Позики для фінансування програм на відновлення або модернізацію певних галузей економіки, на закупівлю сировини, обладнання, запасних частин, список яких узгоджується з Фондом;
Позики для фінансування платіжних балансів, на імпорт продуктів харчування і споживчих товарів; на закупівлю обладнання для сільського господарства і виробництва споживчих товарів.
Позики доповнюються субсидіями, що надаються для фінансової підтримки, дослідницьких робіт, підготовки кадрів, продовольчої допомоги, допомоги при надзвичайних обставинах.
Окрім Фонду міжнародного розвитку, країни — члени ОПЕК створили інші спільні економічні й фінансові структури, серед яких сім багатосторонніх інститутів допомоги, шість двосторонніх інститутів допомоги розвитку та три трастових фонди.
Багатосторонні інститути допомоги ОПЕК: Арабське головне управління сільськогосподарських інвестицій і розвитку;Програма арабських держав Перської затоки для організації розвитку системи ООН; Арабський валютний фонд; Арабський фонд економічного і соціального розвитку; Арабська програма фінансування торгівлі; Арабський банк економічного розвитку Африки; Ісламський банк розвитку.
Двосторонні інститути допомоги розвитку ОПЕК:Фонд арабського економічного розвитку Абу-Дабі (Фонд Абу-Дабі);Організація з інвестицій, економічної і технічної допомоги Ірану (Організація Ірану);Іракський фонд розвитку зарубіжних країн (Іракський фонд);Кувейтський фонд арабського економічного розвитку (Кувейтський фонд);Саудівський фонд розвитку (Саудівський фонд).Венесуельський інвестиційний фонд.
Трастові фонди ОПЕК: Арабський нафтовий фонд; Трастовий фонд Нігерії;Венесуельський трастовий фонд.
До групи регіональних багатосторонніх економічних організацій належить НАФТА — Північноамериканська зона вільної торгівлі її створено на основі угоди, яка набрала чинності 1 січня 1994 р. між Канадою, США і Мексикою (підписана в 1992 р.).
Угода про створення НАФТА включає такі положення щодо режиму і гарантій іноземних інвестицій:
1.Кожна країна — член Організації надає інвесторам й інвестиціям іншої країни-члена не менш сприятливий режим, ніж той, який вона надає у подібних випадках власним інвесторам (тобто національний режим);у взаємовідносинах між країнами — членами Організації передбачається режим найбільшого сприяння;
2.Забороняється нав'язування будь-яких обмежень щодо умов функціонування капіталу, зокрема забороняється встановлювати мінімальну експортну квоту, розміри місцевого компонента в кінцевій продукції, імпортні обмеження, обмеження на ліцензування технології, виключні торговельні вимоги, вимоги валютного контролю;
3.Передбачається режим вільного переказу всіх видів платежів (прибутки, дивіденди, проценти, управлінські платежі, технічна допомога, виручка від продажу, включаючи повну або часткову ліквідацію) у вільно конвертованій валюті, за ринковим курсом на день переказу;
4.Передбачається поетапне регулювання інвестиційних суперечок між приватними інвесторами: на першому етапі — використання консультацій і переговорів; у випадку їх невдачі — створення умов для арбітражу при дотриманні принципу рівності щодо всіх інвесторів і відповідно до принципу міжнародної взаємності;
5.Допускається можливість націоналізації на недискримінаційній основі у випадку наявності відповідних суспільних інтересів згідно з чинними нормами і за умови виплати належної компенсації.
Відповідно до Угоди протягом 15 років майже всі торговельні та інвестиційні бар'єри між країнами — учасницями НАФТА мають бути ліквідовані, а митні збори відмінені.
Серед регіональних економічних організацій, у яких бере участь Україна, слід виділити Чорноморське економічне співтовариство (ЧЕС), яке офіційно засноване на початку 1988 р., а фактично почало функціонувати з 1992 р. У складі цієї організації 11 країн-членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна. Секретаріат ЧЕС знаходиться у Стамбулі.
Основні напрями діяльності ЧЕС в економічній та фінансовій сферах:
1.Розвиток багатостороннього і двостороннього співробітництва у погоджених галузях; розширення диверсифікації співробітництва;
2.Поліпшення умов для підприємницької діяльності й стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств і фірм;
3.Сприяння розвитку підприємництва шляхом стимулювання співробітництва між малими і середніми підприємствами, інвесторами, підприємцями і промисловцями.
Крім того, в рамках робочих груп проводиться робота з розширення і поглиблення співробітництва у сфері банків і фінансів, з питань уникнення подвійного оподаткування, захисту інвестицій, передачі статистичних даних і економічної інформації. Утворено Раду Чорноморського економічного співробітництва, яка складається з представників підприємницьких об'єднань і торговельних палат країн — членів організації. Україна бере активну участь у діяльності ЧЕС та Чорноморського банку торгівлі та реконструкцій.
Частка України в статутному капіталі ЧБТР становить 135 млн. СПЗ (14%). Фінансовим посередником ЧБТР в Україні є «Мікрофінансовий банк України». Діяльність ЧБТР В Україні спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика , транспорт,суднобудування, машинобудування, банки, а також експортно-орієнтовані банки.[15]
Іншою міжнародною економічною організацією регіонального характеру, в діяльності якої бере участь Україна, є Співдружність Незалежних Держав (СНД), заснована в 1991 р. Членами СНД є країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна.
У 1993 р. країни — члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу, яка передбачає:
1.Вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили;
2.Здійснення погодженої політики у таких сферах, як грошово-кредитні відносини, бюджети, ціни й оподаткування, валютні питання і митні збори;
3.Заохочування вільного підприємництва та інвестицій; підтримка виробничої кооперації і налагодження прямих зв'язків між підприємствами і галузями;
4.Узгодження господарського законодавства.
Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази — безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.
Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди — Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства. Європейський фонд регіонального розвитку. Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної і промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 р. до бюджету ЄС (разом із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввіз промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 р. надходить до євробюджету на правах власних ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами — учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягнення податку. Видаткова частина бюджету містить кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.
Щодо національних бюджетів країн — учасниць ЄС, то практично із самого початку діяльності Співтовариства, згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:
1.Вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП
2.Гармонізації структур бюджету;
3.Координації бюджетної політики;
4.Гармонізації податків податкової політики.
Усвідомлюючи всю складність вирішення цього завдання, керівництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективного розвитку) підходило до його реалізації поступово. На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачала вирішення чисто технічних питань — розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.
У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Відповідно до нових завдань Комісія ЄС визначила основні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитів держбюджетів; збільшення частки бюджетних коштів, які направляються на інвестування; перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат; посилення контролю за рівнем соціальних витрат.
У цілому процес гармонізації бюджетної політики в межах ЄС характеризується певними суперечностями.
Оскільки на сьогодні функціонування ЄВС,як валютної зони ,що об’єднує найрозвиненіші країни, уже накопичило тривалий досвід створення союзних фіскальних процедур , то дослідження сучасних проблем фіскальної політики в зоні євро можна вважати актуальними ,зокрема у контексті євро інтеграційного курсу України[14]
Традиційно науково-технічна політика ЄС Базувалася на лінійній моделі «поштовху»,тобто поєднанні ринкового та державного підходу .Він передбачає підтримку фундаментальних досліджень державним фінансуванням, захист інтелектуальної власності законом»[11]
Євросоюз є найбільшою економічною спільнотою у світі, на частку якої припадає близько четверті світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі. Малі та середні підприємства в ЄС посідають передові позиції в таких галузях,як оптова та роздрібна торгівля ,будівництво , ресторанний та туристичний бізнес, забезпечуючи дві третини від загальної кількості працівників і більше половини сукупного ВВП.[12]
Слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить сказати, що в разі необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку при голосуванні діє принцип "одна голова — один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу, який приймає рішення Ради ЄЦБ входить менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному союзі країн ЄС. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а виступають дійсно як абсолютно незалежні представники інтересів усього Європейського Союзу, в даному випадку — у валютно-фінансовій сфері.
У червні 1994 р. міністри фінансів країн — членів ЄС домовились щодо основних положень нової Директиви про посилення контролю за діяльністю банків та інших фінансових інститутів. У ній ставиться вимога реєстрації фінансової компанії в тій же країні, де знаходиться її штаб-квартира. Директива розширила умови обміну інформацією і зобов'язала аудиторів сповіщати в контролюючі органи про будь-які порушення, виявлені ними в діяльності компанії. Спільно з Комісією по споживацькій політиці ЄС розроблено закони, якими регулюються відносини банків і споживачів.
Щодо регулювання ринку цінних паперів, то ще в 1985 р. було прийнято пакет директив, які стосувалися регулювання транспортних операцій, здійснюваних взаємними і спільними інвестиційними фондами; взаємного визнання терміну цінних паперів, допущених на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкої публіки про передбачувані випуски цінних паперів.
Однак закони, принципово важливі для розвитку інвестиційних послуг, набрали чинності в 1993 р. Згідно з ними, як і в банківській сфері, встановлювалися принципи одної ліцензії, на основі якої можна надавати інвестиційні послуги на території будь-якої країни — учасниці ЄС, контролю діяльності фінансових інститутів країною походження (за винятком діяльності, пов'язаної із захистом прав споживачів).
З 1994 р. діє домовленість про використання компаніями національної документації при реєстрації переліку цінних паперів на фондових біржах інших країн.
З 1996 р. для фінансових інститутів вступив у дію принцип відповідності власних капіталів ризикам здійснюваних операцій.
Успішному функціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та створених у його рамках фондів: Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового Единбурзького фонду кредитування (ЄФК) та Премії ЄІБ, а також Європейського фонду розвитку (ЄФР).
Європейський інвестиційний банк— головний інвестиційний інститут Європейського Союзу був створений у 1958 р. відповідно до Римського договору, підписаного в 1957 р. Статут ЄІБ є частиною Договору про Європейський Союз, а Банк — фінансово автономною і юридично самостійною організацією в рамках Союзу. Головні завдання банку визначаються на основі рішень Європейської ради. Із 15 членів ЄС до складу ЄІБ не входить лише Франція.
Головним завданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розвинутих країнах, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики. Окрім країн — членів ЄС, банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди — учасникам Ломейської конвенції, країнам, що підписали угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС
У рамках Європейського інвестиційного банку діє Європейський інвестиційний фонд, утворений у 1994 р. Цей фонд надає довгострокові гарантії для фінансування трансєвропейських транспортних та комунікаційних і енергетичних сіток, а також для розвитку малих і середніх підприємств.
Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування був заснований згідно з рішеннями Європейської ради в місті Единбург (Велика Британія) у 1992 р. з метою прискорення фінансування проектів розвитку капітальної інфраструктури для сприяння економічному зростанню.
Європейський фонд розвитку здійснює фінансування стабілізаційних фондів і венчурного капіталу, надає спеціальну допомогу у випадку стихійних природних лих, фінансує допомогу біженцям, а також структурні перетворення в країнах, які здійснюють економічні реформи.
Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями ,зокрема МВФ,СБ,ЄБРР,ЄС допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країни пільгові кредити .Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала для України принципово новою формою фінансово-економічних відносин.[3]
Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їхня мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.
Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).[22]
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місцеперебування — Вашингтон.
Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.
Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті й 75 % — у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % —-у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.
Керівні органи Фонду — Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.
Голоси в Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом "вето" при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни — члени Фонду. Так, частка США у загальній кількості голосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає кваліфікованої більшості — 85 % голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44 % голосів у МВФ, а 56 % належить іншим країнам, які складають 86 % від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.
Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив й затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.
Згодом, у 1995 р. між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.
Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів,країни — члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.
Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.
Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СДР, (майже 900 млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлено як безстроковий і безпроцентний, який потрібно викупити в майбутньому.[19]
9-09-2015, 02:37