Притока ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну в 2005 році склала 76 млрд. дол., що дозволяє говорити про невелике збільшення порівняно з 2004 роком. З виключенням офшорних фінансових центрів об'єм ввезених ПІІ зріс на 12% і досяг в 2005 році 67 млрд. дол. Цьому сприяли динаміка економічного зростання і високі ціни на сировину. У 2004-2005 роках в регіоні була відмічена виняткова динаміка темпів зростання ВВП, який вперше за 25 років перевищив середній світовий рівень. Високий попит на сировинні товари сприяв помітному поліпшенню торгового балансу регіону. Значну частку ПІІ, що поступали, складали реінвестовані доходи як наслідок помітного збільшення прибутків корпорацій. Деякі ТНК продовжували згортати свою діяльність в регіоні, частково із-за розбіжностей з урядами приймаючих країн в таких секторах, як сектор комунальних. На оброблювальну промисловість доводилося трохи більше 40% від загальної притоки ПІІ. Навіть не дивлячись на більш обмежувальну політику деяких країн регіону значно зросли об'єми ПІІ у видобувному секторі, на який доводилося майже 25% притоки ПІІ. Не дивлячись на значні відмінності по країнах, в регіоні, спостерігається тенденція до розширення державного втручання, перш за все в нафтовій промисловості, а також в інших галузях, що працюють на базі природних ресурсів. Відток ПІІ з країн Латинської Америки і Карибського басейну зріс в 2005 році на 19% і досяг 33 млрд. дол., при цьому ТНК регіону набували активів головним чином в секторі телекомунікацій і важкої промисловості. Оскільки значна частка цих інвестицій розміщувалася в країнах Латинської Америки і Карібського басейну, відповідно збільшувалася і притока ПІІ в регіон. На рис. 2.8. показано динаміку притоки ПІІ в країни Латинської Америки та Карибського басейну.
рис. 2.8. Динаміка притоки ПІІ в Латинську Америку та Карибський басейн
Як видно, впродовж трьох років притока ПІІ до країн Латинської Америки та Карибського басейна зростала. І особливо в 2007 році. Інвестиції були спрямовані в основному до видобувної промисловості та до переробки природних ресурсів. Вивіз ПІІ з цього регіону скоротився, але компанії продовжували інвестування в нафтогазову промисловість, здобич металевих руд, виробництво цементу та харчових продуктів. В регіоні спостерігається тенденція до розширення державного втручання, перш за все в нафтовій промисловості, а також в інших галузях, що працюють на базі природних ресурсів.
Як і в більшості інших регіонів, в 2007 році розміри ввезення ПІІ в країни Південно-східної Європи і СНД і їх вивозу досягли безпрецедентно високих рівнів. Притока ПІІ збільшувалася сьомий рік підряд і досягла 86 млрд. дол., що на 50% вище за рівень 2006 року. У СНД інвесторів привертали головним чином ринки споживчих товарів, що швидко розширюються і природні ресурси, тоді як в Південно-східній Європі притока ПІІ була пов'язана з приватизаційними заходами. Ввезення ПІІ в Російську Федерацію збільшилося на 62% до 52 млрд.долларов.
Вивіз ПІІ з Південно-східної Європи і СНД склав 51 млрд. дол., перевищивши рівень 2006 року більш ніж удвічі. ПІІ з Російської Федерації - головного джерела в регіоні взлетіли в 2007 році до 46 млрд. доларів. Прагнучи збільшити об'єми постачань сировини і розширити доступ до стратегічно важливих сировинних товарів, російські ТНК розширюють сферу своїх операцій до Африки. Сировина необхідна їм для підкріплення зусиль, що додаються для розширення присутності в переробляючому сегменті енергетики і металургії в розвинених країнах.
Притока ПІІ до Південно-східної Європи і СНД в 2006 році збільшилася на 68% і досягла 69 млрд. дол. - значний стрибок порівняно з рівнем двох попередніх років. На п'ять найбільших країн-реципієнтів (Російська Федерація, Румунія, Казахстан, Україна і Болгарія, у вказаному порядку) доводилося 82% сукупної притоки інвестицій. Вивіз ПІІ з Російської Федерації майже подвоївся і досяг 28,7 млрд. долл.; істотно виросло ввезення ПІІ до Румунії і Болгарії напередодні їх приєднання до ЄС 1 січня 2007 року і як результат серії приватизаційних операцій. Вивіз ПІІ з регіону збільшувався п'ятий рік підряд, склавши 18,7 млрд. дол. Практично повністю вивіз ПІІ відбувався в рамках розширення закордонних операцій російських ТНК, особливо низки тих крупних компаній, що займаються природними ресурсамиі які прагнуть вийти на глобальний рівень, а також деяких банків, що розширюють свою діяльність з обхватом інших країн СНД.
Притока ПІІ до Південно-східної Європи і СНД в 2005 році залишалася на досить високому рівні (40 млрд. дол.), лише трохи збільшившись порівняно з попереднім роком. При цьому вельми високий був ступінь концентрації потоків на три країни - Російську Федерацію, Україну і Румунію. На ці країни доводилося близько трьох чвертей інвестицій. Четвертий рік посталь збільшувався відтік ПІІ з регіону, що досяг 15 млрд. дол., з яких тільки на Російську Федерацію доводиться 87%. На рис. 2.9. показано динаміку притоки ПІІ до країн Південно-східної Європи та СНД.
Рис. 2.9. Динаміка притоки ПІІ до країн Південно-східної Європи та СНД
Отже з 2005 по 2007 роки ПІІ росли великими темпами в країнах Південно-східної Європи та СНД. У СНД інвесторів привертали головним чином ринки споживчих товарів, що швидко розширюються і природні ресурси, тоді як в Південно-східній Європі притока ПІІ була пов'язана з приватизаційними заходами. Деякі країни СНД продовжували вводити обмеження в видобувній промисловості і деяких інших стратегічних галузях. Вивіз ПІІ з країн цього регіону також значно посилився. Практично повністю вивіз ПІІ відбувався в рамках розширення закордонних операцій російських ТНК, особливо низки тих крупних компаній, що займаються природними ресурсамиі і які прагнуть вийти на глобальний рівень, а також деяких банків, що розширюють свою діяльність з обхватом інших країн СНД.
Не дивлячись на побоювання, пов'язані з невизначеністю економічної ситуації в деяких розвинених країнах, притока ПІІ в розвинені країни разом збільшилася в 2007 році на 33%, досягнувши рекордного рівня 1248 млрд. доларів. В першу чергу це збільшення пояснювалося транскордонними ЗіП, проте певну роль грало і реінвестування доходів завдяки високим прибуткам іноземних філій. Сполучені Штати зберегли позиції найбільшої в світі країни - одержувача ПІІ. Процеси реструктуризації і концентрації на розширеному спільному ринку країн ЄС дали поштовх новій хвилі транскордонних придбань. Завдяки розміщенню крупних ПІІ в Сполученому Королівстві, Франції, Нідерландах і Іспанії, загальний об'єм притоки ПІІ в ЄС досяг 804 млрд. дол. - збільшення на 43%. Вперше з кінця 1990-х років активно розширилися потоки ПІІ до Японії.Розвинені країни зберегли свої позиції як крупні чисті експортери інвестицій, оскільки вивіз останніх злетів до рекордного рівня 1 692 млрд. доларів. Вартісний об'єм транскордонних ЗіП в розвинених країнах значно знизився у першому півріччі 2008 року в порівнянні з другим півріччям 2007 року.
Притока ПІІ в розвинені країни в 2006 році різко підскочила до 857 млрд. дол. - на 45% порівняно з рівнем попереднього року - як результат ще однієї хвилі транскордонних ЗіП. В результаті енергійного зростання в 2006 році притока ПІІ в Сполучені Штати склала 175 млрд. дол., при цьому рекордної відмітки досягли інвестиції в хімічну промисловість, а в Канаді в результаті хвилі транскордонних ЗіП в гірничодобувному секторі притока ПІІ подвоїлася до рекордного рівня 69 млрд. дол. Притока ПІІ в 25 країн ЄС зросла на 9% і склала 531 млрд. дол. Як наслідок декількох крупних операцій з продажу зарубіжних філій японським компаніям притока ПІІ до Японії вперше з 1989 року поміняла знак на негативний (-6,5 млрд. дол.). Частка іноземних інвестицій з країн, що розвиваються, в сукупному вартісному об'ємі транскордонних ЗіП склала в 2006 році 9% проти 7% в 2005 році, що значною мірою пояснювалося висновком ряду мегаухвал.Вивіз ПІІ з розвинених країн також зріс на 45%, склавши 1 трлн. доларів. Сполучені Штати і п'ять країн ЄС входять до числа десяти найбільших зовнішніх інвесторів в світі. Хоча головною причиною значного збільшення транскордонних ЗіП в секторі фінансових послуг було дерегулювання, що продовжувалося, у фінансовій сфері, операції в гірничодобувній промисловості підстібалися високими цінами на сировинні товари і консолідаційними заходами.
Притока ПІІ в розвинені країни в 2005 році збільшилася на 37% і досягла 542 млрд. дол., що складає 59% від світового об'єму. З цієї суми 422 млрд. дол. поступили в 25 країн - членів ЄС. Частка Сполученого Королівства - найбільшого окремого одержувача загальносвітових ПІІ - склала 165 млрд. дол. Десять нових членів ЄС разом узяті привернули 37 млрд. дол. - зростання на 19% порівняно з 2004 роком і черговий новий рекордний рівень. Притока ПІІ в Сполучені Штати склала 99 млрд. дол., що є істотним зниженням в порівнянні з 2004 роком. Хоча значно більш ніж 90% всіх потоків інвестицій в розвинені країни виходили з інших розвинених країн, було відмічено і декілька випадків крупних інвестицій ТНК з країн, що розвиваються. Відтік ПІІ з розвинених країн дещо знизився з 686 млрд. дол. до 646 млрд. дол., головним чином із-за скорочення відтоку інвестицій із Сполучених Штатів. Притока ПІІ в розвинені країни збільшилася у всіх трьох секторах: у секторі видобувної промисловості і сільського господарства, оброблювальній промисловості і секторі послуг. Відповідно до загальносвітової тенденції істотно зросли вкладення в сегменті природних ресурсів. В оброблювальній промисловості ряд нових членів ЄС (особливо Угорщина, Польща, Словаччина і Чеська Республіка) укріпили свої позиції як переважні майданчики для розміщення автомобільного виробництва. У 2005 році йшли жаркі політичні дебати по різних аспектах ПІІ і особливо транскордонних ЗіП в розвинених країнах. З одного боку, деякі країни, зокрема десять нових членів ЄС, продовжують приватизацію, знижують податки на доходи корпорацій і пропонують нові стимули для залучення додаткових ПІІ. З іншого боку, як наслідок активізації діяльності по лінії ЗіП в декількох країнах висловлювалася стурбованість по цілому ряду питань. На рис. 2.10. показано динаміку притоки ПІІ до розвинених країн.
Рис. 2.10. Динаміка притоки ПІІ до розвинених країн
За три роки ПІІ в розвинені країни збільшилися у 2,5 рази, тобто на 50% щороку. В першу чергу це збільшення пояснювалося транскордонними ЗіП, проте певну роль грало і реінвестування доходів завдяки високим прибуткам іноземних філій. Також розвинені країни виступали і найкрупнішим джерелом експорту ПІІ.
Взагалі оскільки основною формою експансії ТНК є вивіз капіталу в формі ПІІ, то ми бачимо, що ТНК рухають величезні капітали. Суми ПІІ часто набагато перевищують бюджети деяких країн. Це показує наскільки мощними і впливовими виявляються міжнародні корпорації. За три роки майже по всіх регіонах світу відбувалося зростання потоків ПІІ, що свідчить про подальший розвиток інтернаціоналізації міжнародних економічних відносин і посилення ролі ТНК.
РОЗДІЛ 3
Перспективи розвитку ТНК
3.1 Напрямки подальшого розвитку ТНК
На нашу думку, джерелом ефективного функціонування ТНК як феномена в сучасному економічному житті, є використання ефективного (инвестиційного з опорою на іновації) шляху економічного розвитку. Важливо і те, що керівництво материнської компанії ТНК гнучко адаптується до світових экономічних процесів, володіє економічною владою і фінансовими можливостями, іспользує ноу-хау і передові методи управління виробничими процесами.
Як було показано в попередньому розділі, ТНК йдуть по шляху використання інвестицій, які за 3 останні роки постійно збільшувалися. Об’єм ПІІ в світі в 2007 році склав 1,9 трлн. дол. Безумовно транснаціоналізація світової економіки-це крок уперед. Але взаємодія ТНК з національними економіками може бути як на користь, так і навпаки.
ПІІ роблять різний вплив на економіки розвинених країн та країн що розвиваються. Розвинені країни безумовно виграють від активізації потоків ПІІ. Притока ПІІ в розвинені країни стає додатковим стимулом подальшого розвитку і без того вже високоефективної економіки.
Що стосується країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою, то тут ситуація складніше. Проаналізувавши рух і наслідки ПІІ по регіонах світу, ми вважаємо, що ПІІ роблять позитивний вплив на економіку приймаючої країни тільки за наявності чіткої урядової програми взаємодії з іноземними інвесторами і грамотної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій. Необхідною умовою позитивного впливу ПІІ, що приходять в країну, є високий ступінь конкуренції в тих галузях, в які приходять іноземні інвестиції. Таким чином, дії приймаючої сторони із стимулювання або гальмування конкуренції є найважливішим чинником, що визначає чи буде ефект від присутності в економіці країни глобальних фірм позитивним або негативним. Іншою найважливішою умовою позитивного впливу ПІІ на економіку приймаючої країни є, на нашу думку, налагодження зв'язків глобальних компаній з місцевими виробниками, оскільки саме ці зв'язки є найбільш могутнім каналом для перетікання навиків, знань і технологій від іноземних філій в місцеву економіку. Такого роду зв'язки вигідні і для іноземних філій і для вітчизняних постачальників, а також в цілому для економіки країни, де вони формуються. Для іноземних філій зв'язки з місцевими постачальниками забезпечують зниження виробничих витрат в приймаючих країнах, дозволяють підвищити рівень спеціалізації і гнучкості при чіткішій адаптації технології і продукції до місцевих умов. Наявність розвинених в технологічному відношенні постачальників може відкрити іноземним філіям доступ до зовнішніх технологічних і кадрових ресурсів і тим самим забезпечити підживлення їх власних іноваційних зусиль. Прямим результатом впливу таких зв'язків на вітчизняних постачальників, як правило, є зростання виробництва і зайнятості. Ці зв'язки здатні також послужити каналом для обміну знаннями і навиками між фірмами, що співпрацюють. Така мережа зв'язків може зробити внесок до підвищення ефективності виробничої діяльності, зростання виробництва, нарощування технологічного і управлінського потенціалу, а також в диверсифікацію ринків. І нарешті, для приймаючої країни в цілому такі зв'язки служать стимулятором економічної активності, а там, де місцеві ресурси заміщають ті, що імпортуються, покращують стан платіжного балансу. Зміцнення позицій місцевих постачальників може привести до перетікання відчутних і невідчутних активів в решту частини економіки приймаючої країни і сприяти динамічному розвитку підприємницького сектора.
3.2 ТНК і глобалізація
Відносно того, які сили в майбутньому будуть визначати світовий політичний і економічний процес, думки експертів розходяться. Одні, як, наприклад, директор Інституту проблем глобалізації М. Делягин[20], вважають, що “світова економіка скоро перестане існувати на рівні окремих держав, перемістившись, з одного боку, на наднаціональний рівень глобальних груп капіталів і технологій, а з іншої на внутрішній рівень політичного життя однієї країни, контролюючої основну частину цих капіталів і технологій”. У захист своєї точки зору автор наводить результати аналізу діяльності ТНК на території США, де концентрація різних ТНК максимальна. США використовують ТНК для ефективної реалізації своїх національних інтересів за межами своєї території. Але, з іншого боку, самі ці інтереси виробляються державою під сильною дією ТНК і виражають в першу чергу їх власні інтереси. Таким чином, найважливіша частина функцій держави, така як вироблення національних цілей і пріоритетів в міжнародній економічній і політичній діяльності, знаходиться під сильним впливом транснаціонального капіталу.
Але існує і інша точка зору. Наприклад, Мартін Волф,[28] заступник головного редактора і керівник економічного відділу “Financial Times”, бачить майбутнє економік держав не в такому сумному світлі. На його переконання, глобалізація - це не доля, а свідомий вибір; уряд кожної держави приймає рішення про ступінь його міжнародної економічної інтеграції, використовуючи різні законодавчі, митні і податкові інструменти тиску. Це рішення з одного боку накладає деякі обмеження на здатність уряду збирати податки, перерозподіляти доходи, а також робити вплив на макроекономічні умови. Проте ці обмеження не слід перебільшувати. Надалі, як вважає М. Волф, національні держави не втратять своєї ролі і впливу, зберігши своє значення на світі, що змінюється.
Свою точку зору має Дж. Перкінс[20], який був аналітиком в „Main” одній з крупних ТНК США. У своїй книзі „Сповідь економічного килера” він розкриває хижацьку сутність ТНК, які, на його думку, нав’язують свої інтереси та витягують ресурси з єкономічно і політично слабких країн, які таким чином перетворюються на ресурсних донорів заможних країн.
Цікавою є точка зору В.І.Леніна[4, с.136], який в своїй роботі „Імперіалізм як вища стадія капіталізму” описав становлення міжнародних монополій, їх розвиток та подальші перспективи. Ось що він пише: „Тісні зв'язки між окремими банками природно ведуть також до зближення між синдикатами промисловців, яким протегують ці банки. Одного дня ми прокинемося, і перед нашими здивованими очима виявляться одні тільки трести. Іншими словами: старий капіталізм, капіталізм вільної конкуренції з безумовно необхідним для нього регулятором, біржею, відходить в минуле. Капіталізм давно створив усесвітній ринок. І по мірі того, як ріс вивіз капіталу і розширювалися всіляко закордонні і колоніальні зв'язки і "сфери впливу" найбільших монополістичних союзів, справа "природно" підходила до усесвітньої угоди між ними, до утворення міжнародних картелів. Фінансовий капітал і трести не ослабляють, а підсилюють відмінності між швидкістю зростання різних частин усесвітнього господарства. Типові для епохи міжнародних трестів не тільки дві
9-09-2015, 01:51