Розвиток і соціалізація емоції радості
Ми вже відзначали, що радість не може бути викликана навмисно, не може бути запланована. Радість виникає спонтанно, коли людина досягає якоїсь мети, домагається якогось важливого для себе результату. Людина не може викликати радість свідомим зусиллям, але він може поставити перед собою такі мети, досягнення яких обіцяє йому радість. Завзятість і наполегливість в освоєнні якихось навичок, як правило, винагороджуються почуттям досягнення, успіху, перемоги, і саме це почуття є джерелом радості. Але ми проявляємо наполегливість і завзятість не для того, щоб випробувати радість, а для того, щоб виконати свою роботу, освоїти нові навички, підвищити своя майстерність, завершити почата справа. Ми працюємо тому, що нам цікаво працювати, а радість виступає як побічний продукт досягнутого успіху.
Але якщо радість не може бути запланована й гарантована, те що в такому випадку можна почати, щоб наші діти частіше випробовували радісні переживання? Головне, що кожний з вас може й повинен зробити для свого малюка - це допомогти йому знайти почуття безпеки у ваших з ним взаєминах. Почуття безпеки й прихильності до батьків не тільки створює сприятливий ґрунт для розвитку дослідницької активності, але й служить прямим або непрямим джерелом радісних переживань. Радісні посмішки батьків завжди знаходять відгук у малюка, викликають у нього відповідну посмішку. Почуваючи себе в безпеці, малюк активно досліджує мир, щохвилини робить відкриття, освоює нові навички, і ці досягнення викликають у нього радість.
Було б помилкою вважати, що всі діти, у тому числі й діти з однієї родини, однаково часто й з однаковою інтенсивністю переживають радість. Психологи, що вивчають поводження дитини, уже на перших тижнях їхнього життя виявляють індивідуальні розходження в таких емоційних проявах, як посмішка й сміх. Ці розходження, імовірно, обумовлені спадковістю, тією інформацією, що втримується в певних генах індивіда. Одне з перших систематичних досліджень, присвячених вивченню емоційної експресії дітей, виявило широкий розмах індивідуальних розходжень у ступені емоційних відгуків, включаючи такі прояви, як посмішка й сміх. Так, четверо дітей зі спостережуваної групи засміялися вперше у віці 12 тижнів, а один малюк - тільки в рік. Каган повідомляє про те, що діти, які вже в 4-місячному віці посміхалися людським маскам, у віці 27 тижнів демонстрували більше розвинену здатність до тривалої гри. Такого роду дані дозволяють припускати, що наші емоційні пороги, у тому числі й поріг емоції радості, у якімсь ступені обумовлені генетично.
Це припущення підтверджується також даними спостереження за дітьми ясельного віку, проведеного на базі одного з педіатричних інститутів. Незважаючи на те що діти втримувалися в однакових умовах, були однаково оточені турботою й увагою тих самих лікарів, медсестер і нянечок, вони різнилися у своїх емоційних проявах, зокрема в ступені легкості, з якої кожний з них посміхався у відповідь на посмішку іншої людини або посміхався й сміявся в ході гри. З одних радість била ключем, вони охоче посміхалися й заливалися сміхом по найменшому приводі. Інші, хоча й виявляли явну цікавість до того що відбувається, посміхалися досить рідко й майже ніколи не сміялися.
Вищенаведені дані, хоча й свідчать про деяку генетичну детермінованість переживання емоції радості, не скасовують значення культурних, соціальних і сімейних факторів у розвитку позитивних емоцій. Культура або субкультура з низьким рівнем життя надає своїм членам менше можливостей для радісних переживань, але навіть у процвітаючому суспільстві часті конфлікти або відкрите протистояння між батьками й дітьми загрожують розвитку емоції радості в останніх.
Література
1.Лабунська В.О. Невербальне поводження: соціально перцептивний підхід. - К., 2002
2.Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин. - К., 2003
3.Бернс Р.В. Розвиток Я-Концепції й виховання. - К., 2006
4.Громова Е.А. Эмоциональная память и ее механизмы. – М., 1990
9-09-2015, 18:40