Транснаціональні корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у виді філій і дочірніх підприємств. Така система власності за рубежем забезпечує реальний міжнародний вплив держави.
Транснаціональні корпорації впливають на міжнародні відносини, насамперед, на стан міжнародної безпеки, тому що вони сприяють розвитку взаємозалежності різних держав, роблячи будь-яку агресію країн, зв'язаних системою транснаціональних компаній, по відношенню друг до друга неможливої чи принаймні невигідної.
Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу є основою сучасної глобалізації світової економіки. Міжнародній торгівлі в даному випадку запропонована роль виконання задачі спеціалізації і кооперування. Примітний факт, що значною мірою дана задача виконується в рамках однієї і тієї ж ТНК.
Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля. На нинішньому етапі світового розвитку міжнародних економічних відносин основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва.
Під транснаціоналізацією виробництва і капіталу в даному випадку маються на увазі:
нові явища, якісні зміни, що відбуваються у світовій економіці, а саме: ріст числа й активності транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ);
новий етап процесу інтернаціоналізації світового господарства, що відрізняється від попередніх: зміна самого характеру залучення країн і підприємств у міжнародний поділ праці, що знаходить прояв в інтернаціоналізації науково-технічного прогресу і процесу виробництва, коли світовий ринок фактично диктує стандарти якості і техніко-економічні показники продукції, що випускається як материнською компанією, так і її філіями і дочірніми компаніями;
форма інтернаціоналізації господарського життя, результатом якого є розвиток міжнародного виробництва в рамках ТНК, що включає на підприємствах материнської компанії, її філій і дочірніх компаній виробництво тих видів продукції, що беруть участь у міжнародному внутріфірмовому кооперуванні;
новий більш високий рівень інтернаціоналізації виробництва і капіталу, коли відбувається його перехід у нову якість;
процес транснаціоналізації, нерозривно пов'язаний з розширенням масштабів діяльності ТНК, з перетворенням ТНК у реальних суб'єктів міжнародних ринкових відносин;
нові форми організації господарського життя, що сприяють її інтернаціоналізації.
Процес транснаціоналізації розглядається як процес розширення міжнародної діяльності промислових фірм, банків, компаній сфери послуг, їхнього виходу за національні границі окремих країн, що приводить до переростання національних компаній у транснаціональні. Для нього характерне переплетення капіталів за рахунок поглинання фірм інших країн, створення спільних компаній, залучення фінансових коштів іноземних банків, установлення міцних довгострокових зв'язків за рубежем промислових компаній і банків однієї і тієї ж країни.
Процес транснаціоналізації як феномен сучасного світового господарства має під собою об'єктивну основу: інтернаціоналізацію господарського життя, науки, техніки, виробництва, різке підвищення ролі і розширення географічних рамок коопераційних зв'язків, що дозволяють поєднувати у великі міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн.
В основі ж торгівлі різних ТНК між собою і з іншими компаніями все частіше лежать не разові комерційні справи, а довгострокові виробничі зв'язки на базі відповідних союзів.
Глобалізація економічної діяльності вимагає лібералізації торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Генеральна угода про тарифи і торгівлю і Всесвітня організація по торгівлі з'явилися наслідком необхідності вирішення даної проблеми.
На ТНК приходиться приблизно половина світового промислового виробництва, 63%3 зовнішні торгівлі. ТНК контролюють до 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології і «ноу-хау». Під контролем ТНК знаходиться 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту і залізної руди, 85% — ринку міді і бокситів, 80% — ринку олова, 75% — сирої нафти, натурального каучуку і бананів. Половина експортних операцій США здійснюється американськими й іноземними ТНК, у Великобританії цей показник складає 80%, у Сінгапурі — 90%.
ТНК — особлива форма організації господарської діяльності фірми, заснованої на кооперації праці працівників підприємств, розташованих у різних країнах світу й об'єднаних єдиним титулом власності на засоби виробництва, причому така діяльність спрямована на придушення конкуренції і посилення панування на світових товарних ринках, що є суттю економічної політики ТНК.
Відмітними рисами ТНК є: величезні масштаби власності і господарської діяльності; високий ступінь транснаціоналізації виробництва і капіталу в результаті росту закордонної виробничої діяльності; особливий характер соціально-економічних відносин усередині ТНК; перетворення більшості ТНК у багатогалузеві концерни.
Високий ступінь транснаціоналізації виробництва і капіталу став результатом різкого розширення закордонного виробництва і збуту у ведучих ТНК. Створюючи закордонні виробничі підприємства, ТНК орієнтуються насамперед на проникнення на ринки розвинутих країн. У середньому на частку доходів від закордонної діяльності в розрахунку на одну найбільшу корпорацію приходиться 40%.
Значення ТНК у міжнародному виробництві, торгівлі, фінансах і у всіх інших сферах безупинно збільшується. Ядро господарської системи світу складають близько 100 ТНК, що зосередили у своїх руках практично необмежену економічну владу і закріпили за собою біля третини всіх іноземних капітальних вкладень.
4. Мобільність факторів виробництва
Країни обмінюються між собою не тільки товарами і послугами, але і ресурсами, необхідними для їхнього виробництва (факторами виробництва). Капітал, трудові ресурси, науково-технічні знання в сучасних умовах володіють високою міжнародною мобільністю: капітал активно інвестується за рубіж, люди мігрують із країни в країну в пошуках більш вигідної роботи і більш сприятливих умов життя, технології передаються між країнами.
Міжнародна міграція (переміщення) товарів і факторів виробництва взаємозалежні, вони доповнюють і заміщають один одного. Країна з відносно надлишковими трудовими ресурсами і недостачею капіталу може імпортувати капіталомісткі товари й експортувати трудомісткі товари. Або вона може залучити іноземний капітал, створити на своїй території капіталомістке виробництво. При цьому надлишки робочої сили можуть емігрувати в ті країни, де робочої сили не вистачає й рівень заробітної плати значно вище.
Країна з відносно надлишковим капіталом і дефіцитом робочої сили може експортувати капіталомісткі товари й імпортувати трудомісткі товари, або експортувати капітал у країни з більш високою процентною ставкою і нормою прибутку (наприклад, за рахунок дешевої праці, сировини, енергетичних ресурсів), а також може залучити іммігрантів із країн з надлишковою робочою силою.
Міжнародний рух капіталу здійснюється за допомогою його експорту й імпорту безпосередньо між країнами, через міжнародні фінансові ринки або міжнародні кредитно-фінансові організації
Головними причинами, що викликають і стимулюють міжнародну міграцію капіталів, є:
нерівномірність розвитку національних економік: капітал іде зі стагнуючих економік і притягується в стабільні економіки з високими темпами росту і більш високою нормою прибутку.
неврівноваженість поточних платіжних балансів викликає рух капіталу з країн з активним сальдо в країни з дефіцитним сальдо по поточним розрахунках;
міграція капіталів між країнами стимулюється лібералізацією національних ринків капіталу, тобто зняттям обмежень на приплив, функціонування і вивіз іноземних інвестицій;
розвиток і розширення міжнародного кредиту, валютних і фондових ринків сприяє масштабному збільшенню міжнародного переміщення капіталів;
міжнародна міграція капіталів тісно пов'язана з активізацією діяльності транснаціональних корпорацій і банків; із включенням у фінансову діяльність небанківських і нефінансових організацій; зі збільшенням числа і ресурсів інституціональних і індивідуальних інвесторів;
економічна політика країн, що залучають іноземний капітал, створюючи йому сприятливі умови для здійснення внутрішніх інвестицій, для обслуговування зовнішніх і внутрішніх боргів держави
Капітал, що знаходиться в русі в системі світового господарства, приймає різні форми.
1. Переміщення капіталу може здійснюватися в грошовій і товарній формі. Товарну форму приймають експортні кредити, а також внески в статутний капітал створюваної фірми у виді машин, устаткування, будинків, транспортних засобів.
2. По термінах капітал буває короткостроковим і довгостроковим. До короткострокового капіталу відносяться вкладення на термін менш року. Це торгові кредити, банківські депозити, кошти на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові комерційні папери й інші форми капіталу. Довгостроковими є вкладення підприємницького капіталу, кредити комерційних банків, іноземних держав і міжнародних організацій.
По джерелах походження капітал поділяється на державний (офіційний) і приватний. До державного капіталу відносяться кошти федерального уряду, місцевих органів влади й інших державних інститутів, а також капітал міжнародних міжурядових організацій, включаючи Міжнародних валютний фонд (МВФ). Офіційні кошти надаються звичайно в позичковій формі - державні позики, позички, гранти, допомога, кредити міжнародних організацій.
По цілям або по характеру використання капітал поділяється на позичковий і підприємницький. Позичковий капітал являє собою поворотні, надані в борг на певний строк кошти з метою одержання відсотків по вкладах, позикам і кредитам. Позичковий капітал виступає у виді короткострокових банківських депозитів, коштів на рахунках інших фінансових інститутів, позик і кредитів короткострокових і довгострокових.
Позичковий капітал може бути державним (офіційним) і приватним. Він надається на погоджений термін, протягом якого вся позикова сума з відсотками поступово повинна бути повернута кредитору. Платежі в повному обсязі (амортизація плюс відсотки) надходять після завершення пільгового періоду, протягом якого виплачуються тільки відсотки. Країни що розвиваються і з перехідною економікою з платіжними труднощами звертаються насамперед до кредитів МВФ, домовленість з який є обов'язковою умовою одержання ресурсів з інших джерел.
Підприємницький капітал являє собою кошти, вкладені прямо або опосередковано у виробництво товарів та послуг, у бізнес узагалі з метою одержання доходу переважно у виді прибутку. У міжнародному потоці підприємницького капіталу переважають кошти ТНК; вони є головними експортерами й імпортерами капіталу. Кошти державних інститутів і міжнародних організацій теж можуть використовуватися як підприємницький капітал за рубежем.
Підприємницький капітал представлений:
прямими інвестиціями;
портфельними інвестиціями.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) є вкладенням капіталу за рубежем для одержання довгострокового доходу. Відмітна риса прямих інвестицій полягає в тому, що прямий інвестор є власником або контролює об'єкт (підприємство), у який інвестований його капітал.
Причини імпорту капіталу у формі прямих іноземних інвестицій різноманітні. Приймаючі країни можуть керуватися наступними мотивами:
прямі іноземні інвестиції компенсують дефіцит заощаджень для здійснення внутрішніх інвестицій;
з прямими інвестиціями приходить нова технологія, менеджмент;
збільшується зайнятість, навчаються національні кадри;
на ринку з'являються нові товари, іноземні підприємства платять податки;
ПІІ знижують потреби в позиковому капіталі.
Причини експорту капіталу у формі прямих іноземних інвестицій:
Експорт прямих інвестицій стимулюється прагненням прямого інвестора, у якості якого виступають насамперед ТНК, дістати максимальний прибуток за рахунок скорочення витрат виробництва в приймаючій країні в результаті використання дешевої праці, сировини, енергії, низьких екологічних норм і платежів, низьких податків, економії на транспортних і інших витратах.
Експорт ПІІ здійснюється з метою завоювання ринків збуту, збереження контролю над ключовою технологією, що дає конкурентні переваги.
Закордонні портфельні інвестиції служать важливим способом залучення іноземного капіталу і надання фінансових коштів закордонним позичальникам. Портфельні інвестиції являють собою вкладення в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.
Стимул для здійснення портфельних закордонних інвестицій за допомогою акцій і інших прав власності складається в прагненні дістати максимальний прибуток за рахунок росту курсової вартості і дивідендів при припустимому рівні ризику. Крім цього інвестор сподівається захистити гроші від інфляції; одержати спекулятивний доход; забезпечити себе високоліквідними активами, які можна швидко перетворити в наявну валюту. Акції не забезпечують фіксований доход, не підлягають погашенню, вони менш надійні, чим облігації, але акції можуть дати високий доход.
Міжнародна міграція трудових ресурсів означає переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на 1 рік, викликане причинами економічного й іншого характеру. Вона може приймати форми еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду).
Країна-експортер робочої сили звичайно одержує своєрідну плату у виді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів. В умовах відносної надмірності робочої сили її експорт знижує безробіття і забезпечує приплив грошових надходжень з-за кордону. З іншого боку, виїзд висококваліфікованих фахівців ("витік мозків") приводить до зниження науково-технічного потенціалу експортуючих країн, їх загального наукового і культурного рівня. Однак масовий "витік мозків" звичайно припиняється, коли поліпшується економічне становище країни, і багато емігрантів повертаються на батьківщину. Вчені, що повернулися, конструктори й інші фахівці, після того, як вони кілька років пропрацювали у високотехнологічних корпораціях США чи Європи, часто стають основоположниками розвитку національної промисловості.
Джерелами еміграції у світовій економіці є країни, що розвиваються, а також постсоціалістичні держави; центрами імміграції є розвинуті країни, де не тільки висока оплата праці, комфортні умови життя, але і кращі умови для реалізації творчих здібностей і наукових досліджень. Імміграція регулюється державними органами. Країни-імпортери охоче приймають фахівців, вчених, осіб творчих професій, бізнесменів, для яких квоти прийому збільшуються. США, Канада, Австралія, Західна Європа є основним напрямком імміграції як низькокваліфікованої, так і висококваліфікованої робочої сили. У США щорічно легальне іммігрують 740 тис. чоловік, емігрують 160 тис. чоловік, чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чіл. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х рр. оцінювалися в 180 тис. чоловік.
Нафтовидобувні країни Арабського Сходу з дефіцитом трудових ресурсів і високою оплатою праці також залучають робочу силу на важкі низькооплачувані й інші роботи з арабських і азіатських країн. Більш половини робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману складають іноземні робітники. Різко зріс приплив іммігрантів у нові індустріальні країни Південно-Східної Азії в зв'язку з їхнім бурхливим розвитком, у Південну Корею і Малайзію. В основі міжнародній міграція трудових ресурсів лежить різна наділеність країн трудовими ресурсами по обсягу і кваліфікаційному складу. Міжнародне переміщення робочої сили, впливає на темпи економічного росту. Головною економічною причиною міграції робочої сили є міждержавне розходження в оплаті праці. Міграція праці веде до вирівнювання рівня оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавного перерозподілу.
Міжнародна передача технології означає переміщення науково-технічних досягнень між країнами на комерційній і некомерційній основі. Вона здійснюється на основі розходжень у рівні розвитку науково-технічною прогресу, досягнутого окремими країнами, галузями, фірмами. Саме поділ між країнами по досягнутому рівню І напрямкам технічного прогресу, їхня спеціалізація в різних галузях науково-технічних знань, розходження в забезпеченості технологією стимулює міжнародний технологічний обмін.
Предметом міжнародної передачі технології є:
технологія "у чистому виді" (неупредметнена технологія);
носії технологи (упредметнена технологія).
1. Технології "у чистому виді" (неупредметнена технологія). Під технологією "у чистому виді" розуміються ідеї, знання, навички, патенти, ліцензії, "ноу-хау", інжиніринг і Інші. Патент засвідчує монопольне право винахідника на використання цього винаходу. Патент передається па основі патентної угоди, по якій власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцю патенту. На основі ліцензійних угод власник винаходу надає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію. Предметом ліцензійних угод можуть бути запатентовані винаходи, промислові зразки, товарні знаки, "ноу-хау", до яких відносяться конфіденційні данні, що мають комерційну цінність, (звичайно це незапатентовані винаходи).
У залежності від об'єкта ліцензії можуть бути:
самостійними (ліцензії пропонують передачу технології в чистому виді);
супутніми (ліцензії надаються одночасно з укладанням контракту на будівництво підприємства, постачання устаткування, надання консалтингових послуг; у рамках угод про промислове й інвестиційне співробітництво, про науково-технічну і виробничу кооперацію.
Продаж ліцензій - це один зі способів виходу на ринок приймаючої сторони, створення філії. Продаж ліцензії, як правило, супроводжується постачаннями матеріалів, вузлів, деталей. Передача "ноу-хау" означає падання технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує визначені переваги.
Інжиніринг означає надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу, використання куплених чи орендованих машин і устаткування.
2. Носії технології (упредметнена технологія). Носіями технології в міжнародному обміні можуть виступати товари і фактори виробництва.
Товар виступає як носій технології у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами.
Капітал виступає носієм технології у випадку торгівлі високотехнологічними капіталомісткими інвестиційними товарами.
Праця є носієм технології у випадку міжнародної міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів, носіїв ідей, знань, досвіду, інноваційних здібностей.
Земля виступає носієм технології у випадку торгівлі природними ресурсами, для розробки яких використане новітнє науково-технічне досягнення. На основі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що, за винятком міжнародної торгівлі сировинними і продовольчими товарами, інша частина міжнародного обміну являє собою сферу міжнародної передачі технології в чистому виді і через її носіїв.
Технологія передається іншим країнам і на некомерційних умовах. Найбільш розповсюдженими формами такої передачі технології є:
науково-технічні публікації;
виставки, ярмарки; симпозіуми й інші міжнародні зустрічі фахівців і вчених;
обмін фахівцями, міграція високопрофесійних кадрів, навчання, стажування;
створення транснаціональними корпораціями закордонних дослідницьких підрозділів, внутріфірмова передача технології;
промислове шпигунство і технологічне піратство;
на безоплатній основі передається морально застаріла чи традиційна технологія до країн, що розвиваються
Практичні завдання
Експорт та імпорт усіх країн світу, разом узятих, у 1998-2000 рр. склав у поточних цінах (у млрд, дол.).
Експорт та імпорт усіх країн світу в 1998-2000 рр., млрд. дол.
| 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. | |
| Експорт | 5375,0 | 5473,0 | 6180,0 |
| Імпорт | 5560,0 | 5729,0 | 6485,0 |
а) у чому полягає причина різниць між вартістю світового експорту й імпорту?
б) оцініть приблизну вартість фрахту і страхування у відсотках від вартості імпорту;
в) чи можна за цими даними обчислити зовнішньоторговельне сальдо та оборот?
Відповідь
А) причина різниць між вартістю світового експорту й імпорту полягає в тому, що експорт оцінюється на базі ФОБ, а імпорт на базі СІФ
Б) приблизну вартість фрахту і страхування у відсотках від вартості імпорту складає 2-3%
(імпорт – експорт) х 100
імпорт
(5560,0 – 5375,0) х 100/5560,0 = 3,32
(5729,0 – 5473,0) х 100/5729,0 = 4,46
(6485,0 – 6180,0) х 100/ 6485,0 = 4,7
В) за цими даними не можна обчислити зовнішньоторговельне сальдо та оборот. Ці поняття
9-09-2015, 02:14