Агресія у відповідь. Помста як вид агресії

Вступ. Загальне поняття Агресії.

Агресією називається фізична або вербальна поведінка, направлена на завдання шкоди кому-небудь. Агресія може проявлятися в прямій формі, коли людина не схильна приховувати своєї агресивної поведінки від оточуючих – тоді вона безпосередньо і відкрито вступає в конфронтацію з кимсь з оточуючих, висловлює в його бік погрози або проявляє агресивність в діях. В частковій мірі агресія приховується під маскою неприязні, єхидства, сарказму або іронії, які таким чином створюють певний тиск на жертву. А тому можна сказати, що агресія являє собою таку форму поведінки, яка містить у собі зумисну образу або завдання шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного ставлення до себе. Виділяють наступні види агресивних дій:

1) фізична агресія (напад);

2) непряма агресія (злобні наклепи, жарти, спалахи люті, що проявляються в крикові, тупанні ногами - і т.д.);

3) схильність до роздратування (готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні);

4) негативізм (опозиційна манера поведінки – від пасивного опору до активної боротьби);

5) образа (заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні чи видумані дії);

6) підозріливість в діапазоні від недовіри і обережності до переконання, що всі інші люди приносять шкоду або планують її;

7) вербальна агресія (висловлення негативних почуттів як через сварку, крик, вереск, плач, так і через зміст словесних відповідей – погрозу, прокляття, сварку)

Поняття агресії стало результатом синтезу загальнобіологічних і філософських теорій, а тому невипадково, що найбільш повно погляди на природу агресії ми знаходимо в представників психоаналізу, біологічної науки, психологів. В цьому плані виділяються дві на перший погляд протилежні точки зору на природу людської агресивності: розгляд агресії в якості позитивного, конструктивного, творчого начала і її розуміння як деструктивної сили. Проте ці два аспекти насправді являють собою різні грані одного і того ж феномену, які знаходяться в складному динамічному взаємозв’язку.

Так, видатний біолог Лоренц[1] (1963), який вніс внесок в вивчення агресивності, притримувався переважно позитивного погляду на її значення в житті біологічних істот. Він вважав, що природа агресивності являється інстинктивною. Агресія, на думку К.Лоренца, являє собою біологічно визначений паттерн поведінки і таким чином є інструментом боротьби за виживання. При цьому вона може проходити через болючу трансформацію, перетворюючись з конструктивної сили в феномен деструкції і жорстокості. К. Меннігер (1942) також відносив агресію до позитивних біологічних явищ, вважаючи, що вона витікає з деструктивного інстинкту. Але, на противагу К.Лоренцу, він розглядав інший вектор якісної трансформації агресії – її позитивна сутність витікає саме з її деструктивної складової – як прагнення організувати хаотичний матеріал. Деструктивна природа агресивності допомагає досягнути такої організації матеріалу, оскільки для неї вимагається «атака проти оточення людини». Так фермер «бореться з землею, травить комах…» Таким чином агресія цілком визначено трактується як заздалегідь агресивна сила, але саме цій деструктивності й відводиться позитивна роль. Значення агресивності за таких умов полягає в виконанні важливого завдання – підтримання життєдіяльності виду, необхідного рівня боротьби за його самозбереження.

Цікаво також відмітити, що іноді одні і ті ж вчені, які займалися цією проблемою, на різних етапах своєї діяльності змінювали точку зору на природу агресії, вважаючи її то конструктивною, то деструктивною силою. З врахуванням цього основні погляди на природу агресії тепер можна згрупувати наступним чином:

1. Розуміння агресії як необхідного руйнування.

2. Розуміння агресії як похідної діяльності по створенню життя і контролю виживання.

3. Розуміння агресії як потужного і нерозривного зв’язку двох фундаментальних інстинктів – смерті і життя, руйнування і любові.

В практичній психології різні види агресивних дій можуть бути зумовлені різними факторами і можуть входити в структуру різних типів девіантної поведінки. Найбільш яскравий вид агресії – фізична агресія у вигляді нападу на жертву – переважно відображає кримінальну поведінку, хоча може зустрічатися і в інших випадках. Агресивність психічно хворих і осіб з психічною патологією у вигляді психопатологічного і патохарактерологічного типів відхилень поведінки відрізняється особливостями мотивації і симптоматикою захворювання, а криміногенне значення психічних аномалій полягає в тому, що вони при вирішальній ролі соціально набутих особливостей особи, взаємодіючи з ними, полегшують здійснення злочину, виступаючи не стільки причиною, як внутрішньою умовою…

В загальному ж про конструктивну і неконструктивну форми агресії можна говорити достатньо умовно. Відмінності цих форм агресії полягають в намірах, які передують проявам агресивності. При конструктивній форму агресії злий намір нанести комусь шкоду відсутній, тоді як при неконструктивних він являється основою вибору саме даного способу взаємодії з людьми. Конструктивна форма агресії може бути названою також псевдоагресією. Е.Фром [11] описує в рамках псевдоагресії незловмисну, ігрову, оборону, інструментальну, агресію як самоствердження. Переважно так звана конструктивна агресія зустрічається при таких психопатологічних синдромах, як астенічний (церебростенічний, неврастенічний) і істеричний.

2.Теорії агресії

2.1.Біологічна теорія агресії.

Згідно до поглядів прихильників біологічного напрямку в вивченні агресії, головним представником якого є К.Лоренц [7], агресія є вродженою властивістю людини. Дещо спрощуючи природу його реакцій і поведінки, і припускаючи їх подібність до поведінки людини, етологи надають агресії людини значення основного внутрішньовидового інстинкту. Агресія (згідно до цієї теорії) є інстинктивним проявом, близьким до інстинктів тварин, спрямованим на збереження виду. Крім агресивного інстинкту, людина, як і тварина, також володіє інстинктом, який забороняє умертвляти собі подібних. Чим більш серйозні пошкодження свої жертві може нанести тварина, тим більш розвинуте в неї заборонне начало в проявах жорстокості до представників свого виду. Звідси зрозуміло, що в порівнянні з небезпечними хижаками в людини механізм заборони жорстокості щодо собі подібних розвинутий слабо. К.Лоренц констатує, що в людини агресивний інстинкт переважає над інстинктом стримування. Достатньо скептично оцінюючи рівень еволюції людини, його здатність керувати своєю поведінкою, К.Лоренц, менше з тим, вважав, що людина, навіть незважаючи на інстинктивну природу її агресивності, здатна контролювати (в певних межах) власну жорстокість. Це положення являється важливою передумовою поділу агресії на позитивну і негативну. Згідно Лоренцу агресія з позитивного фактору може перетворюватися в негативно-руйнівний, але людина здатна запобігти такому розвитку. Своєрідними блокаторами агресії, на думку Лоренцо, є любов, дружба, здійснення яких-небудь інших дій, не пов’язаних з насильством.

2.2. Психоаналітична теорія агресії

Представники психоаналізу також розглядають агресію переважно в якості вродженого інстинкту. Важливою силою життєвого процесу З.Фрейд вважав прагнення до задоволення і уникнення болю, причому біль асоціювався з нервово-психічним напруженням, в той час як задоволення є результатом розрядки цього напруження. В ранніх роботах Фрейда агресивність пов’язувалася з подоланням перешкод на шляху отримання задоволення, або як реакція на блокування, придушення статевого потягу. Він надавав великого значення процесам ранньої сексуальності, пов’язаним з оральними і анальними рефлексами. Дитячі сексуальні конфлікти, що виникають в цей період розвитку людини, які зумовлені порушенням актів дефекації і сечовипускання, можуть призводити до накопичення агресивного потенціалу. Але оскільки згідно до поглядів Фрейда всі людські прагнення витікають з Еросу – життєствердної сили сексуальності і любові, агресія являється позитивним фактором, який сприяє подоланню перешкоди енергії лібідо. Разом з тим таке розуміння агресії ставить її в залежне, вторинне по відношенню до лібідо, положення – вона стає лише реакцією, а не фундаментальною властивістю людської природи.

Але якщо в ранній період своєї наукової діяльності З.Фрейд розглядав агресію як реакцію на блокаду лібідного потягу, то пізніше відбулася еволюція його поглядів. В період після світової війни З.Фрейд став говорити про два первинних інстинкти і про доповнення до творчого інстинкту сексуальності і любові лібідо: він ввів поняття другого первинного інстинкту – Танатоса. «Я вважаю, що потрібно розрізняти два види потягів, причому перший вид – сексуальний потяг або ерос – значно помітніший і більш доступний для вивчення.. (…) Виявити другий вид потягів коштувало нам немалих зусиль; наостанок ми прийшли до висновку, що типовим прикладом їх слід вважати садизм. Базуючись на теоретичних, підкріплених біологією, висновках, висунемо гіпотезу про потяг до смерті, завданням якого є повернення всіх живих організмів в неживий стан…» [10, с.36]. Танатос, інстинкт смерті, несе таким чином в собі енергію деструкції, або термінації життя. Інстинкт смерті, на думку Фрейда, знаходить таким чином своє вираження в агресії, деструкції. Згідно з таким трактуванням агресія стає (разом з лібідо) основним життєвим інстинктом. Психоаналітики-постфрейдисти, розглядаючи агресію в якості фундаментальної психічної сили, на відміну від Фрейда, говорили про її адаптивну і творчу роль В цьому їхні погляди до певної міри співпадають з біологічним підходом до вивчення агресії, в т.ч. з поглядами Лоренца.

2.3. Теорія перинатальних матриць

Відомий психіатр С.Гроф, систематизувавши результати великої кількості емпіричних досліджень, створив теорію перинатальних матриць (1985). Разом зі вже наведеними концептуальними підходами до аналізу психопатології дана теорія допомагає в розкритті багатьох механізмів насильних і жорстоких дій, які раніше здавалися непридатними до осмислення. Концепція Фрейда про виникнення агресивності допомагає зрозуміти деякі закономірності її формування на біографічному рівні життєвої історії індивіда. Це стає можливим при детальному дослідженні і співставленні подій, що сталися вже після народження: мова йде про перші місяці і роки життя. Проте, крім біографічного етапу розвитку психіки, існує і такий її період, який включає в себе всі події родового процесу, в яких людина приймає участь ще до своєї появи на світ. Констатуючи безсумнівний факт специфічності для людини інстинкту злісної руйнівності і тенденцію до її зростання С. Гроф відзначає, що з допомогою існуючих теорій агресії, в т.ч. і психоаналітичних, неможливо пояснити потужність цих імпульсів. Звичайно, в деяких випадках ця потужність прямо пов’язана або з психічною хворобою (шизофренією, епілепсією, і т.д.), або з травмуючими біографічними подіями дитячого віку. Проте в більшості випадків таких підстав не знаходиться, але менше з тим ми все-одно бачимо явну невідповідність сили агресії і причини, що її викликала.

Теорія перинатальних матриць застосовна в основному до агресії, що витікає з руйнівного садистського інстинкту. Так звана інстинктивна, доброякісна агресія (за Е.Фромом) відноситься до психологічно зрозумілих реакцій і в більшості випадків не вимагає додаткового пояснення з точки зору глибини мотивації. На відміну від захисно-агресивних вчинків садистська жорстокість не може бути повністю виправдана ні з позицій теорії конфліктів, ні з позиції психоаналітичної теорії. С. Гроф бачить витоки величезної потужності руйнівних імпульсів в специфіці родової травми. Вона включає в себе, в т.ч., стискання родових шляхів під час акту родів, що згодом знаходить своє відображення в такому агресивному феномені, як «задушливий гнів». В процесі біологічного народження плід проходить декілька стадій, долаючи опір родових шляхів, відчуваючи важкий фізичний і емоціональний стрес. В акті народження проходить безсвідомий запис всіх цих переживань, який в подальшому може реактивуватися і виливатися в агресивні імпульси, які створюють небезпеку для життя самого індивіда і його оточення. Людина, таким чином, народжується вже маючи нескінченний запас агресивності. В теорії Грофа знаходить своє пояснення те дивне на перший погляд поєднання тривожного, екстатичного і садистичного компонентів, яке проявляється при паталогічній агресії важкого ступеня. Тривога і страх на безсвідомому рівні супроводжують прохід родовими шляхами, і виникають внаслідок здавлювання плоду родовим каналом і, відповідно, «передчуття можливої загибелі». Сам процес подолання перешкод родового каналу супроводжується кумуляцією енергії і агресивним компонентом. Прорив з родового каналу назовні, «вихід на свободу», пов’язані з почуттям задоволення і радості, відчуттям збереження життя, його продовження, що складає стрижень сексуальності.

2.4. Фрустраційна теорія

Згідно до цієї теорії в основі агресії лежить реакція подолання перешкоди на шляху досягнення людиною якоїсь ідеї. Фрустрацією вважають таку як перешкоду людській діяльності, яка викликає складний емоційний стан, що включає в себе подавленість, тривогу, розгубленість. Вперше цю теорію сформулював Д.Долард (1939), який вважав, що між фрустрацією і агресією існує тісний зв’язок: фрустрація веде до агресії, а сама агресія виникає тільки слідом за фрустрацією. Така схема, при її здавалося би повній очевидності і логічності, несе на собі відчуття схематичності і спрощеності. Поведінка людини, її реакція на зміни зовнішньої ситуації, визначається сукупністю різних факторів, і фрустрація являється лише одним з них.

Багато, наприклад, залежить від того, в якому саме світлі, з яким саме психологічним знаком уявляє собі та чи інша особистість ту ситуацію, що блокує її бажання. Основоположники даної теорії також визнавали необхідність внесення в неї суттєвих поправок і відступу від спрощеного погляду на цю проблему. Так, Н. Міллер вказував, що агресія може бути тільки одним з варіантів відповіді особистості на фрустрацію. Остання породжує цілий ряд можливих алгоритмів поведінки, а тому необхідні й інші додаткові фактори для того, щоб з цього ряду була вибрана саме агресивна модель поведінки. В той же час – агресивні феномени поведінки виникають дуже часто і без будь-якого моменту фрустрації. Правда переважно це стосується тих випадків, коли агресія являє собою не стільки клінічний, як соціальний феномен, пов’язаний з такими моделями поведінки, які мають принести користь індивіду, або які пов’язані з виконанням професійних обов’язків (наприклад в армії чи в силових структурах). В цих випадках говорити про фруструючий вплив жертви можна тільки з певною долею умовності: об’єкт агресії тут набуває відстороненого характеру і стосується особистості в тісному взаємозв’язку з іншими значимими мотивами поведінки – такими як відчуття обов’язку чи відчуття власної вигоди…

2.5. Біхевіоризм і агресія

Прихильники біхевіористського підходу до вивчення агресивних феноменів головне значення надають паталогічним механізмам людської поведінки. Пояснюючи придушення агресії, вони говорять про блокаду інструментальної поведінки. Акцентуючи таким чином увагу на законах поведінки як таких, вони говорять про агресивні звички. Ці звички формуються в результаті частої і тривалої дії агресивних стимулів і автоматизованої агресивної відповіді особистості. Вони сприяють тому, що після їх закріплення поведінка людини набуває тенденційно агресивного характеру, будь-яка ситуація, яка викликає емоційний дискомфорт, стає для неї ворожою, а адекватна диференціація ситуацій стає практично неможливою. В рамках біхевіорального підходу основну увагу слід приділяти аналізу факторів засвоєння і закріплення агресивної поведінки. Ця теорія особливо підкреслює роль так званого соціального научіння, яке передбачає засвоєння відомих і перевірених механізмів практичної діяльності. Теорія научіння являється найбільш оптимістичною в порівнянні з іншими теоріями виникнення агресії – в ній основне значення приділяється соціальним моментам формування людської поведінки. А оскільки ці фактори являються зовнішніми по відношенню до індивіда, то можна припустити, що їх усунення буде запобігати процесу зародження і закріплення агресивних актів поведінки. Теорія научіння, не дивлячись на явний соціальний нахил і недооцінку біологічних причин агресії, викликає проте деякий інтерес – оскільки в ній особливу роль і становленні стереотипів поведінки відіграють соціальні моменти.

3.Соціально-психологічні аспекти агресії.

Усі ці, перераховані вище теорії агресії, володіють проте в тій чи іншій мірі одним суттєвим недоліком – вони розглядають людину або як відірвану від соціального оточення особистість, що постійно бореться з ворожим для неї зовнішнім світом, або – тільки як біологічну істоту, не набагато більш розвинутішу за тварин у дикій природі. А проте людина – істота, що живе серед інших людей, і багато що з її поведінки може бути викликано саме цими, соціальними чинниками. З точки зору проблеми соціалізації агресивні вчинки зумовлені в основному наступними факторами: умовами життя, наслідком виховання і впливу засобів масової інформації, конфліктами з різними суспільними інститутами, можливістю легкого доступу до тих чи інших атрибутів жорстокої поведінки (наприклад можливість легкого придбання зброї), безробіттям, алкоголізмом, наркоманією. Також на формування агресивної поведінки здійснює свій вплив фактор матеріального достатку – мається на увазі той вплив, який здійснює на життєву філософію рівень матеріального достатку сім’ї. Він полягає в тому, що в розвинутому суспільстві індивіди з бідних сімей, порівнюючи своє положення в суспільстві з тим, яке мають їхні багаті знайомі, отримують певний заряд неприязні, опозиції і ненависті як до цих знайомих, так і до тих суспільних інститутів в цілому, які допустили, на їхню думку, таку кричущу несправедливість. Соціальні проблеми також можуть виявляти свій вплив і на формування дитячої і підліткової агресивності у вигляді поганого харчування матері в період вагітності, відсутності засобів для отримання освіти. Володіння зброєю так само сприяє збільшенню потенціалу агресивності, а деякі автори вважають, що однією з найважливіших ланок в формуванні агресії є вплив засобів масової інформації.

А проте, дійсно розглядаючи людину як істоту, що живе серед інших людей, напевно слід в першу чергу звернути увагу навіть не стільки на можливий негативний вплив соціальних умов, як на саму можливість отримання нею бажаного для себе результату. Саме це – результат, на думку творця теорії функціональних систем академіка Анохіна [3], і є кінцевою ціллю діяльності будь-якого живого організму. З іншого боку, з точки зору рефлекторної теорії, – на будь-яку зміну зовнішніх умов живий


9-09-2015, 19:16