1. Важливу роль відіграють чисті ефекти сподівання. Декілька експериментів з алкоголем і каннабісом показали, що ефект плацебо — це потужний фактор у збудженні наступних почуттів. Споживачі часто приймають інтоксикант у помірних дозах і ефект сподівання сам по собі може викликати суб'єктивні відчуття.

2. Люди можуть навчитися відчувати хімічні ефекти. Соціальне навіювання і практика можуть примусити нас відчувати особливий смак (наприклад, кави, пива, тютюнового диму). Аналогічно люди можуть навчитися відчувати внутрішні зв'язки, що викликаються інтоксикантами. Це було ясно продемонстровано на прикладі експериментів Е. Вейла з марихуаною, а також встановлено для морфіну і героїну (див. частину 5).

3. Люди можуть навчитися витлумачувати хімічні ефекти як особливі почуття. Експерименти з епінефрином (див. частину 4) показали, що фізичні реакції як такі звичайно емоційно нейтральні. Наші позначення перетворюють реакції організму в особливі почуття. Таким же шляхом ми можемо навчитися асоціювати внутрішні зв'язки з особливими емоціями, наприклад, радістю або розслабленням.

4. Внутрішні зв'язки можуть бути позначені як "кайф". Багато людей приймають морфін, розчинники і інші інтоксиканти без позначення відчуттів "кайфом" і демонстрації нестриманої поведінки. Щоб "спіймати кайф" людям треба не тільки хімічний вплив, але також соціально навіяне тлумачення ефектів як приємних і "кайфових". Відоме дослідження Бекера (див. частину 4) демонструє процес навіяння. Новачок відчуває деякі фізичні ефекти, які з допомогою досвідчених наркоманів позначаються як "кайф" і вважаються приємними.

5. Якщо стан позначено як "кайф" або сп'яніння, виникають асоціації з відповідними переживаннями і поведінкою. Соціальна роль людини "під кайфом" або п'яного — це роль з визначеними привілеями і меншими обов'язками.

6. Коли внутрішні зв'язки визначають хімічну дію, людина використовує ці зв'язки, щоб виміряти ступінь "кайфу". Сила зв'язків впливає на відчуття, поведінку і, імовірно, подальше споживання інтоксиканту.

"Кайф" — це не ефект, а тлумачення

У деяких випадках з використовуваними на протязі довгого часу хімічними речовинами відбуваються зміни у їх сприйнятті людьми — речовини починають позначатися (підштовхуватись до того щоб стати?) наркотиками. Каннабіс з ліків перетворився у наркотик. Амфетамін з "енергетичних таблеток" був перетворений у наркотик. Випари розчинників, які маляри вважають гидотою, стали приємним інтоксикантом для груп підлітків.

Якщо хімічна речовина визнана інтоксикантом (наркотиком), суспільна думка вважає це відкриттям його внутрішніх властивостей, які були властиві препарату весь час. Але люди, споживаючи препарат і не знаючи, що він позначений як наркотик, реагують на нього відмінно від інших споживачів цього препарату. Визнання речовини наркотиком діє як самовиконувана підказка.

"Кайф", "балдьож", сп'яніння — це вельми важливі поняття у нашому осмисленні споживання алкоголю і наркотиків. Такі слова і поняття оформляють наші ідеї і направляють наше розуміння оточуючого світу.

"Кайф" реально існує у нашій мові і у наших думках. У об'єктивному світі навкруг нас існують фізичні реакції, концентрації препарату в крові і різноманітні суб'єктивні відчуття. Деякі з цих явищ класифікуються як "кайф", який, як вважалося, описує визначене біологічне явище.

Р. Вілмот, що вивчав відношення між наркотиками і "ейфорією", пише:

"...Схильність будь-якого наркотика викликати ейфорію проблематична. Вона проблематична до такого ступеню, що наркотик стає ейфоригенним через соціально і культурно навіяне споживання. Іншими словами: наркотики не ейфоричні самі по собі, але можуть стати такими шляхом соціалізації".

Антрополог Мак-Маршалл старанно вивчив споживання алкоголю у різних культурах. Він робить висновок:

"...Фармакологічна дія алкоголю примушує людей відчувати себе інакше, ніж тоді, коли вони не п'ють. Дані цим відчуттям значення, саме як людина витлумачує ці почуття і направляє свої відчуття, обумовлюються культурою суспільства, де вона живе".

У підручнику з інтоксикантів, опублікованому Е. Вейлом декілька років тому, він висловився наступним чином:

"Жодна речовина не примушує людей автоматично "ловити кайф". Людина повинна навчитися тлумачити фізичні ефекти наркотиків, як привід для "кайфу". Сподівання людей і суспільства примушують людей пов'язати внутрішні переживання з фізичними відчуттями, що викликаються наркотиками. Якщо ж цей зв'язок відсутній або переривається, люди можуть приймати величезні дози наркотика без "кайфу". Вони відчувають тільки притуплення почуттів".

Короткий висновок можна зробити у наступному вигляді:

"Кайф" — це не фармакологічний ефект визначених хімічних речовин, а соціально навіяне тлумачення фармакологічного ефекту.

Висновок

Навіювання з лікувальною метою може проводитись у стані неспання (наяву), в гіпнотичному стані, а також у стані неглибокого природного і наркотичного сну. Навіювання буває контактним або дистанційним.

Навіювання, яке реалізується безпосередньо через слово лікаря, визначають як пряме. При непрямому, прихованому навіюванні, лікар використовує додатковий (проміжний) подразник, з дією якого хворий, як правило, і пов’язує отриманий лікувальний ефект.

При непрямому (прихованому) навіюванні лікар використовує додатковий (проміжний) подразник, з яким хворий, як правило, пов’язує отриманий лікувальний ефект. Часто приховане навіювання є більш ефективним, ніж пряме.

Список літератури

1. Лозова В.I., Троцко Г.В. Теоретичнi основи виховання i навчання: Навчальний посiбник. - Харкiв, 1997. - 338 с., с.49.

2. Антонян Ю. М., Самовичев Е. Г. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве. – М.: Юр. лит., 2003. – С. 31 – 87.

3. Гарькавець С. О. Психологічні особливості системи цінностей правопорушника. Дис. ... канд. психол. наук. – Харків, 2001. – 17 с.

4. Политическая психология / Под ред. А. А. Деркача, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева. – М.: Академический Проект, 2001. – 858 с.

5. Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. – М.: Наука, 1966. – 368 с.

6. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1999. – 368 с.

7. Хохряков Г. Ф., Саркисов Г. С. Преступления осужденных: причины и предупреждения. – Ереван: Айастан, 1988. – 280 с.