Таке цілісне прогнозування не може не відбиватися на відношенні хворого до самого себе. Говорячи про хворого, що він «органік», психіатр тим самим зараховує його в ряди людей, змінити яким уже не можна, тому що в них «ушкоджений» мозок. І це «ушкодження» – головна причина його патологічних способів поводження й переживання.
Сучасні діагностичні методи дозволяють виявляти навіть дрібні ушкодження мозку. Варто було б з'ясувати, яке їхнє дійсне відношення до патології поводження й переживання, тобто до психопатології. Загальновідомий факт, що люди після великих операцій на мозку іноді не виявляють ні найменших психічних змін, що після важких травм голови іноді не виявляється ніяких психічних порушень, що люди з великими склеротичними й старечими змінами мозку можуть не виявляти ні найменших симптомів психічної декомпенсації доти, поки яка-небудь психічна травма, як вихід на пенсію, або смерть близької людини, їх не визволить. З іншого боку, ми схильні приписувати вирішальне значення у вивільненні психопатологічних змін іноді таким дріб'язковим факторам органічної природи, як незначна травма голови, перенесена легка інфекція нервової системи, незначні зміни в загальній картині.
Очевидно, наша концепція центральної нервової системи усе ще занадто статична й занадто мало динамічна. Безсумнівно, у її функціонуванні найважливішу роль грає ступінь організації окремих функціональних одиниць (нейронів) у порівнянні з їхнім абсолютним числом. Відомо, що починаючи з певного віку, щодня гине кілька десятків або навіть кілька тисяч таких одиниць і, незважаючи на це, безсумнівно органічна зміна не впливає явно на цілісне функціонування нервової системи.
Існуюча по теперішній час психіатрична класифікація опирається, насамперед, на симптоми. Осьові симптоми психопатологічного комплексу визначають зарахування його в ту або іншу нозологічну групу. Як згадувалося, у випадку психоорганічних комплексів, цим вирішальним критерієм є порушення пам'яті. Що стосується етіологічної площини, то відомо, що багато психопатологічних комплексів з картиною, відмінної від психоорганічних, можуть бути обумовлені органічно. Різні психопатологічні феномени при цьому виявляються вивільненими за допомогою органічного фактора, наприклад, ослаблення гальмових механізмів у так званих характеропатіях, ослаблення клінік здатностей у шизофреноподібних комплексах, порушення нормальної осциляції життєвої динаміки в циклі подібних комплексах і т. п.
Установлення ієрархії важливості факторів у психіатрії надзвичайно важко, і, принаймні зараз, неможливо. У цій ситуації, отже, представляється, що самої обережної може бути концепція багатофакторної етіології. Якщо в класифікаційній системі тільки у відношенні до одного комплексу використовується поняття «органічні» (комплекс), то, зрозуміло, це має своє обґрунтування в тім, що діяльність пам'яті найбільш залежна від багатства функціонально справних елементів нервової системи. Значне зменшення цього запасу може бути виявлено навіть за допомогою мікроскопа.
З іншого боку, однак, обмеження числа функціонуючих нейронів може бути наслідком сильного емоційного потрясіння, як, наприклад, у станах потьмарення, обумовлених психогенне. Навпроти, «органічний» фактор висувається на передній план там, де порушення має інший характер; наприклад, у випадку ослаблення клінік процесів і так званого «інформаційного метаболізму», як при шизофренії, судорожної розрядки великої кількості нейронів, як при епілепсії, зміни коливання життєвої динаміки, як при циклофренії, збільшення інерції нервових процесів і ослаблення процесів гальмування, як при неврозах і психопатіях.
Згідно холістичної концепції, органічний фактор у перерахованих випадках існує, але ушкоджує інший механізм діяльності нервової системи, а крім того, не завжди його можна виявити, як у випадку психоорганічних комплексів; він може проявлятися тільки в біохімічних змінах. Але й на ці зміни впливають фактори емоційного характеру, тобто психічні фактори. Таким чином, будь-які психопатологічні зміни можна вважати органічними, а тим самим цей термін втрачає свою сутність, тому що перестає бути класифікаційним критерієм. Розвиток психофармакології дозволяє нам усе більше регулювати психічні стани за допомогою хімічних засобів, а це означає, що кожний психічний стан має свій біохімічний корелят. Концепція біохімічної обумовленості мнемонічних записів підтверджує, у свою чергу, «органічний», тобто матеріальний характер пам'яті. При подальшому вдосконалюванні дослідницьких методів ми зможемо незабаром для кожної психічної зміни – не тільки патологічної – знаходити органічний корелят, якщо не морфологічний, то, принаймні, біохімічний. Факт, що в сучасній психіатрії всі частіше перебуває «органічність» і про неї усе більше говориться, може, є першою ластівкою цього недалекого майбутнього.
9-09-2015, 15:45