Ідеї Юнга та сучасна психологія

Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали дослідження І. М. Сєченова і І. П. Павлова, принципової різниці в механізмі їх здійснення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовільні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ними, навчаються свідомо контролювати свої рухи і скеровувати їх.

Коли мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспрямовано, то він стає довільним. Такі рухи, як постукування пальцями по столу, можуть бути мимовільними, неусвідомлюваними рухами, але вони можуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, з певною метою, наприклад, щоб відбивати такт, співаючи або навчаючись музики.

З другого боку, кожний довільний рух в результаті багаторазового повторення стає настільки звичним, що ми виконуємо його автоматично не зосереджуючи на ньому уваги навмисно. Наприклад, навчаючись письму чи музиці, людина кожний порух рукою виконує свідомо, а навчившись писати або грати на музичному інструменті, вона робить ці рухи вже автоматично, мимовільно.

Рухи і дії зумовлюються зовнішніми подразниками. Внаслідок операцій з предметами в корі великих півкуль головного мозку людини виникають уявлення не лише про речі зовнішнього світу, а й про оперування ними, про рухи власного тіла. Активізація слідів рухових уявлень неминуче приводить до рухів тих чи інших органів тіла.

Отже, рух і діяльність цих органів зумовлені не тільки зовнішніми подразниками, що впливають на нас безпосередньо, а й викликаються збудженням в корі великих півкуль головного мозку внаслідок залишків попередніх зовнішніх подразнень, які є основою уявлень, думок, переконань тощо.

У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії.

Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.

Важливу роль у здійсненні вольових актів відіграє мовлення. І. П. Павлов зазначав, що слова нашої мови пов'язані з усіма зовнішніми подразненнями, які надходять до кори великих півкуль головного мозку. Саме тому мова може спричинювати всі ті дії організму, що їх зумовлюють ці подразнення. Слово, замінюючи конкретні подразники, відіграє таку саму роль, як і сигнали першої сигнальної системи, зумовлюючи потрібні рухи та дії. Таким чином, здійснення вольових рухів та дій ґрунтується на взаємодії першої та другої сигнальних систем.

Друга сигнальна система, мовлення, у складній вольовій діяльності відіграє провідну роль. Вона є основою свідомого керування людини своєю діяльністю.

Але мовленнєві сигнали стають засобом довільної діяльності не тоді, коли слово просто виконує роль зовнішнього подразника, а тоді, коли воно стає засобом внутрішнього аналізування цього подразника. У таких випадках аналіз стає предметом внутрішнього мовлення. Унаслідок такого аналізу подразника внутрішнє мовлення, або, за висловлюванням І. П. Павлова, мовлення "наодинці з собою", виконує роль внутрішнього, центрального пускового сигналу" для вольових дій, тобто Дій, "що надходять з кори великих півкуль головного мозку". Слово як сигнал зумовлює цілеспрямовані дії: одні з них затримуються, гальмуються, а другі спрямовуються на досягнення мети. Мовлення є важливим чинником розвитку довільних рухів і дій.

Вольову діяльність людини визначає свідомо сформульована мета. Діючи, людина ставить завдання, планує його виконання, добирає засоби його розв'язання. Щоб успішно навчатися, людина повинна усвідомлювати мету навчання, свої шкільні завдання, вміти організувати їх виконання, бути наполегливою.

Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив - це рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності, до боротьби за досягнення мети. Мотивами діяльності є людські потреби, почуття, інтереси, усвідомлення необхідності діяти.

Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важливість завжди породжують силу, енергію і рішучість дій. Чим більшого суспільного значення набуває завдання, тим більшу енергію та завзяття люди докладатимуть до його здійснення. Пристрасне захоплення своєю справою спонукає людей до творчої праці.

Вольова діяльність буває простою та складною.

Проста вольова діяльність - це діяльність, яка для свого здійснення не вимагає особливого напруження сил і спеціальної її організації. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення і здійснення цього рішення.

Наприклад, захотівши пити, людина відразу наливає води в склянку і п'є; якщо їй холодно, вона вдягає пальто тощо. Ці дії не вимагають складних засобів для їх виконання.

Складна вольова діяльність вимагає значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння спрямувати себе на виконання дії. Так, людина, розв'язуючи математичні задачі, щоб досягти бажаного успіху, повинна здійснювати низку вольових дій.

Складність вольової діяльності залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямована.

Воля людини виявляється в подоланні не лише зовнішніх труднощів, що неодмінно виникають у процесі виконання різних видів діяльності, а й внутрішніх, спричинених, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим завданням, втомою тощо. Подолання внутрішніх труднощів вимагає самоопанування та усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання.

Прагнення людини іноді виявляється у формі потягів.

Як правило, потяги бувають невиразними, мало усвідомленими. Людина кудись поривається, але чого саме їй забажалося, вона чітко не усвідомлює. Наявність прагнень, що виявляються лише у формі потягів, - недостатня умова для цілеспрямованої вольової діяльності.

Усвідомлюючи свої потяги, людина в такий спосіб перетворює їх на бажання. Бажаючи чогось, людина вже має більш або менш чітке уявлення про мету свого прагнення, напрям своєї діяльності.

Проте, усвідомивши мету своєї діяльності, людина може ще не бачити того шляху, яким треба йти, щоб успішно її здійснити, не маючи засобів для її досягнення. Накреслюючи потрібні шляхи та засоби, людина глибше усвідомлює свої прагнення. Глибоко усвідомлене прагнення дає змогу людині виразніше уявити не тільки мету діяльності, а й шляхи та засоби її завершення, зумовлює воління, активне бажання.

Боління передує власне дії, яка завершує вольовий акт.

Однак так трапляється не завжди. Іноді людина вагається: діяти чи ні. У такому випадку мас місце той особливий, проміжний стан у розвитку вольового акту, який називається боротьбою мотивів. Цей стан виникає тоді, коли в людини є суперечливі бажання - одні спонукають її до певної дії, а другі перешкоджають їй.

Наприклад, людину роздирають суперечливі бажання: взятися за виконання завдання чи піти в кіно. Під час цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення. Воно є наміром діяти або наміром відмовитися від виконання дії.

Рішення, що є глибоко усвідомленим, перетворюється на дію.

Виконання дії починається з її планування, з організації засобів, потрібних для здійснення завдання, і закінчується її завершенням. Так, людина, вирішивши сконструювати радіоприймач, вивчає структуру радіоприймачів, креслить схему, дістає потрібні для радіоприймача деталі й нарешті монтує його. Так закінчується прийняте рішення.

Успіх вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Уміння, звичні ДІЇ роблять вольові дії чіткішими та більш організованими, сприяють швидкому та успішному їх виконанню.

Будь-яка дія має успіх, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному завершенню дії.

Головні якості волі

Цілеспрямованість - одна з найважливіших вольових якостей особистості. Вона визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється в глибокому усвідомленні нею своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а постійними переконаннями, принципами.

Цілеспрямованість і принциповість особистості — підґрунтя її сильної волі.

Люди без чіткої цілеспрямованості, котрі не мають міцних переконань, сталих принципів, якими б вони керувалися в своїй діяльності, часто-густо залежать від випадкових бажань, підпадають під вплив інших людей. Поведінка нецілеспрямованих і непринципових людей характеризується слабкою волею. Без стійкого переконання та принципової спрямованості поведінки в людини не може бути й сильної волі.

Важлива вольова якість людини - її ініціативність, тобто здатність самостійно ставити перед собою завдання і без нагадувань і спонукань інших здійснювати їх.

Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Замало виявити ініціативу, беручись за виконання завдання; треба його розв'язати, закінчити. Це можливо лише за належної активності дій.

Істотними рисами волі людини є також рішучість, витриманість і наполегливість. Ці якості виявляються в умінні своєчасно та свідомо приймати рішення, особливо в складних обставинах, у гальмуванні негативних прагнень і дій, у здатності людини перемагати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці риси людини допомагають їй доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі перешкоди, які трапляються впродовж її виконання.

Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за умови наявності цих рис.

Наполегливість людини слід відрізняти від такої її риси, яка називається впертістю.

Впертість - це необгрунтований, нічим не виправданий вияв волі, коли людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є виявом не сили, а певніше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто-густо завдає їм шкоди.

Упертість- негативна риса людини, тому треба вживати заходів щодо її усунення.

Важливою вольовою якістю людини є й самостійність. Самостійність волі виявляється в здатності людини критично ставитися до вчинків і дій, як своїх власних, так і сторонніх, не підпадати під негативний вплив інших.

Самостійність - це результат високої принциповості людини, її ідейності та моральної витримки.

Навіюваність - це якість людини, протилежна самостійності. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко підпадає під вплив інших людей. Навіюваність притаманна тим людям, які не мають власної думки, непорушних принципів, їх переконання постійно змінюються. Вони некритично наслідують інших, вагаються між суперечливими твердженнями, легко сприймають чужі погляди, але згодом і ці погляди змінюють на інші.

Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, - це люди із слабкою волею.

Важливою вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини себе опановувати, скеровувати свою поведінку та свою діяльність.

Самовладання - важлива риса особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за виконання відповідального завдання, навіть коли знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї або навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не здатні себе опановувати, легко підпадають під вплив почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач.

Своєрідним виявом відсутності волі особистості є конформізм. Суть його в тому, що людина хоча і має власну думку, але легко її змінює під тиском групи, виявляє свою залежність від стороннього впливу, не обстоює своїх переконань.

Як показали дослідження, конформним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою, поверхове уявлення про себе, їм бракує віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є вродженими.-Вони розвиваються протягом життя та діяльності.

Слабка воля, причини цього і шляхи подолання

Відсутність волі так чи інакше виявляють різноманітні фізичні та розумові дії. Характерними її ознаками є зниження рівня загальної активності, психічна млявість, вагання в тих випадках, коли необхідно діяти.

Люди, воля яких слабка, здебільшого не закінчують розпочатої справи, нездатні долати навіть незначні труднощі, відкладають справу надалі. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за дрібні, непотрібні завдання. Вони не мають постійних зацікавлень, цілеспрямованих інтересів, самостійності і критичного ставлення до себе та оточення.

Ці люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, внаслідок чого не впевнені у своїх діях. Вони здебільшого не виявляють ініціативи, хоча і певною мірою компетентні. Вони не здатні стримувати свої бажання, долати власні емоційні стани - гнів, страх, афекти.

В екстремальних обставинах вони розгублюються, стають безпорадними. Вони мрійники, і хоча часом подають цікаві пропозиції, проте не реалізують їх.

Слабка воля- це ознака конформності особистості, яка схильна уникати самостійних рішень, пасивно сприймає погляди інших, пристосовується до певних стандартів поведінки.

Випадки хворобливо слабкої волі мають назву «абулі».

Ослаблення волі зумовлюється багатьма причинами. У деяких випадках його спричиняють органічні або функціональні порушення діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо лобових його ділянок, що виявляється в дисоціації, роз'єднаності образів дії та рухів, пасивності ідей, уявлень.

Причиною цього є різні хвороби і особливо вживання алкоголю, наркотиків, які є причиною пасивності розумової діяльності, порушення гальмівної функції кори великих півкуль головного мозку, внаслідок чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції.

Але слабкість волі типу класичної "обломовщини", "маніловщини" зумовлена здебільшого вихованням. Обмеженість рухів і діяльності дітей, прагнення в усьому їм допомагати виховують їх пасивними. Надмірне опікування приводить дитину до того, що пасивність стає її звичкою, яку важко здолати в старшому віці.

Формування у дітей працьовитості, залучення до праці, спонукання закінчувати розпочату справу є найважливішими засобами подолання слабкої волі. Фізичне виховання, спорт, різноманітні види змагання значною мірою сприяють розвиткові активності, самовладання, сильної волі.

Психологічні особливості навчання. Стратегії формування нових вмінь та навичок

Навчання — шляхи одержання знань, процес оволодіння знаннями, передачі і засвоєння знань, умінь і навичок, а також діяльності. У процесі навчання реалізуються цілі освіти. Навчання завжди носить виховний характер, оскільки в його процесі формується світогляд, розвиваються пізнавальні здібності, мислення, пам'ять, творчість, ініціатива, самостійність і ін.

Знання — це цілісна система наукових понять про закони розвитку природи, суспільства і мислення, накопичених людством у процесі активної перетворюючої діяльності, спрямована на подальше пізнання і зміну об'єктивного світу.

Принцип – це керівна ідея, основне правило або вимога до діяльності.

Принципом навчання називають вихідні вимоги до процесу навчання, що випливають із закономірностей його ефективної організації. Виділяють наступні принципи:

принцип гуманістичної цілеспрямованості (навчання і виховання всебічно гармонічно розвинутої особистості, чемна її індивідуальність і соціальні умови).

принцип зв'язку з життям, із задачами які вирішуються суспільством, колективом, особистістю в їхній єдності.

принцип співробітництва викладача і студента, родини і громадськості, трудового (студентського) колективу в досягнення намічених задач навчання і виховання.

принцип науковості в організації навчання (розробка цілей, добір змісту, вибір методів і форм організації навчання, розробка нових технологій навчання).

принцип наочності, єдність абстрактного і конкретного, матеріально-предметного, наочно-образного, словесно-знакового.

принцип доступності в навчанні, єдність науковий і емпіричного, облік індивідуальних рівнів розвитку творчих здібностей людини, що навчається.

принцип доступності вимагає, щоб навчання будувалося на реальних можливостях тих, кого навчають.

Процес навчання виконує три основних функції:

- освітня функція - основна, визначальна. Головне призначення навчання -формування спеціальних і загальнонаукових умінь і навичок.

- виховна - припускає рішення основних задач у процесі навчання, формуючи світогляд, духовні, моральні, трудові, эстетические представлення, переконання, погляди, ідеї.

- розвиваюча функція - забезпечує процес створенні особистості, розвиває її сприйняття, мислення, вольові, емоційну і мотиваційну сфери.

Навчальна діяльність має особливості, що виокремлюють її серед інших видів учіння. Психологи вирізняють такі особливості:

· спрямована на володіння навчальним матеріалом та розв’язання навчальних завдань;

· сприяє засвоєнню загальних способів дій і наукових понять, що передує розв’язанню завдань – у цьому полягає принципова відмінність навчальної діяльності від учіння методом спроб і помилок, коли програма дій попередньо засвоєна;

· зумовлює зміни в суб’єкті (зміни психічних властивостей і поведінки людини залежать від результатів її дій).

Засвоєння системи знань у процесі навчання має поєднуватися з формуванням відповідних навичок. Найпоширенішим є трактування навички як дії, доведеної внаслідок багаторазових, цілеспрямованих вправ до досконалості виконання. Такій дії притаманні відсутність контролю з боку свідомості, якісне та швидке виконання.

Ефективність набуття навичок залежить від багатьох факторів, до яких насамперед належать (табл. 1):

· Правильний розподіл вправ у часі;

· Розуміння, осмислення учнями принципу, загального плану виконання дії;

· Знання результату виконуваної дії;

· Вплив раніше засвоєних знань і сформованих навичок на формування конкретної навички;

· Раціональне співвідношення репродуктивності та продуктивності..

Процес формування навичок характеризується певними особливостями і підпорядкований деяким закономірностям. Для нього, зокрема, характерні цілеспрямованість; внутрішня мотивація і зовнішня інструкція, які створюють установку; правильний розподіл вправ за періодами (етапами) навчання; включення процесу тренування у значущу навчальну ситуацію; постійна поінформованість учня про результати виконання дії; розуміння учнем загального принципу, схеми дій, в яку включено процес тренування; урахування впливу перенесення та інтерференції навичок, що сформовані раніше.

Таблиця 1

Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Під умінням розуміють здатність використовувати наявні знання, поняття, оперувати ними для виявлення істотних властивостей об’єктів і явищ, успішного розв’язання певних теоретичних чи практичних завдань. Вміння


9-09-2015, 16:43