Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які покликані боротися з вказаним негативним явищем. Нині багато з цих органів зазнали серйозних змін і скорочень, а названі формування взагалі перестали діяти.
У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх необхідний тиск на протилежну сторону, забезпечення переваги запобігання над процесом соціальної дезінтеграції. З'ясування питання про кількісний вираз і про кількісну оцінку даного соціального «зла» і протилежного йому позитивного потенціалу — справа не проста. Але від неї не можна ухилитися; і слід знайти підходи до максимально можливого вирішення цього питання. Має бути якнайповніше врахований весь контингент неблагополучних за тими чи іншими характеристиками неповнолітніх, взяті до уваги активні умови, ресурси запобігання злочинності, а також своєчасне, повне і правильне застосування всіх норм права, спрямованих на запобігання правопорушенням неповнолітніх і створення останнім нормальних матеріальних та інших умов життя, охорону прав й інтересів.
Ефективність запобігання даному негативному явищу залежить насамперед від своєчасного виявлення і усунення причин злочинності неповнолітніх та умов, що цьому сприяють, а також виявлення неповнолітніх, зважаючи на поведінку яких можна очікувати скоєння злочину і вжиття відповідних запобіжних заходів.
Як свідчить практика, вказані причини і умови у багатьох регіонах України глибоко не аналізуються і особливості їх у запобіганні даного виду злочинності не враховуються. Нерідко працівники правоохоронних органів обмежуються лише поверховим вивченням даних статистики, без ретельного дослідження причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, без встановлення причинного зв'язку між ними.
Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати також ЇЇ структурні особливості: які види злочинів переважають у загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за видами збільшується і яка кількість скорочується. Особливо слід вивчати особистість такого злочинця. Адже пояснити сьогодні причини і умови злочинності неповнолітніх тільки соціальною обстановкою — значить не лише знову прямувати шляхом радянської науки, а й перешкоджати успішному її подоланню.
Для досягнення ефективних запобіжних результатів необхідно насамперед, щоб система індивідуальних виховних заходів повною мірою враховувала вікові (фізіологічні) і психологічні особливості неповнолітніх правопорушників, оскільки у генезисі вчинюваних такими підлітками злочинів основна роль належить уже особистісним якостям. Підліток не лише використовує для вчинення злочину ситуацію, а й у багатьох випадках сам її створює.
Проте психологічний механізм злочинної поведінки полягає не тільки у особистих поглядах, намаганнях і потребах неповнолітнього, а й залежить від характеру його відносин з групою взаємодіючих з ним осіб. Вплив групи на нестійких підлітків є вирішальним для скоєння ними злочинів. У групі під час ЇЇ колективних дій спостерігається немов би примноження, збільшення рівня і сили деяких психічних станів та моральних почуттів суб'єктів, що призводять до вчинення антисуспільного проступку, який поодинці може бути і не скоєний. Практиці також відомі випадки, коли стримані, з позитивними рисами підлітки під впливом групи ставали агресивними і вчинювали злочини з проявом жорстокості. Тобто, особистісні особливості і риси характеру окремих неповнолітніх злочинців знаходились у протиріччі з обставинами їх участі у скоєнні групового злочину. Багато у чому це пояснюється груповою психологією. Відомий психолог П.Якобсон наводить деякі досліди, проваджувані закордонними вченими. Вони переконливо підтвердили, що кожний індивідуум окремо виявився менш жорстокішим порівняно із ситуацією, коли він перебував під впливом групи[2].
У зв'язку з цим важливим завданням запобігання злочинності неповнолітніх є своєчасне виявлення груп підлітків з антисуспільною орієнтацією, але які ще не стали на шлях вчинення злочинів. Неформальні групи неповнолітніх з'являються на основі їх природної потреби у спілкуванні, а антисуспільного характеру вони набувають поступово у разі безконтрольності за їх поведінкою та шкідливих впливів. Нині суб'єкти запобігання не завжди своєчасно реагують на дозлочинні форми анти-суспільної поведінки груп підлітків, що сприяє їх становленню на шлях скоєння злочинів.
Однією з причин злочинності неповнолітніх є антисуспільна діяльність дорослих осіб.
Тому необхідно вєебічно посилити боротьбу з тими, хто втягує підлітків у злочинну діяльність, пияцтво, наркоманію, азартні ігри, жебрацтво. Враховуючи обстановку, що склалася у подоланні злочинності неповнолітніх і негативне значення названої вище причини, доцільно ст. 304 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» Кримінального кодексу України викласти у наступній редакції:
«Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само використання неповнолітніх з метою паразитичного існування та іншої протиправної вигоди -карається позбавленням волі на строк від п'яти до семи років.
Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше скоїла аналогічний злочин, —караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років».
За громадською думкою особа (у тому числі й неповнолітня), яка вчинила злочин у групі, має вищий ступінь суспільної небезпеки, ніж та, котра скоїла злочин одна. Саме така позиція законодавця (ст. 67 КК України).
Серед неповнолітніх, втягнутих у злочинну або іншу антисуспільну діяльність, особливо виділяються категорії важких дітей. Діапазон вчинків, на підставі яких неповнолітніх вважають важкими, досить широкий: від стійких проявів окремих негативних якостей і рис до наявності асоціальних форм поведінки і проступків на зразок правопорушень і, навіть, злочинів. Слід підкреслити, що термін «важкий підліток» не означає негативної характеристики, не містить осуду. Важкий — це такий неповнолітній, який потребує особливого ставлення, пильної уваги батьків, вихователів і колективу.
Як свідчить практика, неповнолітні, котрі перебувають на обліку в ОВС за схильність до вчинення правопорушень, злісне ухилення від навчання, мають яскраво виражену суб'єктивну спрямованість, що визначає і мислення, і мотиви поведінки, і характер дій, і взаємовідносини з оточуючими. Дана спрямованість передбачає переважаючу негативну лінію поведінки.
За загальним розвитком, рівнем соціально-етичних знань важкі неповнолітні, як й ті, що вчинили кримінальні злочини, у переважній більшості випадків відстають від своїх однолітків. Мислення, пов'язане з пізнавальною діяльністю, у важких підлітків розвинуто ненадежно. У той же час утилітарні (житейські) пізнання виражені яскравіше, ніж у неповнолітніх, які розвиваються нормально. Утилітарні потреби посідають домінуюче місце у системі останніх. Важкі підлітки схильні виправдовувати багато своїх вчинків, часто не розуміють і не приймають осуду на свою адресу.
При цьому в переважній більшості комплекс «важкості» (педагогічної занедбаності), яка полягає у неналежній успішності, порушеннях дисципліни, проступках, найчастіше має місце, коли умови несприятливі для прояву позитивних якостей. У зв'язку з цим А. Макаренко слушно зазначав, що підліткам однаково: красти яблука у чужому саду чи охороняти його, їм важливо наповнити життя цікавим змістом, оптимальними уявленнями.
Неповнолітній стає важким, коли відбувається збіг негативних зовнішніх впливів (аморальна поведінка дорослих, побутове або сімейне невлаштування батьків, поганий вплив), педагогічних помилок (необ'єктивність вчителів, зіпсовані відносини з колективом однолітків), неправильних педагогічних установок батьків тощо. При усуненні цих причин і умов вчинення правопорушень неповнолітніми кваліфіковані і цілеспрямовані виховні заходи, як правило, досягають мети.
Разом з тим, закликаючи до подолання такого явища, як важке дитинство, слід враховувати, що частина важких неповнолітніх — фактично хворі люди, які потребують своєчасної медичної допомоги. Щодо цього не тільки теоретичний, а й практичний інтерес становлять дані ВООЗ ООН про те, що у світі 3% дітей народжуються розумово відсталими, а 10% страждають різними формами інтелектуальної недостатності. Немає сумніву, дана проблема повною мірою стосується й України.
У контексті цієї кримінологічної проблеми цікаві наступні дані: у 32% немовлят матерів-п'яниць виявляються уроджені аномалії. Матері-наркоманки народжують дітей, які не відповідають нормам здоров'я. Більше того, у цих дітей проявляються симптоми «ломки»[4].
Вчені Алтайського державного університету дослідили психологічний статус і особливості обміну речовин у організмі малолітніх злочинців на базі місцевої колонії. Опрацювавши фактичний матеріал на ЕОМ, вони дійшли висновку: в основі злочинів неповнолітніх лежать причини не тільки соціальні, а й генетично обумовлені особливостями їх обміну речовин. Звідси: нинішнє «місцезнаходження» цих неповнолітніх значною мірою запрограмоване. Результати даного дослідження свідчать, що це люди, як правило, підозрілі, схильні до демонстрації сили, для всіх них характерна недостатня здатність контролювати свої емоції.
У них — глибокі порушення вуглецевого і ліпідного обмінів, зниження вмісту деяких видів гормонів у п'ять разів порівняно з контрольною групою школярів. Також встановлено, що особливості виявленого обміну речовин підвищують ступінь ризику асоціальної поведінки. Інакше кажучи, багато підлітків, які вчинюють правопорушення, — фактично хворі, які потребують своєчасної медичної допомоги[5].
Подібні дослідження дають всі підстави уважніше вдивлятися у природу. Заперечення цього факту неминуче може позначитися на творчому потенціалі суспільства, а також вплинути на генофонд народу. В Україні, за різними даними, від 50 до 100 тис. неповнолітніх, які живуть у підвалах, на горищах і жебракують.
Під час проведення всеукраїнського рейду «Літо—2003» затримано і доставлено до міліції за різні правопорушення 17,7 тис. неповнолітніх. З них понад 8 тис. жебракували і бродяжничали, а 4,7 тис. вчинили різні злочини[6]. А скільки таких підлітків не потрапило у поле зору правоохоронних органів? Внаслідок цього багато правопорушень неповнолітніх не тільки своєчасно не виявляються, а й виявлені не завжди фіксуються і тому не стають об'єктом будь-якого виховного і правового реагування. А від самого факту і характеру реагування з боку батьків, педагогів, правоохоронних органів тощо багато у чому залежить подальша поведінка неповнолітніх, їх ставлення до суспільства і закону.
Формуванню почуття безкарності та його зміцненню у деяких неповнолітніх певною мірою сприяє те, що деякі злочини, які ними вчинюються, розкриваються із запізненням, щодо окремих правопорушників, не зважаючи на неодноразовість скоєння останніми суспільне небезпечних дій, не зовсім обґрунтовано припиняється кримінальне переслідування або відмовляється у порушенні кримінальної справи.
У філософській літературі слушно підкреслюється, що людині біологічно і психологічно притаманно запам'ятовувати найвигідніший для себе ефект попередніх поведінкових акцій і, відповідно, налаштовуватися. Наведені загальні принципи поширюються також на неправомірну поведінку [7].
У м. Києві понад 3 тис. дітей, які «гуляють вулицею» (як вони себе називають). Такі діти, стаючи дорослими, не можуть жити в соціумі[8]. Якщо ще врахувати, що всі ці неповнолітні по суті нічим не відрізняються від неповнолітніх, які перебувають у колонії, то очевидність даної проблеми ще актуальніша.
У зв'язку з цим необхідно: по-перше, раннє виявлення дітей (у віці 10-12 років) із схильністю до вчинення злочинів, до вживання алкоголю, до токсикоманії і наркоманії, що дозволить за допомогою психотерапевтів полегшити їм підлітковий період, а, значить — унебезпечити підлітків від вчинення правопорушень; по-друге, поряд зі школами для дітей з різними дефектами організовувати також школи для дітей з легкими відхиленнями від психічної норми. У таких закладах будуть не тільки навчати, а й лікувати. Звідси — союз медицини і педагогіки стане бар'єром на шляху деяких неповнолітніх у колонію.
Велике значення у цьому напрямі має своєчасне провадження на досудовому слідстві судово-психологічної експертизи. Проте, як свідчить практика, слідчі ще недостатньо використовують широкі можливості такої експертизи як одного із засобів виявлення та вивчення причин і умов злочинності неповнолітніх. Активне застосування досягнень сучасної психології дозволить повніше та більш об'єктивно вивчити особистість неповнолітнього правопорушника з урахуванням його психологічного, фізіологічного та інтелектуального стану тощо.
З правового боку, є певні підстави для проведення судово-психологічної експертизи у справах про злочини неповнолітніх. Вважаємо, що положення ст. 75 КПК повністю поширюється також на кримінальні справи, порушені щодо неповнолітніх.
Відповідно до ч. З ст. 433 КПК України у необхідних випадках повинна бути проведена експертиза спеціалістами у галузі дитячої та юнацької психології (психолог та педагог) або вказані у ній питання можуть бути поставлені на розв'язання експерта-психіатра. На нашу думку, для повнішого використання психології у виявленні, вивченні й усуненні причин та умов злочинності неповнолітніх потрібно у ч. З ст. 433 КПК слова «У необхідних випадках» замінити на «При провадженні досудового слідства», що зобов'язуватиме слідчого у кожній кримінальній справі провадити судово-психологічну експертизу, а не суб'єктивно вирішувати питання про необхідність провадження останньої.
Використана література:
1. Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на віктимну поведінку // Право України. — 1999. — № 7. — С. 93—97.
2. Павлов И.П. Поли. собр. соч. — 1949. — Т. 4. — С. 454.
3. Крайг Грэйс. Психология развития. — 7-ое международ, изд. — СПб. — М.-Х. -Минск, 2000. — С. 170—171.
4. Крайг Грэйс. Вказ. праця. — С. 170, 173—174.
5. Чанцева И. Неужели прав Ломброзо? // Комсомол, правда. — 1990. — 8 июля.
6. Коваленко Г. Для 17,7 тысяч подростков лето запомнилось пребыванием в кутузке // Сегодня. — 2003. — 6 окт.
7. Кругликов Р.И. Детерминизм и память // Вопросы философии. — 1980. — № 6. — С. 150.
8. АнкудиноваГ. Цветы улицы // Своя газета. — 2003. — 13 окт.
9-09-2015, 15:51