Вступ

Людство повинно віддавати дітям усе найкраще, що у нього є, принаймні так сказано в Конвенції прав дитини. Та, чи справді наука в повній мірі розкриває всі проблеми дитинства, чи справді в сучасній психології не лишилося нерозв’язаних проблем, які б стосувлися психічного здоров’я дитини? Незважаючи на те, що питання дитинства не є новими для психологічної науки, до останнього часу проблеми психічного здоров’я дітей залишалися об’єктом різних домислів та необгрунтованих теорій – ще у 19-тому, здавалося б, прогресивному столітті, в багатьох рзвинених країнах, дітей з психічними відхиленнями вважали ізгоями. Та й сьогодні суспільство часто відвертається від проблем “кіндервундів”(вислів В.Леві – з нім. dasKind-дитина, dieWunde-рана). Ще менше уваги приділяється тим відхиленням, які не мають яскравих патологічних проявів, таким як неврози, а вони, за статистикою, - найрозповсюдженіший вид нервово-психічної патології у дітей та підлітків. Досить часто невротичні розлади залишаються нерозпізнаними, а діти та підлітки, які страждають цими хворобами, не отримують вчасної психологічної допомоги. Це пов’язано з тим, що страх і тривога постійно виникають і при нормальному розвитку. Крім того, багато невротичних симптомів носять прихований характер і, навідміну від симптомів поведінкових розладів, не несуть соціальної загрози, що дозволяє їм залишатися непоміченими. Саме тому, дитячі неврози тривалий час вважалися незначним та перехідним порушенням, яке зникає з набуттям нормального життєвого досвіду. Але тепер відомо, що більшість дітей з неврозами не позбуваються своїх проблем в підлітковому і зрілому віці.

Дана тема за своєю актуальністю заслуговує уваги не тільки спеціалістів в області клінічної, дитячої та патопсихології, а й, насамперед, батьків, адже з кожним роком зростає кількість дітей, яким поставлено діагноз певного нервового захворювання. Причини такого явища ховаються не тільки в складних соціальних умовах, ритмі сучасного життя, а набагато глибше.

Небезпека цього захворювання приховується не в його важкості чи невиліковності, а у відношенні до нього. Більшість батьків просто не звертає уваги на перші ознаки неврозів у своїх дітей або відноситься до них поверхнево. На думку шкільних психологів та педагогів, вже в середніх класах діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а якщо врахувати, що невроз формується не в шкільному віці, а набагато раніше, можна зробити сумні висновки.

Ще в середньовіччі філософом У.Оккамом було виведене універсальне правило: “непотрібно робити посередництвом більшого те, що можна зробити посередництвом меншого”. Відповідно, не потрібно чекати того часу, коли дитині допоможе лише психотерапія, боротьбу з неврозами слід починати у вигляді психопрофілактики, а для цього треба виявити першопричинні механізми їх формування. Відповідно, предметом даної курсової є статичні та динамічні фактори формування (етіопатогенез) неврозів у дітей, а об’єктом – дитина, в житті якої наявні передумови для формування невротичного розладу, або в якої він уже сформувався.

Як психогенні захворювання особистості, що формуються, неврози відображають багато проблем людських стосунків, насамперед, розуміння і спілкування між людьми, пошуку власного “я”, оптимальних шляхів самовираження, визнання та любові. Першопочатково неврози являють собою емоційні розлади, які виникають переважно в умовах зіпсованих стосунків в сім’ї, тому можна стверджувати, що невроз – це своєрідний клініко-психологічний феномен, який формується протягом життя трьох поколінь – прабатьків, батьків та дітей. Отже, насамперед дорослі повинні міркувати над тим, щоб в майбутньому не створити замкнене коло неврозу, адже популятором його є саме сім’я. Судячи з масштабу розповсюдження цієї проблеми – в недалекому майбутньому нам загрожує повна невротизація населення, а деякі автори ще всередині 20-го ст. вказували на те, що на неврози, якщо враховувати найлегші форми, страждає більшість людства [3].

Розглядаючи проблеми психічного здоров’я дітей, треба розуміти, що вони в багатьох відношеннях не відрізняються від аналогічних проблем у дорослих, принаймні за своєю важливістю. Отже, щоб наше суспільство і наступні покоління були здоровими психічно, слід досліджувати причини психологічного дискомфорту дитини, адже надмірна тривожність заважає її нормальній діяльності. Дитина відчуває страх в тих ситуаціях, які не містять ознак реальної загрози чи небезпеки. Навіть якщо вона знає, що боятися нічого, вона все рівно налякана і робить все можливе, щоб “врятуватися” чи уникнути ситуації, що її лякає. Цей патерн саморуйнівної поведінки відомий під назвою невротичного парадоксу [11]. Його багаторазове повторення уподібнює дитину Сізіфу, що постійно штовхає нагору камінь, який неминуче скочується донизу.

Щоб цього не сталося, в даній курсовій за мету поставлено дослідити особливості формування дитячих неврозів і проаналізувати чинники їх розвитку, враховуючи те, що затяжний дитячий невроз неминуче перетвориться на дорослий, спричинюючи страждання особистості. Адже, за висловом французького письменника Ж. Лабрюйера, діти - зухвалі, примхливі, запальні, заздрісні, цікаві, користолюбні, ліниві, легковажні, боягузливі, нестримні, брехливі, скритні; вони легко заходяться сміхом чи сльозами, через дрібниці непомірно радіють і сумують, не виносять болю і люблять його завдавати, -- вони вже люди.

Частина I. Основні поняття

I.1 Визначення неврозу

Слово «невроз»вперше було вжите наприкінці 18 - го сторіччя шотландцем Кулленом. Спочатку воно не мало строго обмеженого змісту і застосовувалося для позначення різноманітних нервових захворювань і навіть більшості неврологічних симптомів, при чому питання про патологічну анатомію, про фізичну або психічну обумовленість взагалі не піднімалося [18]. Насьогодні існує багато визначень самого поняття неврозу, в кожному з яких акцентується увага на тій чи іншій стороні захворювання.

У вітчизняній науці одним з перших, хто дав розгорнене тлумачення неврозу, був В.Н. Мясіщев, який у своїй патогенетичній концепції неврозів ще у 1934 році відмічав, що невроз є хворобою особистості. Пізніше він уточнив, що невроз - це психогенне захворювання, в основі якого - протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами дійсності, яке вирішене нею невдало, нераціонально, непродуктивно і викликає тяжкі та хворобливі переживання [12].

Сьогодні загальновизнаною точкою зору на неврози є погляд радянського вченого Б.Д. Карвасарського, який визначав невроз як “психогенний нервово-психічний розлад, який виникає внаслідок порушення важливих життєвих відношень людини і проявляється у специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ” [8]. Невроз характеризується, по-перше, зворотністю патологічних порушень, незалежно від його тривалості, що відповідає розумінню неврозу І.П. Павловим як зриву вищої нервової діяльності, який може тривати дні, тижні, місяці і навіть роки; по-друге, психогенною природою захворювання, що, згідно В.Н. Мясіщеву, визначається існуванням зв'язку між клінічною картиною неврозу, особливостями системи відносин і патогенної конфліктної ситуації хворого; по-третє, специфічністю клінічних проявів, що складає у домінуванні емоційно-афективних і соматовегетативних розладів [8].

В зарубіжній психології невроз також розглядається під різними кутами зору: в психоаналізі – як необхідний і неминучий момент розвитку, пов’язаний з утворенням і розвитком дитячої тривоги; в індивідуальній психології Адлера – як патологічна форма компенсації почуття внутрішньої недостатньості чи нереалізованого почуття власної вищості; у Хорні – як психічний розлад, викликаний страхом і захистом від нього, як прояв загальмованого процесу самореалізації [20]; в біхевіоризмі та поведінковій терапії – як зафіксована навичка непристосованої поведінки, набута шляхом навчання.

I.2 Класифікація неврозів

Існує багато підходів щодо класифікації неврозів. Відома систематика, яка відображає характер психогенії (невроз очікуваання, страху, ятрогенний невроз, екзаменаційний невроз, невроз невдачі та ін.). Однак такий поділ невротичних реакцій не враховує ні важкості стану, ні особливостей клінічної картини, крім того, в зв'язку з величезною розмаїтістю трвмуючих психічних впливів і ситуацій число варіантів практично необмежено [15].

У деяких дослідженнях систематика неврозів ґрунтується на припущенні про патогенетичну залежність клінічної картини від віку, у якому відбувається маніфестація захворювання, — неврози дитячого віку, шкільний невроз, клімактеричний невроз та ін. Для неврозів дитячого віку характерна перевага страхів, соматовегетативных (енурез, рвота) і рухових розладів (логоневроз, тики, істеричні паралічі). Чим молодше дитина, тим одноманітніше невротична картина. Однак «вікова» систематика неврозів не включає яких-небудь специфічних для дітей або людей похилого віку невротичних психогенних реакцій [15].

Починаючи з 30-х років XX ст. широке поширення отримала типологічна диференціація невротичних реакцій за їх тривалістю — на короткочасні і затяжні. Короткочасні (ситуаційні - за П.Б. Ганнушкіним; невротичні - за Г.К. Ушаковим; психореактивні - за Лангеном) реакції нетривалі, їхні прояви швидко редукуються і відновлюється попередній психічний стан [17].

Багато авторів ідентифікують поняття «невроз» з невротичним розвитком на тій підставі, що неврозам властиве затяжне протікання і часті рецидиви. У цьому відношенні становлять інтерес дані Ернста, що розрізняє наступні типи розвитку неврозів: фазний (невротичні фази, що чергуються з безсимптомними інтервалами); хвилеподібний(знеповними ремісіями); однорідний(динаміка без чітких фаз і інтервалів та без зміни симптоматики).

У роботах останніх років намітилася тенденція до подальшої диференціації типів протікання невротичних розладів. Так, Сергєєв (1997) при аналізі динаміки тривожно-фобічних розладів виділяє наступні варіанти: пароксизмальный (фобічні пароксизми тривалістю від декількох хвилин до декількох годин), рецидивуючий (повторні напади фобій тривалістю від кількох тижнів до півроку), безперервно-нападоподібний (тривале існування фобій з періодичними нападоподібним загостренням симптоматики), безперервно-поступальний (наявність тривалого розладу з поступовим ускладненням симптоматики), стаціонарний (багаторічне існування фобій у майже незмінному вигляді) [15].

На сучасному рівні знань широке поширення отримала синдромальна класифікація неврозів, відображена в МКБ-10. У цій класифікації психічних розладів невротчні розлади розташовані головним чином у рубриках F40- F42 (панічний розлад, агорафобія, соціальна фобія; специфічні, ізольовані фобії; генералізований тривожний розлад, нав'язливі думки, компульсивні дії, деперсоналізаційно-дереалізаційний синдром і ін.), але представлені також у розділах F44 - дисоціативні (конверсійні) розлади, F45.2 - нозофобії і F48 – неврастенія [8].

Різноманітні класифікаційні розподіли неврозів, пропоновані різними авторами, відбивають насамперед відсутність єдиного погляду на їх причини та форомування. У зв'язку з цим дотепер не припиняються спроби систематизації неврозів з використанням різних критеріїв.

I.3 Клінічна картина дитячих неврозів

1. Загальні неврози

Неврози страху . Основними проявами неврозів страху є страхи надцінного змісту, тобто предметні страхи, які пов'язані зі змістом психотравмуючої ситуації і обумовлюють надціннісно-хворобливе ставлення до об'єктів і явищ, що викликали афект страху. Характерно нападоподібне виникнення страхів, особливо при засинанні. Напади страху продовжуються 10-30 хв., супроводжуються вираженою тривогою, нерідко афективними галюцинаціями, вазовегетативними порушеннями. Зміст страхів залежить від віку. У дітей дошкільного віку переважають страхи темряви, самітності, тварин, персонажів казок, кінофільмів або вигаданих батьками з «виховною» метою («бабай» і ін.).

Невроз нав'язливих станів відрізняється переважанням в клінічній картині нав'язливих явищ, тобто рухів, дій, страхів, побоювань, уявлень і думок, що виникають всупереч бажанню хворого, який, усвідомлюючи їх необґрунтований хворобливий характер, безуспішно прагне їх перебороти. Основними видами нав’язливостей у дітей є нав’язливі рухи і дії (обсесії) та нав’язливі думки (компульсії) і страхи (фобії). В залежності від переважання тих чи інших умовно виділяють невроз нав'язливих дій (обсесивный невроз) і невроз нав'язливих страхів (фобічний невроз). Часто зустрічаються змішані нав'язливості (обсесивно-компульсивний синдром).

Обсесивний невроз у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку виражається переважно нав'язливими рухами – нав'язливими тиками, а також відносно простими нав'язливими діями. Тикові нав'язливі рухи пов'язані з емоційною напругою, що знімається руховим розрядом і підсилюється при затримці нав'язливого руху. Нав'язливі дії складаються зі сполучення ряду рухів.

При фобічному неврозі у дітей більш молодшого віку переважають нав'язливі страхи забруднення, гострих предметів (голок), закритих приміщень. Дітям старшого віку і підліткам більш властиві нав'язливі страхи хвороби (кардіофобія, канцерофобія й ін.) і смерті, страх подавитися при їжі, страх почервоніти в присутності сторонніх, страх усної відповіді в школі. Зрідка в підлітків зустрічаються контрастні нав'язливі переживання. До них відносяться ганебні та непристойні думки, що суперечать бажанням і моральним установкам підлітка.

Депресивний невроз поєднує групу психогенних невротичних захворювань, у клінічній картині яких провідне місце посідає депресивне порушення настрою. Типові прояви депресивного неврозу спостерігаються в пубертатному і препубертатному віці. На перший план виступає подавлений настрій, що супроводжується відповідним виразом обличчя, бідного на міміку, тихим мовленням, уповільненими рухами, плаксивістю, загальним зниженням активності, усамітненням. У висловлюваннях переважають психотравмуючі переживання, а також думки про власну малоцінність, низький рівень здібностей. Характерні соматовегетативні розлади: зниження апетиту, зменшення маси тіла, запори, безсоння.

Істеричний невроз - психогенне захворювання, що характеризується різноманітними(соматовегетативними,моторними,сенсорними, афективними) розладами невротичного рівня, у виникненні і прояві яких провідна роль належить психогенетичному механізму умовної приємності або бажаності для хворого даних розладів, який забезпечує патологічний захист особистості від важких для неї ситуацій.

У клініці істеричних розладів дітей провідне місце займають моторні і соматовегетативні порушення: астазія-абазія, істеричні парези і паралічі кінцівок, істерична афонія, а також істерична рвота, затримка сечовипускання, головні болі, непритомності, псевдоалгічні явища (тобто скарги на болі в тих або інших частинах тіла при відсутності органічної патології відповідних систем і органів, а також при відсутності об'єктивних ознак болю). У молодшому дитячому віці часто зустрічаються рудиментарні моторні напади: падіння з криком, плачем, ударами об підлогу і афект-респіраторні напади, що виникають при образі, невдоволенні після відмови виконати вимоги дитини, покаранні і т.д.

Неврастенія (астенічний невроз). В дитячому віці неврастенія у вираженій формі зустрічається тільки у дітей шкільного віку і підлітків. Основні прояви неврозу – підвищена дратівливість, нестриманість, гнівливість і в той же час – швидке виснаження афекту, легкий перехід до плачу, стомлюваність, погане перенесення будь-якого психічного напруження. Спостерігається вегетосудинна дистонія, знижений апетит, розлади сну. У дітей більш молодшого віку відзначаються рухове розгальмування, непосидючість, схильність до зайвих рухів.

2.Системні неврози у дітей зустрічаються трохи частіше загальних неврозів.

Невротичне заїкання - психогенно обумовлене порушення ритму, темпу і плавності мовлення, пов'язане із судомами м'язів, що беруть участь у мовленнєому акті. У хлопчиків заїкання виникає значно частіше, ніж у дівчат. Розлад в основному розвивається в період становлення мовлення (2-3 роки) або у віці 4-5 років, коли відбувається значне ускладнення фразового мовлення і формування внутрішньої мови.

Невротичний тик об’єднує різноманітні автоматизовані звичні рухи, а також різноманітні респіраторні тики, що виникають внаслідок фіксації того чи іншого захисного руху. В деяких випадках тики відносять до проявів неврозу нав'язливості. Разом з тим нерідко, особливо у дітей дошкільного молодшого шкільного віку, невротичні тики не супроводжуються почуттям внутрішньої несвободи, напруги, прагненням до нав'язливого повторення руху, тобто не носять нав'язливого характеру. Такі звичні автоматизовані рухи відносяться до психопатологічно недиференційованих невротичних тиків.

Невротичні розлади сну у дітей і підлітків зустрічаються досить часто, однак вивчені недостатньо. Клініка невротичних розладів сну виражається порушеннями засипання, неспокійним сном з частими рухами, розладом глибини сну з нічними пробудженнями, нічними страхами, яскравими страхітливими сновидіннями, а також снохождінням і сноговорінням. Невротичні харчові розлади - група системних невротичних розладів, що характеризуються різними порушеннями харчової поведінки (анорексія, булімія). Безпосереднім приводом до виникнення харчових розладів часто є спроба матері насильно нагодувати дитину, перегодовування, випадковий збіг прийому їжі з яким-небудь неприємним враженням.

Невротичний енурез - психогенно обумовлене неусвідомлене сечовиділення, переважно під час нічного сну. Нічне нетримання сечі стає частішим при загостренні психотравмуючої ситуації, після фізичних покарань і т.п. Як правило, супроводжується іншими невротичними розладами: нестійкість настрою, дратівливість, страхи, плаксивість, тики.

Невротичний енкопрез проявляється у незначному мимовільному випорожненні при відсутності поразок спинного мозку, а також аномалій і захворювань кишечника. Зустрічається приблизно в 10 разів рідше енурезу, в основному у хлопчиків у віці від 7 до 9 років.Часто супроводжується зниженим настроєм, дратівливістю, плаксивістю, энурезом.[1]

Частина II. Формування дитячих неврозів

II.1 Етіопатогенез неврозів в історичному аспекті

Сучасне вчення про неврози виросло зі вчення про неврастенію й істерію. Дуже багато понять, які відносяться до істерії і зберегли своє значення дотепер, були введені Шарко. Він дав класичний опис клініки істерії, зокрема фаз клоунізму, пристрасних поз, вигинання дугою. Шарко врахував, що такі хворі схильні до наслідування і навіювання, їхня уява така жива, що вони легко відтворюють хворобливі картини навіть органічних захворювань. Йому належить відомий вислів: "істерія – мавпа усіх хвороб" [7].

Неврастенія - поняття, введене американським лікарем Ж.Бірдом (1880), що описав під цим ім'ям комплекс хворобливих явищ, пов'язаних з підвищеною збудливістю, нервовістю, стомлюваністю, головними болями. Він вважав, що неврастенія розвивається в результаті стомлення і недостатнього живленння нервової системи і пов'язана з американськими умовами життя, з його темпами. Ж. Бірд підкреслював екзогенну обумовленість неврастенії [7].

Мебіус, який виділив особливу клінічну картину за назвою "нервовість", що виражається в надмірній дратівливості і слабкості нервової системи, підкреслював роль конституційних моментів. Ця концепція була прийнята й іншими дослідниками - одні з них підкреслювали підвищену подразливість мозку, інші - соматичну недостатність, астенічну будову. Таким чином, поруч з неврастенією, яка викликалася зовнішніми причинами, виділялася ендогенна або конституціональна нервовість, що виявлялася в симптомах як соматичного, так і психічного порядку. На думку Бірда і Мебіуса, в її основі лежали соматичні розлади. Французькі дослідники особливу увагу звернули на психічну структуру картин нервовості, у зв'язку з чим П. Жане (1911) розробив концепцію психастенії. Пов’язуючи її з конституціональною нервовістю, через


9-09-2015, 18:39