оптова і роздрібна торгівля, ресторани та готелі - 34,9%;
громадська сфера послуг - 11,9%;
обробна промисловість - 9,2%;
фінанси, страхування та торгівля нерухомістю - 13,1%;
транспорт та комунікації - 5,8%;
будівництво - 2,6%;
інші галузі - 22,5% .
Скорочення обсягів експорту під час азійської кризи і, що особливо важливо для цієї країни - реекспорту, викликало значні зміни в структурі зовнішньої торгівлі. Проте основними статтями імпорту Гонконгу залишилися продукти харчування, транспортне обладнання, сировина, напівфабрикати, нафта. Основними торговими партнерами зараз є Китай, США, Японія, ЄС, Південна Корея. На початку ХХІ ст. великої шкоди економіці Гонконгу завдала епідемія пневмонії, яка суттєво скоротила обсяги експорту, мало місце також зменшення потоків іноземного туризму та зниження зовнішньої і внутрішньої фінансової активності в господарстві країни. Проте після невдалого для Гонконгу 2001 р. зростання економіки розпочалося знову вже в 2002 р. Основними чинниками подальшого розвитку цього особливого району Китаю впродовж наступних десяти років будуть:
поступове перетворення Гонконгу в ділову столицю світу, що пов’язано з диверсифікацією фінансової сфери;
відкриття "юаневих" рахунків у гонконзьких банках (як відомо, в країні діє своя валюта - гонконзький долар, курс якого жорстко прив’язаний до долара США), що дозволить перебрати на себе додаткове посередництво у конвертації інвестицій, що надходять в КНР;
посилення обсягів транскордонного руху товарів;
розвиток матеріально-технічного забезпечення комерційної діяльності;
Прикладом постіндустріальної економіки на азійському континенті справедливо можна вважати Сінгапур, місто-країну, щорічний ВВП якої на одного жителя наближається до 30 000 дол., а за рівнями конкурентоспроможності цю державу варто відносити до країн-лідерів. У Сінгапурі створено належні умови для розвитку бізнесу, а рівень корупції є одним з найнижчих у світі. Основою сучасного виробництва Сінгапура є електронна промисловість, фінансові послуги, нафтопереробка, біотехнології, судноремонт, транспортні послуги, харчова індустрія. Проте майбутнє своєї країни уряд бачить у створенні інноваційних комплексів та індустрії знань. Цією парадигмою передбачається, що у конкурентній моделі ХХІ ст. виділятимуться міста-держави, в яких зосереджуватимуться фінансові, людські, промислові та інформаційні ресурси. Саме вони визначатимуть економічний і соціальний прогрес майбутнього суспільства. Гонконг та Сінгапур є ілюстрацією такої квазідержавної та квазікорпораційної моделі. Наприклад, витрати на освіту в бюджеті Сінгапуру становлять щорічно не менше 20% загальної суми видатків.
2.3 Особливості економіки азіатських "тигрів"
До країн цієї групи належать чотири держави: Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, які значно пізніше ніж "дракони" почали модернізацію своєї економіки та структурні реформи господарства, а відтак хоча й мають традиційно високі темпи нарощування основних макроекономічних показників, значно відстають від країн-лідерів Східної та Південно-Східної Азії щодо рівнів ділової активності, залучення інновацій та інших типових індикаторів постіндустріального суспільства. Разом з тим в структурі господарства "тигрів" чітко проглядаються спільні риси їх економіки, які можна згрупувати у такий спосіб:
Низькі відносні макроекономічні показники розвитку економіки.
Домінуюча в структурі ВВП питома вага промисловості. На цей сектор в Індонезії припадає 47%, Малайзії - 50% і лише в Таїланді - 40% та Філіппінах - 31% На провідні позиції останнім часом почала виходити сфера послуг. Для всіх цих держав характерною є висока частка сільського господарства - від 8% у Малайзії до 16% в Індонезії. Кількість зайнятих в аграрному секторі становить, наприклад, в Індонезії - 45%, що яскраво свідчить про низький рівень розвитку останнього.
Великий зовнішній борг "тигрів", щорічне обслуговування якого вимагає чималих коштів. "Рекордсменом" серед цих держав виступає Індонезія, зовнішні запозичення якої становили у 2005 р.96% її ВНД. Решта країн також мала високі боргові показники - від 52% ВНД у Малайзії до 64% у Таїланді та на Філіппінах.
Невисокі рівні конкурентоспроможності національної економіки, які нерідко можуть коливатися по роках.
Однотипна структура експорту, основою якого є нафта, газ, деревина, тканини, каучук, олово, а зараз - продукція точного машинобудування, електронне обладнання, хімічні продукти, продукція нафтопереробки тощо.
Високий рівень кризовості економіки. Ця ризиковість є особливо характерною для тих держав, що не мають диверсифікованої структури виробництва (Індонезія, Філіппіни), а відтак саме вони значною мірою потерпають як від світових кон’юнктурних коливань, так і від стихійних явищ (епідемія нетипової пневмонії, цунамі тощо).
Значний розвиток туризму та пов’язаних з ним сервісних галузей, питома вага якого в структурі ВВП щорічно зростає.
Високий рівень розшарування населення на бідних і багатих. Найвищий показник бідності має така країна, як Філіппіни, де за межею бідності знаходяться понад 37% її населення. Підвищення якості робочої сили, боротьба з тіньовим ринком її використання - пріоритети діяльності урядів держав цього мегарегіону.
Найважливішими цілями, які у перші десять років нового тисячоліття треба досягти в економіці країн Південно-Східної Азії, будуть такі:
подолання демографічної проблеми, пов’язаної з високим рівнем народжуваності;
досягнення політичної стабільності і піднесення добробуту населення;
розроблення та імплементація нового економічного курсу, зорієнтованого на збільшення витрат і стимулювання споживання, а також зниження податків для селян, надання їм кредитів та державної підтримки банків;
залучення кваліфікованих кадрів в різні сектори національної економіки (переважно в машинобудування);
реформування банківської та кредитно-фінансової системи, в яких роль уряду є визначальною;
стимулювання розвитку інфраструктури, недостатній рівень якої є стримуючим чинником модернізації національних економік;
поступовий перехід країн упродовж 2010-2020 рр. на інноваційно-інвестиційну модель розвитку країн Східної Азії.
Висновки
Отже, до нових індустріальних країн (НІК) відносять ряд країн Азії, що характеризуються високими темпами економічного зростання. НІК виділились з країн, що розвиваються, у 60-х роках ХХ ст. У формуванні НІК можна виділити 4 етапи. На першому чотири країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея) досить швидко досягли великих соціально-економічних зрушень і практично зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи економічного зростання. На другому етапі до цих країн додалися ще Малайзія, Таїланд. На третьому і на четвертому етапах в групу НІК почали включатись інші країни. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними, стабільно зростаючими. Це відразу ж стало помітним явищем у світовій економіці (динамічний розвиток деяких країн, що розвиваються, які дістали назву "нові індустріальні країни" (НІК)). За відносно короткий час ці країни створили промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці. Причинами цього стали:
Фінансова допомога США і Японії
Дешева і водночас кваліфікована робоча сила
Вигідне економіко-географічне положення
Спеціалізація на продукції повсякденного попиту
Швидкий розвиток цих країн перш за все пов’язаний з розвитком міжнародної торгівлі НІК з розвиненими країнами. Вражаючий “ривок” азіатських НІК зумовлений об’єктивними процесами у світовій економіці. Залучення ТНК до індустріалізації виявилось найбільш значним у тих країнах, які раніше за інших перейшли до експортоорієнтованої моделі розвитку національної економіки і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. З середини 80-х років у зв’язку із зростанням вартості робочої сили, з підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК почали втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції і переорієнтувались у бік технологічно складної, наукомісткої продукції. Такий процес мав назву “ступінчастої" індустріалізації, коли кожна країна піднімаючись технологічними сходами вгору, звільняє нижню сходинку для інших. Результатом цього процесу став значний економічний розвиток НІК, змінилися макроекономічні пропорції економіки, сталися зрушення у структурі промислового виробництва. У переважній більшості НІК сьогодні обробна промисловість і сектор послуг є головними. В обробній промисловості провідне місце займають сучасні галузі електроніки, машинобудування, хімії. Однією з швидко зростаючих галузей є точне машинобудування, виробництво та ремонт кораблів, автомобілів. Наслідком цього стали зрушення у товарній структурі експорту: зменшилася питома вага продовольства, с/г та інших видів сировини і значна збільшилася частка продукції переробної промисловості (54,3%), зокрема галузей названих вище, а також легкої промисловості (одягу, взуття).
Список використаної літератури
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. - М., 2001.
2. Економіка зарубіжних країн / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. - К.: Либідь, 2006.
3. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, K.I. Ржепішевського. - К.: ЦУЛ, 2005.
4. Зовнішньоекономічна діяльність / За ред. Ю.Г. Козака і В.М. Новацького. - Одеса: Астропринт, 2007.
5. Ломакин В.К. Мировая экономика. - М.: Финансн, 2006.
6. Мировая экономика / Под ред. Й.П. Николаевой. - М.: ЮНИТИ, 2007.
7. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред.В.П. Колесова М.Н. Осьмовой. - М.: Флинта, 2006.
8. Міжнародна економіка / За ред. Ю.Г. Козака і В.М. Новацького. - Одеса: Латстар, 2007.
9. Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна, 2008.
10. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран. - С-Пб., 2005.
11. Філіпенко А.С. Світова економіка. - К.: Либідь, 2007.
9-09-2015, 02:12