Ціль життєдіяльності є суттєвим системо утворюючим фактором у побудові всієї системи саморегуляції особистості. Вона вимагає передбачення і конкретної програми, яка може забезпечити її реалізацію.
Орієнтування – підструктура особистості, що забезпечує урахування індивідом умов життєдіяльності, необхідних, на його думку, для успішного досягнення мети. Інформація включає як зовнішні умови (особливості навколишнього середовища), так і внутрішні (рівень знань, умінь, навичок, соціальний досвід, пов'язаний з вирішенням аналогічних завдань у минулому, здібності та інші характеристики особистості). При цьому виявляються й
аналізуються приховані причини зовнішніх проявів подій навколишнього середовища шляхом пізнання їх внутрішніх джерел, зв'язків, механізмі* розвитку, суті, смислу; осмислюються передумови, закономірності механізми власної діяльності, поведінки, аналізуються власні можливості здібності та ін.
Практична реалізація прийнятої особистістю програми передбачає розгортання конкретних способів виконання дій.
Самоактуалізація – здатність переходити із стану можливостей до стану діяльності; намагання більш повно проявляти і розвивати свої особистісн можливості; найвищий прояв духовного і творчого потенціалу особистості.
Самореалізація – самостійне створення умов для найповнішого прояв) свого «Я»; намагання домогтись визнання свого «Я» людьми, що оточують.
Самоконтроль – підструктура особистості, яка супроводжує хц досягнення суб'єктивної мети, результати власних дій, самоактуалізації самореалізації. Вона дозволяє особистості своєчасно позбутись зайвю помилок, закріпити правильні способи життєдіяльності, усуває невпевненість, викликає намагання удосконалити свою поведінку відповідне до прийнятих особистіших смислів, моральної організації свідомості.
Самооцінка дозволяє з позицій власного розуміння смислу критичне оцінити свої дії, вчинки, ставлення, емоційний стан і под. та зовнішні умови фактори. Вона може викликати сумніви і незадоволення собою, потреб) переосмислення набутого досвіду, що і є передумовою виникнення нового творчого ставлення до себе й дійсності.
Корекція виділяється у зв'язку з тим, що зміна умов життєдіяльності і поведінки (її смислових установок чи життєвої ситуації») викликає неузгодження між особистісними підструктурами. Коректування чи змін складових у структурі особистості, що відповідає новим умовам, є функцією даної підструктури.
Всі підструктури особистості тісно між собою пов'язані. Так мотивування бере участь у виборі цілі життєдіяльності, чим зумовлює виникнення підструктури ціле покладання, здійснює диференційований вплив на інші підструктури особистості. Цільовий компонент визначає зміст орієнтування, само актуалізації і самореалізації, самоконтролю, самооцінки, корекції і тим самим рішуче впливає на кінцевий результат діяльності та поведінки.
Підструктура орієнтуванню створює необхідні передумови для само актуалізації і самореалізації, а також самооцінки і корекції. Водночас самооцінка й корекція узгоджують з реальними умовами життєдіяльності особистості образ кінцевої мети – результат. Отже, виділені підструктури фактично взаємопроникають одна в одну, є окремими аспектами функціонування цілісності. Це свідчить про системну специфіку особистості і необхідність її формування в цілісному педагогічному процесі.
Допомагати розвитку визначених нами підструктур особистості – насамперед означає впливати на її стрижневу, внутрішню вісь, тобто на те, що нею рухає, до чого вона прагне, на її переконання, принципи, на основі яких вона намагається побудувати свій спосіб життя. Водночас усе це виявляється в її реальних діях, відносинах. Тому педагогу важливо розуміти цю цілісність, знати її різні аспекти, турбуватися про їх моральне збагачення.
Довготривалі дослідження людського розвитку дали змогу встановити загальну закономірність: розвиток людини детермінується внутрішніми – фізіологічними і психічними властивостями організму – і зовнішніми умовами: оточенням людини, середовищем, у якому вона живе і розвивається. На фоні цих умов виступають постійно діючі сили – фактори. Встановлено, що процес і результати людського розвитку визначаються спільною взаємодією трьох основних факторів – спадковості, середовища і виховання.
3. Визначення особистісної адаптованості в підлітковому віці
Пропоную тест – опитувальник особистісної адаптованості школярів, проведений в п'ятому класі Московського НВК, Липоводолинського району, Сумської області.
Мета: виявити ступінь особистісної адаптації до нових умов життя, ступінь гармонійності взаємодії дітей з навколишнім світом, виявити ставлення до навколишнього світу, оточуючих людей і самого себе.
Обладнання: роздруковані бланки, анкети, ручки.
Інструкція:прочитайте уважно запитання, що подано зліва, і поставити навпроти нього знак «+» справа залежно від того, яке місце в твоєму житті сьогодні посідають згадані люди, організації, події, заняття.
Опитувальник допоможе виявити міру твоєї адаптованості до життя, ступінь гармонійності твоєї взаємодії з навколишнім оточенням
Аналітичний звіт
за результатами тесту: «Особистісної адаптації» (А.В. Фурмана)
В опитуванні «Моє ставлення до школи, сім'ї, вулиці, самого себе» – взяло участь сім учнів п'ятого класу. Дівчаток – 2, хлопчиків – 5. Дітям пропонувалося реально поглянути на свої взаємини з навколишнім світом та оцінити за п'ятибальною шкалою своє ставлення до школи:
Товаришів по класу – 85%
^ Вчителів – 57%
^ Класного керівника – 85%
^ Навчальних предметів -85%
VШколи та її вимог в цілому. – 28%
До сім'ї:
^ Матері 100%
^ батька – 85%)
^ Брата, сестри-100%)
VДідуся, бабусі, інш. – 85%
До вулиці:
^ Найближчих друзів – 100%
^ Знайомих товаришів – 57%
^ Батьків твоїх друзів -57%
^ Сусідів. – 43%
До власного «Я»:
^ Своєї поведінки -85%)
^ Внутрішнього «Я». – 100%).
Як показали результати, всі учні класу мають такі показники адаптованості:
1) Учень 1 – 75 балів – максимально високий рівень особистісної
адаптації.
2) Учень2 і ученьЗ набрали по 69 балів – це високий рівень.
3) Учень4 і учень5 мають ію70 балів – це високий рівень.
4) Учень 6 має 74 бали – високий рівень адаптації.,
5) Учень7 -61 бал, має низький рівень адаптації.
Рекомендовано:
1. Класному керівнику приділити учню7 більше уваги, допомогти йому бути потрібним і бажаним, звернути увагу однокласників на його досягнення, співпрацювати із вчителями предметниками. На позакласних заходах дати хлопчикові проявити себе, стати його «союзником», цікавитися його інтересами та намагатися їх розвивати.
2. Батькам оточити дитину увагою, добротою, відноситися, як до рівного собі, радитися з ним у справах, ставити у приклад сестричкам.
3. Практичному психологу під час занять уділяти йому більше уваги, намагатися максимально ввести його в класний колектив. Надавати консультації батькам, вчителям предметникам, як допомогти йому адаптуватися в соціумі.
Висновки
Дослідивши феномен особистості та фактори розвитку, ми можемо зробити наступні висновки.
У науковому вжитку щодо вихованців широко побутують поняття «людина», «особистість», «індивідуальність».Вони деякою мірою синонімічні стосовно біологічної істоти (homo sapiens, або людина мисляча). Але ці поняття містять певні відтінки з погляду різних підходів до характеристики людини як біологічної істоти.
На розвиток особистості впливають різні фактори. Структура взаємодії різних факторів, про властивість на розвиток і формування особистості, представлена біологічним і соціальним чинниками.
Відповідно до особливостей фізичного і соціально – психологічного розвитку, усіх дітей поділяють на вікові групи. Для кожної вікової групи характерні найтиповіші особливості анатомо-фізіологічного і соціально – психологічного розвитку.
У процесі власної життєдіяльності людина виробляє і розвиває в собі багато соціальних властивостей і якостей, які характеризують її суспільну суть: свідомість, мову, прямоходіння, навички поводитися з речами і предметами, поведінку в сім» ї, на вулиці, здатність виконувати ту чи іншу роботу тощо.
Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити й обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.
Список використаної літератури
1. М’ясоїд П.А. Заг. психологія: Навч. Посібн. – К.: Вища шк., 2000 – 479 с.
2. Психология: Учебн.для ин – тов физ. Культ. Под редакц. В.М. Мельникова– М. – Ф – ра и спорт, 1987 – 367 с.
3. Лозова В.І., Троцко Г.В., Теоретичні основи виховання і навчання – Харків, 1997. – 338 с.
4. Кузьмінський А.І., Педагогіка:Підручник. – К.:Знання, 2007. – 447 с.
5. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. Посібник – К.: ЛИБІДЬ, 2005. – 400 с.
6. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. Посібник. – К.:Либідь, 2002. – 560 с.
ДОДАТКИ
9-09-2015, 16:14