Державна політика стимулювання зайнятості

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскільки єдиних "ліків від безробіття" бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва. [7]

ІІ Розділ. Державна політика стимулювання зайнятості в Україні

У ринковій економіці суб’єктами на ринку праці є роботодавці та працівники. Держава виступає в ролі роботодавця на державних підприємствах, але її головна роль полягає у формуванні, визначенні й контролі правил поведінки та регулюванні інтересів партнерів на ринку праці. Принципи державної політики зайнятості передбачають активну політику, спрямовану на стимулювання повної, продуктивної вільно обраної зайнятості[8] .

Державна політика зайнятості базується на принципах:

- відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

- пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

- забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;

- ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття.

Основними напрямами державної політики зайнятості є:

- сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

- сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;

- підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

- сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

- підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

- забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

- сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. [9]

Реалізацію прав громадян України на вільний вибір зайнятості й захист від

безробіття здійснює Державна служба зайнятості населення країни та її органи на місцях. Вона здійснює:

оцінювання стану і прогноз розвитку зайнятості населення;

розробку й реалізацію державної, обласної, районної (міської) та інших цільових програм стимулювання зайнятості населення;

стимулювання громадян до пошуку підходящої роботи;

професійну орієнтацію, підготовку та перепідготовку безробітних;

соціальні допомоги з безробіття. Усі послуги надаються громадянам безкоштовно.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про зайнятість населення" з метою сприяння зайнятості населення повинні розроблятися річні та довгострокові державна та територіальні програми зайнятості населення.

Метою даних програм є забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, соціального захисту безробітних шляхом реалізації законів України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення".

Дана програма реалізується шляхом розроблення Міністерством праці та соціальної політики України щорічного плану дій, який затверджується Кабінетом Міністрів України. У плані дій повинні міститися:

· аналіз здійснення заходів, передбачених планом дій на поточний рік;

· основні прогнозні показники повного ринку праці;

· розрахунковий баланс ринку праці;

· завдання регіонам з розширення сфери прикладання праці за рахунок

· створення нових робочих сил;

· завдання регіонам з працевлаштування за сприяння державної служби зайнятості незайнятих громадян та залучення їх до участі у громадських роботах;

· прогноз чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та рівнів зареєстрованого безробіття в регіонах країни.

Щорічний план дій для реалізації Програми розробляються одночасно з підготовкою проекту державної програми економічного і соціального розвитку України та проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік. [10]

Державою передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості. Та в Україні на їх фінансування виділяється недостатня сума, особливо на фінансування активних заходів.

Компенсацію, пов’язану з безробіттям, яку одержують громадяни України відносять до пасивних заходів, її можна умовно поділити на два види: допомога по безробіттю та матеріальна допомога.

Допомога по безробіттю та термін її виплати залежить від кількох факторів, головним з яких є причина безробіття та розмір заробітної плати. Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніж безробітні, зареєстровані у Державних службі зайнятості на загальних підставах. Однак для всіх без винятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну плату в економіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою за мінімальну заробітну плату.

Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строку виплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї не перевищує неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога не може перевищувати 75% мінімальної заробітної плати і виплачується протягом наступних півроку. [11]

Певне коло науковців вважає, що допомога з безробіття має анти стимулюючий вплив на активність безробітного населення. Тому для об’єктивної оцінки мотивуючих аспектів розміру заробітної плати важливим є порівняння розміру середньої заробітної плати, її бажаного рівня та розміру допомоги з безробіття. [12]

Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на два блоки. Перший – це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий вище) – компенсаційні виплати вже звільненим працівникам.

В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай ускладнений. По-перше, підприємство зобов’язано виплатити вивільненому працівнику вихідну допомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити з профспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл, по-третє, повідомити всі зацікавлені сторони не пізніше як за два місяці про планове вивільнення. Також підприємства мають значні труднощі при вивільненні категорій працівників, які потребують додаткового соціального захисту (жінки, інваліди, молоді). [13]

Активні заходи політики зайнятості поділяють на три типи. До першого типу належать так звані брокерські послуги, в тому значенні, що Державний центр зайнятості виконує функцію брокера, зводячи потенційних роботодавців з тими, що шукають роботу. Сюди відносяться інформаційні послуги про вакансії та наявну робочу силу, поради щодо вибору майбутньої професії з врахуванням потреб на ринку та ін. До другого типу належать заходи, що сприяють мобільності робочої сили (як в просторовому, так і в галузевому розумінні), наприклад, фінансування переїзду особи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочої сили, а також заходи з перенавчання, перекваліфікації. До третього типу відносяться заходи по створенню нових робочих місць, в тому числі шляхом субсидіювання само зайнятості. Крім того, до окремої категорії ми будемо відносити заходи, націлені на підтримку осіб, що потребують додаткового соціального захисту та не в змозі рівних конкурувати на ринку праці.

При високому безробітті і погано функціонуючому ринку праці головною проблемою для ефективного здійснення брокерських функцій є нестача вакансій. Основною функцією Державної служби зайнятості (ДСЗ) тут є сприяння поширенню інформації про вільні робочі місця. Існує повністю відкритий, напіввідкритий та закритий спосіб оголошення про вакансії. Повністю відкритий спосіб полягає у тому, що інформація про вакансії публікується у засобах масової інформації, розклеюється на дошках оголошення і т.п. таким чином, щоб кожен хто бажає змінити місце праці чи знайти роботу, мав змогу скористатися цією інформацією. При такому способі поширення інформації працедавець може бути незадоволений, оскільки потенційно це може призвести до масових звернень щодо цієї вакансії, в тому числі непідготовлених працівників. З іншого боку, при напіввідкритій системі (коли інформація про вакансію поширюється вільно, однак деякі реквізити (наприклад, назва підприємства, контактні телефони та ін) не вказуються, дає змогу ДСЗ здійснити попередній відбір кандидатів, що значно полегшить роботу працедавця. Закрита система передбачає, що інформацію про вакансії можна почерпнути тільки безпосередньо звернувшись у ДСЗ. Оскільки першочерговим завданням ДСЗ є працевлаштування безробітних (особливо з тривалим терміном безробіття), при закритому розповсюджені інформації, вакансії, як правило, пропонуються безробітним, а не працюючим, що мають намір покращати роботу. При цьому виникає три проблеми. Перша, дискримінуються ті громадяни, які мають роботу, хоча таким чином досягається якийсь вигляд соціальної справедливості по відношенню до безробітних. Друга, оскільки безробітні, особливо ті, хто не працює довгий період часу, є менш кваліфікованими працівниками (при інших рівних умовах), роботодавці з часом, можуть стати менш задоволеними співпрацею з ДСЗ. Третя, при закритому способі, для посадових осіб ДСЗ є більше простору для зловживань.

Виходячи з вищевикладеної інформації, можна стверджувати, що в Україні існує закритий спосіб оголошення вакансій, при якому тільки звернувшись у ДСЗ можна одержати інформацію про вакансії, що є в наявності цієї служби. З іншого боку, ніщо не перешкоджає працедавцям самостійно розміщувати оголошення в засобах масової інформації та знаходити прийнятні кандидатури для відкритих вакансій. Більше того, попри законодавчо закріплену норму про необхідність інформування ДСЗ про усі вільні вакансії, працедавці досить часто не повідомляють ДСЗ про вакансії через якість запропонованої робочої сили.

Про ефективність брокерської функції ДСЗ в Україні можна зробити висновок базуючись на кількості працевлаштованих громадян[14] (табл.1) [15] .

Таблиця 1.

Одним з основних заходів Державної служби зайнятості, що сприяють руху робочої сили між галузями народного господарства є професійне навчання. В науковців та практиків існує значний інтерес до цього виду послуг, оскільки вини потребують значних матеріальних затрат, з одного боку, і потенційно можуть бути рушійною силою в реформуванні ринку праці, з іншого боку.

Основною метою цього типу заходів активної політики є підвищення кваліфікації безробітних та, як наслідок, покращення їх конкурентоспроможності на рику праці та збільшення їх привабливості для роботодавців.

Зважаючи на перетворення циклічного безробіття на структурне в довгому періоді, виникнення дисбалансу між кваліфікаціями, що мають безробітні, та тих, що вимагаються роботодавцями, в Україні та інших країнах питання постає не про те, чи використовувати профнавчання та перенавчання серед заходів активної політики, а про те, як і якого розміру їх здійснювати, щоб вони приносили найбільшу користь для суспільства.

В Україні існує п’ять видів професійного навчання, які використовуються ДСЗ:

- первинна професійна підготовка робітників;

- перепідготовка робітників;

- перепідготовка фахівців;

- підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою;

- стажування.

Термін профнавчання визначається навчальними планами, однак ДСЗ направляє на навчання громадян тільки на ті професії чи спеціальності, термін навчання на яких не перевищує 1 року.

Законодавством передбачено, що працедавець у разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ним заявлені і які навчалися за рахунок державних коштів, відшкодовує ДСЗ всі витрати, пов’язані з працевлаштуванням, професійною перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю. З іншого боку, підприємствам, установам і організаціям ДСЗ компенсовує до 50% витрат на перепідготовку працівників, які підлягають вивільненню, та на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств. Без сумніву, обидва заходи є досить прогресивними та стимулюючими ефективно вирішувати питання потреби в кваліфікованих кадрах. [16]

Пріоритети державної політики націлені на розв’язання регіональних та галузевих проблем зайнятості населення на депресивних територіях, у малих монофункціональних містах, вугільних регіонах та у сільській місцевості, а також розв’язанню проблем, пов’язаних із соціальним захистом вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС у зв’язку з її закриттям, соціальною та професійною адаптацією військовослужбовців, звільнених внаслідок реформування збройних сил.

Розв’язання проблем зайнятості населення на депресивних територіях та у малих монофункціональних містах здійснюється у рамках Закону України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст", шляхом:

- визначення пріоритетів економіки малих міст для реалізації інвестиційних проектів і програм, які фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів та надання державної підтримки районам, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом запровадження особливих режимів приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення і впровадження механізму залучення коштів іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;

- запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця, в тому числі надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні ні рівних конкурувати на ринку праці;

- розвитку інфраструктури і створення сприятливих умов для розвитку підприємництва;

- розробки та провадження механізму економічного стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць. [17]

Державна служба зайнятості також надає певні послуги щодо територіальної мобільності робочої сили: це сприяння легальній трудовій міграції громадян України, і сприяння переселенню людей з друдонадлишкових районів до регіонів, які потребують додаткової робочої сили (сезонні роботи, заохочення переселення громадян в сільську місцевість), а також сприяння переселенню громадян із зони радіоактивного забруднення.

Стаття 15 Закону України "Про зайнятість населення" передбачає заходи щодо сприяння переселенню громадян України і членів їх сімей з трудонадлишкових районів у райони, де спостерігається нестача трудових ресурсів. При цьому передбачається виділення ДСЗ відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. На даний час таке переселення визначено тільки у сільську місцевість. Працівникам, які прибули в сільську місцевість у порядку переселення, ДСЗ виплачує добові за час перебування в дорозі.

Державою практикується таке працевлаштування, як сезонні роботи. Сезонними роботами вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонними вважаються деякі види робіт в лісовій та торф’яній промисловості, робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві та вирощуванні інших сільськогосподарських рослин, робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях та ін. [18]

За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України на період до 2008 року очікується розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць на рівні 500-650 тис. осіб протягом року. Головним джерелом інвестицій для створення робочих місць залишатимуться власні кошти підприємств.

Державна політика щодо розширення сфери прикладання праці за рахунок збереження та створення нових робочих місць реалізовується шляхом:

- подальшої реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах забезпечення модернізації застарілих і створення нових високопродуктивних робочих місць;

- запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця;

- підтримки самостійно зайнятого населення, малого та середнього підприємництва;

- економічного заохочення підприємців до створення нових робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних;

- розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг тощо;

- розвитку сезонних та громадських робіт.

Державна політика щодо створення нових робочих місць реалізується через організацію громадських робіт. Цей захід, в першу чергу покликаний допомогти незайнятим громадянам зберегти відчуття приналежності до робочої сили. На додачу до грошової винагороди, громадські роботи допомагають безробітним зберегти та розвинути свої навики та звичку працювати, тобто, вони запобігають зниженню рівня людського капіталу та запобігають кризі соціальної непотрібності, пов’язаної з безробіттям. Крім того участь, у громадських роботах може збільшити ймовірність працевлаштування у тій самій галузі чи десь інде.

Відповідно до Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578 оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю ДСЗ для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами – на інших підприємствах. Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіонів.

Фактом який стимулює громадян до зайнятості у громадських роботах є те, що крім заробітної плати, яка виплачується за рахунок коштів місцевих бюджетів та працедавців за фактично виконану роботу і яка не може бути меншою від мінімальної заробітної платні, безробітними громадянами в період участі в оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. [19]

Адміністративні дані державної служби зайнятості надають інформацію про кількість осіб, залучених до громадських робіт. (табл.2) [20]

Таблиця 2.

Кількість незайнятих осіб, які перебували на обліку у державній службі зайнятості


9-09-2015, 02:10