Необхідна ліцензія на оптову і роздрібну торгівлю також і промисловому підприємству, що здійснює реалізацію своєї продукції самостійно, оскільки в цій ситуації воно стає суб'єктом торгівлі (фірмова торгівля).
З метою упорядкування практики ліцензування комерційної діяльності на підставі постанови Кабінету Міністрів України[70] була створена Ліцензійна палата.
Постановою Кабінету Міністрів України затверджене також Положення про Єдиний ліцензійний реєстр[71] . Даний Реєстр являє собою автоматизовану систему збору, нагромадження й обліку даних, зв'язаних з ліцензуванням підприємницької діяльності. Веде його Ліцензійна палата при Міністерстві економіки України.
Загальний порядок видачі ліцензій і їхнього анулювання викладений у частинах третьої – шостої статті 4 Закону "Про підприємництво" і в пунктах 2-5 Положення. З обліком внесених у ці норми змін і доповнень на сьогоднішній день його основні положення такі.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності. До заяви додаються:
– громадянином-підприємцем – копії документів, що підтверджують рівень утворення і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності (крім створення і змісту ігорних закладів, організації азартних ігор);
– підприємцем – юридичною особою – копії установчих документів.
Крім того, з урахуванням специфіки конкретного виду діяльності міністерствами, відомствами, що видають ліцензії, Головним керуванням ветеринарної медицини і державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду, Головним керуванням пожежної охорони МВС за узгодженням з Ліцензійною палатою при Мінекономіки України може передбачатися представлення інших документів. Перелік документів, необхідних для здійснення торгової діяльності, може бути доповнений МЗЕЗторгом за узгодженням з Ліцензійною палатою при Мінекономіки України.
Рішення про видачу чи ліцензії відмовлення в її видачі приймається в термін не пізніше 30 днів із дня одержання заяви і необхідних документів. У рішенні про відмовлення у видачі ліцензії повинні бути зазначені підстави відмовлення.
За видачу ліцензій Положенням установлені наступні розміри плати:
– с громадян-підприємців – два не оподатковуваних податки мінімуму доходів громадян;
– с юридичних осіб – 12 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;
За видачу окремих видів ліцензій можуть встановлюватися інші розміри плати.
Загальні вимоги до форми ліцензії такі. У ній указуються: найменування її органа, що видав, прізвище, ім'я і по батькові, адреса проживання чи громадянина найменування і місцезнаходження юридичної особи, вид діяльності, на яку видається ліцензія, місце її здійснення, особливі умови і правила здійснення даного виду діяльності, номер реєстрації ліцензії, дата її видачі, термін дії. Ліцензія підписується відповідальним за її видачу посадовою особою і засвідчується печаткою її органа, що видав.
Термін дії ліцензії визначається її органом, що видав, але не може бути менш трьох років. Продовження терміну дії ліцензії здійснюється в порядку, установленому для її одержання.
При порушенні комерсантом зазначених у ліцензії особливих умов і правил здійснення відповідного виду діяльності орган, що видав ліцензію, може дати розпорядження про усунення порушень або призупинити її дію на певний строк чи до усунення цих порушень.
При повторному чи грубому порушенні правил здійснення діяльності, на яку видана ліцензія, ця ліцензія може бути анульована за рішенням її органа, що видав її. Яке є порушення грубе чи не грубе – у кожнім окремому випадку визначає посадова особа органа, що видало ліцензію, на підставі власної думки.
Рішення про призупинення дії ліцензії або її анулюванні може бути оскаржено підприємцем у суду чи арбітражний суд. Ця норма Положення не виключає також можливості оскарження зазначених рішень у державні органи, що здійснюють контроль і нагляд за діяльністю посадових осіб, що приймають ці рішення (на приклад, у прокуратуру, в Антимонопольний комітет України, у спецпідрозділи Служби безпеки чи України МВС; України по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю).
Відповідно до листа МЗЕЗторга України про оптову та роздрібну торгівлю[72] у випадку наявності в суб'єкта підприємницької (комерційної) діяльності декількох об'єктів роздрібної торгівлі, що не є юридичними особами (магазин, кіоск), на кожний з них видається копія ліцензії, завірена органом, що неї видав. Внесення плати за видачу копії ліцензії законодавством України не передбачене.
Більш докладний порядок ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, у тому числі в сфері торгівлі, визначається спеціальними відомчими актами. До них відносяться, наприклад:
- Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво, ремонт, реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до нього, а також холодної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивого і дратівного дії, індивідуальної захисту, активної оборони і засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення і зміст стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів[73] .
- Інструкція про порядок видачі ліцензій на здійснення торгової діяльності в сфері оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, затверджена наказом Ліцензійної палати при Мінекономіки України і МЗЕЗторга України[74]
Оскільки стаття 4 Закону "Про підприємництво" установлює вичерпний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, то іншими видами діяльності (наприклад, виготовленням тари, фасуванням товарів, скупкою склотари в населення і т.д.) підприємство чи громадянин-підприємець мають право займатися з моменту державної реєстрації без ліцензії.
Заняття підприємницькою (комерційною) діяльністю без ліцензії, якщо її одержання передбачене законодавством, волоче відповідно до статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення[75] відповідальність у виді штрафу від трьох до восьми мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією виготовленої продукції, засобів виробництва і сировини або без такої.
Повторне протягом року після накладення адміністративного стягнення аналогічне порушення, як і заняття підприємницькою діяльністю без ліцензії, одержання якої передбачено законодавством, протягом року після накладення адміністративного стягнення за заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації волоче кримінальну відповідальність на підставі статті 148-3 КК України[76] , що передбачає санкцію у виді накладення штрафів до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати визначені посади або займатися визначеної (у тому числі підприємницької (комерційною)) діяльністю на термін до трьох років.
Слід зазначити, що за правилами дозволу колізій, при наявності в законодавстві України спеціальних норм, що установлюють відповідальність за заняття тим чи іншому виду діяльності без спеціального на це дозволу державних органів, діють ці спеціальні норми, а не норма, що міститься в статті 148-3 КК. Так, чи виготовлення реалізація без відповідного дозволу холодної зброї волоче відповідальність по частині 3 статті 222 КК (покарання у виді позбавлення волі на термін до п'яти років чи виправних робіт на термін до двох років); чи ремонт реалізація спортивної чи мисливської нарізної вогнепальної зброї і бойових припасів до нього – по частині 1 статті 222 КК України (покарання у виді позбавлення волі на термін від двох до семи років); заздалегідь не обіцяний збут майна, свідомо добутого злочинним шляхом, зроблений у виді промислу, – по частині 4 статті 213 КК України (покарання у виді позбавлення волі на термін до семи років з конфіскацією чи майна без такої).
Нормативне регулювання ліцензування підприємницької діяльності в Україні, на мою думку, не є повним. У зв'язку з цим необхідно прискорити розробку - спеціального закону, у якому були б у повному обсязі перераховані усі види діяльності, здійснюваної на підставі ліцензій, викладений загальний порядок одержання ліцензій і, по можливості, визначені межі, у яких цей порядок може бути змінений при видачі ліцензій на здійснення специфічних видів діяльності, умови, при наявності яких ліцензії не можуть бути видані, інші моменти. Потім на підставі зазначених регулятивних норм і з обліком дійсної суспільної небезпеки здійснення без спеціального дозволу окремих видів діяльності варто було б критично переглянути охоронні норми, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення і Кримінальний кодекс України. Навряд чи доцільна наявність кримінальної відповідальності за такі дії, наприклад, як виготовлення пива, перевезення пасажирів і вантажів, здійснення юридичної практики, навіть за умови їхнього повторного здійснення протягом року, якщо вони не були зв'язані з ухилянням від сплати податків чи іншими небезпека діяннями представляють, що реальну суспільну.
ГЛАВА II I . Державне регулювання у сфері монополизму
У відповідності зі статтею 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним положенням на ринку, неправомірне обмеження конкуренції і несумлінна конкуренція.
Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності"[77] називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним положенням на ринку, антиконкурентні погоджені дії і дискримінацію підприємців.
Зловживання монопольним положенням на ринку може робити суб'єкт, що володіє домінуючим положенням, що дає йому можливість чи самостійно разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35% . Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку визначеного товару менш 35 відсотків.
Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.
У відповідності зі ст. 4 Закону України "Про обмеження монополізму..." зловживаннями монопольним положенням вважаються:
- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, чи додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
- чи обмеження припинення виробництва, а також вилучення зі звертання товарів, що чи привели можуть привести до чи створення підтримці дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;
- часткове чи повне відмовлення від чи реалізації закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел чи постачання збуту, що можуть чи привести привели до чи створення підтримці дефіциту на ринку або встановленню монопольних цін;
- інші дії, що можуть чи привести привели до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктом господарювання;
- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
- установлення монопольне високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що можуть чи привести привели до порушення прав споживачів;
- установлення монопольне низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції.
Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, одержання комерсантом прибутку, обумовленого не ефективністю чи діяльності високою продуктивністю, а неправомірним використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або чи утримання посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження їхнього доступу на ринок.
Другим видом порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні погоджені дії, що приводять до дискримінації конкурентів і споживачів і створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин.
У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про обмеження монополізму..." антіконкурентними погодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що можуть чи привести привели до:
- установленню (підтримці) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
- розділу ринків по територіальному принципі, асортименту товарів, обсягу їхньої чи реалізації закупівель або по колу чи споживачів по інших ознаках, що можуть чи привести привели до їх монополізації;
- усунення з чи ринку обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
За змістом цієї норми неправомірними погодженими діями можуть бути угоди й інші погоджені дії, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції у виді встановлення монопольних цін, розділу ринків з метою їхньої монополізації, усуненню з ринку, чи обмеженню доступу на нього підприємців. Ці правопорушення на відміну від зловживання монопольним положенням відбуваються не одним обличчям, а двома і більш підприємцями, що укладаються угоди для досягнення антіконкурентної мети. Заборона здійснення таких дій спрямований на попередження надмірної монополізації і нарощування монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси споживача.
Третім видом правопорушень є дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського керування і контролю. Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону "Про обмеження монополізму..." цей вид порушень антимонопольного законодавства включає ряд різновидів:
- заборона створення нових чи підприємств інших організаційних форм підприємництва в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво окремих видів товарів, що можуть чи привести привели до обмеження конкуренції;
- примус суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні й інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що можуть чи привести привели до монопольного положення на ринку;
- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;
- надання окремим суб'єктам господарювання податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших суб'єктів господарювання, що можуть чи привести привели до монополізації ринку визначеного товару;
- обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;
- установлення чи заборон обмежень у відношенні окремих суб'єктів чи господарювання групи суб'єктів господарювання.
Пункт 2 статті 6 Закону містить спеціальну норму, націлену на недопущення відтворення адміністративно-командних структур: "Дискримінацією суб'єктів підприємництва визнається також висновок між органами державної влади, органами місцевого самоврядування й органами адміністративно-господарського керування і контролю угод, а також надання цими органами повноважень фізичним і юридичним особам для здійснення дій, передбачених пунктом 1 цієї статті".
Вищевказані дії порушують загальну гарантію прав підприємців, встановлену в статті 12 Закону України "Про підприємництво": "Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів". Виходячи з цього, органи державної влади не вправі надавати ні однієї з конкуруючих сторін додаткові переваги, підтримаю або, навпроти, обмежувати кого-небудь з них по будь-яких аспектах їхньої діяльності (можливості ціноутворення, придбання сировини і матеріалів, використовуваним ринкам реалізації продукції і т.п.).
Необхідність заборони дискримінації підприємців органами державної влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського керування і контролю обумовлена тим, що при переході до ринку важливого значення набуває своєчасне виявлення і припинення яких би те ні було зазіхань з боку державних органів на волю підприємницької діяльності. Практика показує, що спроби суб'єктів підприємницької діяльності до розширення економічної самостійності найчастіше одержують відсіч з боку окремих органів влади і керування. Нерідко воля діяльності, самостійність, права і законні інтереси підприємців придушуються державними органами як організаційно, так і економічно[78] .
Як випливає з закону, правопорушеннями визнаються діяння (дії і бездіяльності) органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського керування і контролю, що можуть чи привести привели до недопущення, істотному чи обмеженню усуненню конкуренції або обмеженню волі підприємницької діяльності. Такі дії вважаються неправомірними, оскільки вони створюють що дискримінують чи виняткові умови для діяльності окремих підприємців.
Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система санкцій, застосовуваних за такого роду правопорушення.
Виходячи зі змісту Закону України "Про обмеження монополізму.." за порушення антимонопольного законодавства можливе застосування мір адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у виді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, і примусового розділу монопольних утворень (статті 16, 19-22).
РОЗДІЛ III. ІНШІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ГЛАВА I . Штрихове кодування.
Якість продукції як економічна категорія – це сукупність технічних, експлуатаційних, соціальних і інших властивостей речей, що характеризують їхню необхідність і корисність для людини.
У господарських договорах на постачання товарів якість може визначатися як "гарне середнє", чи "високе", чи "відповідне вищим досягненням світової техніки і найвищих норм". У тих же договорах може бути зазначено, що покупець здобуває товар, незважаючи на його якість, тобто за принципом "такий – який" чи "із усіма недоліками". У всякому разі, судити про якість товару і про тім, купувати його наступного разу чи ні, приходиться споживачу. Чи рано пізно, але закони ринку витісняють товари низької якості: люди із середнім статком готові затратити час у пошуках кращого товару, люди з високими доходами всі частіше згадують японську приказку: "Я не так багатий, щоб купувати дешеві (тобто неякісні) речі".
Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє дотримання"[79] якість товарів характеризується такими властивостями, як безпека, новизна, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, экологичность і т.п., що у своїй сукупності додають товарам здатність задовольняти споживача відповідно до їх призначення.
Вищим критерієм якості товару є його відповідність світовим стандартам.
Більшість продукцій українських виготовлювачів, а також імпортної продукції, реалізованої нині в нашій країні, цьому критерію не відповідає. Більш того, значна частина товарів не відповідає ніяким показникам якості, а багато товарів шкідливі, небезпечні для людей і навколишньої природного середовища. Про яку якість можна говорити, якщо покупцям України пропонуються іспанські сардельки і бельгійський м'ясний фарш, терміни збереження яких у всіх країнах складають, відповідно, не більш 24 і 12 годин[80] .
У 70-80-і роки представниками розвитих капіталістичних країн були проведені великі робота зі створення Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС). До початку 1981 року Комітет з Гармонізованої системи практично завершив роботу, і в червні 1983 року Рада митного співробітництва, членами якого є більш 100 країн, прийняв
29-04-2015, 03:15