Курсова робота

На тему:

Особливості комунікативної сфери матерів дітей 3-4 років з різним рівнем комунікативної активності.

Виконала:

студентка 4 курсу

групи ПСзср 05-1

спеціальність: психологія

Харків 2009

План

Введення

Розділ 1. Психологічні особливості дошкільного віку

1.1 Особливості когнітивної сфери дошкільників

1.2 Особливості емоціонального розвитку дошкільників

1.3 Особливості регулятивної сфери дошкільників

1.4 Вплив батьків на розвиток дошкільників

Розділ 2. Дослідження психологічних особливостей матерів з різним рівнем комунікативної активності

2.1 Організація дослідження

2.2 Дослідження

Висновок

Список використаних інформаційних джерел

Введення

Мова - це головний інстинкт, який відрізняє людину від інших живих істот, це є соціальний зв'язок між людьми, засіб для виявлення свого внутрішнього світу і для приймання нового безмежного знання. З усіх живих істот словесну мову має тільки людина, і це робить її паном над усім світом. Уявлення дитини тільки тоді стають певними і ясними, коли вони одержують словесне вираження. Дитина родиться з готовим механізмом для мови, але не має її майже до кінця першого року, бо мова - це не тільки звуковий вияв, а процес розумовий, який поволі розвивається у дитини, в залежності від її розвитку.

Отже, мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік (до 6-7 років) є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови й усвідомлює звуковий склад, до 4-5 років засвоює відмінкові закінчення та основні граматичні форми з 5 років оволодіває монологічним мовленням. Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її подальшому і розумовому, і мовному розвитку.

Комунікативні навички дитини розвивають не тільки дитячий садок, але й сім’я, тому дослідження комунікативних навиків батьків вважається не менш актуальним, ніж дослідження комунікативних навиків дитини певного періоду розвитку.

Об’єкт дослідження - особливості комунікативної сфери матерів.

Предмет дослідження - особливості комунікативної сфери матерів дітей 3-4 років з різним рівнем комунікативної активності.

Ціль дослідження - вивчити особливості комунікативної сфери матерів дітей 3-4 років з різним рівнем комунікативної активності.

Задачі дослідження:

1. Визначити основні поняття та особливості комунікативної активності дітей, їх матерів.

2. Порівняти комунікативно активних матерів з не комунікативно активними

Дане дослідження допоможе зрозуміти як впливають мовленєві особливості матерів на мовленнєву активність дітей.

В ході дослідження були використані методики "Диагностика "эмоционального интеллекта" (Н. Холл) , "Диагностика эмоциональных барьеров в межличностном общении (В.В. Бойко) " та "Тест коммуникативных умений Михельсона".

Розділ 1. Психологічні особливості дошкільного віку

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.

Дошкільне дитинство - великий відрізок життя дитяти. Умови життя в цей час нестримно розширюються: рамки сім'ї розсовуються до меж вулиці, міста, країни. Дитина відкриває для себе світ людських стосунків, різних видів діяльності і суспільних функцій людей. Він випробовує сильне бажання включитися в це доросле життя, активно в ній брати участь, що, звичайно, йому ще недоступно. Крім того, не менше сильний він прагне і до самостійності. З цього протиріччя народжується рольова гра - самостійна діяльність дітей.

1.1 Особливості когнітивної сфери дошкільників

Основна лінія розвитку мислення в цьому періоді розвитку - перехід від нарядно-дієвого до наочно-образного і в кінці періоду - до словесного мислення. Основним видом мислення проте є наочно-образне, що відповідає репрезентативному інтелекту. Дошкільник мислить образно, він ще не придбав дорослої логіки міркувань.

Своєрідність дитячої думки простежується в експерименті Л.Ф. Обухової, що повторила деякі питання Ж. Піаже для наших дітей. Наприклад Андрій О. (5 років 1 мес.) на питання чому зірки не падають відповідає, що вони маленькі, дуже легкі, видно їх лише по телескопу.

Слава Г. (5 років 5 мес) на питання звідки місяць на небі з’явився відповідає, що його мабуть хтось побудував.

комунікативний активний мати дитина

Не дивлячись на таку своєрідну дитячу логіку, дошкільники можуть правильно міркувати і вирішувати досить складні завдання. Вірні відповіді від них можна отримати за певних умов. Перш за все дитині потрібно встигнути запам'ятати саме завдання. Окрім цієї умови завдання дитина повинна ще і уявити собі, а для цього - зрозуміти його. Тому так важливо сформулювати завдання, щоб воно було зрозуміле дітям.

За сприятливих умов, коли дошкільник вирішує зрозумілу, цікаву для нього задачу і при цьому спостерігає доступні його розумінню факти, він може логічно правильно міркувати. У дошкільному віці у зв'язку з інтенсивним розвитком мови освоюються основні поняття. Хоча вони залишаються на життєвому рівні, зміст поняття починає все більше відповідати тому, що в це поняття вкладає більшість дорослих.

Так, наприклад, 4-річне дитя вже розуміє таке поняття, як "жива істота". Він легко і швидко відносить до "живих" крокодила (для цього йому потрібне всього 0,4 с.), але трохи важко, відносити до цієї категорії дерево (думає 1,3 с) або тюльпан (майже 2 с.). Діти починають краще використовувати поняття, оперувати ними в думках.

В кінці дошкільного періоду з’являється тенденція до узагальнення, якої раніше не було, тенденція до установлення зв’язків. Це дуже важливо для подальшого розвитку інтелекту, не дивлячись на те, що діти інколи узагальнюють не правомірно.

1.2 Особливості емоціонального розвитку дошкільників

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.

Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника.

Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, який можна назвати особистісним.

Для дошкільного дитинства характерна в цілому спокійна емоційність, відсутність сильних афективних спалахів і конфліктів по незначних приводах. Цей новий, відносно стабільний, емоційний фон визначає динаміка представлень дитини.

Динаміка образний уявлень - вільніша і м'якша в порівнянні з афективно забарвленими процесами сприймання в ранньому дитинстві.

Раніше течія емоційного життя дитини обумовлювалась особливостями конкретної ситуації, в яку вона була включена. Тепер поява уявлень дає можливість дитині відвернутися від безпосередньої ситуації, у неї виникають переживання, з нею не пов’язані, а миттєві переживання сприймаються не так гостро, втрачають свою колишню значущість. Отже, емоційні процеси стають більш урівноваженими. Але це зовсім не означає зниження насиченості, інтенсивності емоційного життя дитини. День дошкільника настільки насичений емоціями, що до вечора він може, стомившись, дійти до повного виснаження.

У дошкільному віці бажання, спонукання дитини з'єднуються з її уявленнями, і завдяки цьому спонукання перебудовуються. Відбувається перехід від бажань (мотивів), направлених на предмети сприймаємої ситуацій, до бажань, пов'язаних з уявленими предметами, що знаходяться в "ідеальному" плані. Дії дитини вже не пов'язані напряму з привабливим предметом, а будуються на основі уявлень про предмет, про бажаний результат, про можливість його досягти в найближчому майбутньому. Емоції, пов'язані з уявленнями, дозволяють передбачати результати дій дитини, задоволення його бажань.

1.3 Особливості регулятивної сфери дошкільників

На етапі розвитку дошкільників поступово розвивається певна ієрархія мотивів , їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам.

На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії.

Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості . Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.

Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок.

Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім - однолітків, а згодом - і у власних очах.

Мотиви дошкільника набувають різну силу й значимість. Вже в молодшому дошкільному віці дитина порівняно легко може прийняти рішення в ситуації вибору одного предмету із декількох. Незабаром він уже може подолати свої безпосередні побудження, наприклад не реагувати на привабливий предмет. Це стає можливим завдяки більш сильним мотивам, які виконують роль "обмежувачів". Найбільш сильній мотив дошкільника - похвала, отримання нагороди. Слабкіший - покарання (у спілкуванні з дітьми це в першу чергу виключення з гри), ще слабкіше - власна обіцянка дитині. Вимагати від дітей обіцянок не лише марно, але і шкідливо, оскільки вони не виконуються, а ряд невиконаних завірень і клятв підкріплює такі особові межі, як необов’язковість і безпечність. Найслабкішою виявляється пряма заборона якихось дій дитини, не посилена іншими додатковими мотивами, хоча якраз на заборону дорослі часто покладають надії. Забороні безпосередніх спонукань дитини сприяє присутність дорослого або інших дітей. Спочатку дитині потрібно, щоб хтось був поруч, контролював його поведінку, а залишившись один, він поводиться більш вільно, імпульсивно.

Потім, у міру розвитку плану уявлень, він починає стримуватися при уявному контролі: образ іншої людини допомагає йому регулювати свою поведінку. Завдяки розвитку механізму супідрядності мотивів старші дошкільники легше організовують свої безпосередні бажання, чим молодші, але це завдання залишається досить складним впродовж всього періоду.

Найбільш сприятливі умови для підкорення спонукань дитини правилам поведінки, як вже відомо, створюються в ролевій грі. Життя дошкільника набагато різноманітніше, ніж життя в ранньому віці. Дитина включається в нові системи стосунків, новий вигляд діяльності. З'являються відповідно і нові мотиви. Це мотиви, пов'язані з самооцінкою, що формується, самолюбивістю - мотиви досягнення успіху, змагання, суперництва; мотиви, пов'язані з тими, що засвоюється в цей час моральними нормами, і деякі інші. Для розвитку різних не ігрових видів діяльності, значення яких зросте на наступному віковому етапі, особливо важливі інтерес до змісту діяльності і мотивація досягнення.

На прикладі мотивації досягнення виразно простежується зміна мотивації впродовж дошкільного віку. На мотивацію і ефективність виконуваних дітьми дій впливають ті окремі успіхи і невдачі, з якими вона стикається. Молодші дошкільники не особливо чутливі до цього шинника.

1.4 Вплив батьків на розвиток дошкільників

Найголовніший вплив в розвитку дитини - це вплив батьків та сім’ї.

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Універсальний, всеохопний, постійний виховний вплив сім'ї на особистість є наслідком дії декількох основних чинників:

1. Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім'ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.

2. Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки. Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності. Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному житті дитини, неможливо змоделювати в жодній досконалій виховній системі.

3. Багаторольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.

4. Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин.

Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист.

У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт, “таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій розгортатися, робити все самій”. Тому дорослі повинні “завжди ставитись до дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості. ”.

Характерною особливістю виховного впливу сім'ї є його первинність. Йдеться про те, що сім'я є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж. - Ж. Руссо, кожен наступний вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній. Крім того, процес виховання в сім'ї є більш природним, ніж у виховному закладі. Взаємодія у сім'ї передбачає ширші можливості для дитини бути суб'єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш зарегламентованою.

Виховні можливості сім'ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов.

До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї належать:

- рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності);

- забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров'я;

- кількість і склад (структура) сім'ї. Суб'єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім'ї є:

- громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;

- загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї;

- місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;

- педагогічна культура батьків.

Гармонійна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою формування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.

Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї. Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом тендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.

За твердженням психологів, неповна сім'я є одним із найпотужніших джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних реакцій, ситуативно обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до дитини


9-09-2015, 17:32