Мотиваційною сферою людини визначається масштаб і характер його особистості. Наприклад, маленький, вузький, єдиний мотив гоголівського Акакія Акакієвича – пристрасть до переписування паперів – створює картину вбогої особистості цієї людини. Пристрасть Скупого лицаря до наживи формує особистість, подібну до високої піраміди з вузькою підставою. Помітьте, що мотив корисливості в нього легко підкоряє собі всі інші мотиви: барон не тільки не випробовує жаль до боржників, але й тримає в убогості свого єдиного сина.
Звичайно ієрархічні відносини мотивів не усвідомлюються повною мірою. Вони проясняються в ситуаціях конфлікту мотивів. Не так уже рідко життя зіштовхує різні мотиви, жадаючи від людини зробити вибір на користь одного з них: матеріальна вигода – або інтереси справи, самозбереження – або честь, коротше кажучи, «Париж – або меса». І от одна людина жертвує своєю «релігією» заради «Парижа», іншої – залишається їй вірний. Уважайте, що вони пройшли тест на ієрархію мотивів і одночасно на якість особистості.
Зупинюся на наступному дуже важливому питанні: розвитку мотивів. Після всього сказаного для вас тепер повинне бути ясно, що це питання важливе насамперед з погляду виховання й самовиховання особистості.
При аналізі діяльності єдиний шлях рухи – той, котрий був пророблений сьогодні: від потреби до мотиву, потім до мети й дії. У реальній же діяльності постійно відбувається зворотний процес: у ході діяльності формуються нові мотиви й потреби. Інакше й не може бути; наприклад, дитина народжується з обмеженим колом потреб, до того ж в основному біологічних.
Як у ході діяльності утворяться нові мотиви? Це питання дуже складне й ще недостатньо вивчений. Однак у теорії діяльності намічений один механізм утворення мотивів, що одержав назву механізму зрушення мотиву на мету (інший варіант його назви – механізм перетворення мети в мотив).
Суть цього механізму полягає в тому, що ціль, раніше спонукувана до її здійснення якимсь мотивом, її часом здобуває самостійну спонукальну силу, тобто сама стає мотивом.
Я знову звертаюся до вашого досвіду. Вам, напевно, добре знайомі по шкільному життю такі випадки, коли учень починає охоче займатися яким-небудь предметом тому, що йому робить приємність спілкування з улюбленим учителем. Але згодом виявляється, що інтерес до даного предмета поглибився й школяр продовжує займатися цим предметом уже заради нього самого й, може бути, навіть вибирає його як своя майбутня спеціальність.
Дуже часто такі «перетворення» відбуваються в науковій праці. Чи відомо вам, що И.П. Павлов одержав Нобелівську премію зовсім не за ті дослідження вищої нервової діяльності, які широко відомі? До них Павлов займався фізіологією травлення й винайшов дуже дотепний метод вивчення роботи шлунка, за що й одержав цю премію.
І от у ході своїх робіт він помітив явище, що він назвав «психічним відділенням слини» (умовно-рефлекторну реакцію слиновиділення), і задався метою з'ясувати природу цього явища. Спочатку для Павлова це була мета, «освітлена» іншим мотивом – зрозуміти механізми травлення. Однак поступово вона перетворилася в самостійний, ведучий мотив, що визначив наукову діяльність И.П. Павлова протягом всього іншого його життя.
Яке внутрішній зміст цього таємничого й у той же час настільки життєво важливого процесу – перетворення мети в мотив?
Художній опис його можна знайти у відомому есе Стендаля «Про любов», де автор позначає його як процес «кристалізації».
Стендаль порівнює процес зародження почуття любові з тим, що відбувається із предметом, коли він попадає в перенасичений розчин солі: якщо це, наприклад, суха гілка, то вона покривається кристалами солі й через якийсь час, витягнута з води, здобуває вид коштовності, що сіяє алмазами. «Те, що я називаю кристалізацією, є особлива діяльність розуму, – пише Стендаль, – який із усього, із чим він зіштовхується, витягає відкриття, що улюблений предмет має нові досконалості».
Якщо перевести метафору Стендаля на мову наукових понять, то процес кристалізації можна уявити собі як процес «випадання» позитивних емоцій на предмет (або ціль) діяльності. Якщо процес нагромадження позитивних емоцій навколо даного предмета йде досить інтенсивно, то наступає момент, коли він (цей предмет) перетворюється в мотив.
Якщо знову скористатися метафорою, то можна сказати, що спочатку предмет «відбиває світло» (позитивні емоції) від інших мотивів, а з якогось моменту починає «світитися» сам, тобто сам стає мотивом. Важливо підкреслити, що перетворення мети в мотив може відбутися, тільки якщо накопичуються позитивні емоції: наприклад, добре відомо, що одними покараннями й примусами любов або інтерес до справи прищепити неможливо.
Література
1. Леонтьев А.Н. Формирование личности // Психология личности. Тексты. – М., 1982.
2. Мейли Р. Факторний аналіз особистості // Психологія індивідуальних розходжень. – К., 2002
3. Рубинштейн С.Л. Самосознание личности и ее жизненный, путь // Психология личности. Тексты. – М., 1982.
4. Фресс П., Піаже Ж. Експериментальна психологія. – К., 1999
5. Олпорт Г. Особистість: проблема науки або мистецтва? – К., 2004
9-09-2015, 16:03