Самооцінка особистості та її розвиток

Курсова робота

на тему:

«Самооцінка особистості та її розвиток»


Вступ

Важливе місце у процесі розвитку і формування особистості посідає її безпосередня діяльність та самооцінка. Вона є внутрішнім психофізичним рушієм активності особистості, а відтак суттєвим чинником фізичного, психічного і соціального розвитку. У процесі безпосередньої діяльності знаходить своє вираження дія рушійної сили розвитку як результат суперечностей між реальними потребами що їх висуває перед особистістю життя, і рівнем фізичного, психічного та соціального розвитку.

Мета роботи полягає в ґрунтовному вивченні процесу формування особистості, у досліджені факторів розвитку особистісних якостей та самооцінки як провідного чинника в цьому процесі.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань.

1) З’ясувати співвідношення понять «особистість», «людина», «індивідуальність».

2) Дослідити біологічні та соціальні фактори розвитку особистості.

3) Визначити основні рівні самооцінки людини, рівень домагань, їх роль у процесі соціалізації.

4) Охарактеризувати особливості формування особистісних якостей в різних вікових періодах.

Об’єктом дослідження у роботі є особистість як інтегральна цілісність біогенних, соціогенних та психогенних елементів.

Предметом вивчення є самооцінка як якість особистості та розвиток особистісних властивостей дитини у процесі її виховання та навчання.

1. Загальні поняття самооцінки

1.1 Рівень домагань – його прояв

Великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини, має така якість особистості як самооцінка.

Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих і не менш важливим є критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей. Термін «самооцінка» прирівнюють до терміну «самоповага». Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага - загальна оцінка.

Самооцінка формується з дитинства в процесі спілкування за» такими етапами:

а) увага з боку дорослих;

б) співробітництво з ними;

в) відчуття поваги з їхнього боку;

г) взаєморозуміння.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від її ставлення до себе.

Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично придушить норму дитячого негативізму, можуть призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Формування самооцінки триває в шкільні роки:

> Конкретні оцінки вчителів і оточення.

> Успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки.

А для кращого формування самооцінки, вчитель повинен дати можливість учневі самому оцінити свою відповідь і рецензувати її з відповідями інших учнів. Вона застосовується як в теоретичних так і в практичних частинах знань, умінь і навичок. А для того щоб учневі легше було визначитись, його та інших учнів ознайомлюють з нормами і критеріями оцінювання знань, умінь і навичок. Кожна людина має сформовані свої рівні самооцінки, а також у період життя формуються і рівні домагань.

Рівень домагань людини – це її потреби, мотиви або тенденції, шо мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.

Рівень домагань залежить від віри у свої здібності та прагненні отримати репутацію. Цього можна досягти за рахунок успіхів у певній сфері діяльності чи екстравагантності одягу та стилю поведінки.

1.2 Виховання дитини як особистості

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

■ у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе».

■ у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями.

■ у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, щоб досягти певної мети в учнівському колективі.

■ у гранично вузькому, коли педагог або батько розв'язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання.

Останнім часом поняття «виховання» в обмежено вузькому розумінні все більше набуває значення життєтворчості. Життєтворчість передбачає відкритість життя учнів для добрих справ, колективної праці для інших людей, турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та інше. У цьому контексті «виховання» означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб'єктивної основи особистості – її свідомості, духовних цінностей, переживань, досвіду.

На відміну від суспільного, сімейне виховання засноване на почуттях любові, взаємоповаги, співчуття, співпереживання тощо. Вони визначають моральну атмосферу сім'ї та взаємини, що впливають на людину протягом життя. Якщо в сім'ї відсутня гармонія, а дорослим притаманні шкідливі звички, нещирість, брехливість, асоціальна поведінка, то розвиток особистості ускладнюється, сімейне виховання стає негативним чинником формування особистості дитини, сім'я набуває проблемного характеру.

Під впливом несприятливих соціальних, економічних, психолого – педагогічних чинників, притаманних проблемній сім'ї, в особистості підлітка відбуваються серйозні деформації. За даними соціологічних, психолого-педагогічних досліджень підліткам із таких сімей характерні труднощі при побудові взаємин з оточуючими людьми, поверховість почуттів, споживче

відношення, звичка жити за підказкою інших, складність при побудові взаємин, порущення в сфері свідомості, поглиблення труднощів в опануванні навчального матеріалу, прояви брутальної поведінки, бродяжництво тощо. У стосунках із дорослими в підлітків з проблемної сім'ї виникають почуття своєї непотрібності, втрати своєї цінності та цінності інших людей.

Основним надбанням підліткового віку є самосвідомість, самооцінка, уявлення про себе як про суб'єкта діяльності, спілкування. Функціонально самосвідомість складається з єдності самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення до себе, саморегуляції. Через самопізнання підліток усвідомлює свою значущість. Узагальнені результати пізнання та емоційно – ціннісного ставлення до себе закріплюються підлітком внаслідок відповідної самооцінки.

Уявлення про себе, як «Я – образу» формуються на основі різних оцінок своєї особистості, тому загальна самооцінка складається з багатьох складових: оцінки своїх моральних якостей, здібностей і можливостей у різних видах діяльності, зовнішності, місця в колективі тощо.

Основними характеристиками самооцінки є ступінь адекватності міра стійкості та значущості. За адекватної самооцінки підліток об'єктивно оцінює свої якості. Однак самооцінка може не відповідати реальним можливостям і об'єктивній оцінці підлітка, яку дають інші люди. У таких випадках мова йде про неадекватну самооцінку особистості, яка може бути завищеною або заниженою, тому що самооцінка різних сторін особистості може знаходитись на різних рівнях адекватності.

Значущість кожної складової самооцінки особистості також неоднакова. Вона пов'язана із певним видом діяльності, де підліток намагається самоствердитись. Невдачі викликають у підлітка переживання, примушують переглянути свої можливості, здібності, знизити рівень вибагливості або розпочати роботу із самовдосконалення.

На основі значущих сомо оцінок ґрунтується самоповага, що є узагальненою самооцінкою особистості, ступенем сприйняття себе як цілого. Самооцінка підлітка формується під впливом оточуючих: батьків, вчителів, товаришів, а також результатів власної діяльності. У підлітковому віці ставлення до себе йде на фоні підвищеної емоційності, ранимості, тривожності, притиріч. Підліток ще не вміє правильно ставитись до себе, своїх здібностей, якостей особистості як позитивних, так і негативних.

Адекватна самооцінка підлітка формується за сприятливих зовнішніх умов: вимогливості, справедливого ставлення та доброзичливості до підлітка в родині, об'єктивній педагогічній оцінці якостей особистості, результатів діяльності підлітка, адекватної громадської думки. За несприятливих умов суспільства: екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, тощо. Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в соціальній системі шляхом виховання оточуючого середовища та поганого виховання у підлітка формується невідповідна самооцінка. Підліток у такій сім'ї не спроможний виробити чіткі моральні критерії. Така ситуація в сім'ї доповнюється невідповідальним ставленням та позицією підлітка в навчальному закладі, що найчастіше призводить до формування заниженої самооцінки. Така самооцінка підлітка спричиняє неадекватні, гострі переживання, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм місцем в колективі. Переживання сприяють формуванню у нього негативних якостей, відхилень у поведінці, аби уникнути негативної оцінки, він починає брехати, пристосовуватись і т. п.

Результати досліджень фіксують що тривали заниження самооцінки в значущій для підлітка сфері призводить до низької самоповаги. Підліток із проблемної сім'ї, як правило, розчарований в собі, вважає себе невдахою, не вбачає можливості змінити своє положення, а його поведінка стає агресивною, вчинки брутальними: він хуліганить, бере участь у бійках, пограбуваннях слабших і молодших за себе, втікає з дому, вживає алкоголь, наркотичні та психотропні речовини. Занижена негативна оцінка особистості притаманна підліткам – жертвам сімейного насильства. У них виникає почуття провини, неповноцінності, безпорадності, що обумовлює деформацію особистості та поведінки.

Оцінюючи свої моральні якості, підліток із проблемної сім'ї досить адекватно зазначає, що він лінивий, недисциплінований, грубий, егоїстичний. Даючи оцінку своїй навчальній діяльності він байдужо характеризує свої знання як погані та несистематичні; підкреслює, що невідповідально ставиться до виконання буд-яких завдань.

Проте все це викликає у нього тривогу, переживання, намагання виправити такий стан речей, змінити все на краще. До такого підлітка вчителю або вихователю дуже важко знайти підхід та переконати в необхідності працювати над собою. Підліток із проблемної сім'ї, в якого занижена самооцінка, як правило, вирізняється цинічним, зверхнім ставленням до оточуючих, часто значущість для нього полягає в сфері викривлених, удаваних, фальшивих цінностей, неправильних переконань, негативних звичок, розваг, відбувається заміна незначущих самооцінок іншими, з його точки зору значущими, не викликаючи при цьому протиріч.

Багато вчених вважають дану ситуацію певним компенсуючим фактором, який немов би відмежовує такого підлітка з проблемної сім'ї від психотравмуючих впливів не успіху виконанні якоїсь діяльності.

Формування правильної самооцінки залежить від моральної свідомості в цілому, яка, як правило, знаходиться на низькому рівні. Підлітокнеправильно розуміє зміст багатьох моральних понять (обов'язок, честь, гідність, добро, принциповість, дружба та ін.), не вбачає нічого поганого в таких якостях як грубість, брутальність, неповага до інших, розбещеність. Поведінка підлітка, який не має справжніх моральних орієнтирів, стає нестійкою та суперечливою. Він легко підпадає під негативний вплив, а викривлені моральні уявлення призводять до хибних установок і переконань, неадекватних форм самоствердження, що, в свою чергу, стає асоціальним засобом вирішення проблем. '

Результати проведеного дослідження дали можливість визначити такі характерологічні особливості підлітків із проблемних сімей, які необхідно враховувати педагогу:

- відсутність цінностей, прийнятих у суспільстві (творчість, пізнання, активна діяльність);

- переконаність у своїй непотрібності, можливості досягти в житті чого власними зусиллями, розумом і талантом, зайняти гідне місце у суспільстві та серед ровесників;

- негативна проекція на себе життя батьків;

- емоційне відторгнення підлітків з боку батьків і, одночасно, їхня психологічна автономія;

- серед соціально визначених цінностей на першому місці – щасливе сімейне життя; на другому – матеріальне благополуччя; на третьому – здоров'я. Водночас ці цінності видаються підліткам із проблемних сімей недосяжними: це породжує внутрішній конфлікт і, як наслідок, психологічний стрес;

- втрата значущості та цінності освіти;

- підвищений рівень тривожності та агресивності;

- недостатній рівень самосвідомості та низька самооцінка;

- викривлення в спрямованості інтересів: егоцентрична домінанта, домінанта зусиль; домінанта псевдоромантики; (За Л. Виготським).

Результати проведеного дослідження та практична робота сучасної школи свідчать, що такі характеристики найчастіше спостерігаються саме серед дітей підліткового віку, який сам по собі є критичним з погляду психофізіологічних змін. Сімейна деструкція сприяє зростанню соціальної: порушення бездоглядності, правопорушень, шкідливих звичок, які в свою чергу, є проявами різних форм девіантної поведінки підлітків.

Спостерігається тенденція до поширення у підлітків із проблемних сімей акцентуйованих або загострених, дуже виражених рис характеру, які накладають відбиток на особистісний розвиток дитини, підсилюючи рівень їхньої дезадаптивності.


2. Основні теорії особистості та її сутність

2.1 Деформація особистісного розвитку підлітка в проблемній сім'ї

Основним психічним новоутворенням підліткового віку є формування «Я – образу» під впливом сукупності взаємопов'язаних зовнішніх та внутрішніх чинників. Його розвиток проходить на основі розгортання морально – духовної самосвідомості та самопізнання. Уявлення про себе формується у підлітка на підґрунті оцінок різних сторін своєї особистості, одиничних образів, тому узагальнений «Я – образ» складається із багатьох складових: оцінки підлітком власних моральних якостей, здібностей та можливостей в різних видах діяльності, зовнішності, місця в колективі однолітків тощо.

Наявність виявлених акцентуйованих рис особистості підлітків із проблемних сімей обумовлює недосконалість, абстрактність, моральну невизначеність змістовних характеристик «Я – образу», що перешкоджає їхній успішній діяльності, адаптації до оточуючого соціуму, особистісному зростанню. Відомо, що «Я – образ» може бути позитивним, амбівалентним або суперечливим і негативним. Такі підлітки характеризуються переважно неадекватною самооцінкою (завищеною або, навпаки, заниженою), яка сприяє формуванню негативних моральних якостей особистості та відхиленням у поведінці.

За несприятливих умов у підлітків формується суперечливий або негативний «Я – образ», неадекватна самооцінка. Проблемний підліток перебуває у вкрай несприятливій соціальній та прихожого – педагогічній позиції в родині, що перешкоджає виробленню чітких моральних орієнтирів та критеріїв, вона, в свою чергу, доповнюється несприятливою ситуацією в школі, колективі однолітків, що провокує формування заниженої соціально – значущої самооцінки особистості.

У цих умовах важливим чинником особистісного розвиткупроблемного підлітка стає гуманістичне зорієнтоване виховання як педагогічно керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і самореалізації особистості, в ході якого відбувається входження дитини в культуру, життя соціуму, розвиток усіх їх творчих здібностей та можливостей. Основним механізмом цього процесу є активність особистості, включення у виховний процес в якості суб'єкта і його співавтора.

У підлітковому віці особистісно зорієнтоване виховання спрямоване на інтенсифікацію фізичного, соціального та духовного визрівання особистості, яке створює підґрунтя для культурної само ідентифікації. Основні педагогічні передумови особистісного розвитку в цьому віці – це включення

підлітків у ситуації вибору цінностей, їх осмислення, допомога в оцінці і самооцінці своїх дій та вчинків.

2.2 Розвиток пізнавальних процесів у підлітка

У цьому віці важливим психологічним новоутворенням є розвиток довільності психічних процесів, що зумовлено вищими вимогами до них з боку навчальної діяльності.

Розвиток уваги,

Учбова діяльність вимагає як мимовільної, так і довільної уваги і сприяє їх розвитку. У підлітків формуються вищі довільні її форми.

У 12 – 14 років спостерігається в учнів зростання обсягу уваги, її концентрації і стійкості. Проте при одноманітних видах роботи старшим підліткам характерні відвертання і зниження уваги. Саме цікавість роботи є важливою умовою тривалості уваги підлітка. Проте підліток уже може змусити себе бути уважним, виконуючи навіть нецікаві для нього завдання.

Помітний прогрес у зосередженні уваги на об'єктах, даних мислено, в мовній формі, не підкріплених різними засобами унаочнення.

Для підлітків характерним є прагнення виховувати у собі здатність бути уважним. У них зростають елементи самоконтролю і саморегуляції, увага стає більш контрольованою.

Підліток може регулювати і зовнішній вираз уваги, вдавати із себе уважного, зосередженого на роботі, в той як думки його зайняті якимсь іншим уявним об'єктом. Підліток виявляє більше уваги до інших людейДх дій, поведінки.

Зростаюча довільність уваги підлітка є проявом його вольової активності.

Відчуття і сприймання.

Відчуття та сприймання у підлітковому віці розвиваються та функціонують в єдності. Вони перетворюються на цілеспрямовані сенсорні перцептивні дії.

Удосконалюється чутливість аналізаторів, позначається на повноті та детальності сприймання. Що тоншими стають відчуття, то змістовнішими сприймання.

Удосконалюються зорові і слухові диференціювання, гострота зору і слуху їх зростає від 13 до 15 років і переважає відповідні показники дорослих. Прогресує розрізненню відтінків кольорів, здатність розрізняти висоту тонів.

Підлітки досконаліше пізнають просторові відношення в природі, практично оволодіючи ними в процесі вимірювання, розмїтки деталей. Вони точніше визначають віддалі між предметами завдяки розумінню їх перспективного зменшення. Вони уже здатні до складнішого аналізу та синтезу сприйманих предметів і явищ дійсності (не обмежуються їх зовнішніми ознаками, а вникають у внутрішню суть).

Довільність сприймання також виявляється у його планомірності і послідовності. Сприймання більше набуває активного характеру, воно стає спостереженням з усіма його характерними особливостями. Сприймання все більше пронизується розумовими операціями зіставлення, порівняння, узагальнення, класифікації.

Проте саморегуляція сприймання у підлітка ще буває недосконалою, оскільки він нерідко обмежується сприйманням якоїсь однієї сторони об'єкта, що спотворює сприймання, або ж поверховим аналізом об'єкта, відбиваючи те, що є найбільш яскравим, цікавим, вражаючим, але не істотним. Недоліки сприймання зумовлені тим, що підліток не завжди вміє належно організувати своє сприймання, іноді захоплено слухає, вдивляється, але не знає, що саме і як слід виділяти у сприйманому, не вміє розповісти про результати своїх спостережень.

Розвиток пам'яті

Прогресивних змін зазнають усі процеси пам'яті: запам'ятовування, заучування, відтворення, пригадування, впізнавання. Розвиток пам'яті відбувається у тісному взаємозв'язку із розвитком мовлення та мисленняПровідною в перебігу процесів запам'ятовування і відтворення стає розумова діяльність, здійснювана мовними засобами. її роль виявляється у розвитку свідомої цілеспрямованості запам'ятовування, у зростанні його продуктивності щодо абстрактних суджень і понять, виражених у словесній формі. Досліди Фарапонова доводять, що підлітки краще засвоюють словесний матеріал, ніж наочний. {

Підлітки успішно вдаються до комбінованих прийомів запам'ятовування, свідомо чергуючи розуміння і запам'ятовування. Вони також використовують такий прийом запам'ятовування і відтворення як складання плану, користування яким є показником вищого рівня функціонування пам'яті. Помітно зростає роль змістовних зв'язків при заучуванні матеріалу.

Зазнають змін і способи пригадування, зокрема за допомогою письмового плану, який допомагає обдумати, аналізувати, оживляти потрібні асоціації.

Ріст довільності запам'ятовування, керованого метою запам'ятати, зберегти, щоб потім пригадати, відтворити, є характерним для розвитку пам'яті підлітка. Особливо зростає значення словесно – логічної пам'яті.

Розвиток мислення.

Мислення в підлітковому віці пронизує процеси уваги, сприймання, пам'яті, підвищується його роль у мовних актах, уяві, емоційному житті учнів.

Однією із рис підлітків є критицизм, тобто несприйняття на віру


9-09-2015, 16:14


Страницы: 1 2 3
Разделы сайта