Ще одним видом застави із залишенням майна у заставодавця є застава товарів в обороті або у переробці . В результаті свого розвитку застава товарів в обороті або у переробці набула кількох основних ознак, які дають можливість виділити її як самостійний вид застави. Цими ознаками є:
1) предмет застави залишається у заставодавця;
2) заставодавець має право змінювати склад і натуральну форму предмета застави, оскільки замість індивідуально-визначеної речі предметом застави є речі, визначені родовими ознаками;
3) специфічними умовами договору товарів в обороті або у переробці є визначення у ньому родових ознак предмета застави, його загальної вартості і, як правило, місця в якому він знаходиться;
4) майно з одного боку, перестає бути предметом застави як тільки воно виходить з володіння заставодавця, а з другого, — нове майно заставодавця, яке підпадає під родову характеристику предмета застави, що потрапляє у володіння заставодавця, стає предметом застави в рамках його вартості;
5) якщо в договорі визначено місцезнаходження предмета застави, то майно виключається з предмета застави і включається до його складу і в тому разі, коли змінюється його місцезнаходження.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про заставу" встановлюється, що предметом застави товарів в обороті або в переробці може бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція. При цьому ст. 43 Закону України "Про заставу" передбачає, що при відчуженні заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості. Серед обов'язкових умов договору про заставу товарів в обороті або у переробці ст. 41 Закону України "Про заставу" передбачає необхідність визначення у договорі виду товару, інших його родових ознак, а також видів товарів, якими може бути замінений предмет застави.
Ще однією властивістю застави товарів в обороті чи переробці є значна роль місцезнаходження предмета застави. Ця роль визначається тим, що при заставі товарів в обороті чи переробці внаслідок того, що предметом застави є не індивідуально-визначена річ, а майно, визначене родовими ознаками, важливе значення має момент виникнення заставного права.
Значення моменту виникнення заставного права визначається тим, що реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту вручення їх набувачеві або транспортній організації для відправлення набувачеві чи передачі на пошту для пересилки набувачеві, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності. Однак, якщо раніше підкреслювалось, що недостатня визначеність предмета застави обмежує права заставодержателя, то невизначеність місця зберігання ставить у невигідне становище заставодавця, оскільки будь-яке його майно, що збігається за видовими ознаками з предметом застави, може бути включене до його складу і становитиме предмет застави. І тому кращим способом забезпечення визначеності предмета застави товарів в обороті чи переробці є точна вказівка його місцезнаходження.
Як правило, основним критерієм розподілу застави на самостійні види є володіння предметом застави. Якщо таким володільцем є заставодержатель, то така застава називається закладом .
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про заставу" під закладом розуміють заставу рухомого майна, при якій майно, що становить предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Це визначення обмежує предмет закладу тільки рухомим майном.
Аналізуючи заклад, можна виділити дві його основні особливості. Перша з них полягає в тому, що при закладі відбувається передача предмета застави у володіння заставодержателя. Однак передача предмета застави у володіння не завжди означає його буквальну передачу заставодержателю. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 44 Закону України "Про заставу" за угодою між заставодержателем і заставодавцем предмет застави може бути залишений у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Отже, індивідуально-визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу. Таким чином, по тому, де перебуває предмет застави, виділяють звичайний заклад і твердий заклад. Твердий заклад характеризується тим, що предмет застави залишається у заставодавця, однак встановлюються спеціальні позначення, що свідчать про те, що предмет заставлений. Відмінності між цими двома видами закладу полягають у тому, що до твердого закладу застосовуються всі правила звичайного закладу, якщо це не суперечить суті відносин заставодержателя із заставодавцем при такій заставі.
Друга особливість закладу полягає в тому, що оскільки предмет застави передається заставодавцеві, то у нього виникає можливість користуватися заставленим майном (крім випадків твердої застави). Однак ст. 46 Закону України "Про заставу" встановлює, що заставодержатель має право користуватися предметом закладу тільки у тому разі, якщо це передбачено договором.
У зв'язку з тим, що предмет закладу передається у володіння заставодержателя, закон більшу увагу приділяє законодавчому закріпленню його прав та обов'язків. Цим питанням присвячені статті 45, 46 та 48 Закону України "Про заставу". Оскільки предмет застави при закладі переходить у володіння заставодержателя, головним його обов'язком є належне збереження і вжиття необхідних заходів для збереження заставленого майна. Заставодержатель також зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця, сплачувати податки та збори, пов'язані з володінням заставленою річчю. Заставодержатель повинен негайно повідомити заставодавця про виникнення загрози загибелі, зменшення вартості чи пошкодження майна. При цьому засобом захисту інтересів заставодержателя від можливої недобросовісності заставодавця є право вимагати заміни предмета закладу у випадку, якщо загроза виникла не з його вини, а в разі відмови заставодавця виконати цю вимогу може достроково звернути стягнення на предмет закладу.
З можливістю заставодержателя користуватися предметом застави пов'язана друга група його обов'язків. Встановлено, що коли користування предметом застави пов'язано з отриманням доходів, то такі доходи спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зараховуються у рахунок погашення відсотків по боргу, забезпеченого закладом зобов'язання або самого боргу, зокрема позики. При цьому, оскільки власником речі продовжує залишатись заставодавець, то розподіл названих доходів не може бути предметом угоди сторін. Звідси випливає обов'язок заставодержателя регулярно надсилати заставодавцеві звіт про користування предметом закладу і право заставодавця у будь-який час вимагати припинення застави та (або) достроково виконати забезпечене закладом зобов'язання, якщо заставодержатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином.
Ще однією особливістю закладу, пов'язаною з тим, що його предмет перебуває у володінні заставодержателя, є те, що заставодержатель відповідає за втрату, недостачу або пошкодження предмета закладу, якщо не доведе, що така втрата, недостача або пошкодження виникли не з його вини.
Якщо заставодержателем є ломбард або інша організація, для якої надання кредитів громадянам під заклад є предметом її діяльності, то їх відповідальність ще вища. Вони звільняються від відповідальності, якщо доведуть, що втрата, недостача або пошкодження предмета закладу сталися внаслідок непереборної сили. Тому заставодержатель зобов'язаний довести наявність обставин, які є необхідними і достатніми для його звільнення від відповідальності за втрату, недостачу або пошкодження предмета застави.
Однією з найважливіших новел цивільного законодавства, передбачених Законом України "Про заставу", є запровадження або скоріше рецепція застави прав .
За змістом розділу V "Застава майнових прав" Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути тільки майнові права. Відповідно до ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов'язаннями, у яких він виступає кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. При цьому, слід мати на увазі положення ст. 4 вказаного закону про те, що предметом застави не можуть бути вимоги особистого характеру, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Необхідно взяти до уваги також, що майнові права можуть мати строковий характер. Наприклад, майнові права, що виникли з патенту на промисловий зразок, існують 10 років (на прохання власника патенту строк його дії може бути подовжений Держпатентом України, але не більше ніж на 5 років). Такі права вимоги, що належать заставодавцеві, можуть бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії. Крім того, оскільки в договорі має бути вказана особа, яка є боржником щодо заставодавця (видавництво, патентонабувач і т.д.), предметом застави можуть бути тільки такі майнові права, при заставі яких відомий боржник.
При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, на основі ст. 50 Закону України "Про заставу" заставодавець зобов'язаний: виконати дії, необхідні для забезпечення дійсності .заставленого права; не поступатися заставленим правом; не виконувати дій, що можуть призвести до припинення заставленого права або зменшення його вартості; захищати заставлене право від третіх осіб; надавати заставодержателеві відомості про зміни в заставленому праві, про його порушення третіми особами та про домагання третіх осіб на це право. Якщо заставодавець не виконує цих вимог, заставодержатель має право вимагати у судовому порядку переведення заставленого права на себе. Окрім того, заставодержатель може вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право, а також самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.
Стаття 52 Закону України "Про заставу" встановлює, що у випадку, коли боржник заставодавця до виконання останнім зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все одержане при цьому заставодавцем стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя. При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний на вимогу заставодержателя перерахувати відповідні суми на рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не передбачено договором застави.
Своєрідним видом застави прав є застава цінних паперів. На основі ст. 53 Закону України "Про заставу" застава векселя чи іншого цінного папера, що передаються індосаментом, здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателеві індосованого цінного папера. Застава цінного папера, який не може бути переданий шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя та особи, на ім'я якої було видано цінний папір. Якщо ж законом чи договором не передбачено інше, купонні листки на виплату відсотків дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави, якщо вони передані кредиторові заставного зобов'язання (ст. 54 Закону України "Про заставу").
ВИСНОВКИ ПО ТЕМІ.
Отже, за результатами проведеного дослідження можна зробити такі висновки:
1) Застава займає особливе місце серед усіх способів забезпечення зобов’язання. Це один з класичних цивільно-правових інститутів, що мають багатовікову історію і бере свій початок ще від часів римського права.
2) Застава є одним із найефективнішим способів забезпечення виконання зобов’язань і може застосовуватись у будь-якому договорі, що укладається; заставлятись можуть усі види власності, а це значить, що застава урівнює становище усіх суб’єктів, що можуть приймати участь у заставних правовідношеннях. Цим самим можна говорити про універсальність застави.
3) Застава має беззаперечну перевагу перед іншими способами забезпечення виконання зобов’язань у тому, що предметом застави є майно, майнові права та цінні папери, а не гроші, оскільки в умовах переходу до ринкової економіки є такі негативні моменти як інфляція, спад виробництва, неплатежі за поставлені товари і такий спосіб забезпечення зобов’язань, наприклад, як неустойка втрачає практичне значення.
4) Інститут застави перебуває у постійному розвитку. Вдосконалюються правові норми, що регулюють питання застави. Якщо у Цивільному кодексі УРСР від 18 липня 1963 року з наступними змінами і доповненнями передбачено лише 1 статтю (ст. 181 ЦК), що безпосередньо регулює питання застави, то у проекті Цивільного кодексу України – 22 (статті 595-614 проекту ЦК). Також у проекті з’являється нова підстава виникнення застави – “рішення суду” (ст.596 проекту ЦК); впорядковується питання щодо випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави (ст. 601 проекту ЦК); чітко вказується момент виникнення застави (ст. 6071 проекту ЦК); виділено і закріплено обов’язки володільця застави (ст. 6081 проекту ЦК) та інші суттєві зміни та доповнення, що безумовно упорядковує законодавче врегулювання застави, а тим самим і полегшує вирішення спорів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
1. Азимов Ч.Н. Залоговое право. – Х.: РИП “Оригинал”, 1993. – 43 с.
2. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 1997 – 682 с.
3. Брагинский М.И. Обязательства и способы их обеспечения: неустойка, залог, поручительство, банковская гарантия (комментарий к новому ГК РФ). – М.: АО “Центр деловой информации”, 1995. – 127 с.
4. Вишневский А.А. Залоговое право: Учебное и практическое пособие. – М.: Бек, 1995. – 179 с.
5. Власник і право власності / За ред. Я.М.Шевченко. – К., 1994.
6. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий. / Абова Т.Е., Аникина Е.Б., Беляева З.С. и др. / Отв. ред. Т.Е.Абова, А.Ю.Кабалкин, В.П.Мозолин. - М.: Издательство БЕК, 1996. - 714 с.
7. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Саниахметова Н.А., Харитонов Е.О., Червоный Ю.С. и др. / Под общей ред. Е.О.Харитонова. – Х.: Одиссей, 1999. – 848 с.
8. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. / Васильев Е.А., Зайцева В.В., Костин А.А. и др. / Отв. ред. Е.А.Васильев. - М.: Международные правоотношения, 1993. - 560 с.
9. Гражданское право России. Часть первая: Учебник. / Антипов Н.П., Баринов Н.А., Быкова Т.А. и др. / Под ред. З.И.Цыбуленко. - М.: Юристъ, 1998. - 464 с.
10. Гражданское право Украины. В 2 частях. Часть 1. / Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - 440 с.
11. Гражданское право. / Агарков М.М., Братусь С.Н., Генкин Д.М. и др. - Ч.1. - М.: Юрид. издат. 1 тип. НКПС, 1938. – 280 с.
12. Гражданское право. В 2 томах. Том 1: Учебник. / Белякова А.М., Бессонова А.П., Гендзехадзе Е.Н. и др. / Под ред. Е.А.Суханова. - М.: Издательство БЕК, 1994. - 384 с.
13. Гражданское право. В 2 томах. Том 1: Учебник. / Ем В.С., Зенин Е.А., Коваленко Н.И. и др. / Под ред. Е.А.Суханова. - М.: Бек, 1998. - 816 с.
14. Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая. / Валиева Н.Г., Гонтало Б.М., Добрынин Ю.Е. и др. / Под общей ред. Т.И.Илларионовой, Б.М.Гонгало, В.А.Плетнёва. - М.: Норма-Инфра - М, 1998. - 464 с.
15. Гражданское право. Часть 1. Учебник. / Егоров И.Д., Елисеев И.В., Иванов А.А. и др. / Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. - СПб.: Проспект, 1997. - 600 с.
16. Гражданское право. Часть первая. Учебник. / Антокольская М.В., Богачёва Т.В., Глушкова Л.И. и др. / Под ред. А.Г.Калпина, А.И.Масляева. - М.: Юристъ, 1997. - 472 с.
17. Закон України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу”. // ВВРУ. – 1992. - №
18. Зобов'язальне право: теорія і практика. / Дзера О.В., Кузнецова Н.С., Луць В.В. та інші. / За ред. О.В.Дзери. - К.: Юрінком. 1998. - 912 с.
19. Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве (по виданню 1898 року) – М.: Стату, 1999. – 284 с.
20. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации: части первой (постатейный). / Авилов Г.Е., Безбах В.В., Брагинский М.М. и др./ Под ред. О.Н.Садикова. - М.: Контракт – Инфра-М, 1997. – 778 с.
21. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. / Беляева З.С., Братусь С.Н., Генкин Д.М. и др./ Под ред. Е.А.Флейшиц, О.С.Иоффе. - М.: Юридическая литература, 1970. – 823 с.
22. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации. / Брагинский М.И., Витрянский В.В., Звеков В.П. и др. / Под общей ред. В.Д.Карповича. - М.: Хозяйство и право - Спарк, 1995. – 597 с.
23. Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. - 1996. - №30. - Ст. 141.
24. Мейер Д.И. Русское гражданское право. В 2 частях. – Часть 1. (по виданню 1902 року) - М.: Статут, 1997. – 290 с.
25. Научно-практический комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. / Брагинский М.И., Витрянский В.В., Звеков В.П. и др. / Под общей ред. В.Д.Карповича. - М.: Хозяйство и право - Спарк, 1999. – 736 с.
26. Основные институты гражданского права зарубежных стран. / Авилов Г.Е., Вильданова М.М., Гайдаенко Н.И. и др. / Руководитель авторского коллектива В.В.Залесский. – М.: Норма, 1999. – 648 с.
27. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права (по изданию 1917 г.). - М.: Статут, 1998. – 353 с.
28. Пучковська И.И. Ипотека: залог недвижимости. – Х.: Консум, 1997. – 132 с.
29. Севрюкова І.Ф. Види обмежених речевих прав і володіння в системі українського цивільного законодавства: Автореф.дис…канд.юрид.наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, НАН України. - К., 1998. – 20 с.
30. Советское гражданское право. В 2 ч.
29-04-2015, 03:16