання і кредитування;
2) зони вільної торгівлі (ЗВТ) – таке інтеграційне об'єднання держав, яке передбачає зняття внутрішніх митних бар'єрів (ЕАСТ, ЛАСТ);
3) митний союз – таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції ЗВТ і передбачає встановлення спільного зовнішнього митного бар'єра;
4) спільний ринок – таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає вільний перелив товарів, капіталу і робочої сили ("НАФТА-92" – Канада, США, Мексика, ЄС – Європейський союз);
5) економічний союз – це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає гармонізацію економічної політики: а) податкової; б) інвестиційної; в) аграрної; г) соціально-економічної; д) валютної;
6) політичний союз – це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць: а) економічної; б) військової; в) науково-технічної; г) екологічної; д) соціально-культурної.
Нажаль, на даний час в Україні існує багато не вирішених питань, які гальмують вступ нашої держави до Євросоюзу. Серед них одне з перших місць посідає зволікання в здійсненні внутрішніх реформ, слабкість адміністративно-інституційного забезпечення курсу європейської інтеграції.
Макроекономічні показники свідчать про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, зниження обсягу ВВП, невелику частку країн ЄС в експорті України та відносно низький рівень прямих іноземних інвестицій. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою приєднання країни до Європейського Союзу.
Необізнаність населення щодо ЄС, хоч не є головною проблемою, але все ж бажаним би було проводити пізнавальні програми для населення. Бо позиція громадян України щодо її вступу до Євросоюзу такою ж мірою залежить від їхньої оцінки своєї обізнаності стосовно цих об'єднань, як і сама ця оцінка залежить від характеру їхнього ставлення до Євросоюзу.
Україна на сьогодні за досягнутим у цілому (саме в цілому, а не в окремих галузях чи виробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. Головними проблемами у цьому напрямку є наступні:[17]
1. Україна на законодавчому рівні проголосила свій намір інтегруватися до Європейського Союзу.
2. Для реалізації цього стратегічного завдання в Україні створені певні інституційні механізми та в цілому вироблений процедурний та інституційний координаційний механізм.
3. Основними хибами наявного координаційного механізму є:
o дисбаланс у розумінні євроінтеграційного процесу як насамперед зовнішньополітичного і як наслідок керівна роль МЗС у процесі;
o фактичне самоусунення від формування та реалізації євроінтеграційної політики керівництва Кабінету Міністрів України;
o брак інституції, здатної забезпечити системний аналіз, комплексний моніторинг та стратегічне планування євроінтеграційної політики України;
o намагання керівництва МЗС формувати євроінтеграційну політику України за трафаретами нових держав-членів, без врахування принципово нових реалій, що нині мають місце в ЄС;
o брак реальних процедурних механізмів впливу євроінтеграційної стратегії держави на прийняття рішень українським парламентом;
o брак загальнодержавного «майданчика» для обговорення стратегічних питань європейської інтеграції України на найвищому політичному рівні, невикористання в цьому контексті потенціалу та статусу РНБОУ;
o брак ефективного механізму координування технічної допомоги в сфері європейської інтеграції, що пов’язано зокрема із застарілістю комплексних стратегій та програм у цій сфері, а також щорічної Державної програми економічного і соціального розвитку України;
o недостатнє використання аналітичного та експертного потенціалу третього сектора в процесі формування та реалізації державної політики у сфері європейської інтеграції;
o фактичне ігнорування впливу патронатних служб керівників Уряду на процес формування й реалізації державної політики у сфері європейської інтеграції, і через це незалученість представників цих служб до роботи наявних координаційних органів.
4. Найнагальнішою потребою для України є значне посилення складової системного аналізу, комплексного моніторингу та стратегічного планування процесів європейської інтеграції.
5. Євроінтеграційна стратегія України має стати однією з головних складових Засад зовнішньої та внутрішньої політики України, що відповідно до ст. 85 Конституції України має затвердити Верховна Рада України.
6. Не менш важливим є виписати та закріпити у окремому законі ідеологію та загальнонаціональний механізм формування й реалізації євроінтеграційної стратегії.
7. Сприяння цьому процесові через створення при керівникові Уряду, що відповідатиме за питання європейської інтеграції, спеціальної аналітичної групи з перспективою утворення на її базі спеціальної урядової науково-аналітичної установи у сфері європейської інтеграції, доцільно розглядати як одне з головних стратегічних завдань проекту.
Список використаної літератури
1. Бочан І.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 403 с.
2. Ведькал В.А. Окремі аспекти тарифних методів регулювання міжнародної торгівлі (Електронний ресурс). Режим доступу http://www.rusnauka.com/9_DN_2010/Economics/62315.doc.htm
3. Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна – СОТ – ЄС): Посібник. – Одеса: ПЛАСКЕ ЗАТ, 2005. – 226 с.
4. Карамбович І.М. Митна система та її роль в регулюванні зовнішньої торгівлі України: Монографія. – Дніпропетровськ, 2009 – 281 с.
5. Кухарська Н.О., Харічков С.К. Міжнародна економічна діяльність України: навчальний посібник. – «Одіссей», 2006. – 456 с.
6. Митне регулювання / Голомовзий В.М., Панкова Л.А., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. та ін. – Львів:Львівська політехніка, 2004. – 512 с.
7. Рокоча В.В. Міжнародна економіка. – Київ: Таксон, 2000 – с. 290.
8. Україна і світове господарство: взаємодія
9-09-2015, 02:03