Ігнорування рольових детермінант на користь умовиводів про диспозиції. Якщо вже люди не в змозі побачити, що грошові стимули, а не особистісні диспозиції значною мірою детермінують поводження, то навряд чи здасться несподіваним, що вони не зможуть усвідомити й ступінь впливу, надаваного на поводження більше тонкими й схованими факторами - такими, як рольові відносини.
Росс, Амабайл і Стейнметц продемонстрували це простим, на перший погляд, способом. Вони запропонували своїм випробуваним пограти в щось начебто вікторини, у якій відібраний випадковим образом один з випробуваних повинен був задавати питання іншим випробуваним. Завданням «питаючого» було сформулювати десять «важких, але не безнадійних» питань, на які ті хто змагається повинні були давати відповіді вголос. Раз за разом запитувачі користувалися перевагами своєї ролі для того, щоб продемонструвати свої виняткові пізнання як за допомогою питань, що задаються, (наприклад: «Як називається рідина, що має солодкуватий захід, одержувана з організму китів і використовувана як основу для парфумів?»), так і відповідей (ця рідина - сіра амбра), які вони повинні були давати самі у випадках, що ті, хто змагаються відповідали неправильно.
По завершенні вікторини й питаючої, тих, хто змагається (а після повторної гри також і сторонніх спостерігачам) було запропоновано оцінити загальні пізнання тих, хто змагається й «запитувачів». Запитувачі мали дуже істотні рольові переваги, і можна було припустити, що цей факт буде очевидний як для випробуваних, так і для спостерігачів. Іншими словами, роль запитувача гарантувала її виконавцям те, що вони не виявлять пробіли у своїх пізнаннях у жодній з областей, у той час як роль учасника не залишала шансів для формування в навколишніх настільки вигідного враження. Однак, як виявилося, рольові переваги запитувачів не були в достатній мері ясні. Інакше це перешкодило б їм відгукнутися про запитувачів як про людей, що володіють неабиякими пізнаннями. І ті, і інші охарактеризували запитувачів як більше ерудованих людей у порівнянні з кожним із тих, хто змагається, а також у порівнянні з будь-яким «середнім» студентом університету.
Чи можемо ми зробити узагальнення на основі виявленого в даному дослідженні факту сліпоти випробуваних до розходжень ролей питаючого й що змагається й припустити, що люди бувають також несприйнятливі й до значимості більше звичних для них соціальних ролей? Припустити таке було б ризиковано, якби не дані одного дуже дотепного дослідження, початого Хамфри. Він сконструював у лабораторних умовах цілий мікрокосм ділового офісу. Випробуваним Хамфри повідомляв, що його цікавлять те, «як люди працюють один з одним у діловій обстановці». У результаті зовні випадкового вибору деякі з випробуваних відібрані на ролі «керуючих» і повинні були прийняти на себе керівні функції. Іншим випробуваним були відведені ролі простих «клерків», зобов'язаних додержуватися вказівок начальства. Керуючим було дано досить часу на ознайомлення з посібниками, що містять опис їхніх майбутніх обов'язків. Поки ті були зайняті їхнім вивченням, експериментатор демонстрував клеркам ящики для пошти, пояснював систему документообігу й все інше в цьому роді. Потім новоспечена управлінська команда на другу годину віддавалася своїм діловим обов'язкам. Як і в реальній конторі, керуючі виконували досить висококваліфіковані завдання, спускаючи вказівки клеркам, у той час як клерки були зайняті різноманітною некваліфікованою, рутинною роботою, що не вимагає великої самостійності.
По завершенні роботи керуючі й клерки оцінювали один одного по ряду рис, пов'язаних з виконуваними ними ролями. У їхнє число були включені й такої характеристики, як здатність до лідерства, рівень інтелекту, мотивація до інтенсивної праці, наполегливість і прагнення надавати підтримку товаришам по роботі. Ще вони оцінювали здатність до лідерства й мотивацію до інтенсивної праці, які кожний з них міг би виявити в майбутньому, виконуючи певного роду роботу. По кожній із запропонованих рис керуючі більш високо оцінили своїх колег-керуючих, чим підлеглих. Клерки ж оцінили своїх керуючих більш високо, ніж інших клерків по всіх згаданих параметрах, за винятком працьовитості.
Таким чином, можна провести повну аналогію між дослідженням Хамфри й нехитрою демонстрацією Росса і його колег. Вона може бути застосована до реальних обставин і завдань із набагато більшою впевненістю. Звичайно за ширмою зовнішньої видимості людям буває важко побачити рольові детермінанти поводження, навіть коли випадковий характер розподілу й конкретних переваг окремих ролей цілком ясні. Можна припустити, що в реальному житті, де подібні речі ще більш невизначені, люди в ще меншому ступені здатні зробити подібні рольові виправлення, з більшою готовністю приймаючи те або інше поводження за чисту монету.
Список літератури
1.Узнадзе Д.Н. Психологія установки. - К., 2004
2.Огден Т. Мріяння й інтерпретація: Відчуваючи людське. - К., 2005
3.Лейнг Р.Д. «Я» і Інші. - К., 2004
4.Паттерсон С., Уоткинс С. Теорії психотерапії. - К., 2003
5.Изард К.Э. Психологія емоцій. - К., 1999
9-09-2015, 18:18