Третя група стереотипів визначається специфікою змісту праці. Відповідно до традиційного уявлення передбачається, що жіноча праця повинна носити виконавський, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, охорони здоров'я, освіти. Для чоловіків можлива творча й керівна робота, їхня праця визначається в інструментальній сфері діяльності [25, 193].
Гендерні стереотипи сформувалися на підставі сприйняття й тлумачення статевих розходжень у різні історичні періоди, у різних культурах, а також у результаті століттями існуючого розділу праці. У суспільстві існувало «табу на подобу», що затверджувало й підтверджувало існування статевих розходжень, а також розходжень у соціальних ролях чоловіків і жінок, детермінувало гендерну нерівність.
Гендерні стереотипи виступають генеральними угодами про взаємодію «чоловічого» і «жіночого». Позитивним у дії гендерних стереотипів вважають підтримку міжособистісного й міжгрупового взаєморозуміння й співробітництва. Культурні стереотипи повинні бути одночасно ригідні й гнучкі, щоб, з однієї сторони забезпечувати стійкість уявлень, з іншого боку — не зупиняти розвиток суспільства.
У чому негативний вплив гендерних стереотипів? Гендерні стереотипи можуть негативно позначатися на самореалізації чоловіків і жінок, виступати бар'єром у розвитку індивідуальності. Дотримання гендерних стереотипів часто пов'язане з механізмами повинності, тобто самореалізація й самовираження неможливе, якщо діяльність виконується на підставі почуття обов’язку. У подібній ситуації не враховуються особисті інтереси, губиться почуття «Я», формується покірність і залежність. Подібне самовідчуття й самосприйняття не відповідає ідеям самореалізації й вільного вибору [26, 154].
Але навіть індивід, який визнає свою незалежність від гендерних стереотипів, може їх дотримуватись на несвідомому рівні. Так гендерні уявлення перетворюються в пророцтва, які самовиконуються. Пророцтво, яке само виконується — це неусвідомлене, внутрішнє переконання людини, установка стосовно будь-яких об'єктів або подій, яке реалізуються в реальній поведінці. Маючи неусвідомлювані установки стосовно самого себе, індивід зовні заявляє незалежність від гендерного стереотипу, але вносить його у своє життя, реалізує стереотипне уявлення [26, 157].
1.3 Конструктивні та деструктивні вияви гендерних стереотипів у спілкуванні
У сучасному суспільстві гендерні стереотипи змінюються, по-різному в різних верств суспільства. Так стереотип жіночності був закладений в ХІХ ст., але залишається популярним дотепер (особливо в чоловіків): жінка повинна бути ніжною, гарною, м'якою, ласкавою й у той же час пасивною й залежною, але, за уявленнями сучасних жінок, їм треба бути розумними, енергійними, заповзятливими — тобто мати чоловічі якості.
Стереотип маскулінності також змінився: традиційно в нього входили фізична сила, придушення ніжності, функціональне відношення до жінки й одночасно нестриманість і вираження гніву й пристрасті. Сучасний портрет інший: інтелект цінується вище фізичної сила, допускається прояв ніжності й щиросердечної тонкості, необхідне приборкання «грубих» почуттів, хоча в менш освічених людей стереотип маскулінності залишається більш традиційним, наприклад це простежується у підлітків. Але в цілому можна констатувати, що сучасна культура безумовно відрізняється по своїх уявленнях про гендерні розходження й гендерну рівність від попередніх культур.
Досліджуючи гендерні установки суспільства, західні вчені вважають, що в більш неблагополучній ситуації перебувають дівчатка. Однак у нашій культурі справа може бути іншою: у ній вигадливо сполучаються елементи маскулінності — чоловічі якості (лідерство, сміливість, рішучість, незалежність) здаються більш привабливими на раціональному рівні, однак на емоційному рівні більш позитивне відношення до фемінінних якостей (співчуття, розуміння інших, слабість і беззахисність завжди цінувалися нашим народом) і, може бути, у цілому — до жінок [25, 185].
Найперша система виміру маскулінності й фемінінності була розроблена американськими психологами Льюїсом Терманом і Кетрін Кокс-Майлз в 1936 році. Щоб приховати головну мету свого опитувальника, вони назвали його «Аналіз відносин і інтересів». У нього входили питання про особистісні якості, інтереси, схильності, а також про асоціації, які викликаються різними словами. Дослідники відносили до маскулінних такі риси, як наявність голосного голосу, любов до полювання, неслухняність у дитинстві, стійкість у перенесенні фізичного болю та ін. Фемінінність визначалася «прямо протилежними» якостями, а також наявністю позитивних асоціацій із приводу таких слів, як «дитина», «виховання». Відповіді опитаних тоді чоловіків і жінок у середньому вписувалися в задумані авторами моделі маскулінності й фемінінності [34, 73].
Принципово новий підхід до визначення маскулінності й фемінінності розробила в 1974 році американський психолог Сандра Бем [20, 45]. На відміну від всіх попередніх дослідників, які заздалегідь визначали маскулінні й фемінінні якості, вона надала їх на вибір суспільству.
Дослідження Сандри Бем і її послідовників показали, що гендерні якості багатогранні й багатовимірні й що фемінінність і маскулінність — це не два протилежних полюси однієї й тої ж осі. Скоріше, вони являють собою дві різні й незалежні шкали, два різних виміри людяності. З погляду багатьох соціальних психологів, люди, які мають високі показники по обох вимірах, є повними, цілісними людськими істотами. Тих, у кого низькі показники по обох вимірах, відносять до психологічно нейтральних, або незрілих, особистостей[20, 48].
В останні роки уявлення про чоловічу й жіночу статеву роль зазнають критики з боку ряду авторів. Представники нової точки зору вважають, що традиційні статеві ролі обмежують і стримують розвиток не тільки жінок, але й чоловіків. Вони служать джерелом психічної напруженості чоловіків і непридатні для виховання хлопчиків. Вказується, що ці стереотипи не пасують більшості чоловіків. Більше того, вони шкідливі, тому що чоловіки, що не приймають їх, зазнають суспільного осуду; ті ж, хто намагається їх наслідувати, роблять над собою насильство. Дж. Плек (J. Pleck, 1978) навіть дотримується думки, що, за винятком агресивності, чоловіки й жінки схожі один на одного у своїй поведінці, і їх не слід диференціювати за характером статевих ролей[6, 19].
Треба визнати, що існуючі в суспільстві гендерні стереотипи дійсно можуть відігравати негативну роль, багато в чому спотворюючи істинну картину. Перший негативний ефект міститься в тому, що існуючі стереотипи образів чоловіків і жінок діють як збільшувальне скло, і розходження між чоловіками й жінками підкреслюються в набагато більшому ступені, ніж є в дійсності. У дослідженнях психологів доведено, що чоловіки й жінки сприймають гендерні розходження досить значними в тих областях, де їхня стать розглядається позитивно, а при розгляді негативних сторін розходження намагаються применшити.
Другий негативний ефект статевих стереотипів — це різна інтерпретація й оцінка однієї і тої ж події залежно від того, до якої статі належить учасник цієї події.
Третій негативний ефект гендерних стереотипів укладається в гальмуванні розвитку тих якостей, які не відповідають даному статеворольовому стереотипу.
Вважається, що чоловік повинен бути витриманим, врівноваженим, безстороннім у взаєминах з іншими людьми. Жінка ж може дозволити собі капризи, а коли її скривдять, вона може й поплакати. Більша емоційність жінок є одним зі стійких гендерних стереотипів. Для особи чоловічої статі розплакатися — значить порушити норму мужності. У результаті в хлопчиків може розвитися феміфобія, тобто страх перед проявом у себе жіночності. Тому чоловіки з вираженим традиційним підходом до чоловічої ролі можуть вважати, що якщо чоловік не повинен бути емоційним, то немає причин вдосконалювати експресивні здатності й здатність розуміти емоції інших. У результаті природні розходження між чоловіками й жінками ще більше збільшуються [2, 153].
У старшому підлітковому віці гендерні проблеми здобувають особливу актуальність у період закінчення школи, коли старшокласники стоять перед вибором свого подальшого життєвого шляху й сфери професійної діяльності. У суспільстві усе ще досить стійкі стереотипи про те, що для жінок головними соціальними ролями є не професійні, а сімейні ролі (мати, господарка). Вважається, що доля жінок — це експресивна сфера діяльності, де головним є виконавський і обслуговуючий характер праці, а інструментальна сфера — це область діяльності для чоловіків, де головним є творча, керівна праця. Прагнення відповідати соціальним очікуванням, пов'язаним з різним ступенем значимості професійної діяльності й кар'єри для чоловіків і жінок, спонукає статевотипізованих дівчат у професійному виборі зневажати своїми схильностями, здатностями, інтересами, а натомість вибирати типово жіночі професії, пов'язані з виконанням обслуговуючих функцій. Як відомо, навіть здатні до точних наук дівчата досить рідко вступають у технічні вузи. Незважаючи на те, що в розвитку основних мозкових структур у різних статей істотних розходжень не спостерігається [27, 100-103], на поведінку дітей, безперечно, впливають різні соціальні очікування відносно хлопчиків і дівчат. Багато дорослих, особливо вчителів, перебувають у впевненості, що хлопчики більш здатні до математики, ніж дівчатка, і тому приділяють їм більше уваги при викладанні цього предмета, тим самим, орієнтуючи їх на активне й творче використання цих знань у майбутній професійній діяльності [27, 104].
Статевотипізовані хлопчики,не з огляду на свої схильності, рідше вибирають для себе професії гуманітарного профілю, виходячи зі стереотипного уявлення, що ця діяльність не для сучасного чоловіка. Нівелювання статевих розходжень у старшому шкільному віці виникає внаслідок того, що старшокласники засвоюють відповідні стереотипи й стилі поведінки, і в них формуються психосексуальні установки й орієнтири. Все це створює основу для більше рівного характеру взаємин між учнями різної статі. Разом з тим у старшому шкільному віці відбувається переорієнтація з рольових цінностей (однією з яких є статева приналежність: роль юнака або роль дівчини) на особистісні.
1.4 Особливості проявів гендерних стереотипів у процесі спілкування
Відповідність стереотипам, які стосуються поведінки й особистісних характеристик чоловіків і жінок, можна спостерігати в підлітковому і юнацькому віці. Очевидно, вплив суспільства проявляється в тому, що поведінка, яка відповідає гендерному стереотипу, вважається більш прийнятною, а відхилення від стереотипу може викликати осуд. Дівчата більшою мірою реагують на тиск із боку суспільства в силу своєї націленості на взаємини з навколишніми [25, 195].
Слід зазначити, що комунікативні риси й стиль спілкування юнаків і дівчат не зовсім однакові. Це стосується й рівня товариськості, і характеру аффіліації.
На перший погляд хлопчики у завжди більш активні у спілкуванні ніж дівчатка. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для хлопчиків значно важливіше, ніж для дівчат. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні скільки якісні. Зміст спільної діяльності й власний успіх у ній для хлопчиків значать більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників діяльності. Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більше виборчим і дружнім.
Стиль спілкування тісно пов'язаний з необхідністю підтримувати прийнятий культурою нормативний канон маскулінності або фемінінності.
Чоловічий стиль, традиційно орієнтований на підтримку статусу, зобов'язує приховувати свої слабості й підкреслювати досягнення й високі домагання. Жіночий стиль розрахований на зменшення соціальної відстані й встановлення психологічної близькості з іншими людьми. Така нормативна установка змушує чоловіків приховувати такі свої риси й проблеми, які виглядають фемінінними (наприклад, сором'язливість), що зменшує ступінь їхнього загального саморозкриття. Сором'язливість — найпоширеніша з комунікативних труднощів підлітків і юнаків. Особливо важко переживають її юнаки, оскільки сором'язливість вважається «не чоловічою» якістю. Щоб полегшити свої комунікативні труднощі, підлітки і юнаки використовують цілий ряд специфічних хитростей, стратегічних прийомів [22, 28].
Багато авторів підкреслюють, що жінки на перше місце ставлять відносини між людьми, які проявляється й у більшій для жінок значимості спілкування.
Юнаки частіше, ніж дівчата, використовують шаблонові типи взаємодії. Вони в меншому ступені володіють прийомами й способами спілкування. Дівчата ж більш гнучкі й варіативні в спілкуванні. Більше прагнення дівчинок до спілкування показано й іншими дослідниками.
О. О. Бодальов показав, що в коло безпосереднього спілкування у жінок різновікових осіб входить більше, ніж у чоловіків [7, 34]. Це підтверджується й даними, отриманими І. С. Коном [23, 26]. Якщо юнаки в спілкуванні із представниками протилежної статі орієнтуються в основному на одноліток, то дівчата в значній їхній частині — на більше старших представників чоловічої статі. Так, за даними І. С. Кона, на запитання: «Другу якого віку ви б віддали перевагу?» юнаки в 80 % віддали перевагу одноліткові, в 20 % — старшому й лише в рідких випадках — молодшому. Дівчата ж віддають перевагу старшим в 40-50 % і нікого не вибирають молодше за себе. При цьому їхня позиція відносно спілкування з особами різного віку вкрай суперечлива. Так, вони охоче опікуються (допомагають, наставляють, доглядають) саме над молодшими дітьми[23, 28].
За даними О. О. Бодальова (1983), у колі найближчого спілкування чоловіків людей, що займалися однаковою з ними діяльністю, виявилося на 21-34 % більше, ніж у жінок. У чоловіків, у порівнянні з жінками, серед суб'єктивно значимих для них людей, з якими вони безпосередньо спілкувалися, виявилося також більше осіб з більше високим соціальним статусом (на 24-27 %)[7, 52-54].
Підставою для включення тієї або іншої людини в коло спілкування в чоловіків є можливість одержання від цих осіб різного роду допомоги, а також участь їх у задоволенні повсякденних побутових потреб. При формуванні кола безпосереднього спілкування в підлітків, перевага віддається по емоційно-статевій ознаці.
Більша суб'єктивна значимість взаємодії з іншою людиною й взагалі взаємин має своїм слідством порівняно більший розвиток у дівчат, ніж у юнаків, соціально перцептивних здатностей: дівчата тонше вловлюють стан іншої людини по змінах у тембрі голосу й в інших експресивних проявах, точніше визначають ефект свого власного впливу на іншу людину.
Дівчата-студентки всі основні сторони, у яких виражається зовнішній вигляд людини, фіксували частіше, ніж юнаки-студенти. При цьому розходження в частоті фіксування таких характеристик фізичної зовнішності, як ріст і очі, виявилися достовірними.
Перевага дівчат була виявлена за точністю фіксування таких характеристик, як оформлення зовнішності сприйманих людей, пропорційність статури, колір волосся і очей та інших.
В. С. Агєєв [2, 154] показав, що, незважаючи на кросскультурні розходження між російськими й в'єтнамськими студентами при оцінці ділових, комунікативних і особистісних якостей незнайомої людини оцінка представників своєї статі виявляє менше розходжень, ніж представника протилежної статі.
Чоловічий стиль спілкування із самого раннього дитинства виглядає більш активним і предметним. Чоловіки більш прямолінійні у своїх потребах, що робить їх більш зрозумілими й передбачуваними в порівнянні з жінками. Чоловічий стиль підкреслює незалежність, схильність до дій, характерний для людей, наділених владою, а жіночий — взаємозалежність. Чоловіки говорять із натиском, перебивають співрозмовника, твердіше дивляться в очі, рідше посміхаються. Правда, багато чого залежить від групи спілкування й позиції в ній чоловіка. У чисто чоловічих групах чоловіки посміхаються й сміються рідше, ніж жінки в чисто жіночих групах. Однак у змішаних групах чоловіки-лідери, спілкуючись із жінками-підлеглими, і чоловіки-підлеглі, спілкуючись із жінками-лідерами, посміхаються частіше, ніж жінки. Жінки ж (особливо в різностатевих групах) виявляють менш прямі способи впливу на співрозмовника — вони менше перебивають, більше тактовні й ввічливі, менш самовпевнені. Вони частіше задають питання, повторюючи їх, частіше виражають сумнів або заперечення із приводу своїх висловлень, щоб пом'якшити свою думку й виявити хоча б мінімальну підтримку іншому промовцю.
Чоловіче спілкування характеризується більшою емоційною стриманістю, прагненням до домінування, до креативних і раціональних способів взаємодії. Чоловіки спілкуються один з одним на більшій відстані, у них менше прийнято обійматися й особливо цілуватися. Це обумовлено, як думають деякі автори, острахом, що їх запідозрять у гомосексуалізмі. Правда, ці норми витримуються не у всіх країнах. У Марокко, як пише Ш. Берн, чоловіки вільно можуть ходити по вулицях, тримаючись за руки або навіть під лікоть. Для чоловіка зміст спільної діяльності важливіший, ніж індивідуальна симпатія до партнерів [6, 72].
Жінки вільніше виражають свої емоції й почуття, у тому числі з особами протилежної статі, вони мають у своєму розпорядженні більший діапазон міжособистісних дистанцій, кожна з яких показує певний рівень близькості з людиною. Внаслідок більшої соціальної орієнтованості жінки чіткіше усвідомлюють ті тендітні зв'язки, які поєднують людей і роблять їхнє спілкування більше довірчим. Жіночий стиль спілкування пов'язаний з такими міжособистісними відносинами, для яких характерні соціально бажані стратегії поведінки, демонструючи які жінка опирається більшою мірою на інтуїцію [6, 78].
Чоловічий і жіночий стилі спілкування в основному формуються під впливом історично сформованих статеворолевих стереотипів, хоча не заперечується й роль психофізіологічних особливостей. Дійсно, навряд чи потреба дівчат виражати свої емоційні переживання в спілкуванні з ровесницями теж є лише слідством наслідування матері. Більшість дівчат від природи більше емоційні, а це значить, що в них сильніше виражена й потреба в розрядці емоційної напруги. Скоріше поведінкові характеристики варто розглядати як фенотипові, як сплав уродженого й набутого. Виховання в рамках традиційних уявлень сприяє розвитку в дівчат більше емпатії й здатності більш глибоко розуміти почуття інших людей, а в хлопчиків — здатності приховувати
9-09-2015, 17:06