- оплата проїзду засудженого до місця дотримання при звільненні. При необхідності забезпечується супровід до поїзда і придбання проїзних документів;

- розробка методичних матеріалів, що містять необхідну для тих, що звільняються інформацію по питаннях соціального обслуговування, медичного забезпечення, оформлення документів (паспорта, інвалідності, реєстрації за місцем проживання), працевлаштування, соціальної підтримки (Додаток №1). Даний методичний матеріал дозволяє тому, що звільняється з установи виконуючого покарання сформувати певні знання про соціальну дійсність.

Підготовка до звільнення включає декілька елементів: етична, психологічна, практична. Етична – націлена на активізацію етичних якостей людини, необхідних для його подальшого життя в суспільстві; психологічна – передбачає активізацію адаптивних здібностей засудженого, формування готовності жити і діяти відповідно до правових норм; практична – орієнтована на придбання знань і умінь, необхідних для автономного життя на волі, що дозволяють швидше включитися в ритм життя

Таким чином, можна зробити вивід, що під соціальною реабілітацією розуміється комплекс заходів (психологічних, педагогічних, соціально-економічних, власне соціальних), направлених на усунення або (наскільки це можливо повну) компенсацію обмежень життєдіяльності, викликаних відбуттям покарання в ВК.

Необхідно відзначити, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі різні категорії осіб: бомжі, літні і інваліди, жінки мають дітей у виправній установі, неповнолітні. З кожною з вказаної категорій існує своя специфіка по формуванню у них позитивної мотивації соціального функціонування поза стінами виправної установи.

Розглянемо деякі з них:

Обличчя без певного місця проживання. Відносно осіб, що не мали до засудження постійного місця проживання і роботи і відмовилися від допомоги в трудовому і побутовому пристрої після звільнення з місць відбуття позбавлення волі, прямують запити в ОВД, службу зайнятості населення по місцю мешкання їх родичів. За відсутності родичів прямують запити по місцю їх засудження або по місцю дислокації ВК.

У необхідних випадках ведеться листування з родичами засуджених про можливість їх спільного мешкання після звільнення.

Літні і інваліди. При підготовці до звільнення засуджених необхідно враховувати особливості таких категорій засуджених, як інвалідів I і II групи, старезних, вагітних жінок з дітьми, а також іноземних громадян.

Так на прохання звільняються з місць відбуття позбавлення волі засуджених, таких, що є інвалідами I і II групи, а також засуджених чоловіків старше 60 років і засуджених жінок старше 55 років, адміністрацією ВК прямують запити в органи соціального захисту для приміщення їх в будинки інвалідів і старезних.

Підготовка даної категорії засуджених до звільнення і адаптації до умов свободи є дуже важливим аспектом соціальної роботи з ними, оскільки йдеться про тих, хто старий, можливо, хворий і довгий час знаходиться в ізоляції від суспільства. Особливо складно адаптуватися тим, хто був засуджений на великий термін і відвикав від життя на волі.

Кожен засуджений літнього і старечого віку, інвалід повинен чітко уявляти, куди він їде після звільнення, що його чекає, які умови йому будуть створені і як він повинен себе в них вести.

Відносно старезних засуджених, в яких відсутні родичі, або ж вони відмовляються від їх прийому для постійного мешкання, також прямує запит в органи соціального захисту для вирішення питання про їх приміщення в будинки інвалідів і старезних незалежно від бажання засудженого.

З відома інваліда або старезного, який до засудження не мав постійного місця проживання, адміністрація виправної установи вирішує питання про його напрям в будинок інвалідів і старезних на території того суб'єкта, де розташована колонія. З цією метою не пізніше за два місяці до звільнення в орган соціального захисту представляються необхідні документи (особиста заява засудженого, виписка з медичної карти по встановленій формі і паспорт, характеристика за час перебування в установі).

Засудженим, таким, що є інвалідами I і II групи і що має потребу за станом здоров'я в сторонньому відході, вирішується виїзд за межі виправної установи для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою у супроводі родича або іншої особи (соціального працівника).

Спеціальну увагу необхідно приділяти психологічній і практичній підготовці засуджених літнього віку і інвалідів до звільнення з ВК. Перш за все, необхідно виявити серед них страждаючих різними соматичними захворюваннями і психічними розладами, таких, що не мають сім'ї і родичів, а також що не мають необхідного трудового стажу для здобуття пенсії. З цими особами проводиться підготовча робота по напряму їх в будинки старезних і інвалідів після звільнення з ВК. Поважно не лише оформити належним чином відповідні документи, але і розповісти засудженим, що є цими установами, який порядок життя там. Необхідно виявити також засуджених, таких, що мають право на здобуття пенсії, і прийняти своєчасні заходи по їх пенсійному забезпеченню після звільнення. Відносно тих, у кого немає такого права і кого не можна направити в будинки для старезних, за відсутності сім'ї і родичів мають бути прийняті заходи по їх побутовому пристрою або встановленню опіки після звільнення з ВК. Обличчя немічні і дряхлі, інваліди, не здатні після звільнення самостійно слідувати до місця свого проживання, повинні супроводитися співробітниками медичної служби.

Засуджені літнього і старечого віку, інваліди часто опиняються в соціальних притулках – установах, в яких проживають самотні старі люди, що не має по тих або інших причинах житла або можливості жити самостійно. У установах даного типа встановлений постійний контроль за порядком і пересуванням підопічних з боку керівництва, лікарів, чергового співробітника міліції. Тут діють спеціальні норми і правила поведінки, якою необхідно слідувати.

Відносно старезних засуджених, в яких відсутні родичі, або ж вони відмовляються від їх прийому для постійного мешкання, також прямує запит в органи соціального захисту для вирішення питань про їх приміщення в будинки інвалідів і старезних.

З відома інваліда або старезного, який до засудження не мав постійного місця проживання, адміністрація ВК вирішує питання про його напрям в будинок інвалідів і старезних на території того суб'єкта, де розташована колонія. У цих цілях не пізніше за один місяць до звільнення в орган соціального захисту представляються необхідні документи (особиста заява засудженого, виписки з медичної карти і паспорта по встановлених формах, характеристика за час перебування в установі).

Вагітні жінки і жінки, що мають дітей у виправній установі. Підготовка до звільнення з місць відбуття позбавлення волі вагітних жінок, а також жінок, що мають при собі малолітніх дітей, проводиться співробітниками групи соціального захисту в контексті з медичними працівниками ВК. Приймаються заходи до встановлення їх родинних зв'язків, з'ясовується можливість реєстрації працевлаштування за місцем проживання родичів. У разі, коли жінок, що звільняються, не приймають родичі, до яких вони могли б поїхати на проживання, прямують запити в ОВД і управліннях соціального захисту населення як і раніше місцю проживання з проханням вирішити питання їх працевлаштування, забезпечення житловою площею, визначення дітей до дошкільних дитячих установ або удома дитяти.

Відносно жінок, що звільняються, мають при собі дітей, хворих гострими захворюваннями або із загостренням хронічних захворювань, співробітники групи соціального захисту спільно з медпрацівниками ВК сприяють в приміщенні таких дітей до лікувальних установ органів управління охорони здоров'я по вибраному місцю проживання.

Неповнолітні. Окрім особливостей підготовки до звільнення вище розглянутих категорій засуджених, також виділяють особливості підготовки неповнолітніх засуджених. Таким неповнолітнім засудженим надано право короткострокового виїзду за межі ВК для попереднього вирішення питань трудового і побутового пристрою до місця проживання у супроводі родичів або інших осіб або працівника ВК.

Неповнолітні засуджені, підлягаючі звільненню з ВК, прямують, як правило, до місця проживання родичів або інших осіб, яким повідомляється про день звільнення неповнолітнього засудженого і пропонується прибути у ВК для зустрічі і супроводу його до місця проживання.

Якщо в неповнолітнього, що звільняється, немає родичів або інших осіб, або напрям до них недоцільно з педагогічних і профілактичних міркувань, адміністрація колонії направляє запит в орган опіки і опікування, підрозділи у справах неповнолітніх ОВД і комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав, утворену органом місцевої самоврядності, по його колишньому місцю проживання з проханням вирішити питання пристрою такої особи на роботу або навчання і забезпечення його житловою площею.

Якщо напрям неповнолітнього до колишнього місця проживання недоцільний з педагогічних або профілактичних міркувань адміністрація ВК з врахуванням бажання що звільняється приймає заходи до його трудового і побутового пристрою в інших місцях, у тому числі по місцю розташування колонії. У необхідних випадках неповнолітній може бути направлений в школу-інтернат, або іншу учбово-виховну установу на державне піклування або переданий органам опіки і опікування.

Таким чином, можна зробити вивід, що в установах виконуючих покарання містяться різні категорії громадян, для яких підготовка до життя на волі є життєво необхідним заходом.

Розділ ІІ. Соціальна робота з людьми, що повернулись з місць позбавлення волі

2.1 Соціальні проблеми колишніх засуджених

Положення людини що відбув покарання є досить важким тому, що в період позбавлення волі він, повсякденно підкорявся строгим правилам тюремного розпорядку, втрачає здібність до самостійності, відвикає від необхідності піклуватися про себе, у всьому покладається на "передбачливість" адміністрації. І при виході "на волю" не завжди готовий проявляти досить енергії для того, щоб включитися в трудову діяльність, часом схильний йти по шляху найменшого опору, багатого злочинним рецидивом. Найяскравіше виділяється проблема працевлаштування (додатки №3). На особу злочинця, що відбув покарання, практично не можна впливати ефективно, не вносячи корективи до що безпосередньо оточує його соціальне середовище, не міняючи способи взаємодії з цим середовищем. Наслідком багатолітньої каральної практики держави з'явилося масове переконання в неминучості жорстоких репресій в боротьбі із злочинністю. Так, згідно одному з досліджень, від 30 до 55% громадян оцінюють нинішню судову діяльність як ліберальну, 73% виходять з того, що чим суворіше покарання, тим краще дотримується закон, 53% вимагають розширення рамок санкцій, що передбачають позбавлення волі (додаток №4). Це само по собі тривожно. Але куди тривожніше, коли буденна свідомість починає пов'язувати лавиноподібне зростання злочинності з процесами демократизації, убачаючи в цьому джерело всіх бід.

Той, хто скоїв злочин і що поніс за це кару чоловік відразу після звільнення опиняється в скрутних соціальних умовах. У перший же після "відсидки" час він, і без того принижений і ображений самим покаранням, незмінно вимушений зважати на положення гнаного і знедоленого. Помилкова моральність суспільства створює для нього, недавнього злочинця, особливі норми буття. Такий соціальний відгомін колишньої судимості. У нашій країні насилу, але все таки виникають і починають діяти центри, фонди, рухи, комітети, мета яких — не залишити без всесторонньої суспільної турботи наших синів, що заблукали, і дочок, полегшити таким, що всім викупає провину повернення до нормального життя. Словом, з'являється необхідне усвідомлення насущної проблеми, її масштабів і можливих наслідків.

Таким чином, зі всього вищесказаного можна виділити наступні основні соціальні проблеми колишніх ув'язнених в сучасному суспільстві:

· Проблеми працевлаштування;

· Проблеми культурної адаптації;

· Проблеми збереження соціальних зв'язків з близькими, родичами і сім'єю;

· Житлові проблеми і так далі

2.2 Принципи соціальної роботи з колишніми ув'язненими

Принципи соціальної роботи є одночасно і елементами наукової теорії і засадничими правилами емпіричної діяльності. Вони діляться на загальнофілософські, загальнонаукові (організаційно-діяльнісні, соціально-політичні, педагогічні для психологотипу і ін.) і специфічні принципи соціальної роботи. До специфічних принципів соціальної роботи відносяться наступні принципи: універсальності, охорони соціальних прав, профілактики, соціального реагування, людейоцентризму, опори на власні сили, максимізації соціальних ресурсів, конфіденційності і толерантності . Названі принципи в повному об'ємі застосовні і соціальній роботі з колишніми ув'язненими. У теж час, соціальна робота з колишніми ув'язненими доповнюється такими специфічними принципами, як гуманізм, законність і справедливість.

Принцип законності в діяльності соціальних працівників з колишніми ув'язненими має глибокі моральні підстави. Соціальний працівник повинен сприяти приведенню колишнього засудженого до законослухніної поведінки.

Принцип справедливості містить вимогу відповідності між практичною роллю різних людей (соціальних груп) в житті суспільства і їх соціальним положенням, між їх правами і обов'язками, між діянням і подякою, працею і винагородою, правопорушенням і стягненням, заслугами людей і їх визнанням. Невідповідність в цих стосунках розцінюється як несправедливість. У філософській літературі прийнято убачати в справедливості два аспекти: що зрівнює і розподіляє. Перший пов'язаний з необхідністю забезпечення рівності громадян перед законом, другий аспект свідчить, що "покарання або інша міра кримінально-правової дії, що підлягає застосуванню до особи, що скоїла злочин, мають бути справедливими, тобто відповідати тягарю злочину, обставинам його здійснення і особи винного".

Якщо другий аспект більш реалізується в соціальній роботі з ув'язненими в установі, виконуючій покарання, то для діяльності соціальних працівників відносно колишніх ув'язнених важливий перший аспект справедливості оскільки людина викупає провину має повні права на суб’єктність.

В цілому, справедливість – це один з найбільш важливих принципів, який повинен забезпечуватися в діяльності соціального працівника з колишніми ув'язненими.

Гуманізм відповідно до понятійній традиції, що склалася у вітчизняній юридичній науці, має дві сторони. Одна сторона виражається в "мінімумі і м'якості репресії". Інша сторона захищає суспільство і допускається існування найсуворіших покарань, аж до страти. Зараз таке розуміння гуманізму явно застаріло, бо воно по суті виправдовує репресії періоду 30 – початок 50-х рр. ХХ століття, коли кримінальні покарання були найбільш суворі. Гуманізм сьогодні – це відмова від так званого "функціонального" підходу до засудженого, коли той розглядався лише як засіб досягнення кримінально-виконавчою системою економічних, фінансових, політичних цілей .

Гуманізм – це визнання за кожним можливості повернутися до законопокірного життя в суспільстві. Це визнання співробітниками кримінально-виконавчої системи, засуджених як рівних собі по їх людському єству і єству. Проте в той же час принцип гуманізму не означає загальнопрощеності, строгість режиму виконання покарання може навіть посилюватися, але подібні заходи не повинні вести до руйнування людського в людині, підривати здоров'я засудженого, перетворювати його на об'єкт маніпулювання. Принцип гуманізму відбивається в міжнародних документах про поводження із засудженими.

Таким чином, принцип гуманізму – це дієвий інструмент в руках соціального працівника всією своєю діяльністю покликаного спростовувати розхожу думку про те, що "в'язниця робить жахливою погану людину, а хорошого – поганим".

Соціальний працівник, що допомагає колишньому ув'язненому більш ніж фахівці, що професійно реалізовуються в інших секторах соціального захисту повинен орієнтуватися на принцип гуманізму в своїй роботі з людейом, оскільки саме він краще за інших розуміє всі наслідки для суспільства поводження із засудженими як з "нижчою істотою". Тому орієнтація суспільства саме на етично-гуманістичні принципи і проведення відповідно до них пенітенціарної політики є найважливішим завданням сучасного суспільства. І проводити в життя ці принципи повинен саме соціальний працівник через специфічний характер його професійної діяльності.

2.2 Етичні аспекти соціальної роботи з колишніми ув'язненими

Декілька останніх десятиліть були ознаменовані процесами широкого поширення ідеї міжнародного гуманітарного права і вживанням прав людини на практиці. У вітчизняній академічній традиції соціальної роботи і соціальної політики проблема етнічних відмінностей стає предметом спеціального обговорення.

Як і всі об'єкти соціальної роботи, колишні ув'язнені вимагають особливого етичного підходу при роботі з ними. Одним з аспектів продуктивної соціальної роботи з ув'язненими є вживання адекватних ситуації професійно-етичних норм і правил.

Специфіка колишнього ув'язненого полягає в тому, що він перебував певна кількість часу (тривалість призначеного судом терміну) в обстановці в якій сформувалася складна субкультура яка "проникає" в свідомість ув'язнених за дуже короткий проміжок часу. До даної субкультури можна зокрема віднести принципи, правила поведінки, норми які в товаристві ув'язнених є нормою (додаток №5).

Все це настільки міцно засвоюється в ув'язненому, що, навіть вийшовши на волю їх місць позбавлення волі він продовжує слідувати цим нормам.

Тому встає резонне питання, – яким чином слід соціальному працівникові личити до ув'язненого, аби допомогти колишньому арештантові у вирішенні його соціальних проблем.

Для того, щоб осмислити процес спілкування соціального працівника і колишнього ув'язненого, поважно визначити його спрямованість, цінності, відповідно до якого воно повинне будуватися. Цінності соціальної роботи формуються відповідно до гуманістичної етики спілкування, а її вищою цінністю є людина. Етика міжособової взаємодії виключно складна. У основі її — головні принципи довіри і доброзичливості, пошана до іншої людини. Визнання цінності іншої людини може виражатися і в конкретних оцінках і навіть, якщо ця позитивна оцінка випереджає дійсні достоїнства людини, він старатиметься її виправдати, тобто виконати ту соціальну роль, яка йому наказує ззовні. Терпимість — також один з важливих принципів, що свідчить про культуру спілкування, про етичне кредо соціального працівника. Терпимість допомагає гуманізувати міжособові стосунки, зробити їх людянішими, доброзичливішими. Крім того, гуманістична етика спілкування орієнтується на такі етичні загальнолюдські цінності, як: довіра, відвертість, безкорисливість, милосердя, доброта, турбота, правдивість, виконання обов'язку і вірність слову. Спілкування передбачає і такі відчуття як товариство, співпереживання, відчуття провини, сорому, розкаяння. Ідеальне спілкування невіддільно від таких цінностей, як свобода, справедливість, рівність, кохання. Цінувати в спілкуванні треба не лише свою


9-09-2015, 16:22