Відчуття дошкільником неповноцінності сім'ї, в якій він виховується, може позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім'ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім'я не стає головною цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої поведінки у сім'ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна, створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого життя чоловічих (маскулінних) якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми формування його дітей.

Зі специфічними труднощами пов'язане виховання дітей у молодих сім'ях, що зумовлене недостатньою моральною, психологічною, соціальною зрілістю учасників подружжя. Збідненим, нерозвиненим є їх розуміння своєї ролі в житті дитини, відповідальності за ЇЇ виховання. І навіть щирі їхні старання щодо цього наштовхуються на відсутність життєвого досвіду, знань, уміння терпляче, послідовно і наполегливо дорослішати разом із своєю дитиною. Труднощі виховання дітей у молодих сім'ях полягають у:

- нерозумінні батьками самоцінності дошкільного дитинства, його значення для формування особистості дитини;

- несформованості у батьків педагогічної рефлексії - вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують, тощо;

- орієнтації на виховання з дитини “генія”, намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси.

Молоді батьки часто вдаються до авторитарного виховання, вважають покарання найефективнішим виховним засобом, пред'являють суперечливі вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб'єктивно оцінюють ЇЇ дії, що породжує або надмірну жорстокість у ставленні до неї, або вседозволеність.

Взаємини, тактику виховання дітей у сім'ї можна віднести до одного з таких типів:

- диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило, у таких сім'ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;

- опіка. Вдаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості, об'єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб;

- мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків. Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, які виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе;

- співробітництво. Така тактика взаємин у сім'ї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах. А участь у справах батьків збагачує їх соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку.

Дещо своєрідно тлумачить особливості виховного впливу батьків на своїх дітей зарубіжна педагогічна наука, яка розрізняє такі його стилі:

а) авторитарний стиль - регламентація батьками поведінки дітей відповідно до стандартів;

б) пермісивний стиль - відсутність контролю за розвитком, вихованням і життєдіяльністю дитини, що може бути зумовлена надмірною любов'ю до неї, недостатнім досвідом батьків, побоюванням втручатися в її розвиток, переоцінкою її можливостей;

в) авторитарний стиль - контроль за поведінкою дитини відповідно до її потреб з одночасним спрямуванням її розвитку, допомогою їй, визнанням її прав і врахуванням можливостей. Цей стиль вважають оптимальним.

Особливо збагачує виховний потенціал сім'ї участь у вихованні дітей представників різних поколінь (бабусь, дідусів), які мають більший життєвий досвід, більше вільного часу, ніж батьки. За правильної поведінки батьків стосунки їхніх дітей з бабусями і дідусями є емоційно близькими. Адже часто дідусі й бабусі ласкавіші у спілкуванні з онуками, ніж батьки, а ті їм платять за це довірою, виявляють непідробну турботу, піклуються про них, розвиваючи в собі при цьому такі важливі для особистості людські якості, як доброта, чуйність, щирість.

Щодо цього важливе узгодження виховних впливів на дитину представників різних поколінь. Старше покоління більше орієнтоване на те, щоб онуки повноцінно проживали своє дитинство, батьки здебільшого розглядають дошкільний вік своїх дітей як підготовку до успіхів у дорослому житті, намагаючись урізноманітнити її заняттями іноземними мовами, спортом, музикою та ін. Там, де існує гармонія поглядів і впливів на розвиток, становлення дитини, вона має найбільше шансів повноцінно сформуватися як гармонійна особистість.

Особливу роль у сімейному вихованні, соціалізації дитини відіграють родинні традиції і звичаї. Традиція (лат. traditio - передача) - історично складені порядки, способи, правила поведінки, що передаються від покоління до покоління. Сімейні традиції регламентують створення сім'ї, появу дитини, подружні, батьківські стосунки, ведення домашнього господарства, організацію дозвілля, вшанування пам'яті предків. Вони призначені слугувати зміцненню сімейно-родинних зв'язків як механізму передачі таких особистих і соціальних цінних якостей, як любов, вірність, доброта, взаєморозуміння, щирість. До них належать спільні заняття певними видами трудової діяльності, передавання родинних реліквій (документів, нагород, пам'ятних речей), складання родовідного дерева тощо. Звичаї - безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь. Стосуються вони як зовнішніх (прихід у гості, прийом гостей, пошанування предків), так і внутрішніх (колискова і поцілунок на добраніч, побажання доброго ранку тощо) форм поведінки.

Традиції та звичаї є взаємопов'язаними у реальному житті. Традиції є більш динамічним і багатоманітним явищем родинного життя, ніж звичаї, вони створюють простір для творчого використання звичаїв. Регулюючи прості форми взаємин у сім'ї, звичаї доповнюють традиції, однак вони не настільки динамічні, як традиції. Здебільшого звичаї можуть бути формою вияву традицій.

Щирі стосунки між членами сім'ї, безпосередність почуттів одне до одного є джерелом формування гармонійної, самодостатньої особистості дитини, а також збагачення взаємин дорослих, стимулювання їхнього самовиховання.

Розділ 2. Дослідження психологічних особливостей матерів з різним рівнем комунікативної активності

2.1 Організація дослідження

Отже, мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дитячому садку. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання і способом специфічно людського спілкування є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік (до 6-7 років) є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови й усвідомлює звуковий склад, до 4-5 років засвоює відмінкові закінчення та основні граматичні форми з 5 років оволодіває монологічним мовленням. Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її подальшому і розумовому, і мовному розвитку.

Комунікативні навички дитини розвивають не тільки дитячий садок, але й сім’я, тому дослідження комунікативних навиків батьків вважається не менш актуальним, ніж дослідження комунікативних навиків дитини певного періоду розвитку.

Об’єкт дослідження - особливості комунікативної сфери матерів.

Предмет дослідження - особливості комунікативної сфери матерів дітей 3-4 років з різним рівнем комунікативної активності.

Ціль дослідження - вивчити особливості комунікативної сфери матерів дітей 3-4 років з різним рівнем комунікативної активності.

Задачі дослідження:

3. Визначити основні поняття та особливості комунікативної активності дітей, їх матерів.

4. Порівняти комунікативно активних матерів з не комунікативно активними

Дане дослідження допоможе зрозуміти як впливають мовленнєві особливості матерів на мовленнєву активність дітей.

В ході дослідження були використані методики "Діагностика емоційного інтелекту" (Н. Холл) , яка складається з п’яти шкал на комунікативні властивості та з 30 питань на які потрібно відповісти в проміжку від - 3 до 3, в залежності від того, наскільки досліджуваний погоджується;

"Діагностика емоційних бар'ерів в міжособистісному спілкуванні (В.В. Бойко) " на вміння володіти своїми емоціями, що складається з 25 питань, на які потрібно відповісти так чи ні та з п’яти шкал на комунікативні бар’єри.

"Тест комунікативних вмінь Міхельсона" - на виявлення рівня комунікативної компетентності, складається з 27 питань, де потрібно обрати одну з 4х відповідей.

В дослідженні приймали участь матері дітей 3-4 років життя з різним рівнем комунікативної активності, група дитячого садка №376 - однорідна. Після підрахунку даних досліджувані розділились на 2 групи. Для обробки результатів застосовувався метод математичної статистики - Т-критерій Стьюдента.

2.2 Дослідження

Методика "Тест комунікативних вмінь Міхельсона"

Тест визначає рівень комунікативної компетентності і якості сформованості основних комунікативних вмінь. Даний тест є різновидом тестів досягнень, тобто побудований за типом завдання, в якого є правильна відповідь. У тесті передбачається деякий еталонний варіант поведінки, який відповідає компетентному, упевненому, партнерському стилю. Ступінь наближення до еталону можна визначити по числу правильних відповідей. Неправильні відповіді підрозділяються на неправильних "знизу" (залежні) і неправильні "зверху" (агресивні). Методика містить 27 комунікативних ситуацій.

Результати дослідження по методиці "Тест комунікативних вмінь Міхельсона" зведені в таблиці 1.

Таблиця 1.

М1 + - м1 - група матерів, діти яких мають низький рівень комунікативної активності, відповідно М2 + - м2 - високий рівень комунікативної активності

Висновок:

Методика діагностики комунікативних вмінь Міхельсона показала, що існують вірогідні відмінності в рівні комунікативної компетентності та в якості сформованості основних комунікативних вмінь між групами матерів які мають низький рівень комунікативної активності та групою матерів, які мають високий рівень комунікативної активності. Так показники по способам спілкування в групах суттєво різняться. Друга група більш активна по всім трьом способам спілкування.

Методика "Діагностика емоційного інтелекту" (Н. Холл)

Методика складається з п’яти шкал на комунікативні властивості (емоційна усвідомленість, керування своїми емоціями, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоцій інших людей) та з 30 питань на які потрібно відповісти в проміжку від - 3 до 3, в залежності від того, наскільки досліджуваний погоджується. Методика створена для виявлення здатності розуміти стосунки особистості, репрезентованих в емоціях та керувати емоційною сферою на основі прийняття рішень.

Результати дослідження по методиці "Діагностика емоційного інтелекту" (Н. Холл) зведені в таблиці 2.

Таблиця 2.

М1 + - м1 - група матерів, діти яких мають низький рівень комунікативної активності, відповідно М2 + - м2 - високий рівень комунікативної активності

Висновок:

Тест "Діагностика емоційного інтелекту" (Н. Холл) при дослідженні показала, що існують достовірні відмінності в сфері комунікативних властивостей між двома досліджуваними групами. Так по комунікативній властивості "емоційна усвідомленість" група матерів, діти яких мають низький рівень комунікативної активності, та група матерів, діти яких мають високий рівень комунікативної активності, набрала 3,1; 4,2 відповідно, по властивості "управління емоціями" - 3,6; 4,6 відповідно, по властивості "самомотивація" 3; 3,8 відповідно, по "емпатія" 2,3; 3,7 відповідно.

Методика "Діагностика емоційних бар’єрів в міжособистісному спілкуванні" (В.В. Бойко)

Методика на виявлення повсякденних проблем в спілкуванні, на скільки емоції заважають знаходити спільну мову при спілкуванні. Методика складається з 25 питань на які потрібно дати відповідь "так" чи "ні". Результат оцінюється за допомогою п’яти шкал - невміння керувати та дозувати емоції, неадекватний прояв емоцій, невиразність та негибкість емоцій, домінування негативних емоцій, небажання зближуватись з людьми на емоційній основі. Методика добре доповнює вище приведені, допомагає зрозуміти проблему низького рівня комунікативної компетентності.

Результати дослідження по методиці "Діагностика емоційних бар’єрів в міжособистісному спілкуванні" (В.В. Бойко) зведені в таблиці 3.

Таблиця 3

М1 + - м1 - група матерів, діти яких мають низький рівень комунікативної активності, відповідно М2 + - м2 - високий рівень комунікативної активності

Висновок:

Отримані результати свідчать про наявність вірогідних відмінностей в проблемі повсякденного спілкування. Особливі відмінності між двома групами, з високим і низьким рівнем комунікативної активності, спостерігаються в умінні управляти своїми емоціями. Група матерів, діти яких мають низький рівень комунікативної активності набрала по шкалі невміння керувати емоціями 3,2, група з високим рівнем ком. активності 1,2, також велика різниця в балах по шкалі "домінування негативних емоцій" 3,1 та 2,3 відповідно. Такі результати можуть свідчити про невміння керувати своїми емоціями в спілкуванні з людьми та, через це, домінування негативних емоцій в групі матерів, діти яких мають низький рівень комунікативної активності. Не велика різниця в результатах по шкалах "неадекватний прояв емоцій", "невиразність, негибкість емоцій" та "небажання емоційно зближуватись" може свідчити про певний тип характеру досліджуваних та про майже однакову вікову категорію, якій притаманно такі емоційні прояви.

Висновок

В ході роботи була використана література по темі курсової роботи на основі якої та спираючись на яку була дана характеристика комунікативної сфери дошкільника та вплив на неї зі сторони батьків (матерів). Була вивчена та проаналізована література на тему когнітивної, регулятивної сфери дошкільника, а також особливості емоціонального розвитку дошкільників та вплив соціального середовища, батьків на розвиток дошкільника. Визначені основні поняття та особливості комунікативної активності дітей, їх матерів. Крім того були розглянуті різні методи дослідження комунікативної сфери і на основі цього підібраний валідний дослідницький матеріал.

В ході дослідження даної роботи був виконаний весь комплекс завдань, вивчена комунікативна сфера батьків дітей 3-4 років з різним рівнем комунікативної компетентності. Було порівняно комунікативно активних матерів з не комунікативно активними. Дослідженням було підтверджено, що мовленнєві особливості матерів впливають на мовленнєву активність дітей. У менш комунікативно активних дітей матері в середньому не вміють контролювати свої емоції та не бажають емоційно зближуватись з іншими людьми. У більш комунікативно активних дітей матері легше йдуть на емоційне зближення з іншими людьми, обирають компетентний стиль спілкування, та баряться з негативними емоціями. Доведено, що у комунікативно активних матерів - комунікативно активні діти. Отже, якщо працювати над своєю комунікативною сферою, та одночасно це буде впливати на комунікативну сферу дитини, що зрозуміло з проаналізованої літератури та підтверджено дослідженням. Чим раніше звертати на це увагу, ти м раніше можна запобігти проблем. Адже уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими. Комунікативні навички дитини розвивають не тільки дитячий садок, дитяче оточення, але й сім’я, тому дослідження комунікативних навиків батьків вважається не менш актуальним, ніж дослідження комунікативних навиків дитини певного періоду розвитку.

Список використаних інформаційних джерел

1. Белкин А.С. Основы возрастной педагогики: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб, заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2000. - 192 с.

2. Бурковська Т. Дитина до трьох: психологічний портрет рекомендаціями // Дошкільне виховання. - 2007. - №9 - C.7-10

3. Клугман О. Комфортний мікроклімат у дитячому колективі // Дошкільне виховання. - 2007. - №2. - C.24-25

4. Касвінов С.Г. Періодична система стадій розвитку дитини. // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди. - Психологія. - Харків: ХДПУ, 2003. - Вип.10. - С.60-68.

5. Леонтьев А.Н. Актуальные проблемы развития психики ребенка // Известия АПН РСФСР. 1948. Вып.14. С.3 - 11.

6. Леонтьев А.Н. Психическое развитие ребенка в дошкольном возрасте // Вопросы психологии ребенка дошкольного возраста. М.; Л., 1948. С.4 - 15.

7. Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста / Под ред. А.В. Запорожца и Я.З. Неверович. М., 1986.

8. - Обухова Л.Ф. Детская (возрастная) психология. Учебник. - М., Российское педагогическое агентство. 1996, - 374 с.

9. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. Работы советских психологов периода 1946-1980 гг. Под ред.И. И. Ильясова, В.Я. Ляудис.

10. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М., 1960.