На підставі цього експерименту Скіннер сформулював свій закон придбання, що говорить, що сила оперантного поводження зростає, якщо поводження супроводжується підкріплювальним стимулом.
Незважаючи на те, що для формування швидкої реакції натискання на важілець потрібна практика, ключовим параметром все-таки є підкріплення. Практика сама по собі нічого не дає: вона тільки надає можливість виникнення додаткового підкріплення. Закон придбання Скіннера відрізняється від положень про научання в Торндайка й у Халла. Скіннер взагалі не стосувався таких наслідків підкріплення, як біль - приємне відчуття або задоволення незадоволення, як це робив Торндайк. Скіннер так само не намагався інтерпретувати підкріплення в термінах зниження впливу спонукань, як це робив Кларк Халл. Системи Торндайка й Халла були пояснюючими; система Скіннера є строго описовою.
Скіннер і його послідовники провели величезну дослідницьку роботу із проблем научання - таким, як роль покарання в придбанні навичок, вплив різних систем підкріплення, міра вгасання оперантного обумовлювання, наявність вторинного підкріплення й т.д.
Крім пацюків вони працювали й з іншими піддослідними тваринами, і з людьми, використовуючи як основний підхід той же самий принцип "Скіннеровського ящика". Якщо як піддослідних тварин використовувалися голуби, то вони повинні були клюнути в певну крапку або пляму; підкріпленням була пищачи. Оперантне поводження людей включало такі аспекти, як рішення завдань, підкріплене похвалою або усвідомленням того, що був даний правильна відповідь.
Скіннер повідомляв, що як підкріплення для своєї трирічної дочки, яку він гладив по спині. Однак цей експеримент обернувся несподіваним образом. Один раз він укладав дівчинку спати, гладив її по спинці й раптом вирішив перевірити, наскільки це є підкріпленням, що заохочує. "Я почекав, - написав Скіннер, - щоб вона підняла ногу, і тоді погладив її. Майже відразу ж вона знову підняла ногу, і я знову погладив її. Вона засміялася. "Ти над чим смієшся?" - запитав я, і вона відповіла: "Стоїть мені підняти ногу, як ти починаєш мене гладити!"
Схема підкріплення
Уже перші дослідження в "Скіннеровському ящику" з натисканням важеля продемонстрували значення підкріплення для оперантного поводження. У цій ситуації поводження пацюка при кожному натисканні на важіль одержувало підкріплення. Тобто щораз, виконавши правильну дію, пацюк одержувала їжу. Скіннер відзначав, що хоча в реальному житті підкріплення далеко не завжди буває послідовним або безперервним, проте, научання все-таки відбувається й поводження зберігається, навіть якщо підкріплення було випадковим або рідким.
Не завжди, відправляючись ковзатися або на лижах, ми попадаємо на гарний лід або сніг... Не завжди, приходячи в ресторан, ми одержуємо гарну пишу, тому що кухарі непередбачені. Дзвонячи друзям по телефоні, ми не завжди одержуємо відповідь, тому що друзі можуть бути відсутні. Підкріплювальні характеристики діяльності й навчання майже завжди є переривчастими, тому що просто не має змісту контролювати підкріпленням кожну реакцію.
Навіть якщо ви проводите дослідження постійно, ви не при кожному експерименті одержуєте реакцію А. На роботі вас не щодня хвалять і не щодня підвищують заробітну плату. Яким образом на поводженні позначається таке непостійне підкріплення? Чи є та або інша схема підкріплення кращої, чим інші, з погляду її впливу на поводження? Скіннер і його колеги присвятили роки дослідженню цих питань.
Потреба в цих дослідженнях виникла не через чисто наукову цікавість, але на основі практичної доцільності - що, до речі, ілюструє той факт, що наука нерідко істотно відрізняється від тієї ідеалізованої моделі, що представляється в деяких підручниках. Якось раз у суботу ввечері Скіннер виявив, що в нього майже закінчився запас корму. У той час (тридцяті роки) ще не можна було купити корм у спеціальних компаній по постачанню дослідницьких лабораторій; експериментатор повинен був робити кульки вручну, що було досить тривалим і трудомістким процесом.
Замість того, щоб витратити свої вихідні на виготовлення кормових кульок, Скіннер задав собі питання: що відбудеться, якщо він буде давати підкріплення своїм пацюкам один раз у хвилину, незалежно від того, яке буде кількість відповідних реакцій? При такому підході йому буде потрібно набагато менше корма, і на вихідні дні повинне вистачити. Скіннер вирішив провести тривалу серію експериментів, щоб перевірити різні варіанти системи підкріплень.
В одному такому дослідженні Скіннер зрівняв частоту реакції у тварин, які одержували підкріплення при кожній реакції, із частотою реакцій тих тварин, які одержували підкріплення тільки після закінчення деякого інтервалу часу. Остання умова одержала назву схеми підкріплення з фіксованим інтервалом. Підкріплення могло видаватися, наприклад, один раз у хвилину або кожні чотири хвилини. Важливим моментом у цьому випадку є те, що піддослідна тварина одержувала підкріплення тільки після закінчення певного відрізка часу. (Наприклад, робота, коли гроші виплачуються раз у тиждень або раз на місяць, являє собою схему підкріплення з фіксованим інтервалом; працівники одержують заробітну плату не за кількість зробленої продукції - тобто не за кількість обумовлених реакцій - а за кількість минулих днів тижня.) Дослідження Скіннера показало, що чим коротше інтервал між підкріпленнями, тим частіше тварина проявляє обумовлену реакцію. І, навпаки, у міру того, як збільшується інтервал між підкріпленнями, частота реакції знижується.
Частота підкріплення також впливає на вгасання умовної реакції. Прояв умовної реакції вгасає з більшою швидкістю, якщо мало місце безперервне підкріплення, що потім різко було припинено, чим у тому випадку, коли підкріплення видавалося з перервами. Деякі голуби демонстрували до десяти тисяч реакцій без підкріплення, якщо в них був сформований умовний рефлекс па основі періодичного, переривчастого підкріплення.
Скіннер досліджував також схему підкріплення з фіксованою частотою. У цьому випадку підкріплення видається не після закінчення певного відрізка часу, а після виконання певної кількості умовних реакцій. Саме поводження тварини визначає, наскільки часто буде видаватися підкріплення. Наприклад, потрібно зробити десять або двадцять обумовлених відповідних реакцій, щоб одержати нове підкріплення. Тварини, що одержують заохочення за схемою з фіксованою частотою, реагують набагато інтенсивніше, ніж ті, які одержують підкріплення за схемою з фіксованим інтервалом. Адже очевидно, що висока частота реагування при схемі з фіксованим інтервалом не приводить до одержання додаткового підкріплення; тварина може нажати на важіль п'ять разів або п'ятдесят, але підкріплення з'явиться тільки тоді, коли мине заданий відрізок часу.
Найвищі показники реагування при схемі підкріплення з фіксованою частотою спостерігалися й у пацюків, і в голубів, і в людей. Приклад тому: відрядна оплата праці, коли заробіток працівника на його робочому місці залежить від кількості зробленої продукції, а комісійні залежать від кількості продажів. Правда, така схема підкріплення успішно працює тільки тоді, коли необхідний рівень обумовленої реакції не занадто високий (так, норми денного вироблення повинні бути реальними) і якщо очікуване підкріплення коштує витрачених зусиль.
Вербальне поводження
Ті звуки, які людський організм робить у процесі мови, затверджував Скіннер, також є формою поводження, а саме - вербальним поводженням. Вони являють собою реакції, які можуть підкріплюватися іншими звуками мови або жестами точно так само, як натискання пацюком важеля підкріплюється одержанням їжі.
Для вербального поводження потрібні два взаємодіючих чоловіки - мовець і слухаючий. Мовець певним чином реагує - це значить, що він вимовляє звук. Слухач може управляти наступним поводженням мовця шляхом вираження підкріплення, відсутності підкріплення або покарання - залежно від того, що було сказано.
Наприклад, якщо щораз, як мовець уживає те або інше слово, слухач посміхається, то він тим самим збільшує ймовірність того, що мовець знову вживе це слово. Якщо слухач реагує на слово тим, що супить брови або відпускає уїдливі зауваження, то він тим самим збільшує ймовірність того, що мовець у майбутньому буде уникати вживання цього слова.
Приклади такого процесу можна спостерігати в поводженні батьків, коли їхні діти вчаться говорити. Неприпустимі слова або вираження, неправильне застосування слів, погана вимова викликає реакцію, яка відрізняється від тієї, котрої зустрічають увічливі фрази, правильне застосування, чиста вимова. Таким чином, дитина навчається правильної мови - принаймні, на тім рівні, на якому нею володіють батьки або вихователі.
Оскільки мова є поводженням, вона також підлягає підкріпленню, прогнозуванню й керуванню, як будь-яке інше поводження. Скіннер підсумував результати своїх досліджень у книзі "Вербальне поводження".
Література
1.Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997.
2.Ярошевский М.Г. История психологии. - М., 1985.
3.Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003.
4.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика. - К., 2003.
5.Петровский А. Записки психолога. - М., 2001.
9-09-2015, 16:47