Зміст

Вступ

1Розділ.Теоретичні основи формування життєвої перспективи у юнаків.

1.1 Теоретичні аспекти проблеми формування життєвої перспективи в юнацькому віці

1.2 Характеристика юнацького віку в контексті формування життєвих перспектив

1.3 Формування світогляду в ранній юності

2 Розділ. Дайджест сучасних праць з проблеми дослідження

2.1«Випускник 2003»

2.2 Підприємницькі цінності з точки зору старшокласників (спроба соціолого-педагогічного дослідження)

2.3 Культура психіки і її виховання як необхідна умова у формуванніжиттєвих перспекив та гуманізації сучасного суспільства

Виссновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність та доцільність курсової роботи. Соціально-політичні та соціально-економічні зрушення, які відбуваються в Україні, зумовили суттєві зміни в сприйнятті світу та самих себе молодими людьми. Зазначені зрушення актуалізують процеси пошуку юнаками і дівчатами власної перспективи в житті, яка б найбільшою мірою відповідала їхнім здібностям і можливостям, і, водночас, реалізація якої дозволила б у майбутньому зайняти гідне місце в суспільстві. В сучасних умовах, коли процес особистісного та професійного становлення молодої людини, отримання бажаної освіти, а згодом і роботи за фахом, пов’язані зі значними, часто непередбачуваними труднощами, проблема становлення життєвої перспективи у період юнацтва набуває особливо гострої актуальності.

Знання закономірностей розгортання життєвого шляху особистості виступають необхідною умовою науково обґрунтованого керування розвитком здатності юнаків і дівчат до побудови реального образу бажаного майбутнього. Значний внесок у дослідження проблематики життєвого шляху внесли як зарубіжні (А.Адлер, Е.Берн, Ш.Бюлер, Е.Еріксон, Ж.Піаже, К.Юнг), так і радянські та вітчизняні вчені (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Є.І.Головаха, О.О.Кронік, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, Л.В.Сохань, Т.М.Титаренко та ін.). Теоретико-методологічний аналіз їх здобутків дає можливість виділяти наявність двох основних підходів до розгляду життєвого шляху особистості: часового та структурно-смислового. Існує незначна кількість досліджень, де образ бажаного майбутнього життя розглядається під кутом зору єдності часового та смислового вимірів.

Активне усвідомлення власного життєвого шляху особистістю припадає на юнацький вік. Юнацький вік – час відповідального життєвого самовизначення особистості. Випробовування різних соціальних ролей та видів діяльності, розвиток рефлексії закладають фундамент для вироблення молодою людиною активної життєвої позиції, власної філософії життя. Суттєвою особливістю юнацького самовизначення є його орієнтованість на майбутнє (Л.І.Божович, І.С.Кон, Л.О.Регуш та інші). Аналіз результатів соціально-психологічних досліджень (Є.І.Головаха, І.О.Мартинюк, Л.В.Сохань, В.О.Ядов), а також психолого-педагогічних (І.В.Дубровіна, Б.С.Круглов, Л.О.Тодорів, Н.М.Толстих, Д.І.Фельдштейн) засвідчив, що автори розглядають становлення життєвої перспективи особистості як основне новоутворення юнацького віку.

Смисловий вимір, що детермінований рівнем сформованості смислових утворень та визначає спрямованість життєвої перспективи особистості, вивчений недостатньо. Водночас, органічна взаємопов’язаність часового та смислового вимірів образу майбутнього, що є складовою уявлень особистості про світ та себе в цьому світі, виступає необхідною передумовою становлення узгодженої життєвої перспективи. Як складне утворення узгоджена життєва перспектива визначається усталеністю уявлень про майбутнє, засвідчує здатність особистості до ефективної самореалізації власного Я, її готовність до прийняття рішень та самостійних дій у нових, незвичних умовах.

Отже, існуюча соціальна потреба у подальшому вивченні означеної проблеми, її психолого-педагогічна та практична значущість зумовили вибір теми курсової роботи: “Формування життєвої перспективи у ранньому юнацькому віці”.

Об’єкт дослідження – розвиток життєвих перспектив в юнацькому віці.

Предмет дослідження – психологічні особливості становлення життєвої перспективи особистості в ранньому юнацькому віці.

Мета роботи: виявити психологічні особливості становлення життєвої перспективи в ранньому юнацькому віці.

1 Розділ. Теоретичні основи формування життєвої перспективи у юнаків

1.1 Теоретичні аспекти проблеми становлення життєвої перспективи в юнацькому віці

У сучасній зарубіжній та вітчизняній психологічній науці проблемою життєвого шляху займалося багато вчених – представників різних шкіл та напрямів. Встановлено, що зарубіжні фахівці акцентують увагу на об’єктивних закономірностях – етапах онтогенетичного розвитку людини. Життєвий шлях розуміється як: послідовність життєвих подій, зміна переживань та цінностей (Ш.Бюлер); розгортання життєвого сценарію (Е.Берн); історія індивідуалізації та самоусвідомлення, сповнена внутрішніх конфліктів (К.Юнг), послідовність стадій психосоціального розвитку (Е.Еріксон) та ін.

Суб’єктний підхід розглядає життєвий шлях через його об’єктивацію в результатах життєдіяльності особистості, її здатності організовувати та скеровувати власний розвиток. Це концепції: культурно-історичного розвитку особистості як суб’єкта життя (С.Л. Рубінштейн); життєвої стратегії (К.О. Абульханова-Славська); реалізації вчинкового принципу (В.А. Роменець), еволюції та інволюції суб’єктних механізмів психічної активності (В.О. Татенко), зростання суб’єктності шляхом послідовних модифікацій ставлення до себе і до інших людей (Т.М.Титаренко). В межах суб’єктного підходу висвітлюються ідеї життєтворчості як особливої форми творчого самовизначення та самоздійснення (В.М.Доній, О.Г. Злобіна, І.О. Мартинюк, Г.М. Несен, Л.В. Сохань, В.І. Шинкарук).

Констатована багатоаспектність та варіативність розуміння поняття життєвого шляху особистості дозволила виокремити як найбільш перспективний структурно-динамічний підхід, за яким життєвий шлях представлений динамічною характеристикою в концепціях: життєвого світу (Ф.Ю. Василюк, Т.М. Титаренко); суб’єктивної картини життєвого шляху (Б.Г. Ананьєв, О.О. Кронік); імпліцитної картини світу як системи особистісних конструктів (Дж. Келлі).

Структурним виміром життєвого шляху є часова перспектива, яка визначає спрямованість людського життя та наділяє ознаками тривалості життєву перспективу. Складовими життєвої перспективи виступають психологічне минуле, теперішнє та майбутнє, органічна єдність яких становить часову цілісність. Життєва перспектива є образом бажаного, усвідомлюваного як можливого майбутнього життя за умов досягнення певних цілей. За К.О.Абульханова-Славською, життєві перспективи включають сукупність обставин та умов життя людини, які надають можливості для оптимального життєвого просування. Становлення життєвої перспективи характеризується емоційно забарвленим ставленням особистості до свого майбутнього. Окрім того, цей процес тісно пов’язаний з рівнем розвитку когнітивних здібностей індивіда.

Суттєвим моментом теоретичного аналізу проблеми є обґрунтовані Є.І. Головахою критерії оцінювання часового виміру життєвої перспективи: 1) оптимістичність, 2) диференційованість, 3) довготривалість, 4) реалістичність, 5) узгодженість, які лягли в основу нашого емпіричного дослідження.

Структурними компонентами, які забезпечують реалізацію життєвої перспективи, є життєві цілі, плани та програми, набутий життєвий досвід особистості.

Життєві цілі виступають основними мотиваційними орієнтирами життєвого шляху особистості щодо власного майбутнього, виконують функцію мисленнєвого передбачення результатів діяльності і є предметною та хронологічною віхою актуального майбутнього. Виділяють різновиди цілей: реальні, утопічні, ідеальні. Здатність особистості відділяти мрію від реальності, фантазію від дійсності, зосереджувати зусилля на реальних цілях є визначальним чинником становлення реалістичної перспективи.

Життєві плани є засобом здійснення життєвих цілей, їх конкретизацією в хронологічному та змістовому аспектах. Життєві плани та життєві стратегії визначають порядок дій, необхідних для реалізації життєвих цілей. Умовою реалізації цілі є її предметна визначеність та узгодженість з терміном виконання плану. Розширеним варіантом життєвого плану є життєва програма особистості, яка охоплює не тільки близькі цілі, а й спрямована на планування всього життя людини. Побудова життєвих планів та програм спирається на життєвий досвід особистості і коректується ним.

Спрямованість у майбутнє, окрім часового, має смисловий вимір, детермінована пошуком смислу життя, становленням життєвої позиції і дотриманням життєвої лінії. Передумови реалізації життєвої перспективи пов’язані із здатністю особистості до саморегуляції: висунення цілей, уявлення про шляхи та засоби їх досягнення, готовність щодо виконання програми дій та реалізації власних планів, а також наявність системи суб’єктивних критеріїв, за якими відбувається контроль та оцінка результатів.

Особистісні смисли, впливаючи на організацію життєвого шляху, утворюють динамічну смислову систему: особистісні цінності, смислові конструкти та смислові диспозиції (локус контролю). Ціннісно-смислова система, яка виконує функції регуляції та контролю життєтворчості особистості, має також просторово-часовий вимір свого розгортання. На цій підставі ми вважаємо гармонійну взаємопов’язаність часового та смислового вимірів життєвого світу особистості необхідною умовою становлення узгодженої життєвої перспективи.

Система особистісних цінностей є засобом диференціації предметів і явищ довкілля за їхньою значущістю, визначає стійке ставлення суб’єкта до навколишнього світу, яке формується в процесі свідомого вибору життєво важливих для нього об’єктів. Сформованість ієрархічної системи особистісних цінностей забезпечує гармонійну цілісність, моральну усталеність особистості, її здатність до самовизначення в майбутньому. Інтенсивне становлення узгодженої системи особистісних цінностей починається в ранньому юнацькому віці.

Проведений теоретичний аналіз специфіки юнацького віку показав, що психологічний зміст зазначеного етапу онтогенезу пов’язаний із входженням молодої людини в нову соціальну ситуацію, становленням узгодженої життєвої перспективи, життєво важливим процесом особистісного та професійного самовизначення.

Юнацький вік хронологічно визначається у психології порізному, найбільш часто дослідниками виокремлюється рання юність (старший шкільний вік) від 15 до18 років, та пізня юність (від 18 до 23 років).

У зарубіжній психології дослідженнями особливостей юнацького віку займалися в різних напрямах: становлення ідентичності (Е.Еріксон, Д. Марсіа), Я-концепції (Р. Бернс), розвитку мотивів самоактуалізації (Е.Шостром) та ін. У вітчизняній психології до вивчення особливостей юнацького розвитку звертались М.І.Алексєєва, Л.І. Божович, І.С. Булах, Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, І.С. Кон, Б.С. Круглов, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.А. Петровський, Т.М.Титаренко, Д.І. Фельдштейн, Г.П.Фурманюк та ін.

Особистісне самовизначення в юнацькому віці детерміновано рядом новоутворень: розвитком самосвідомості, що пов’язане зі здійсненням особистісної рефлексії, інтелектуальним розвитком, становленням власної ідентичності, пошуком смислу життя, потребою встановлення індивідуалізованих стосунків зі значущими іншими, “романтизмом” (Л.І. Божович, Е. Еріксон, М. Кле, І.С. Кон, Ж. Піаже, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Титаренко).

На відміну від підліткового вікового етапу, в юнацькому віці особливу значущість набуває особисте майбутнє, розширюються хронологічні межі життєвої перспективи, підвищується самооцінка особистості (Дж.Л.Клінеберг, І.С.Кон). Однак створення особистістю образу майбутнього ще недостатнє для організації власного життя. Необхідною умовою є визначення цілей, вміння відбирати необхідні дії та послідовно їх реалізовувати. Молоді люди часто недооцінюють вплив об’єктивних факторів: їхні життєві плани недостатньо реалістичні, відображають високі домагання та максималізм у виборі життєвих цілей. Або, навпаки, вони перебільшують значущість об’єктивних чинників, що може бути джерелом сумнівів та тривоги, відмови від проектування життєвих перспектив.

Усвідомлення потреби та необхідності в плануванні життєвого шляху спричинює виникнення особливого утворення - життєвої перспективи, що включає минуле, теперішнє та майбутнє особистості, де події минулого, теперішнього та майбутнього займають певне місце та наділені відповідним статусом (Є.І.Головаха, О.О.Кронік) у визначенні подальших етапів життєвого шляху. Становлення системи глобальних життєвих цілей виникає на основі усвідомлення ціннісно-смислових аспектів власної самореалізації. Згідно з М.Р.Гінзбургом, вже в ранньому юнацькому віці ціннісно-смисловий аспект самовизначення превалює над часовим.

Встановлено, що виникнення життєвого плану забезпечує новий тип саморегуляції поведінки, організації особистісного життя. Більш висока визначеність та оптимістичність життєвих планів пов’язана з особистісною та соціальною зрілістю (Л.І.Божович, Н.М.Толстих).

Відомо, що в юнацькому віці провідною є навчально-професійна діяльність (Д.Б.Ельконін). Вибір професії або її спеціалізації стає важливою складовою особистісного самовизначення, що відбувається внаслідок аналізу майбутньої діяльності під кутом зору її практичного використання, а також оцінки власних особистісних ресурсів (Ш.Бюлер, Л.С.Виготський). Таким чином, осмислене проектування життєвих перспектив, пов’язаних із набуттям майбутньої професії, стає певним “афективним центром життєвої ситуації” юнаків (Л.І.Божович).

1 .2 Х арактеристика юнацького віку в контексті формування життєвих перспектив

Усвідомлення та переживання людиною життєвої перспективи починається в ранній юності, впливає на побудову особистістю життєвого шляху, розгортання процесу життєтворення, виступає показником зрілості особистості, тому юнацький вік заслуговує на більш пильну увагу, порівняно із іншими віковими етапами розвитку людини. У зв'язку із труднощами і дискусіями щодо визначення періодизації життєвого шляху особистості, доцільно дотримуватись думки О.В. Толстих щодо ділення людського життя на зрозумілі всім етапи: дитинство, отроцтво, молодість, зрілість, старість, і розглядати юність як перший етап молодості [7, с. 57; 4].

«Життєва перспектива» - це система уявлень людини про можливе майбутнє, не завжди бажане, але нерідко - очікуване з тривогою і побоюванням [1, с. 23]. Згідно з Є.І. Головахою, поняття «життєва перспектива» ширше за поняття «майбутня часова перспектива» і доцільніше для використання при характеристиці основних часових, структурно-змістових компонентів, пов'язаних із уявленнями людини про власне майбутнє [1]. Життєві цілі та плани, ціннісні орієнтації є ядром життєвої перспективи, її основною функцією - регулятивна, смисловою віссю - мета, «картину майбутнього», на яку орієнтується індивід при побудові ієрархії цілей і засобів їх досягнення [1, с. 23; 6, с. 123]. Формування життєвої перспективи залежить, насамперед, від вікових особливостей сприйняття теперішнього, минулого і майбутнього, має динамічний характер і відбувається протягом всього життя людини [8, с. 7].

Зростання самосвідомості підлітка, поява першого часового новоутворення - «почуття дорослості» призводять до розуміння безперервності часового плину, закладають основи для появи в подальшому можливостей реконструкції минулого, передбачення майбутнього, його організації. У підлітковому і ранньому юнацькому віці формується механізм вищих психічних функцій, які забезпечують процес цілепокладання, що призводить до появи перших життєвих цілей-напівмрій, а дещо пізніше - життєвих планів. Мрії і фантазії людини входять до системи уявлень про майбутнє як складові бажаної картини майбутнього (не обов'язково реалістичної чи здійсненої згодом) поряд із очікуваннями неприємних подій, тривогами і побоюваннями, що можуть відбутися у житті кожної людини і яких, по можливості, потрібно уникати [1, с. 16].

Згідно з результатами сучасних досліджень індивіди у віці 18-23 роки мають цілісні уявлення про часову перспективу: виділяється найбільш значуща часова орієнтація, що залежить від психічного складу, часові уявлення будуються на основі індивідуальних переживань і спостережень. Саме у період юнацтва уявлення про час переходять на найбільш високий рівень і наближаються до абстрактного відображення часу, при чому особистий досвід, побудований на власному переживанні і безперервності сприймання часу, виступає головним фактором у становленні даних уявлень і понять [3]. Слід зазначити, що в юнацькому віці ще невідоме відчуття швидкоплинності часу, його реальної обмеженості для здійснення всіх мрій і планів, що створює позитивний емоційний фон. У зв'язку із цим О.В. Посацький висловив припущення, що у ранній юності образ майбутнього є складним інтегративним утворенням, яке охоплює ціннісні орієнтації, перші життєві плани, плановані та очікувані події, елементи рефлексії та самооцінки, засвоєні стереотипи поведінки, настанови та емоційне ставлення до майбутнього [5, с. 265].

Для юнацького віку характерне розкриття діалектичного зв'язку минулого, теперішнього і майбутнього, формування життєвих планів, абсолютизація перспективної орієнтації [2, с. 63]. Мрії, фантазії, пошуки ідеалу, спрямовані у майбутнє прагнення, сприяють поступовій побудові реальних життєвих планів, пов'язаних із вибором майбутньої професії чи роду діяльності. Формування життєвих планів, утворення усталеного ядра ціннісних орієнтацій особистості на основі узагальнення поставлених цілей та ієрархізації мотивів діяльності виступає найхарактернішою рисою юнацтва.

Отже, становлення узгодженої життєвої перспективи у юнацькому віці є свідченням наявності потенціалу розвитку особистості у майбутньому та виступає основним фактором, від якого залежить подальше життя людини та рівень її соціальної ефективності й успішності.

1.3 Формування світогляду в ранній юності

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи. Життєвий план — широке поняття, що охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід понять, стиль життя, рівень домагань, рівень доходів і т.д.). У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті і не виділяються із мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнює ступінь їхньої привабливості, але не спроможний остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани в точному змісті слова можна говорити лише тоді, коли в них включені не тільки цілі, але і способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними цільову регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє — центральний психологічний новотвір юнацького віку.

Основою для планування суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель «типового життєвого шляху» члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, у її основу покладений принцип своєчасності: у який час суб'єкт повинен укластися, щоб соціально «встигнути» у потрібний час зробити наступний крок. Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття піддалися істотному перегляду.

Підростаюче покоління найчастіше надане саме собі, змушено самостійно розробляти життєві цілі і знаходити способи їхнього виконання. У результаті багато аспектів свого майбутнього життя юнаки і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х рр. чекали своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х рр. переживали своє майбутнє як проблему. У західній психології процес самовизначення визначається як процес формування ідентичності.

Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як свідомість тотожності суб'єкта самому собі, безперервності власної особистості в часі вимагає відповісти на питання: «Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?»

У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані із сімейними, тендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (якою я є дочкою і внучкою, спортсменкою і студенткою, майбутнім лікарем і майбутньою дружиною), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими.

Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь: тимчасова перспектива або розпливчасте почуття часу; впевненість у собі або сором'язливість; експериментування з різними ролями або фіксація на одній ролі; учнівство або параліч трудової діяльності; сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація; відносини лідер-послідовник або невизначеність авторитету; ідеологічна переконаність або сплутаність системи цінностей.

Якщо індивід успішно переборе цю першу кризу ідентичності, то йому буде легше справитися з подібними


9-09-2015, 18:39