Міністерство освіти й науки України
Слов'янський державний педагогічний університет
Курсова робота
Експериментальне дослідження особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту
Слов'янськ – 201 0
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ
1.1 Основні теоретичні підходи до вивчення поняття ревнощів
1.2 Темперамент і його види
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ
2.1 Задачі та методи експерименту
2.2 Аналіз результатів дослідження, особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність. Ревнощі — прояв власницького інстинкту, збільшеного підвищеним егоїзмом. Тема ревнощів лежать в основі величезної кількості літературних творів. Зложився стереотип, що ревнощі - показник сили любові. Недарма існуе фраза «Ревнує - значить любить». На даний момент думки дослідників у цій області змінилися, адже ревнощі найчастіше показник егоїзму. Дуже часто ревнощі лежать в основі злочинів; деякі країни навіть мають у своєму кримінальні кодекси статті, присвячені вбивствам й іншим злочинам на ґрунті ревнощів.
Любов є великою прикрасою людського життя. Вона облагороджує людей й повинна бути моральною основою шлюбу. На жаль, це світле почуття нерідко захмарюється проявом недовіри до улюбленого ревнощами.
Ревнощі як почуття цілком природні. Навряд чи найдеться доросла людина, що ніколи не випробовував ревнощів. Деякі молоді закохані намагаються перевіряти силу своїх почуттів, спеціально викликаючи ревнощі у свого партнера, не замислюючись про те, що це дуже важке почуття, що не приносить радості тому, хто його випробовує. «Отрутою життя» називаються ревнощі в словнику росіянці думки й мови М. И. Михельсона. Коли ревнощі переповняють людини до країв, вона може стати рушійною силою для вчинків страшної руйнівної сили.
Як компонент почуття любові ревнощі можуть супроводжувати різним станам у любові й звичайно буває пов'язана з неповагою в любові, обманом у ній, втратою або побоюванням її втратити. На різних фазах любовних відносин – у період їхнього розвитку, розквіту й неминучого вгасання – ревнощі можуть проявлятися по-різному. У деяких людей ревнощі проявляються вже в першій фазі любовних відносин, коли уява малює ідеального улюбленого й розцвітає платонічна любов до людини, схожому на ідеал.
Однак у випадку розвитку неврівноважених відносин («парадокса страсті») в одного з партнерів (по тим або інших причинах більше залученого у відносини) розвивається болісне почуття ревнощів і страху бути покинутим. Любовні відносини із сильним дисбалансом, коли один з партнерів перебуває в найсильнішій емоційній залежності від іншого, супроводжуваною болісними ревнощами й непевністю в подальшій долі цього союзу, дуже часто мають досить сумний фінал - пари розпадається.
Об'єкт дослідження – емоційна сфера людини.
Предмет дослідження – прояв ревнощів у людей з різним типом темпераменту.
Цільдослідження – дати по можливості повну характеристику ревнощів й установити її прояв у людей з різним типом темпераменту.
Для досягнення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:
- Зробити теоретичний аналіз проблеми особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту;
- Визначити прояв ревнощів у людей з різним типом темпераменту;
- Розробити рекомендації;
Практична значимість роботи лежить у розробці практичних рекомендацій.
Наше дослідження відбувалося на базі загальноосвітньої школи №17 міста Слов'янська в 10-А класі. У дослідженні взяли участь 10 хлопчиків й 10 дівчинок.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ
1.1 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПОНЯТТЯ РЕВНОЩІВ
Про ревнощі написане й сказано чимало, але інтерес до цієї проблеми не слабшає. І навряд чи вдасться знайти збіг думок по цьому питанню. «Ревнощі - принизливе почуття», - говорять одні. «Не ревнувати - значить бути байдужним до коханої людини», - заявляють інші.
Уважається, що почуття ревнощів так само старе, як і сама людина. Свідченням тому може служити майже забута легенда про те, що прародителька роду людського Ева була не першою дружиною Адама. Нібито творець спочатку створив для Адама жінку з вогню - красуню Ліліт. Однак, незважаючи на сильну, захоплюючу любов Адама до своєї дружини, життя між ними не ладилася. Ліліт тяглася до неба - до волі й незалежності, ні в чому не зважала на Адама.
Так тривав тривалий час, поки вона не зустріла на своєму шляху істоту, створену також з вогню. Ліліт незабаром утекла від Адама до свого коханого. У зв'язку із цим його душу осягнуло безвихідний розпач. Побачивши глибоко пригнобленого зрадою дружини Адама, Господь створив для нього більше підходящу (сумісну по плоті) дружину з його власного ребра. Ева - «плоть із плоті, кістка від кістки» - стала вірним супутником життя Адама.
Видимо, не випадково, що навіть у міфі ревнощі народилися на світло одночасно з любов'ю. Кожна епоха залишила свій слід в історії «навчання про ревнощі». Кращі розуми людства намагалися досліджувати сутність і закономірності прояву цього феномена. Однак справа це не таке простої, як може здатися на перший погляд.
Ревнощі - це складне, суперечливе почуття. Незважаючи на те що вона давно внесена в список страстей низинних, у свідомості сучасної людини, проте, зберігається повір'я: «Ревнує - значить любить». Мабуть, із цим з відносною часткою умовності можна погодитися. У розумних межах ревнощі природні, з'ясовна й навіть доцільна, вона є ознакою небайдужості, свідченням сильних почуттів і живих людських емоцій. Підсвідомо багато з людей уважають її одним з доказів любові й нерідко сприймають позитивно.
Однак все-таки невірно думати, що сила ревнощів залежать від сили любові й, чим сильніше людина ревнує, тим сильніше любить. Тут немає й не може бути прямої залежності хоча б тому, що ревнощі - це вираження сліпої необ'єктивної недовіри, а любов - це безмежна віра в людину, задоволення й розчинення власного Я в коханій людині. Не знаючи цього, деякі молоді люди вирішуються ставити ризиковані експерименти, щоб «підігріти» свою любов. Не обов'язково це реальні дії, спрямовані на навмисне порушення ревнощів своїм поводженням. Це можуть бути й вигадані любовні історії, які молодий чоловік і жінка розповідають один одному.
Наприклад, в одній родині чоловік і жінка свідомо підігрівали свої почуття, розповідаючи один одному про мнимі залицяння й любовні пригоди. При цьому вони намагалися додати своїм історіям правдоподібний характер, детально описуючи подробиці інтимних зустрічей з уявлюваним любовним партнером. Поступово в їхніх відносинах з'явилися недомовки, підозрілість і ворожість, тому що кожному з них стало важко повірити в те, що любовні зустрічі його обранця - це лише плід фантазії, а не реальні події. Підсумком необґрунтованих ревнощів, що зародилася в процесі здавалося б необразливої гри, став повний розрив. Розпалася родина, одержали глибокі щиросердечні травми два люблячих один одного чоловік, які своїми руками, жартуючи, зруйнували свою загальну долю. Це зайвий раз підтверджує, що з ревнощами жартувати не коштує.
Варто мати на увазі, що хоча ревнощі коштують на стражеві любові, вона об'єктивно губить її. Зараз уже ні для кого не секрет, що любов любові ворожнеча. «Якщо скільки голів - стільки розумів, те й скільки сердець - стільки й пологів любові», - писав Л. Н. Толстой. Психологи з'ясували, що в одних випадках це безкорислива любов з відносинами до близької людини як до вищої цінності. В інших випадках кохана людина теж високо цінується і є об'єктом турботи, але основне прагнення тут - бажання підкорити партнера, зробити його повністю залежним.
Якщо ж він починає привертати увагу іншого або сам виявляє цікавість до іншого, в одного із чоловіка й жінки виникає почуття ревнощів.
Доведено, що, якщо ревнощі ґрунтуються тільки на думці що ревнує, її природним наслідком виявляється конфліктна ситуація, що може привести до розриву сімейних відносин, тому що вибита ревнощами з нормальної колії людина прибігає до неадекватних дій й, як правило, програє битву за любов.
У той же час ревнощі можуть мати реальні причини. Назвемо основні.
Причини ревнощів
1. Комплекс неповноцінності, що свідомо або неусвідомлено відчуває один з люблячих через непевність у собі («Знайде краще мене, цікавіше, гарніше, свого кола»). Поява в поле зору гідного суперника валить його в сум'яття, викликає почуття страху від можливої втрати дорогої людини («страждальницькі ревнощі»).
2. Попередні контакти, особливо в повторних шлюбах («Раптом знову зустрінеться, повернеться в колишню родину», «Перша любов запам'ятовується на все життя»). Люблячий партнер страждає від надмірної підозрілості, особливо в тих випадках, коли його перший шлюб розпався через подружню зраду, тому він побоюється, що в цьому подружньому союзі його може осягти та ж доля й вважає за необхідне проявляти особливу пильність («виправдані ревнощі»).
3. Слухи, обмови заздрих людей, у яких особисте життя не зложилося і яким робить своєрідну приємність псувати її щасливим і люблячим людям.
4. Легковажне поводження одного із чоловіка й жінки, постійний флірт, тривалі розлуки по необхідності («виправдані ревнощі»).
5. Ревнощі одного зі шлюбних партнерів як наслідок зради, зробленої їм самим. Так, невірний чоловік часто мучить підозрами свою дружину, очікуючи порушення подружньої вірності й з її боку («завбачливі ревнощі»).
Разом з тим ревнощі являють собою й своєрідний прояв потреби в негативних переживаннях, без яких емоційний світ людини значно збіднів би. Одночасно це й потреба в самозбереженні, тому що втратити улюбленого - значить втратити себе, свою половину. Як легко догадатися, тут поряд з любов'ю в основі ревнощів лежить прагнення зберегти кохану людину. Ревнощі охороняють шлюб від випадкових зв'язків, легковажного відношення з іншими чоловіками й жінками. Однак міри любові й ревнощів не завжди пропорційні.
Іноді хтось із чоловіка й жінки сам не любить, а до інших ревнує. У таких випадках сцени ревнощів не досягають мети, а частіше приводять до протилежних результатів: ревнощі провокують підвищену психологічну збудливість, стає основним джерелом негативних переживань й, зрештою, губить любов, неминуче приводить до розлучення. Люблячого чоловіка постійно турбує болісне почуття, що улюблена (ий) йому невірна, він глибоко страждає. Безумовно, його можна зрозуміти. Але сценами ревнощів не можна повернути любов, вони служать джерелом внутрісімейних протиріч. Отут потрібний такт, добре бажання обох сторін. Підозрілість і спрага помсти їх не замінять.
Ревнощі припустимі й можуть:
Служити на користь почуттю любові тільки в одному випадку: якщо вона підкреслює вибірковість почуттів, виступає як запобіжний захід у збереженні сімейного вогнища, загострює любовні відносини чоловіка й жінки. Невмотивовані спалахи ревнощів здатні лише ображати й ранити почуття іншої людини й виставляти напоказ свою слабість.
Ревнощі протистоять не тільки природі, але й культурі любові: адже завдання полягає не в тім, щоб «шпигувати» у любові, а в тім, щоб надихати її, з огляду на найтоншу й примхливу природу почуттів. Щира любов неможлива без глибокої поваги улюбленого, визнання його самоцінності й волі, абсолютної довіри до нього й світлої віри в нього. Ревнощі можливі й припустима лише тоді, коли використається як маленький й «пустотливий» елемент у різноманітті любовної гри, як частина творчого процесу, що збагачує почуття люблячих людей.
Особливості прояву реакцій ревнощів
Ревнощі, як ніяке інше почуття, здатна приймати як природні форми (побутові подружні ревнощі), так і може доходити до афекту й перетворюватися в щиросердечну хворобу (марення ревнощів). Шкідливо не саме почуття ревнощів, а крайні форми його прояву, що виходять за межі норми (підозрілість, необґрунтовані щиросердечні роздирання, образи, спрага мести).
Саме про такі ревнощі, що принесла чимало лих і сприяла розриву шлюбних відносин, дуже образно сказав Вольтер: «Похмурі ревнощі невірною ходою треба за керівним нею підозрою; перед нею, з кинджалом у руці, ідуть ненависть і гнів, розливаючи свою отруту... За ними треба каяття».
Фахівці виділяють дві форми ревнощів, що виходить за природні межі: патологічна й марення ревнощів. При патологічній формі досить буває незначного приводу для підозр. При маренні ревнощів скільки-небудь реальний привід взагалі відсутній. Ситуації, навколо яких будуються всі маревні висловлення, не щирі, а створені хворобливою уявою. У медицині це явище називається «синдром уявлюваного третього».
Якщо ревнощі близькі до патології, людині однаково, до чого ревнувати: до минулого, сьогоденню або майбутньому. Він не може забути, що колись його дружина глянула на іншого, була кимось захоплена. Він готовий приревнувати дружину до старого або навіть підліткові. Причому такий ревнивець може придумати безліч неіснуючих доказів зради, і сам повірить у них. У його свідомості підозри перетворюються в реальні факти, тому перед такою ревнивою людиною даремно виправдуватися.
Патологічні ревнощі властиве людям особливого складу характеру: підозрілим, недовірливим, схильним усюди бачити обман і підступ, думати, що всієї їхньої неприємності кимсь навмисне підбудовані. От чому такій людині достатній будь-який підозрілий, з його погляду, факт, щоб побудувати на ньому свої обвинувачення в невірності чоловіка або чоловік і жінка. При цьому приводом для різного роду підозр і припущень є фактично все: дружина (чоловік) була в гостях занадто весела, погодилася потанцювати із чужою людиною, затрималася на роботі, обновила гардероб і т.п.
Ревнивець завжди сумнівається, не вірить у щирість слів коханої людини. У ньому завжди збуджується уражене самолюбство, що переростає у відчуженість, злість і ненависть. «Ревнивці, - писав Сервантес, - вічно дивляться в підзорну трубу, що речі малі перетворює в більші, карликів у гігантів, здогаду - в істину».
Види ревнощів:
Звичайні побутові подружні ревнощі багатоликі. Фахівці в області психології родини й сімейних відносин виділяють такі типи:
1. Власницькі ревнощі. Ревнивець або ревнивиця вимагають: «Ти не маєш права дивитися на інших, подобатися їм і відповідати на їхні знаки уваги. Для цього поруч є я. Дивися тільки на мене, посміхайся тільки мені, захоплюйся тільки мною».
Звичайно такі ревнощі пов'язана із сильним переживанням зради партнера й погрозою розриву відносин. Вона може бути спровокована зрадою або підозрілим поводженням партнера, можлива від охолодження почуттів улюбленого, тривалої розлуки з ним, відсутності інформації або, навпаки, що компрометує інформацією про нього.
Варто мати на увазі, що не кожна ситуація навіть реальної зради викликає сильні ревнощі. Разом з тим ревнощі можуть існувати й без любові. Розвитку власницьких ревнощів у сильному ступені сприяють певні риси характеру, такі як властолюбство, емоційна холодність, нездатність прощати, педантична впертість, любов до «порядку у всім» і просто невміння поважати особистість іншої людини.
2. Ревнощі від ущемлення (невір'я у свої можливості). Звичайно такі ревнощі властиві людям із тривожно-недовірливим характером, невпевненим у собі, з комплексом неповноцінності, зі схильністю до перебільшення небезпеки. Ревнощів цього типу сприяє низька самооцінка, що, можливо, сформувалася ще до шлюбу або може бути викликана неправильними діями іншої людини.
Для людей, що ревнують від сумніву у своїх можливостях, характерне небажання допустити порівняння з можливим суперником з побоювання програти в очах коханої людини. При власницьких ревнощах більше страждає той, кого ревнують, а при ревнощах від ущемлення сумніву більше мучать самого ревнивця.
3. Звернені (відбиті) ревнощі. Психологічний механізм її утворення полягає в наступному: один із чоловіка й жінки проектує власну невірність, ненадійність на свого шлюбного партнера. Логіка таких ревнощів проста: якщо я можу стати об'єктом любові іншого, те, напевно, і мій шлюбний партнер на це здатний. Так, невірні чоловіки й дружини часто виявляються надмірно ревнивими. Подібні ревнощі найбільш далеке від любові, тому що для ревнующуго свідомо можлива зрада.
Прояву ревнощів розрізняються залежно від темпераменту. Наприклад, холерики як люди запальні й більше агресивні й реагують відповідно при передбачуваній зраді партнера: ображають, загрожують, вистежують, шантажують і т.д. Люди флегматичні, пасивні випробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають свою безпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів до партнера або суперника, висуваючи виправдувальні пояснення. Звичайно такі люди страждають мовчачи, не афішуючи своїх почуттів, сподіваючись на подальше відновлення нормальних відносин. Мабуть, найбільше болісно переживають ревнощі меланхоліки, які схильні до ревнощів від ущемлення. Вони можуть настільки глибоко поринати у свої страждання, що подальше життя для них стає нестерпною. Будучи недовірливими за своїм характером, такі люди не тільки підозрюють свого партнера в зраді, але й «бачать» насправді те, що підтверджує їхні домисли. В остаточному підсумку своїми ревнощами вони переводять як свого партнера, так і самого себе, можуть зважитися на розпачливий крок - суїцид через «зганьблену любов».
Існують й особливості ревнощів, специфічні для чоловіків і жінок. Так, чоловічі ревнощі часто проявляються як результат традиційно переважного права чоловіків перед жінкою, чоловіка частіше подають на розлучення через зраду дружини, хоча в цілому чоловіка частіше змінюють.
Жіночі ревнощі мають свою соціально-біологічну основу. Виношування й вигодовування дитини має обов'язковою умовою захист і допомогу батька. Самою природою жінці визначено сподіватися на чоловіка й розраховувати на чоловічу відданість, тому заклопотаність відповідними почуттями чоловіка в жінки соціально й біологічно обумовлені в період залицяння й першого років шлюбу. Уважається, що в ці періоди жінка більше ревнива: вона невільна від цих почуттів у тій мері, як невільна від природного бажання мати дітей. Це не провина, а, скоріше, її слабість.
Однак жіночі ревнощі теж можуть мати
9-09-2015, 18:54