Науково-технічний прогрес висуває високі вимоги до інженерної праці. У колишньому СРСР щорічний випуск інженерів був у 3,5 раза більшим, ніж у США. Проте в деяких галузях економіки кількість їх значно перевищувала реальні потреби. До того ж значна частина інженерно-технічного персоналу використовувалася не за призначенням. Нарешті, масовий потоковий випуск інженерів, як і інших фахівців, неминуче призводив до зниження якості їхньої підготовки.
Значно відстає розвиток матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів України від міжнародних вимог. Все це позначається на якості підготовки фахівців. Тому реформа системи освіти, у тому числі й вищої, повинна розв'язати проблему індивідуалізації навчання кадрів, істотного підвищення його ефективності. Необхідно встановлювати тісніші безпосередні зв'язки навчальних закладів з підприємствами, об'єднаннями та відомствами, що дасть змогу організувати підготовку кадрів за цільовим призначенням з оплатою витрат на це самими замовниками.
Істотною рисою сукупного суспільного працівника на сучасному етапі є зростання значення управлінської праці. В умовах науково-технічного прогресу техніка і технологія висувають високі вимоги до професійних знань і вмінь людини-виконавця, до її загальної та спеціальної освіти. Вона незмірно підвищується, коли йдеться про людей, які управляють іншими людьми. Управлінська праця своєрідна і надзвичайно складна; вона пов'язана з прийняттям рішень, які потребують знання не тільки техніки і технології, а й економіки, психології, менеджменту, маркетингу. Управлінець — це керівник високої компетенції та культури.
Перебудова економіки, перехід від адміністративних до економічних методів управління передбачають істотне підвищення кваліфікації управлінського персоналу. Чиновників адміністративної системи повинні замінити енергійні люди, які компетентні самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. Наприклад, у Китаї при переході до нової системи господарювання близько 40 відсотків управлінців були звільнені або самі залишили свої пости, оскільки не відповідали підвищеним вимогам. Проте така реформа проводилась розсудливо, поступово, порайонно, з улаштуванням звільнених, в тому числі через перепідготовку.
У нашій країні гостро стоїть проблема економічної підготовки кадрів. Майже половина керівників і спеціалістів чітко не розуміють суті ринкових методів господарювання. Кожний другий інженерно-технічний працівник не володіє необхідним обсягом економічних знань. Особливо негативно позначилася багатолітня ізоляція нашої економічної освіти від світової у таких напрямах, як менеджмент, маркетинг, основи бізнесу, пов'язаних з оволодінням законами ринку.
Водночас слід подолати відставання в реалізації досягнень науки і техніки. Науково-технічний прогрес як фундаментальний закономірний процес дає змогу суттєво розширити виробничі можливості працівників, збільшуючи плідність їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.
4. Науково-технічний прогрес як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки
4.1. Екологічне становище України.
Загострення проблем безпеки навколишнього середовнща і населення стало відмітною рисою сучасного етапу розвитку науково-технічного прогресу. Розмір антропогенного впливу на природне середовище, урбанізація території, зростання обсягів штучних елементів середовища (техносфери) —усі ці фактори справляють потужне зворотнє діяння на населення. Ускладнення техногенного середовища проживання створює якісно нову ситуацію: відносини людини з середовищем набувають характеру антагоністичної суперечності. Причому в її основі лежать відомчі інтереси, які будуються на екстенсивній ресурсомісткій та багатовідхідній технології виробництва, шо працює саме на себе.
Недооцінка такого фактора, як структура промислового виробництва, що склалася в Україні, є причиною важкої екологічної обстановки в багатьох промислових центрах і густонаселених районах. Розвиток виробництва, у свою чергу, викликає необхідність подолання або запобігання назріваючим, а в деяких випадках вже різко виявленим суперечностям між рівнями виготовлення знарядь праці, створенням нових (з меншою кількістю відходів або взагалі безвідхідних) технологічних процесів та засобів, які забезпечують екологічну безпеку життєдіяльності людини від негативних наслідків функціонування промисловості.
Розв'язання цих завдань значною мірою залежить як від об'єднаних зусиль окремих галузей економіки, так і від форми впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розвиток якого можливий за двома напрямами. Перший— це створення очисних споруд для запобігання забрудненню повітря, води, грунту, флори і фауни на базі нових механізмів очищення. Другий—впровадження якісно нових технології, які дадуть можливість поступово перейти до замкнутого технологічного циклу з мінімальним використанням ресурсів і обмеженою кількістю відходів. При цьому ресурси повинні йти на виготовлення багатьох видів продукції, хоча у зв'язку із зміною технології змінюється і саме уявлення про відходи.
«Конфлікт» між економічним зростанням і навколишнім природним середовищем, що посилюється, спонукав уряди держав усього світу зосередити увагу на теорії «сталого, розвитку». Ця теорія полягає в тому, що процвітання (розквіт) у майбутньому залежить від збереження «природного капіталу»—повітря, води та інших екологічних багатств. Для досягнення цієї мети потрібно збалансувати діяльність людини з швидкістю природи відтворюватися.
Економічна теорія вказує на чотири головні джерела, фактори, за рахунок яких відбувається розвиток країни: праця, капітал, науково-технічний прогрес і земля з її надрами, природою. Прогрес є біологічною особливістю людини, пов'язаною з характеристиками її мозку і психіки. Тому він супроводжуватиме людину завжди. Тільки прогрес забезпечує дедалі «витонченіші» технології використання природних ресурсів. Однак практично не існує технологій, які б не деформували природу. Виникнення у світовому суспільстві нового напряму сталого розвитку — результат професіоналізації механізмів управління державами, регіонами, міждержавними утвореннями. Головний інтегральний показник, який відповідає ідеї сталого розвитку,—збільшення тривалості життя населення країни. Тому екологізація НТГІ у рамках ринкової економіки—це та передумова, яка повинна забезпечити підвищення тривалості життя як функцію, залежну від якості середовища проживання, рівня задоволення потреб населення.
Таким чином, перехід до сталого розвитку в Україні можливий при переорієнтації науково-технічного прогресу на створення ресурсо-, енерго- і водозберігаючих технологій. Основним пріоритетом має стати використання наукомістких технологій з поступовим витісненням ресурсомістких; а також з відповідною зміною пріоритетів у структурі зовнішньої торгівлі—від переважання експорту природних ресурсів у бік його збільшення щодо високоякісної наукомісткої продукції.
Управління науково-технічним прогресом як вирішальним фактором розвитку потенціальне небезпечного виробництва та його інтенсифікації має передумовою наукові знання про закономірності змін потреб у засобах виробництва. Технологічний прогрес, спрямований на забезпечення безпеки, змінює комплекс потреб у засобах виробництва, робить нові висококорисними і позбавляє корисності застарілі. Економічно зумовлені технологічні зрушення, зміни в структурі потреб у засобах виробництва та їх екологосуспільної корисності складають систему факторів розвитку потенціальне небезпечного виробництва. Відповідно до цього засоби виробництва мають корисність остільки, оскільки вони створюють умови для організації та застосування досконаліших. Однак поширення технологічних нововведень у галузі, скажімо, атомної енергетики або хімічного виробництва та витіснення ними традиційних технологій — процес, який відбувається у взаємодії та зіткненні з інтересами населення. Отже, він є соціальне конфліктним за своєю суттю. Саме розуміння технології, потенціальне небезпечної для людини і навколишнього середовища, як результату соціальної дії, врахування впливу від її виникнення і поширення на суспільні відносини певною мірою робить їх об'єктом економічної науки.
Висока природомісткість і ресурсно-сировннний генезис економіки України визначають особливі вимоги щодо урахування впливу науково-технічного прогресу при проведенні економічних реформ. Нині ніхто докладно не уявляє поєднання розміру ресурсокористування і рівня науково-технічного прогресу, необхідного для сталого .розвитку України, однак ясно, що сьогоднішні тенденції цьому не сприяють. Тим більше, що в рамках СНД відсутні оцінки впливу господарської діяльності, визначення екологічних загроз з транскордонним діянням, немає документів щодо координації спільних дій у зонах екологічних стихійних лих.
4.2.Безпека життєдіяльності населення в умовах НТП.
Безпека життєдіяльності населення як упорядкований за певних умов етап територіальної організації суспільства у поєднанні з раціональним формуванням територій для сучасних і майбутніх потреб жителів України та їх господарювання—одна з вузлових проблем економіки. Сучасні тенденції її розвитку—широке використання потен-ціально небезпечних технологій і виробництв, істотне погіршення екологічних характеристик окремих регіонів, господарське освоєння територій з ухилом до природних катастроф. Переважання доцентрових тенденцій у розміщенні виробництва й розселенні, у свою чергу, призводить до концентрації економічного і соціального життя у великих містах і породжує соціально-територіальні відмінності в умовах життя міського і сільського населення, наростаючу заміну природних компонентів середовища проживання техногенними. Виробництво і споживання, замкнуті одне на одному, зумовлюють територіальну організацію суспільства, яка призводить до глибоких змін у середовищі життєдіяльності людини на всіх рівнях: регіон, країна, континент. Таким чином, процес формування середовища життєдіяльності на всіх рівнях .розгортається на основі того чи іншого розміщення виробництва, розселення і створення техносфери. Життєдіяльність постійно зростаючої чисельності міських жителів дедалі більшою мірою залежить від техногенного впливу висококонцентрованих об'єктів промисловості. Прагнення зробити технологічний прогрес відповідальним за нерозв'язані економічні проблеми перебуває у безсумнівному зв'язку з наростанням суперечностей у забезпеченні безпеки розвитку промисловості, особливо її техногенне небезпечних галузей.
Власне рівень безпеки чітко виявив неспроможність технологічного прогресу забезпечити належне середовище проживання людей. Еколого-економічна неспроможність промислової безпеки постала реальністю і перетворилася на одне з уразливих місць технологічного прогресу. Якість нових тенденцій нагромаджувалася поступово. Міста, розростаючись, зумовили особливу форму розміщення виробництва і розселення, коли промислові підприємства—основні джерела забруднення—опинилися всередині жилої забудови. Це, природно, змінило характер концентрації промисловості, дозволивши утворити принципово нову форму територіальної організації. Безпосереднім середовищем життєдіяльності є вже не окреме поселення, а певний регіон у цілому. Слід зазначити і той факт, що у плановий період розвитку економіки спеціалізація регіонів змінювалася дуже повільно. Процес зміни функціональної структури, господарського профілю старих, у недалекому минулому ще швидко зростаючих промислових центрів, проходив повільно. Справа в тому, що підприємства масового серійного виробництва розміщені у старих промислових районах і не передислоковувалися на нові території. Одночасно продовжувалися відплив населення з сільської місцевості і просування техносфери—штучного середовища—у нові райони, що потребує великих ресурсів. Однак при цьому слід вказати на односторонність іі формування. Цілеспрямовано і прискорено розвивалися воєчно-промислова і електронно-обчислювальна техніка, зв'язок і автоматизація, виробництво синтетичних і штучних матеріалів, автомобілебудування. Тільки в останнє десятиріччя почався розвиток наукових розробок у галузі безвідхідної технології та промислової безпеки, але не спостерігалося їх широкого впровадження у практику. В міру зростання та розвитку міст і концентрації в них населення, будівель, машин, комунікацій, а також відходів, які викидаються у навколишнє середовище, відбувається трансформування території; виникає новий «рельєф». Підвищення природної поверхні складає від 0,5 до 100 м. Під впливом підземного будівництва, статичних ти динамічних навантажень міста підвищується температура гірських порід, різко змінюються їх властивості і структура, навіть характер і швидкість геологічних процесів. Під усіма містами спостерігається термічне забруднення надр Землі. Внаслідок того, що міста споживають велику кількість води на промислові та комунально-побутові потреби, під ними істотно змінюється підземна гідросфера, якісний склад. Виснаження підземних вод спричиняє споживання більшої кількості поверхневих, забруднених викидами промисловості. Головним джерелом забруднення атмосфери міст є автотранспорт і ТЕС: один автомобіль за тисячу кілометрів пробігу забирає річну, норму кисню однієї людини, а кожна тонна спаленого вугілля — фактично річний запас кисню 10 чол.
Розвиток техносфери, формування специфічного середовища життєдіяльності людини у регіонах стали суттєво позначатися на соціально-економічному житті населення, оскільки екологічна якість навколишнього середовища стає дедалі менш сумісною з біологічними потребами людини. Саме територіальне регулювання рівня безпеки, незважаючи на наявність концепції регіонального розвитку, яка декларує завдання усунення соціально-економічної нерівності життєдіяльності: населення між територіями, все ще залишається складовою економічної політики. На практиці вона пов'язується з успіхом у розвитку економіки, але ж не тоді, коли територіальні суперечності починають загрожувати політичній стабільності (боротьба населення проти будівництва .потенціально небезпечного об'єкта), тобто коли складається напружена обстановка окремих регіонах. Однак значна частина капіталовкладень, призначених для периферії, як завжди, залишається у великих центрах.
4.3.Техногенна структура.
Технологічна структура—ключова характеристика рівня, розвитку потенціальне небезпечного виробництва. Разом з набором і масштабами використання вона визначає його галузеву структуру, види та кількість використовуваних засобів праці, сировини та. матеріалів, форм енергії, характер обміну речовин з навколишнім середовищем. Засоби виробництва пристосовані до умов їх використання в певних, технологіях. (Система машин, устаткування, будівель та споруд створює внробничий апарат технології. Раціоналізація структури виробництва не зводиться тільки до зниження кількості техногенне небезпечних об'єктів. Вона повинна передбачати підвищення ролі як галузей, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, так і галузей, які використовують технології із замкнутим циклом, коли сировина переробляється, а відходи повертаються у новий виробничий процес. При цьому виготовляється тільки екологічно чиста продукція, яка має попит.
Кінцевим результатом змін у регіональній структурі техногенне небезпечного виробництва повинні бути усунення і заміна виробів і матеріалів, шкідливих для середовища. Важливою складовою такої раціоналізації є забезпечення екологічної безпеки проживання населення України і суміжних країн. У дослідженнях, які проводяться у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, багато уваги приділяється вивченню закономірностей функціонування промислового виробництва як єдності ного економіки і сфери життєдіяльності населення їх основу складає налагодження взаємозв'язку між технологічними і антропогенними процесами, які зумовлюють і змінюють якість навколишнього середовища, а також підвищують ступінь негативного діяння техногенних факторів на життєдіяльність людини.
4.4.Техногенні фактори.
Техногенні фактори—продукт розвитку суспільства, передусім— продуктивних сил. Територіальна структура техногенних факторів, які інтенсифікують взаємодію суспільства і природи, характеризує рівень розвитку виробництва. Так, видобуток корисних копалин, скажімо, вугілля детермінований геологічними факторами. Тип взаємозв'язку і відносин у системі «навколишнє середовище—техногенні фактори» у рамках певної території визначається наявністю шахт, підприємств, ТЕС, сільськогосподарських земель, міст і транспортних комунікацій. У процесі індустріалізації техногенні фактори змінюють вигляд природного комплексу території. Так, у Донбасі на особливу увагу заслуговують гігантські терикони—відвали порожньої породи. Шляхом інфільтрації забрудники потрапляють з них у поверхневі і підземні води, що використовуються не тільки для промислових, а й для комунально-побутових потреб. Терикони безперервно зростають угору і вшир, стаючи серйозною загрозою для водопостачання міст, для грунтів і рослинності. В цілому обсяг речовин та енергії, що повертається в результаті вуглевидобування у природне середовище, істотно менший від обсягу, що вилучається з нього. Таким чином, можна говорити про від'ємний баланс речовин та енергії у межах даної території.
Усі види використання територій, навантаження на них окремих потенціальних властивостей являють собою втручання в структуру гео-системи, що реагує як єдине ціле. Вимоги, які ставляться суспільством до території, є суттєво диференційованими залежно від мети використання діючих підприємств і потреб суспільства. Об'єктивна диференціація останніх зумовлена технічними і соціальними передумовами. Вихідним положенням для розрахунків повинна стати визнана система соціальних пріоритетів, до якої слід включити формування навколишнього середовища певної якості. Труднощі в його оцінці або у визначенні витрат на поліпшення і відтворення внаслідок надзвичайних ситуацій не можуть бути перешкодою для включення проблем формування екологічної рівноваги до системи кількісних показників при регулюванні господарської діяльності на регіональному рівні.
Нині промислове виробництво і умови життя настільки наблизилися одне до одного, що треба постійно враховувати потенціал навколишнього середовища, а також потенціал окремих регіонів з точки зору можливостей їх використання. Антропогенний вплив набув небувалих масштабів інтенсивності. Поряд з позитивними результатами технологічного прогресу (залучення до процесу виробництва нових матеріалів і технологій), зростає небезпека порушення природних екосистем у сфері життєдіяльності людини внаслідок ризику техногенних аварій і катастроф. Серед видів діяльності людини, яка викликає зміни, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширення міст, потім —добувну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного господарства.
4.5.Нова концепція промислового виробництва.
Вихідними положеннями, принципами нової концепції промислового виробництва мають стати: по-перше, визнання абсолютної цінності всіх природних об'єктів; по-друге, недопустимість будь-якого техногенного втручання у життя природних об'єктів; по-третє, оцінка вилучення твердих, рідких і газоподібних тіл із земельних надр за тими наслідками, які виникають при надзвичайних ситуаціях. Побудована на цих принципах структура промислового виробництва, яка може бути реалізована і оптимізована на основі економічних критеріїв, дозволить скасувати суперечності між необхідними темпами розвитку технічного прогресу та ного руйнівним впливом на природу. На наш погляд, увагу дослідників треба зосередити на таких напрямах:
— оцінка ефективності галузей промисловості з точки зору якості життя включаючи позиції, прийняті міжнародними організаціями при 00Н;
— розробка керованої структури виробництва і співвідношення різномасштабних підприємств в одній галузі, комплексних і автономних, вузько- і широкоспеціалізовапих виробництв, темпів оновлення ОВФ, а також тих, хто активно працює, і людей пенсійного віку;
---пошук засобів підтримки нових структур самоорганізації виробництва для забезпечення його мобільності та здатності до перебудови як окремих галузей, так і економіки в цілому з урахуванням техногенного впливу на сферу життєдіяльності населення.
Перед Україною постає завдання—формувати нові економічні умови так, щоб вони не знизили існуючої ефективності територіальної структури господарства. Позиція, згідно з якою економіку можна вивести з кризи без урахування вимог екології, на практиці призведе до згубної економічної та технічної політики, бо прирече Україну на подальше порушення оптимальної взаємодії економіки з природою і соціальним середовищем. Тому за усіх труднощів перехідного періоду необхідною є підтримка стратегічних наукових програм, пов'язаних з створенням енсрго- і ресурсозберігаючих технологій. Йдеться не про заборону тієї чи іншої технології, а про її організацію. Вже є тенденція до переходу на безвідхідні технології. Але обов'язок держави полягає в організації надійного, вірогідного і оперативного екоконтролю.
У технології виробництва виділяються
29-04-2015, 01:53