Державне регулювання комерційної діяльності

ОДЕСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА

ТА

ПРАВА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

ПО КОМЕРЦІЙНОМУ ПРАВУ

по темі: "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"

Зробив: студент

4-го курсу

юридичного факультету

Ящука Юрія Юрієвича

Учений керівник:

старшій викладач

Кіценко Г. А.

м. Одеса – 2000р.

ЗМІСТ:

стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ I. КомерЦІЙНА дІяЛЬНІСТЬ.

ГЛАВА I. Поняття "комерційної діяльності"............................................................................4-7

ГЛАВА II. Об'єктивна необхідність державного

регулювання комерційної діяльності в Україні .................................................................8-12

ГЛАВА III. Законодавство, яке регулює комерційну

діяльність в Україні .............................................................................................................................13-22

ГЛАВА IV. Суб'єкти комерційної діяльності ...........................................................................23-29

ГЛАВА V. Органи, які здійснюють державний

контроль за комерційною діяльностю в Україні .............................................................30-36

РОЗДІЛ II. ЛЕГАЛІЗАЦІЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ГЛАВА І. Державна реєстрація ....................................................................................................37-43

ГЛАВА II. Ліцензування комерційної діяльності ..............................................................44-49

ГЛАВА III.Державне регулювання у сфері монополизму ............................................50-53

РОЗДІЛ III. ІНШІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ГЛАВА I.Штрихове кодування ...................................................................................................54-57

ГЛАВА II. Стандартизація .............................................................................................................…58-60

ГЛАВА III. Сертифікація ......................................................................................................................61-69

ГЛАВА IV. Державне замовлення ................................................................................................70-74

ЗАКІНЧЕННЯ ........................................................................................................75-76

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ......................................................................................77-84

ВСТУП

Подолання породжених адміністративно-командними методами керування негативних явищ у народному господарстві України можливо на основі реформування відносин власності і регульованої ринкової економіки.

Світовий досвід показує, що формування ринку як форми організації товарного виробництва відбувалося еволюційним шляхом протягом тривалого часу при відповідній законодавчій діяльності держави. Перехід нашої економіки до ринкових відносин має визначені особливості:

- ринкова економіка формується нееволюційним шляхом; робиться спроба проводити її в процесі радикальних змін суспільного ладу;

- упровадження ринкової економіки проходить без досить випробуваних стосовно наших умов господарювання законодавчо-правових актів і нормативів;

- держава не підтримує розвиток нових видів підприємств і не обтяжує себе допомогою діючим підприємствам (особливо малим); на даний момент практично немає стимулів і пільг для різних підприємств і підприємництва.

Усвідомлення об'єктивної необхідності переходу до ринкових відносин обумовлює необхідність створення відповідних умов, що визначаються чинністю закону вартості і сприяють реалізації в умовах ринку усіх факторів ефективного виробництва. Це вимагає переосмислення економічних основ господарювання, оволодіння ринковим механізмом з обліком нашої соціально-економічної дійсності, відсутності ринкової культури й інфраструктури, необхідної інформації, підготовленості кадрів, а також того, що ринок – система досить жорстоких соціально-економічних відносин.

Одними з найважливіших умов переходу до ринкової економіки є розробка відповідної законодавчо-правової основи – як зазначається в ст. 42 Конституції України, держава забез­печує захист конкуренції у комерційній діяльності, захи­щає права споживачів, здійснює контроль за якістю і без­печністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

В умовах побудови ринкової економіки докорінно зміню­ється характер організаційно-правових відносин державних та інших органів з суб'єктами комерційної діяльності. Сьогодні ці відносини будуються з організацією рівноправної діяльності різних видів підприємств, підтримки комерції, освоєння ринку на різних рівнях і напрямках.

РОЗДІЛ I. КомерЦІЙНА дІяЛЬНІСТЬ.

ГЛАВА I. Поняття "комерційної діяльності".

Для розуміння того, що таке комерційна діяльність, можна звернутися до підручника "Комерційне право", за редакцією проф. Шакуна В. И. На обкладинці цього підручника красується напис "Комерційне право", обіцяючи нам пояснити, що із себе представляє комерційна діяльність, однак, відкривши підручник ми побачимо, що проф. Шакун В. И. розповість нам не про комерційну діяльність, а про правові основи підприємницької діяльності з навчального курсу КОМЕРЦІЙНЕ ПРАВО. Отже, що ж таке комерційна діяльність?

Судячи з подвійної назви підручника, логічно можна припустити, що комерційна діяльність набагато ширше підприємницької. Однак проф. Шакун В. И. на стор.16 свого підручника ототожнюючи комерційну діяльність з торговими відносинами, говорить про те, що комерційна діяльність вужче підприємницької діяльності, що у нас традиційно розуміють під комерційною. Тобто, проф. Шакун В. И. пропонує розуміти під комерційною діяльністю і те у визначеній мері умовно – підприємницьку, говорячи про те, що таке визначення не буде суперечити семантиці розуміння "комерційної діяльності". Потім на стор.18 проф. Шакун В. И. чітко зупиняється на тім, що підприємницька діяльність не ідентична комерційної і набагато ширше останньої[1] .

Отже, вивчивши доводи проф. Шакуна В. И. ми так і не прийшли до чіткого розуміння комерційної, торгової, підприємницької діяльності, тому спробуємо розібратися в цьому самі. Для цього я приведу для початку кілька взаємозалежних визначень понять, узятих з різних довідкових видань.

Комерсант (від франц. commercant) – особа, що займається приватною торгівлею, комерцією, що здійснює торгове підприємництво.

Комерція (від лат. сommercium, торгівля) – торгівля і торгово-посередницька діяльність, участь у продажі чи сприяння продажу товарів і послуг. У широкому змісті слова – підприємницька діяльність.

Комерційна організація – господарське суспільство, товариство, виробничий кооператив, торгова чи інша організація, підприємство, що займається підприємництвом, бізнесом, що переслідують своєю метою витяг прибули. Є юридичною особою.

Підприємництво – ініціативна, самостійна, здійснювана від свого імені, на свій ризик, під свою майнову відповідальність діяльність громадян, фізичних і юридичних осіб, спрямована на систему одержання доходу, прибули від користування майном, продажу товарів, виконаних робіт, надання послуг.

Торговець (англ. merchant):

1) посередник, що вступає тимчасово в права володіння на товар, що купується їм, що він потім перепродує;

2) особа, що торгує товаром, що купує і продає товар.

Торгівля :

1) галузь господарства, вид економічної діяльності, об'єктом якого є товарообмін, купівля-продаж об'єктів, а також обслуговування покупців у процесі продажу товарів і їхньої доставки, збереження товарів і їхня підготовка до продажу;

2) комерція, купівля і продаж товарів

Господарство – сукупність природних і зроблених руками людини засобів, використовуваних людьми для створення, підтримки, поліпшення умов і засобів існування, життєзабезпечення.

Бізнес (від англ. b usiness – справа, підприємництво) – ініціативна економічна діяльність, здійснювана за рахунок власних чи позикових засобів на свій ризик і під свою відповідальність, що ставить головними цілями одержання прибутку і розвиток власної справи[2] .

Комерційна діяльність – підприємницька діяльність у сфері торгівлі, посередництва, товарно-грошових і чисто фінансових операціях. Комерційна діяльність ширше поняття торгова діяльність і містить у собі економічний зміст відносин товаровиробництва, товарообміну, регульованого в законодавчому порядку.

Підприємництво – активна, ініціативна форма діяльності окремих громадян, груп, підприємство з виробництва і реалізації товарів, послуг, у яких випробується найбільш гостра потреба. Підприємництво спрямоване в основному на одержання прибутку, але може ставити перед собою й інші мети. Підприємництво виявляється в здійсненні окремих угод у плині нетривалого часу.

Торгова угода – всі угоди зв'язані з обміном товарами в матеріально-речовинній формі і надання послуг. Сторони є особливою категорією підприємців, іменованих комерсантами[3] .

Комерсант – це особа, що займається приватною торгівлею комерцією, тобто діяльністю, спрямованої на одержання прибутку. комерсант є учасником господарського обороту, у такий спосіб як комерсанта розглядається особа, що здійснює підприємницьку діяльність на професійній основі і тим самим підприємство, що забезпечує, (фірму) комерційним успіхом.

Підприємницька діяльність – ініціативна, самостійна діяльність громадян і їхніх об'єднань спрямована на одержання прибутку[4] .

На основі вищенаведених визначень з довідкових видань можна чітко визначити грані розходження між взаємозалежними поняттями – комерційною, підприємницькою, господарською і торговою діяльністю.

Для більш наочного відображення побудуємо графік.

З графіка видно, що комерційна діяльність абсолютно ідентична підприємницької діяльності. Закономірно виникає питання: "Чому ж виникає плутанина при віднесенні якої-небудь господарської діяльності з метою одержання прибутку до підприємницької чи комерційної діяльності?". Відповідь проста – розходження в розумінні цих термінів виникли через те, що в країнах Європи, Північної Америки, особа, що займається одержанням прибутку від господарської діяльності називається комерсантом, звідси і діяльність якої він займається, називається комерційною діяльністю.

У країнах СНД у силу місцевої специфіки, на яку вплинула ідеологія, що панувала в СРСР, виникло інше визначення особи яка займається одержанням прибутку з господарської діяльності. Ця особа називається підприємцем, і діяльність по одержанню прибутку з господарської діяльності стала називатися підприємницької діяльність.

Отже, комерсант і підприємець займаються тим самим видом діяльності, звідси видно, що діяльність, якої вони займаються, хоч і має різне визначення, але абсолютно ідентична.

Глава II. Об'єктивна необхідність державного

регулювання комерційної діяльності в Україні.

Одним з найважливіших політич­них і економічних завдань Ук­раїнської держави є підтримка та розвиток підприємництва. У сучасних умовах з урахуванням попереднього влас­ного досвіду, а також досвіду економіч­но розвинених країн, Україна вступає в ринкову економіку. Соціальне орієнто­ване ринкове господарство з його еконо­мічною свободою, багатоманітністю форм власності, підприємництвом, конкурен­цією, соціальним партнерством і суспіль­ним спрямуванням визначаються як кон­ституційна основа економічної системи України.

Практика сучасних розвинених дер­жав показує, що державне регулювання комерції здійснюється безпосередньо через соціально-економічне прогнозуван­ня, розробку державних програм, визна­чення пріоритетних напрямів і галузей розвитку народного господарства, через формування інвестиційної, податкової та кредитної політики. У подальшому це ре­гулювання забезпечується через реаліза­цію антимонопольної політики і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему опо­даткування та інші форми регулюючого впливу держави[5] .

Отже, не дивлячись на те, що з пе­реходом до ринкової економіки суттєво змінюється характер, зміст і межі еконо­мічної діяльності держави, державне ре­гулювання економічними процесами та відносинами не зникає, а навпаки, вдос­коналюється. Тобто держава бажає на­дати переходу до ринку конструктивно­го і творчого характеру, поклавши кі­нець хаосу, що мав місце на першому етапі реформування економіки України.

Втручання держави у ринкові відно­сини має різноманітні форми і цей про­цес, на мою думку, є об'єктивним.

По-перше, людство дійшло до такої межі, коли воно своєю діяльністю ста­вить під загрозу саме існування людини. Нестримна експлуатація природних ре­сурсів може призвести людство до безо­дні. Тому держава зобов'язана передба­чити і приборкати цей процес. Контроль за використанням природних ресурсів під силу тільки державі.

По-друге, держава змушена здійс­нювати економічне прогнозування з ме­тою уникнення дисбалансу в економіч­них відносинах. Від економіки прямо залежить міцність самої держави та її політичної влади.

По-третє, виступаючи як надій­ний соціальний гарант, держава через свої економічні можливості зобов'язана потурбуватися про найменш захищені верстви населення (інвалідів, пенсіоне­рів тощо), тобто частину виробленого підприємцями продукту вона має пере­розподілити серед найбідніших, щоб за­побігти політичному вибуху.

По-четверте, підприємницька ді­яльність все більше використовує най­складніші технології, а тому навіть не­значні відхилення від правил експлуа­тації можуть нанести невиправної шкоди суспільству і держава зобов'язана взяти під жорсткий контроль такі сфери ви­робництва.

По-п'яте, участь у світовому пере­розподілі праці змушує державу не тіль­ки прогнозувати свою економічну полі­тику, а й вводити економічні санкції, заборону на експорт, ліцензії, державне мито тощо.

По-шосте, з кожним роком зрос­тають загальносвітові обсяги бізнесу, що ще гостріше викликає потребу його легітимності та впорядкованості.

Визначення "правил гри" на ринку, забезпечення досягнень суспільних ре­зультатів (економічне зростання, зни­ження інфляційних процесів і рівня безробіття тощо) є головною функцією держави. Характер відносин між державою і підприємством має визначатися як парт­нерський. У зарубіжній науковій літерату­рі найбільш поширеними є кілька концеп­цій, що обґрунтовують необхідність дер­жавного впливу на ринкову економіку.

Однією з них є теорія – "невдачі ринку". її основна ідея полягає в тому, що далеко не завжди механізми регуля­ції так званого "вільного ринку" є ефек­тивними, наприклад, за кризових обста­вин чи стосовно певних окремих сегмен­тів ринку. У таких випадках державне регулювання розглядається як шлях до подолання недосконалості ринку та його невдач.

Другою теорією, що використовуєть­ся для пояснення необхідності держав­ного регулювання економіки, є теорія – "суспільної корисності", або "су­спільного інтересує", її суть полягає у тому, що коли вільний ринок з тих чи інших причин не відповідає інтересам суспільства в цілому, держава активно втручається в економічну сферу з метою виправлення положення з точки зору суспільної корисності.

Не применшуючи значення теорії "су­спільного інтересу", слід визначити, що на її основі можна виправдати будь-яке втручання держави в економічну сферу, оскільки недоліки у ринковій системі існують завжди, а тому потенційний обсяг регулювання видається безмежним.

Саме ці процеси безмежного втручан­ня держави практично з будь-якого питан­ня в комерційну діяльність під гаслом додержання суспільних інтересів досить часто спостерігаються в Україні.

Необхідність державного втручання в економіку, яка знаходиться у стані кри­зи, обґрунтував Дж. М. Кейнс ще під час Великої депресії у США. Якщо вра­хувати, що економіка України також переживає кризу, то стає зрозумілою наша зацікавленість у його міркуваннях.

На думку Кейнса, невтручання дер­жави в економіку в період кризового стану може викликати масове розорення підприємців, що призведе до закриття підприємств, внаслідок чого маса безро­бітних порине на ринок праці, що може спричинити соціальну напругу в су­спільстві.

Водночас державне регулювання мо­же стати чинником як позитивним, так і негативним, стримуючим процес соці­ального розвитку, що зменшує зацікав­леність виробників у високоефективній діяльності. Його неефективність особли­во помітна при вирішенні слабко окрес­лених і політичне суперечливих проб­лем, які потребують складної організа­ційної координації.

Державні органи України неоднора­зово виявляли недозволену повільність, ухиляючись від радикальних заходів, бажаючи зберегти статус-кво, виявляли недостатню гнучкість, надмірну обереж­ність тощо.

В Україні ще не накопичений доста­тній досвід щодо підтримки і регулю­вання комерційної діяльності. Що­правда, останнім часом у системі держа­вного апарату були створені відповідні органи, серед них Державний комітет України з питань розвитку підприємни­цтва, Антимонопольний комітет, Комітет з питань захисту прав споживачів та ін.

З метою аналізу ролі держави в ре­гулюванні ринкової економіки звернемо­ся до досвіду державного регулювання економіки комерційної діяльності в країнах Західної Європи, США та Япо­нії, де процеси впливу держави на еко­номіку існують уже тривалий час та пройшли певний шлях становлення та розвитку. Зважуючи позитивні сторони і недоліки державного регулювання, на­звані країни знаходять баланс цих сто­рін. Наприклад, у Франції і Нідерлан­дах економічне планування народного господарства здійснюється відповідними установами, які носять назву Держплану[6] .

Крім того, майже в усіх країнах За­хідної Європи є спеціальні установи, які, хоч і мають різні назви (служба контролю за торгівлею, офіс цін, комі­тет з конкуренції тощо), але виконують переважно одну і ту саму функцію: слід­кують за станом внутрішнього ринку. Державні органи в межах своєї компе­тенції можуть втручатися у будь-яку комерційну діяльність. Головним засо­бом впливу на підприємців є рекоменда­ція, порада. Якщо ж рекомендація за­лишається без уваги, накладається зна­чний штраф.

До компетенції державних органів і управлінь входить і така важлива функ­ція, як контроль за дотриманням міні­мального рівня заробітної плати. Все це створює рівновагу доходів населення і цін у державах Західної Європи.

У США, де бізнес більш розвинений, ніж у Західній Європі, комерційна діяльність регулюється численними дер­жавними органами, серед яких особливе місце займають комісія з безпеки спо­живчих товарів, комісія з цінних папе­рів і бірж, національна рада по трудо­вих відносинах, відомство із соціального захисту, комісія з питань харчових про­дуктів та медикаментів, відомство про­фесійної безпеки, відомство пенсійного планування, відомство по захисту навко­лишнього середовища, відомство по до­буванню і переробці нафти та газу тощо.

Один із найбільш видатних прибіч­ників лібералізму американський вчений М. Фридман визначив 14 сфер діяльнос­ті, з яких уряд має бути виключений. Серед них, зокрема, державі рекоменду­ється відмовитися від детального регу­лювання будь-яких галузей економічної діяльності, ліцензування будь-яких ви­дів трудової діяльності, обов'язкового страхування для забезпечення громадян за віком, будь-якого контролю засобів масової інформації тощо[7] .

У післявоєнній Японії прибічники лібералізму на перший план висували ідеї стабільності, порядку і вважали, що роль застрільника економічних перетво­рень – не для держави[8] .

Таке заперечення і критика усіх форм державного впливу на економіку та під­приємницьку діяльність навряд чи можна вважати правильними. Проте і зворотне твердження, що будь-який вплив з боку держав є ефективним у досягненні позити­вних результатів, є також хибним.

Завдяки тому, що у США законність стала моральною нормою повсякденного життя мільйонів людей, а захист при­ватної власності – головне завдання як державних службовців, так і всіх інших представників суспільства, держава зо­середилась на створенні загальних умов розвитку підприємництва, функціону­вання виробництва і забезпечення великих прибутків, підтримки і коригування ефек­тивної податкової та тарифної системи.

Безперечно, слід уникати надмірного регулювання економіки і комерційної діяльності, однак за умов перехідної економіки України, на мій погляд, слід використовувати – "змішане регулю­вання". Його змістом є поєднання само­регулювання конкурентного ринку з дер­жавним впливом на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Так, необхідна межа у співвідно­шенні форм і методів державного ре­гулювання і неоліберальної політики. Державні структури України повинні на етапі реформ формувати такі політико-правові та інституціональні умови, які б забезпечили цивілізований розвиток комерційної діяльності, надаючи мож­ливості підприємцям у межах, визначе­них законом, здійснювати діяльність, що має користь для окремої людини і для суспільства у цілому.

Отже, ідея змішаного регулювання знайшла своє місце у "Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України"[9] , де Верховна Рада України зазначила, що метою державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі – має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері. У реалізації цієї цілі щодо розвитку внутрішньої торгівлі держава виступала як:

- ініціатор реформування і гарант правового забезпечення рівних прав суб'єктів господарських відносин у сфері торгівельної діяльності, законності та охорони прав громадян як споживачів товарів та послуг;

- учасник-партнер комерційної діяльності, спрямованої на одержання прибутку, з додержанням всіх норм щодо ризику і майнової відповідальності у межах, визначених організаційно-правовими формами підприємництва;

- провідник структурної політики розвитку торгівлі через систему органів державної влади.

Також у зазначеної Концепції визначається, що співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку


29-04-2015, 03:15