пРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
Гандзілевська Галина Борисівна
УДК 159.922.7+37.015.3+7
Психологічна самореалізація молодшого школяра засобами мистецтва
Спеціальність 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук
Івано-Франківськ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Національному університеті „Острозька академія”, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник – доктор психологічних наук, професор
Пасічник Ігор Демидович,
Національний університет
„Острозька академія”,
ректор, професор кафедри
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор
Павелків Роман Володимирович,
Рівненський державний гуманітарний
університет, завідувач кафедри вікової та
педагогічної психології, директор Інституту
психології і педагогіки;
кандидат психологічних наук,
Боднар Марія Богданівна,
Кременецький обласний
гуманітарно-педагогічний інститут
імені Тараса Шевченка,
проректор з навчальної роботи.
Захист відбудеться “12” лютого 2008 р. о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.04 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м.Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м.Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.
Автореферат розіслано “10” січня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М. Д. Белей
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасні нововведення в системі освіти України та розвиток психологічної науки підсилюють актуальність питань самореалізації особистості в її творчій діяльності. Як свідчить аналіз теоретичних положень та практичний досвід, розв’язання даної проблеми стосується насамперед підліткового та старшого шкільного віку. Однак молодший шкільний вік є фундаментальним етапом становлення особистості дитини, оскільки в цей період самореалізація набуває актуальності у зв’язку зі зміною соціального середовища, адаптацією до учнівського колективу. Проте потреби в навчальних успіхах та спілкуванні, що є базовими для цього віку, не завжди задовільняються в навчальній діяльності, що, у свою чергу, спричиняє спад мотивації до провідної діяльності та створює значні труднощі для повноцінного розвитку дитини. Молодший шкільний вік є періодом інтенсивного креативного становлення (І.Бех, Л.Божович, Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Максименко та ін.) і характеризується сенситивністю до творчої діяльності (Я.Коменський, В.Сухомлинський та ін.) та оптимальним для особистісної самореалізації новоутворенням – рефлексією.
Для осмислення даної проблеми велике значення мають праці відомих психологів: К.Абульханової-Славської, Л.Виготського, З.Карпенко, Г.Костюка, О.Леонтьєва, С.Максименка, В.Москальця, І.Пасічника, Р.Павелківа, А.Петровського, С.Рубінштейна, М.Савчина та ін., гуманістичні концепції Ш.Амонашвілі, К.Домбровського, А.Маслоу, М.Монтессорі, А.Мудрика, Г.Олпорта, К.Роджерса та ін. Завдяки доробку цих науковців вдалося суттєво поліпшити методологічну базу дослідження психології особистості та її духовного зростання, виділити принцип саморозвитку особистості через стимулювання її активності, незалежності, прагнення до самовираження та самореалізації.
У дослідженнях особистісної самореалізації останніх років (О.Баришевої, Т.Більгільдєєвої, В.Зарицької, Н.Корчакової, Л.Левченко) зазначається, що вагомою детермінантою розвитку особистості є колектив, спілкування та її участь у різних видах творчої діяльності. При цьому творчим особистостям притаманна внутрішня самомотивація.
В зазначеному аспекті особлива увага надається мистецтву як способу самопізнання, самовідкриття та самопрезентації особистості. Проте аналіз наукової літератури свідчить про обмежену кількість досліджень саме з цієї проблеми. Крім того, мало досліджувалися засоби стимулювання самомотивації особистості, динаміка самореалізації молодших школярів, роль самоактуалізації, самовизначення та самопрезентації особистості для самореалізації молодшого школяра. Немає жодного сумніву щодо важливості та актуальності окресленої проблеми. Недостатність наукових досліджень та практична потреба в них зумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Психологічна самореалізація молодшого школяра засобами мистецтва”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження має зв’язок із загальнокафедральними планами Національного університету „Острозька академія” та з комплексною темою цього університету „Актуальні проблеми відродження Острозької академії (історико-філософські, психолого-педагогічні аспекти)” (протокол вченої ради № 3 від 6.09.2001 р.). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національного університету „Острозька академія” (протокол № 7 від 26 лютого 2004 р.) та узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень АПН України (протокол № 6 від 19.06.2007 р.).
Об’єктом дослідження є психологічна самореалізація молодшого школяра.
Предмет дослідження – вплив засобів мистецтва на змістово-динамічні особливості самореалізації молодшого школяра.
Мета дослідження – виявити психологічні особливості процесу самореалізації молодшого школяра, емпірично вивчити його динаміку, розробити, обґрунтувати й експериментально перевірити прикладну модель і програму стимулювання самореалізації молодшого школяра засобами мистецтва.
Гіпотеза дослідження – позитивна динаміка психологічної самореалізації молодших школярів, що забезпечується процесами самоактуалізації, самовизначення та самопрезентації, залежить від сумісної художньотворчої діяльності різновікових підгруп молодшого шкільного віку в спеціально організованих художньотворчих колективах засобами мистецтва.
Перевірка гіпотези та досягнення мети дослідження передбачали розв’язання таких завдань:
1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми особистісної самореалізації у філософській та психологічній літературі.
2. Дослідити особливості психологічної самореалізації дитини в молодшому шкільному віці.
3. Обґрунтувати прикладну модель та розробити програму стимулювання самореалізації молодшого школяра засобами мистецтва.
4. Експериментально перевірити дієвість прикладної моделі стимулювання самореалізації молодшого школяра засобами мистецтва.
Методологічною та теоретичною основою дослідження стали загальнопсихологічні положення про сутність і розвиток особистості у процесі діяльності (К.Абульханова-Славська, Л.Виготський, З.Карпенко, Г.Костюк, О.Леонтьєв, С.Максименко, В.Москалець, І.Пасічник, А.Петровський, С.Рубінштейн, М.Савчин, Т.Титаренко), теоретичні положення та основні принципи гуманістичної психології й педагогіки з питань особистісної самореалізації (Ш. Амонашвілі, К. Домбровський, А. Маслоу, М. Монтессорі, А. Мудрик, К. Роджерс, В. Сухомлинський, С. Френе, Р. Штайнер), теоретичні уявлення про сутність і закономірності формування особистості, її самосвідомості та мотивації у дитячому віці (Г. Абрамова, Л. Божович, Д. Ельконін, Н. Корпач, Р. Павелків, Л. Подоляк, Л. Токарєва, Г. Цукерман та ін.), концепції про роль і значення художньої творчості у забезпеченні умов самореалізації молодших школярів (Б. Вай, А. Єршова, Т. Пеня, Я. Пономарьов, Л. Риботицька, К. Станіславський та ін.).
Методи дослідження. Для розв’язання сформульованих у дослідженні завдань, перевірки гіпотези були застосовані такі методи: теоретичні – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація наукових досліджень з проблем, пов’язаних з особистісною cамореалізацією, моделювання цього процесу у молодшому шкільному віці і прогнозування ефективності створеної моделі; емпіричні – констатувальний експеримент (спостереження, індивідуальні та групові бесіди, анкетування, опитування, тестування, експертне оцінювання); формувальний експеримент; математичні методи обробки експериментальних даних – знаходження середніх величин, процентних співвідношень, методи перевірки достовірності відмінностей, виявлених показників самореалізації молодшого школяра, зокрема, однофакторний дисперсійний аналіз.
Організація та етапи дослідження. Дослідження проводилося у чотири етапи впродовж 1999-2006 рр. на базі Науково-дослідного експериментального центру дитини Національного університету “Острозька академія”. Загальний обсяг вибірки – 200 дітей чотирьох вікових підгруп молодшого шкільного віку загальноосвітніх шкіл м.Острога та Острозького району.
Вірогідність і надійність отриманих результатів забезпечувалася методологічною обґрунтованістю вихідних положень дослідження, адекватністю використання методів дослідження його меті та завданням, застосуванням методів математичної статистики при обробці емпіричних даних, поєднанням кількісного і якісного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів:
– уперше розроблено та емпірично перевірено прикладну модель і програму стимулювання самореалізації молодших школярів засобами мистецтва, що дозволило встановити залежність динаміки самореалізації молодших школярів від широти діапазону вікового складу групи в спеціально організованих художньотворчих колективах;
– уточнено поняття „психологічна самореалізація особистості”, функція якої полягає у спрямуванні особистості на презентацію її актуалізованих можливостей відповідно до власної мети та очікувань інших; емпіричні показники самореалізації молодшого школяра;
– розвинено теоретичні уявлення про художню творчість як чинник стимулювання самореалізації молодшого школяра, зокрема, засобами театрального мистецтва.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися психологами, учителями початкових класів та педагогами-організаторами для стимулювання самореалізації молодшого школяра засобами мистецтва відповідно до розробленої прикладної моделі та програми як у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл, так і в роботі позашкільних закладів; викладачами вищих навчальних закладів при читанні курсів „Вікова психологія”, „Педагогіка” та „Педагогічна психологія”.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми практичної психології: досвід, нові підходи, перспективи” (м.Севастополь, 24-25 вересня 2007 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції „Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” (м.Острог, 19-20 травня 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Освіта як фактор формування людського капіталу” (м.Острог, 1-2 жовтня 1999 р.); IV науково-підсумковій конференції професорсько-викладацького складу Острозької академії (м.Острог, 27-29 квітня 1999 р.); Х науковій викладацько-студентській конференції Національного університету „Острозька академія” „Дні науки” (м.Острог, 10-12 травня 2005 р.); ХІІ науковій викладацько-студентській конференції Національного університету „Острозька академія” „Дні науки” (м.Острог, 20-21 березня 2007 р.).
Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Науково-дослідного експериментального центру дитини Національного університету „Острозька академія” (акт впровадження № 194 від 13.07.2007 р.), факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету „Острозька академія” (акт впровадження № 193 від 13.07.2007 р.), Острозької ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 (акт впровадження № 192 від 13.07.2007 р.), Межиріцького навчально-виховного комплексу „Школа І ступеня – гімназія” (акт впровадження № 71 від 10.07.2007 р.), Верхівської ЗОШ І-ІІ ступенів (акт впровадження № 9 від 17.05.2007 р.).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 8 наукових публікаціях, з яких 6 статей надруковано у виданнях, що визначені ВАК України як фахові у галузі психології, матеріалах конференції та „Методичних рекомендаціях вчителям початкових класів з питань стимулювання самореалізації молодшого школяра засобами мистецтва”.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, який налічує 217 найменувань, з них – 18 іноземними мовами, та додатків з дидактичним матеріалом. Загальний обсяг дисертації становить 232 сторінки машинописного тексту. Основний зміст дисертації викладений на 173 сторінках. Дисертація містить 8 рисунків, 8 таблиць.
основний зміст роботи
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, викладено його теоретико-методологічні засади, розкрито сутність методів дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження, вказано сферу впровадження його результатів.
У першому розділі – „Самореалізація особистості як психолого-педагогічна проблема” – здійснено аналіз основних підходів та понять, пов’язаних із проблемою особистісної самореалізації у філософській та психологічній літературі, вказано на роль психологічної самореалізації дітей молодшого шкільного віку. З метою дослідження проблеми психологічної самореалізації молодшого школяра виокремлено такі поняття, як самоактуалізація, самовизначення, самопрезентація особистості.
Проблема особистісної самореалізації була актуалізована під впливом гуманістичних ідей епохи Відродження, проте ще в працях античних філософів розвиток та реалізація потенційних можливостей людини є центральною проблемою. Зазначено, що у ренесансних мислителів світ особи наближається до Бога, проте він не збігається з божественним першопочатком (Ф.Петрарка, Л.Альберті). Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку (В.-К. Острозький, Д.Наливайко, Г.Смотрицький, М.Смотрицький), у якому сфокусувався цілісний процес розвитку тогочасної гуманітарної думки в Україні, підтверджує важливість для людини її творчої самореалізації. У працях українських мислителів (Г.Сковорода, Т.Шевченко, П.Юркевич) наголошується на активній самореалізації людини у земному житті через волю і працю. Під впливом ідей Нового часу, його раціональних підходів, у працях мислителів (Ф.Бекон, Б.Спіноза) акцентується увага на способі реалізації своєї сутності. Західноєвропейські філософи (Г.Гегель, І.Кант) підкреслюють неповторність людини, яка повинна не лише пізнати, а й створити себе, критично переосмисливши свою сутність. Відзначено, що прихильники екзистенціальної філософії (С.К’єркєгор, Ж.-П.Сартр) зазначали шлях до особистісної самореалізації через пізнання себе у світі та світу через самопізнання.
Самореалізація особистості з позицій психоаналізу трактується як один з атрибутів вияву активності сильного та цілісного індивіда, вільного від згубних внутрішніх примусів, що володіє спонтанною творчістю і водночас прагне до любові й творчої праці (З.Фройд, Е.Еріксон, Е.Фромм, К.Хорні).
У дослідженні зазначено, що теоретичні основи гуманістичної концепції самореалізації особистості закладені представниками персоналістичних напрямків (А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Олпорт). Вони наголошували, що реалізувати власні потреби людина може, актуалізувавши свої задатки, особитісні ресурси.
Поняття „особистісна самореалізація” в науковій літературі інколи ідентифікується із поняттям „самоактуалізація”. У дослідженні розмежовані позначувані ними процеси та визначено останній як передумову самореалізації особистості, що спонукає людину до внутрішньої гармонії (наближення „Я”-ідеального до „Я”-реального) та активності. Самоактуалізація людини у теорії особистості А.Маслоу – це вершинний рівень психологічного розвитку, якого можна досягти при здійсненні максимальної актуалізації потенціалу особистості. Кожна особа володіє вродженим прагненням до самоактуалізації своєї суті, яке потрібно підтримувати від першого усвідомлення своєї значущості.
Принципам гуманістичного напрямку, зокрема, виокремленню пріоритетності творчого аспекту в людині, який, як і її психіка, проявляється у діяльності, співзвучні ідеї К.Абульханової-Славської, К.Домбровського, С.Рубінштейна. Самореалізація особистості пов’язана з „роботою свідомості”, психічною діяльністю в процесі досягнення життєвої мети за допомогою певних засобів і на основі свободи вибору.
Активізація теоретичних досліджень у сфері психологічної самореалізації дала змогу визначити її основним чинником мотиви, які спрямовують особистість до певної мети, досягнення якої передбачає оцінку результатів у спосіб переживання почуття задоволення і особистого щастя. З’ясовано, що в основі особистісної самореалізації лежать суперечності між внутрішньою позицією та системою вимог суспільства. Так, для соціальної ідентифікації особистості важливі взаємозв’язки та взаємодія з іншими людьми. Проте ці стосунки не визначають психологічної сутності особистості, здатної до самореалізації (К.Абульханова-Славська, Л.Виготський, А.Маслоу, А.Мудрик, І.Пасічник, А.Петровський, С.Рубінштейн). У дослідженні встановлено, що у забезпеченні процесу особистісної самореалізації важливу роль відіграють мотиви, які актуалізують внутрішній потенціал особистості (самоактуалізація), сприяють вибору релевантної соціальної ролі, що є необхідною умовою людського співжиття (самовизначення особистості), а також потреби і прагнення оприлюднити власні успіхи й отримати оцінку своїх досягнень навколишніми (самопрезентація особистості) (О.Баришева, Т.Більгільдєєва, К. Гольдштейн, К.Домбровський, В.Зарицька, З.Карпенко, Н.Корчакова, А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс та ін.). Вищеназвані процеси у дослідженні визначено етапами самореалізації особистості, умовою і результатом якої є рефлексія.
У праці з’ясовано, що становлення особистості молодшого школяра значною мірою залежить від впливу нового соціального середовища. Зі вступом до школи змінюється як характер ставлення дитини до навколишнього світу, так і до самої себе, ускладнюються завдання, які потрібно розв’язати, тобто виникає необхідність надбання нових знань, умінь і навичок. Успіх розв’язання завдань, що виникають при цьому, залежить від соціальної адаптації до колективу та поглиблення рефлексії молодшого школяра. У дослідженні обґрунтовано актуальність самореалізації для молодших школярів як заснованих на рефлексії процесів самопізнання, самовизначення та самопрезентації актуалізованих можливостей дитини, які формуються шляхом її участі у системі різнопланових діяльностей, супроводжувані почуттями задоволення, відповідальності, успіху і критичною оцінкою інших та стимулюють її до самовдосконалення.
У другому розділі – „Емпіричне дослідження особливостей самореалізації молодшого школяра” – виявлено психологічні особливості самореалізації дітей початкових класів та обґрунтовано важливість художньотворчої діяльності як чинника стимулювання цього процесу.
На першому етапі констатувального експерименту було визначено показники самореалізації молодших школярів, в яких відображається вікова динаміка їх особистісного зростання. Експертам (батькам дітей молодшого шкільного віку (n=200) та вчителям початкових класів загальноосвітніх шкіл міста Острога та Острозького району (n=30)) було запропоновано за десятибальною шкалою оцінити значущість визначених нами, відповідно до теоретичного аналізу, показників самореалізації молодшого школяра. Основними показниками самореалізації дітей молодшого шкільного віку вважалися: мотивація досягнення успіху та пов’язані з нею особистісні властивості – впевненість у собі і незалежність. Поглибленню рефлексії сприяє успішна діяльність, висока мотивація якої може відігравати роль компенсаторного чинника у випадку недостатньо розвинутих спеціальних здібностей. Впевненість у собі та налаштованість на незалежне подолання дитиною існуючих перешкод у спробі досягнути успіху сприяє реалізації її актуалізованих можливостей, оскільки впевнена та незалежна особа характеризується низьким рівнем тривожності, адекватною самооцінкою та високим рівнем самоконтролю.
На другому етапі констатувального експерименту експертам було запропоновано анкету для визначення рівнів (високий, середній, низький) вираженості показників самореалізації молодших школярів від першого по четвертий класи (n=200), які не займалися художньотворчою діяльністю за межами загальноосвітньої програми. Емпіричними методами виявлено, що протягом вікового періоду поступово зменшується кількість дітей з високим (з 24% до 8%) та середнім (з 56% до 36%) рівнем розвитку мотивації досягнення успіху. Число осіб з низьким рівнем прояву даного показника протягом вікового періоду зростає у 2,8 раза. Низький рівень притаманний 56% учнів четвертого класу. У процесі дослідження встановлено, що число дітей з низьким рівнем впевненості у собі протягом вікового періоду зменшується на 12% і становить 24% дітей у четвертому класі. Простежується незначна позитивна динаміка росту числа осіб з високим (з 16% до 20%) та середнім (з 48% до 56%) рівнем впевненості у собі протягом вікового періоду. Виявлено несуттєве зростання кількості дітей з високим рівнем незалежності протягом вікового періоду, що збільшується з 12% до 20%. Число дітей із середнім рівнем прояву незалежності протягом вікового періоду збільшується на 10% і становить 52% дітей. Кількість учнів з низьким рівнем незалежності зменшується на 18% у четвертому класі порівняно з їх кількістю у першому і становить 28% дітей. Отже, за оцінками експертів у молодшому шкільному віці переважає кількість осіб із середнім рівнем прояву мотивації досягнення успіху, впевненості у собі та незалежності (44%, 52% та 48% відповідно) і з низьким рівнем прояву даних показників (41%, 30% та 35,5% відповідно).
До вибіркової сукупності другого етапу дослідженя було відібрано 120 дітей початкових класів загальноосвітньої школи №1. З них було сформовано дві експериментальні групи по 40 учнів у кожній, які виявили бажання займатися у Науково-дослідному експериментальному центрі дитини Національного університету „Острозька академія” за спеціальною програмою та одну контрольну групу дітей (n=40), що навчалися за загальноосвітньою програмою. Кожна з груп включала в себе учнів першого (n=10), другого (n=10), третього (n=10) та четвертого (n=10) класів.
9-09-2015, 17:08