Реферат на тему:
Особистісні труднощі і проблеми підлітків
План
1. Загальна характеристика підліткового віку.
2. Проблема соціалізації та відособлення підлітків.
3. Причини, що породжують особистісні труднощі і проблеми підлітків та їх розв’язання.
Ключові поняття: підлітковий вік , соціалізація, відособлення, автономія, конфлікт, криза, ідентичність, колектив, референтна група, спілкування.
Підлітковий і юнацький вік є перехідними періодами від залежного дитинства до відповідальної і самостійної дорослості. Це досить тривалий етап (від 11-12 до 24-25 р.), який супроводжується віковими кризами і зв’язаний з виключно важливими змінами в структурі особистості підлітків та юнаків
Найбільше проблем, труднощів виникає у роботі з підлітками.
Шкільному психологу, соціальному працівнику, всім тим, хто надає допомогу підлітку, при зустрічі з ним відкривається його складний світ. Допомога підлітку буде ефективною, якщо спеціаліст зможе побачити його у кількох вимірах: у контексті всієї соціальної ситуації розвитку підлітка, в історії його розвитку, в його теперішньому і майбутньому, в системі взаємин підлітка з дорослими, ровесниками, з самим собою.
Надаючи допомогу конкретному підлітку, необхідно сприймати його не лише як унікального індивіда з властивими йому особливостями темпераменту, характеру, рисами особистості, але й як представника певного віку.
Підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 р.) – це ціла епоха в житті людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, в соціальному статусі, у формах поведінки.
У психологічній літературі підлітковий вік визначається як критичний, складний, перехідний. Його кризовий характер і складність полягає у різкому подорослішанні, в стрибку з дитинства в іншу вікову фазу, у нове знання. Підліток стикається з раніше невідомими йому суперечностями у взаєминах між людьми, в яких він губиться, він виявляє у собі почуття і потяги, перед якими є беззахисним.
Підліток водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, він в однаковій мірі є доступним і добру і злу. Він легко і довірливо прив’язується, але може раптово обірвати, здавалось би найбільш міцні зв’язки. Він потребує любові, але бере набагато більше ніж віддає.
Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю його розвитку – рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв’язані процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка і для оточуючих його людей.
В психології поняття соціалізації розглядається по-різному. Ми його розуміємо як засвоєння підлітком нових для себе соціальних ролей, входження у все більш широкі соціальні відносини і те, що для підлітка новою психологічною реальністю (порівняно з молодшим школярем), стає група ровесників (Гаврилова Т. П.).
Смисл процесу відособлення полягає у пошуку підлітком своєї автономії. Поняття “автономія”, що прийшло у вітчизняну психологію з американської гуманістивної психології, точно описує стан індивідуального буття людини. Людина є автономною настільки, наскільки вона усвідомлює свій особистий простір, його межі, здатна співвіднести свою автономію з автономією іншої людини. Той, хто є автономним, не допускає порушень кордонів не лише свого особистого але й фізичного простору. Психолог Гаврилова Т. П. розглядає автономію як повагу свого (та інших) права на особливе приватне життя.
Відстоюючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний серйозно і з повагою ставитися до автономії інших людей. В сім’ї ця його властивість породжує чимало труднощів для близьких. Підліток егоцентричний і вимагає поваги своєї інтимності: не слухайте його розмов, не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуванню з товаришами, не заходьте до його кімнати без дозволу. Проте, він і не припускає, що і інші члени сім’ї теж мають право на відпочинок, таємницю, відособленість. Він живе так, ніби інші повинні присвятити йому своє життя, віддаючи його до останку.
Підліткова дружба є не стійкою саме через те, що підлітку ще недоступне розуміння цінності автономії іншого. В любому конфлікті він вважає себе жертвою, не вміє зрозуміти свою долю вини в розриві або напруженні взамін.
У процесі соціалізації та відособлення існує ще один аспект: необхідність для підлітка бути зв’язаним з групою і пошук власної ідентичності. За допомогою поняття “ідентичність” психологи описують уявлення людини про себе як про особистісно визначеного, відмінного від інших людей, що володіє лише йому притаманними якостями, світобаченням і світовідчуттям [5].
Підліток прагне бути прийнятим тією групою ровесників, інтереси якої він поділяє. Це може бути шкільний клас, компанія однокласників чи хлопчиків з двору. Для підлітків група – це не просто діти, яких він вважає цікавішими за інших і з якими він хоче відпочивати. Підліткова група – співтовариство зі своїми нормами, правилами, відмінними від інших. Бути членом підліткової групи означає бути своїм серед своїх, жити за їх законами, разом з нею протистояти іншим групам. Відторгнення групою сприймається підлітком як применшення цінності своєї особистості, а загроза залишатися поза групою часто сприймається як трагедія.
Потреба підлітка бути зв’язаним з групою вступає у суперечність з потребою у самовизначенні, з бажанням набути своєї ідентичності. Чим старшим стає підліток, тим гостріше постає запитання: Я знаю, хто ми, хто вони, а хто ж я? Який я? Хто я поза групою, без усіх? Настає момент коли навіть лідер групи, авторитетний і утверджений запитує себе про це.
Любий дорослий пам’ятає болючі для нього ситуації, коли приходилося йти за групою, підкоряючись її рішенням і не поділяючи їх. Треба – обов’язково всім класом – зірвати урок, “довести” нелюбимого учителя, вчинити бійку з іншою компанією. Тих, хто йде проти, група жорстоко карає, необов’язково фізично. Є таке слово “бойкот”. Якщо не зробиш те, що вирішила група, будуть бойкотувати: не розмовляти, не помічати, ігнорувати. Вчора ти була любимою подругою, а сьогодні ти невидимка: ти є і водночас тебе не існує.
Нормальний підліток не розчиняється в групі він цікавий сам для себе. У нього є уявлення про те, яким він є сьогодні, яким буде завтра. У старших підлітків формуються плани на майбутнє і деякі перспективи самозміни.
Важливим моментом самовизначення підлітка стає його ставлення до своєї тілесності, до своєї статі. Особливо інтенсивно розвивається фізичне Я підлітка у віці 14-15 років. У даний період відбувається оформлення переживання ним своєї статі, відбуваються серйозні зміни у його статевій свідомості.
У старших підлітків взаємини між хлопчиками і дівчатками набувають нових відтінків: вони хотять подобатися один одному не як партнери в іграх, а як представники іншої статі. Секс і сексуальні взаємини входять в їхнє життя не як заборона, а як реальність, до якої вони готуються прилучитися [3].
Відчуваючи себе іншим (новим і дорослим), підліток вимагає, щоб і дорослі визнавали це. Ставлення підлітків до дорослих є суперечливим: підліток прагне бути незалежним від оцінок і суджень дорослого, від його волі і влади над собою, від контролю і опіки, і в той же час дорослий необхідний підлітку як порадник, старший товариш, люблячий батько, знаючий учитель.
Без дорослого підлітку практично не можливо зорієнтуватися у заплутаному світі людських взаємин, не знайти меж між добром і злом, не розібратися у собі. Підліток шукає у дорослому зразків, незалежно від того, які саме (позитивні чи негативні) зразки для нього є привабливими.
Чим старшим стає підліток, тим болючішою є його боротьба з дорослими за свою свободу. Він сам хоче визначати свій спосіб життя, інтереси, форми відпочинку. З віком він стає все більш нетерплячим до авторитарного стилю учителів і батьків, до мораліторства дорослих, нав’язування підлітку уявлень про те, що йому корисно або шкідливо.
Батькам, які виховують підлітків приходиться бути більш гнучкими: змінювати свою позицію при переході їх дитини від молодшого шкільного віку, до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати автономію, самовизначатися. Дорослий змушений вирішувати здавалося б несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним.
Один з парадоксів підліткового віку полягає у невідповідності потреби підлітка у свободі і ступенем доступної йому відповідальності. У вітчизняній практиці виховання до недавнього часу була відсутня проста і дуже важлива для розвитку підлітка установка: підліток відповідальний за те, що він робить і що він вибирає. Зарубіжний досвід дає нам поштовх до осмислення того як саме виховувати у підлітків відповідальність [1]. Зрозуміло, що співвідношення свободи і відповідальності повинно бути під силу підлітку як за його психічними, так і за фізичними можливостями.
Якщо батьки (учителі, соціальні працівники) не дають підлітку свободи і не вимагають відповідальності, то він не прагне стати дорослим. І в консультації, і в приватному житті приходиться зустрічати дітей, які всіма силами прагнуть залишитися у дитинстві. На перших порах дорослих, особливо батьків, влаштовує послушна дитина, але вже в 14 років вони розуміють всю катастрофічність затриманого розвитку.
Труднощі і проблеми підлітків, як правило породжуються із неблагополуччям у сім’ї і школі, частіше всього ці причини неблагополуччя взаємозв’язані. Психологам, соціальним працівникам, які працюють з підлітком і покликані йому допомогти, необхідно знати, якого роду сімейні ситуації найбільше впливають на його навчання, взаємини з учителями та ровесниками.
Підліток набагато важче, ніж молодший школяр, переживає розлучення батьків або хронічні конфлікти між ними. Але в той же час підліток здатний налагодити взаємини з батьком, як правило більш дружні ніж до розлучення.
Неприховані і приховані конфлікти між батьками негативно відбиваються на самопочутті підлітка. Ті батьки, які зберігають сім’ю, що розвалюється “заради дітей”, не досягають своєї мети. Засвоюючи модель відчуджених взаємин, підліток з неминучістю відтворить їх у своїй власній сім’ї.
Повна сім’я аж ніяк не гарантує повноцінного розвитку особистості дитини. Якщо батько у повній сім’ї функції виховання передає мамі то в підлітку він часто виявляє істоту невизначеної статі. Для нормальної статевої ідентичності підлітка йому необхідна любов матері і батька, любов і турбота обох батьків. І хлопчику, і дівчинці необхідна безумовна любов, що не залежить від успіхів і досягнень дітей [4].
Взаємини підлітка з братами і сестрами, на відміну від молодших школярів, не є такими конфліктними. Проте зустрічаються випадки несприйняття підлітками дітей від нового шлюбу матері, особливо у багатодітніх сім’я. Особливо важко переживають появу сестер хлопчики, які народилися першими.
Глибокою внутрішньою проблемою підлітка може бути відсторонення його матір’ю. Психологи і психіатри знають, що таке буває, коли жінка не готова до материнства, якщо у неї були тяжкі роди, дитина була ослаблена і хвороблива, якщо дитина схожа на нелюбимого чоловіка жінки, якщо стать дитини не відповідає очікуванням матері [2].
Чим раніше дитина відчує відчудження або недостатню любов матері, тим глибше її конфлікт між бажанням бути любимим і страхом не отримати материнської любові. Якщо у дошкільному чи молодшому шкільному віці не любима дитина та її мама не отримують кваліфікованої психологічної допомоги, то у підлітковому віці її проблеми стануть ще гострішими, болючішими.
Нещасливий дома молодший школяр не вміє налагоджувати взаємини із ровесниками, дратує учителя пасивністю або надмірною рухливістю. Шкільні конфлікти нелюбимої дитини підсилюються її конфліктами з батьками. У підлітковий вік вона входить готовою до всіх видів негативізму.
Шкільні конфлікти нелюбимої дитини породжують її неприйняття школи, яке у підлітковому віці посилюється. У результаті зіткнень з учителями, різкого погіршення успішності, школа стає місцем, де школяр лише спілкується з товаришами. Як правило, такі учні згуртовуються у стадо і перетворюються у мучителів учителів. Буває так, що група важких протистоїть іншій частині учнів класу. І в кінці - кінців вони знаходять середовище, яке їм підходить у дворі.
Дворова компанія утворює дім, сім’ю. Норми і правила цієї сім’ї всім зрозумілі. Вони непохитні. Кожен там почуває себе захищеним, впевненим, а всі разом вони протидіють чужим. Якщо дворова компанія криміналізується під впливом більш старших хлопців, то важкі підлітки залишають сім’ю і школу. Вони не довіряють дорослим, знайти з ними спільну мову майже неможливо. Фактично вони вже недоступні для впливу психолога і займатися ними повинні соціальні працівники. Хоча реально ними частіше ніхто не займається.
У підлітковому віці загострюються проблеми дітей одинаків і дітей матерів – одиначок. Особливо це стосується хлопчиків. Хлопчики - одинаки в сім’ї зазвичай є вкрай інфантильні і не самостійні через надмірну опіку. Їх не приймає підліткова група, часто вони стають об’єктом насміхань, а іноді травм однокласників. Якщо вони сумлінні у навчанні, дисципліновані, то їм заздрять, їх дразнять. Такі школярі є безпомічними, не вміють за себе постояти, а пізніше – вже дорослими – згадують своє шкільне життя як суцільне пекло.
Подібно до сказаного складається і доля хлопчиків, які виховуються без батька. У їх взаєминах з матір’ю розвивається специфічна форма емоційного зв’язку, що називається сембіозом. Нещасливі в любові самітні матері прив’язують до себе синів, роблячи їх одночасно і заміною чоловіку, і вічними дітьми. Вони не здатні допомогти дітям подорослішати, побудувати свою автономію і не хотять готувати їх до відриву від сім’ї, до самостійного життя.
Надаючи допомогу підлітку, психолог зобов’язаний визначити зону своєї компетенції. Психолог працює з труднощами дітей і дорослих, а психотерапевт з їх проблемами. Слід пам’ятати про відмінності між труднощами і проблемами. Особистісні труднощі – це переживання людиною перешкод у самореалізації, у задоволенні тих чи інших актуальних потреб, у прийнятті рішень. Психолог – консультант допомогає їй самостійно долати труднощі, що виникли, змінити щось у тій реальності, в якій вони виникають. Той, хто звертається до психолога за допомогою для подолання своїх труднощів, у тій чи інші й мірі усвідомлює їх і може описати чи визначити.
Говорячи про проблеми, ми маємо на увазі внутрішні конфлікти, які заважають нормальній життєдіяльності людини (грі, праці, учінню, спілкуванню). Внутрішній конфлікт виникає між актуальною потребою людини і неможливістю її задовільнити. В залежності від ступеня дезінтеграції особистості доцільно розрізняти конфлікти ядра і периферії (Т. П. Гаврилова).
Ядерний конфлікт визначає всю поведінку людини, а периферійний лише в значимих для неї сферах. Перші найчастіше не усвідомлюються людиною, а другі – або усвідомлюються, або близькі до усвідомлення.
Оскільки до практичного психолога звертаються і з проблемами і з особистісними труднощами, то важливо розрізняти, що стоїть за скаргою. Якщо мова йде про підлітка, то бесіду необхідно побудувати так, щоб вияснити чи можна обмежитися консультативною допомогою. Нагадаємо, що особистісне консультування здійснюється у формі підтримки, поради, інформації, сумісного пошуку рішення.
За скаргою, при уважному аналізі, психолог знайде або проблему підлітка, або його особистісну трудність. Якщо, наприклад, 11 – річний підліток скаржиться, що діти в класі з ним не товаришують, ображають його, це означає, що він або не вміє побудувати свої взаємини з однокласниками або його не приймають, оскільки він сам не приймає себе.
У першому випадку психолог допоможе знайти способи зацікавити однокласників, захопити їх справою, яку він придумає сам. У другому – необхідна глибока психотерапевтична робота з підлітком та з його матір’ю. Завдання психолога – пояснити батькам, що причина неблагополуччя підлітка має сімейне коріння і буде краще, якщо вони звернуться до сімейного психотерапевта.
Якщо особистісні труднощі підлітка зв’язані з неправильним вихованням, то психологу варто поговорити з батьками, розповісти про особливості розвитку особистості у підлітковому віці, обговорити способи їх поводження з підлітком, допомогти батькам перебудувати свій стиль виховання у відповідності з очікуваннями підлітка.
І на завершення слід зазначити, що багато труднощів і проблем, з якими зустрічаються підлітки, характерні і для значної частини старшокласників.
Завдання для самоаналізу:
1. Пригадайте найбільш яскраві події підліткового віку.
2. Які фактори мали найбільший вплив на формування Ваших поглядів та переконань?
3. Пригадайте, з якими особистісними труднощами і проблемами приходилося Вам або Вашим друзям зустрічатися у підлітковому віці. Як проходило їх вирішення?
Причини і умови злочинності неповнолітніх потребують теоретичного і практичного розроблення
Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Біля 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом[1]. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища.
Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на зростання
9-09-2015, 15:51