Забезпечуючи первинну підтримку, матір виконує цю функцію природно й просто. Вона, пише Винникотт, буквально підтримує навколишньої дитини простір, піклуючись, щоб мир "не обрушився" на неї занадто рано або занадто сильно. Невпевнені в собі, тривожні або депресивні матері не здатні забезпечити таку підтримку, і дитина може пронести своє раннє відчуття "хиткості" навколишнього світу й відносин із близькими через все подальше життя.
Розвиток теорії об'єктних відносин
Розвиток теорії об'єктних відносин дозволило прояснити безліч аспектів того, як у дітей і дорослих складаються взаємини із собі подібними, як формується система соціальних зв'язків індивіда, а також виділити й описати різні форми деструктивної й патологічної взаємодії людей. Особливо велике значення об'єктної теорії для терапії дуже порушених пацієнтів, що страждають від важких форм психічних і особистісний розладів. Більшість глибинних психологів уважають, що високий ступінь психічних порушень пов'язана з розладом ранніх стадій об'єктних відносин. Так, Ганна Фрейд думає, що шизоїдна симптоматика розвивається в осіб, чий психічний розвиток зупинився на стадії дитячого аутизму, тоді як розлад відносин з матір'ю може приводити до важких форм депресії.
Мелані Кляйн зв'язує з об'єктними відносинами два основних типи тривоги, що може переживати особистість, Персекуторна тривога (страх переслідування, острах ворожого відношення з боку навколишніх) розвивається в людей, для яких характерна описана вище параноїдно-шизоїдна сплутаність, а депресивна тривога (страх втрати улюбленого об'єкта) властива тим, хто не зумів сформувати подання про позитивному й стійке власному Я (описане вище подолання депресивної позиції). У першому випадку людина не вміє відокремлювати позитивні й гарні риси й властивості від негативних, і відчуває сильний страх того, що об'єкт (кохана, начальник, приятель) у будь-яку хвилину може стати ворожим, агресивним. Відносини з людьми виглядають страхаючими в силу непередбачуваності поводження останніх. Якщо ж суб'єкт не впевнений у тім, що заслуговує на увагу, схвалення й любові, йому важко відповісти взаємністю на симпатію іншої людини. З іншого боку, розривши відносин виявляється зовсім нестерпним - депресивна особистість винить себе в кожній втраті й знецінює власне Я у всіх випадках, коли є хоча б найменша підозра, що партнер зволів іншого.
Цікаву дихотомію базових типів об'єктних відносин пропонує М. Балинт. У роботі "Трепет і регресія" він уводить поняття окнофілії, що означає потреба триматися за надійний, стійкий об'єкт, що гарантує захист і безпеку, і філобатії - радості від залишення об'єкта, "трепету насолоди, змішаної тривоги й задоволення", що випробовує особистість у порожніх, позбавлених об'єктів, але дружньому (не ворожому) просторі.
Окнофіл - це людина, що має потребу в міцних, стійких відносинах з об'єктом. Йому потрібно триматися за щось надійне, щоб почувати себе в безпеці. Спочатку таку зону комфорту забезпечує любляча й турботлива мати. Залишаючи її, дитина відчуває безпорадність і тривогу, а вертаючись - заспокоюється. Мир окнофіла, по Балинту, складається з об'єктів, розділених устрашаючи порожніми просторами. Під час переходу від об'єкта до об'єкта окнофіл відчуває страх, і таке ж передчуття, що висушує, охоплює його поблизу улюбленого об'єкта - страх втрати, страх виявитися кинутим і покинутим.
Філобат не боїться покинути об'єкт, він одержує задоволення від переміщення в просторі людських відносин. Така людина впевнена в собі, він може вільно приходити й іти, радуючись зустрічі й не дуже засмучуючись через розставання. Тому філобат почасти веде собі як дитина, його "героїчне" поводження надихається, по Балинту, інфантильною впевненістю в тім, що все закінчиться добре.
У реальному людському поводженні окнофільні й филобатні риси змішані, у різних ситуаціях можуть переважати то одні, то інші імпульси. Джерелом міжособистісних проблем є крайності або однобічний розвиток рис. Так, в окнофіла нав'язливе бажання безпеки приводить до того, що найближче оточення виявляється змушеним утримувати його, заздалегідь відповідаючи "так" на невисловлене благання про любов. А така ситуація майже завжди чревата приниженням. У всіх інших випадках він страждає й, крім того, відмовляється визнати самостійність об'єктів - право інших на волю вибору.
Проблеми окнофіла пов'язані з уявленням, що люди, яких він знає, самі по собі надійні, могутні й завжди забезпечать безпеку. Окнофіл плутає свої потреби з об'єктивними характеристиками соціального оточення й. Він має потребу в об'єкті, що рятує від страху. Але оскільки окнофіл соромиться й нехтує себе за слабість, то може перемістити ці почуття на об'єкт і почати нехтувати його, не перестаючи любити - адже він як і раніше довіряє й сподівається. Таке двоїсте відношення до коханої людини зустрічається досить часто.
У філобата проблеми виникають у зв'язку з вираженим окнофільним відношенням партнера. Незалежно від цього він може зіштовхуватися з докорами в невірності, ненадійності, холодності й черствості. Філобатічна перевага безоб'єктного простору нерідко виглядає звичайним егоїзмом. Він любить "ходити по краї" родинних і дружніх прихильностей рано або пізно ризикує зробити крок за грань і залишитися в повній самітності.
Американський психоаналітик Ф. Гринейкр розглядає формування почуття власної ідентичності як процес, що цілком залежить від розвитку об'єктних відносин. На її думку, свідомість власного Я розвивається через розуміння того, як його представляють і оцінюють інші люди. Діти й дорослі привласнюють образ власної особистості, що складається в значимих і близьких.
Висновок
Опираючись на досягнення психотерапевтичної науки, психолог сам вибирає ті прийоми й методи впливу спрямовані на гармонізацію міжособистісних відносин. Головне у виборі методу це послідовні кроки в рамках обраного навчання, уникаючи хаотичних рішень, які зводять психотерапевтичну науку до рівня життєвих порад.
Література
1. Кляйн М. Заздрість і подяка. - К., 1997.
2. Райх. В. Аналіз характеру. – К., 2000.
3. Рикер П. Конфлікт інтерпретацій. – К., 1995.
4. Руднев В.П. Прочь от реальности. - М., 2000.
5.Гринсон P.P. Техника и практика психоанализа. - Воронеж:, 1994.
9-09-2015, 18:09