Стиль компромісу.
В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконання бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробитництвом.
Нище перераховані типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:
обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;
інши підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;
задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;
компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, ніж все втратити.
Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.
Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділений як найкращий. К. Томас вважає, що при ухиленні від конфлікту ні одна зі сторін не досягає бажаного успіху; при таких формах поведінки як конкуренція, пристосування та компроміс одна зі сторін обов’язково програє, або програються обидві, тому що йдуть на компромісні поступки. І лише в ситуації співробітництва обидві сторони виграють.
Спеціалісти в області соціології конфлікту стверджують, що необхідним є застосування всіх п’яти практик (стилів) – суперництва, співробітництва, компромісу, ухилення та пристосування – залежно від конкретних умов конфліктної ситуації [2, c. 221].
Отже, у складних ситуаціях, де розмаїтість підходів і точна інформація є істотними для ухвалення здорового рішення, появу конфліктуючих думок треба навіть заохочувати й управляти ситуацією, використовуючи стратегію вирішення проблеми. Інші стратегії теж можуть з успіхом обмежувати чи запобігати конфліктній ситуації, але вони не приведуть до оптимального вирішення питання, оскільки не всі точки зору були вивчені однаково ретельно. З досліджень відомо, що високоефективні компанії у конфліктних ситуаціях використовували стратегію рішення проблем більше, ніж малоефективні компанії. У цих високоефективних організаціях керівники відкрито обговорювали свої відмінності в поглядах, не підкреслюючи їх, але і не роблячи вигляду, що їх зовсім не існує. Вони шукали рішення, доки, нарешті, не знаходили його. Вони також намагалися запобігти чи зменшити назрівання конфлікту, концентруючи реальні повноваження приймати рішення в тих підрозділах і рівнях управлінської ієрархії, де зосереджені найбільші знання та інформація про чинники, що впливають на рішення. Хоча досліджень у цій сфері ще не так багато, ряд праць підтверджує ефективність цього підходу до управління конфліктною ситуацією.
3. Вибір адекватного стилю особистості
У разі неможливості запобігання конфлікту виникає завдання його регулювання, тобто управління його перебігом із метою найбільш оптимального розв’язання суперечностей. Грамотне управління ходом конфліктних взаємодій передбачає вибір стратегії такої поведінки, яка буде використовуватися для завершення конфлікту.
В роботах Г.М.Андрєєвої, О.Л.Анцупова, А.А.Бодальова, Ф.М.Бородкіна, Н.В.Грішиної, В.В.Дружиніна, А.Т.Ішмуратова, О.О.Малишева, Л.О.Петровської поведінка в конфлікті розглядається як один з головних видів поведінки особистості.
Виділяють три основні стратегії, що використовуються в управлінні конфліктом [1, c. 53]:
стратегія «виграти—програти» (насильство або твердий підхід). Вона характеризується бажанням однієї сторони придушити іншу. У разі використання цього варіанту поведінки один учасник конфлікту стає переможцем, а інший програє. Така стратегія рідко має тривалий ефект, тому що переможений, швидше за все, приховає образу і не підтримає прийняте рішення. У результаті через деякий час конфлікт може розгорітися знову. В окремих випадках, коли особа, наділена владою, повинна навести порядок заради загального добробуту, використання цієї стратегії є доцільним;
стратегія «програти—програти». Сторона-конфліктер іде на програш свідомо, але разом з тим змушує й іншу сторону зазнати поразки. Програш може бути й частковим. У цьому випадку сторони діють відповідно до приказки: «Половина краще, ніж нічого»;
стратегія «виграти—виграти». Сторона-конфліктер прагне до такого виходу з конфлікту, щоб задовольнити кожного з учасників. Австралійські фахівці в області конфліктології Х. Корнеліус і Ш. Фейрдетально розробили технологію розв’язання конфліктів за допомогою стратегії «виграти — виграти» і визначили чотири етапи її використання. На першому етапі варто встановити, яка потреба стоїть за бажаннями іншої сторони; на другому — визначити, чи компенсуються розбіжності в якому-небудь аспекті; на третьому потрібно розробити нові варіанти рішень, які найбільше влаштовують обидві сторони; і на останньому етапі за умови співробітництва сторін разом вирішити проблеми конфлікту.
Використання стратегії «виграти—виграти» можливе тільки в тому випадку, якщо учасники визнають цінності один одного, як свої власні, шанобливо ставляться один до одного, якщо вони бачать насамперед проблему, а не особисті недоліки опонентів.
Стратегія «виграти—виграти» перетворює учасників конфлікту на партнерів. Перевагою цієї стратегії є й те, що вона цілком етична і водночас ефективна.
По осі абсцис на графіку показано прагнення учасника задовольнити інтереси опонента, по осі ординат — прагнення задовольнити власні інтереси. На графіку зображено такі варіанти стратегій:
W—L (win—lоsе) — «виграти—програти»
L—L (lose—lose) — «програти—програти»
W—W (win—win) — «виграти—виграти»
L—Y — добровільна поступка, позиція жертви.
Варіанти стратегій представлено на рис. 5.9.
Крім трьох описаних вище основних стратегій, виділяють і додаткову стратегію, коли людина свідомо погоджується на поступки чи на програш, тобто вибирає позицію жертви. Цей варіант поведінки можливий у стосунках з людьми, які для учасника конфлікту дорогі і яким не хоче завдати болю своїм виграшем.
Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.
Дані експериментального дослідження стверджують, що вибір стратегії поведінки в конфлікті обумовлений статеворольовими настановленнями особистості [5, c. 9].Діагностика особливостей ставлення до оточення та основних тенденцій поведінки особистості в реальній групі показала, що маскулінні та фемінні особистості найчастіше схильні діяти згідно зі сталими стереотипами, в той час як андрогінна статеворольова ідентичність визначає адекватне ставлення до оточуючих, а недиференційований тип не визначає для особистості певних стилів поведінки та типів ставлення до оточення.
Маскулінність визначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення до людей, домінування над людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби”. Фемінність зумовлює підлеглий, залежний та альтруїстичний тип ставлення до оточення, залежну поведінку, стратегію ухилення від боротьби та комунікабельність.
Для андрогінних особистостей характерна стратегія незалежностіта комунікабельність.Можна стверджувати, що андрогінна статеворольова ідентичність дає людині більше можливостей для особистісного прояву, для вибору стратегій поведінки в різних ситуаціях, в той час як маскулінність диктує домінування у стосунках, а фемінність – залежність.
Експериментальне дослідження особливостей впливу соціального та індивідуально-психологічного рівнів статеворольової ідентичності особистості на поведінку особистості в конфліктних ситуаціях дає можливість стверджувати, що статеворольова ідентичність є детермінантою поведінки в конфлікті.
Індивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності визначає вибір певних стратегій поведінки особистості в конфлікті.
Для маскулінних особистостей індивідуально-психологічний рівень детермінує вибір конфронтаційної поведінки в конфлікті. Згладжування та втеча не є можливими стратегіями виходу з конфліктної ситуації. Для фемінних особистостей індивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності зумовлює вибір згладжування та втечіяк способу вирішення конфліктної ситуації. Конфронтація феміннимиособистостями не використовується.
Компроміс є типовою стратегією поведінки в конфлікті, для особистостей як з маскулінною, так і з фемінною статеворольовою ідентичністю.
Отримані дані дають підстави стверджувати, що чим більше переважає фемінна або маскулінна частина в симптомокомплексі маскулінності/фемінності особистості, тим більш типову поведінку демонструє особистість. Можна зробити висновок, що яскраво виражена фемінність та маскулінність є детермінантами вибору стратегії поведінки в конфлікті.
Андрогінія зумовлює використання усіх стратегій поведінки в конфлікті однаковою мірою. Перевага андрогінними особистостями надається компромісній поведінці в конфлікті. Результати дослідження показали, що недиференційована статеворольова ідентичність не зумовлює певного стилю поведінки в конфлікті.
Отже, маскулінні та фемінні особистості схильні діяти згідно з гендерними стереотипами. Ригідність поведінкових проявів робить маскулінну та фемінну статеворольову ідентичність слабшою у порівнянні з андрогінною. Андрогінія є найбільш сильним та гнучким типом статеворольової ідентичності і визначає найбільш адекватну поведінку в конфлікті та ставлення до оточуючих. Недиференційований тип статеворольової ідентичності не зумовлює для особистості сталих стратегій поведінки в конфлікті та типів ставлення до оточення [4, C. 41].
Маскулінність визначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення до людей, домінування над людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби” в конфлікті. Фемінна статеворольова ідентичність детермінує залежну поведінку, стратегію ухиляння від боротьби, комунікабельність, вибір згладжування та втечі як способу вирішення конфліктної ситуації.
Для андрогінної статеворольової ідентичності притаманне дружнє та альтруїстичне ставлення до людей, незалежність та комунікабельність. Андрогінія не визначає постійного використання стратегії прийняття або ухиляння від “боротьби”. Андрогінні особистості надають компроміснійповедінці в конфлікті.
Висновки
Таким чином, численні дефініції конфлікту зводяться до розуміння конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів або групи людей. За суттю конфлікт означає суперечність, розбіжність, неузгодженість, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями, позиціями людей тощо.
За природою конфлікт – це соціальне явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Так само і наше, українське суспільство. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей, розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. У цьому значенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний), так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності, інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. З психологічної точки зору конфлікт – це загострення міжособистісних стосунків, внутрішньоособистісних суперечностей, зіткнення особистісних вірувань, позицій, потреб різних індивідів, їхніх амбіцій.
Знання особливостей стилів поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволяє передбачити їхні можливі реакції на ситуацію та заздалегідь пом’якшувати небажані наслідки конфлікту. Оцінюючи ці стилі, можна зробити такі висновки: • деструктивний стиль небезпечний, у першу чергу, для того, хто ним користується, тому що цю людину нерідко починають вважати незлагідною. Ділові люди намагаються уникати таких партнерів; • прихильник коригувального стилю сам, як правило, конфлікт не починає. Будучи втягненим у нього, він виявляється до цього не готовим і зазвичай виходить із нього зі значними втратами; • прихильник прогностичного стилю рідко потрапляє в конфліктні ситуації й намагається будь-що не доводити справу до конфлікту. Але якщо конфлікт усе-таки розгорівся, то він виходить із нього з мінімальними втратами.
Знання психологічних основ спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують, уміння контролювати власні емоції, сприяють раціональній поведінці людини у вирішенні складних, конфліктних проблем. Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.
Невміння розрядити конфліктну ситуацію, зрозуміти та виправити помилки й прорахунки може стати причиною постійної напруженості. Потрібно пам’ятати, що конфліктом слід уміти управляти до того, як він стане настільки сильним, що набуде деструктивних властивостей.
У конфліктологічній літературі широко використовується "концепція Томаса Кіллмена", в якій подано п'ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво.
При виникненні конфліктних ситуацій людина повинна вміти ефективно використовувати кожен з названих стилів поведінки і свідомо робити той чи інший вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід буде визначатися конкретною ситуацією, а також складом характеру. Надавати перевагу одному стилю перед іншим - природно, але жорстке дотримання одного з них може обмежити можливості. Тобто, оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, що застосовує всі п'ять стилів. З метою оптимізації стратегії поведінки в конфліктній ситуації необхідно з'ясувати якості особистості. Оптимізація поведінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо). Важливо визначити власні пріоритети, а також можливі альтернативні варіанти, що дасть змогу бути більш вільним у виборі в конкретному конфлікті. Успішному пошуку розв'язання суперечностей сприяє визначення суті конфлікту, вміння вбачати головне. Відкрита розмова з іншою стороною є одним з порівняно рідких, але дуже ефективних способів зняття напруження у відносинах між людьми та вирішення конфлікту.
Більшість умов та факторів успішного вирішення конфліктів мають психологічний та моральний характер, бо відображають особливості поведінки та взаємодії опонентів. Якщо немає можливості попередити конфлікт, то необхідно, насамперед, подолати народжені складною ситуацією власні негативні емоції, актуалізувати свій інтелектуальний потенціал і життєвий досвід.
Список використаної літератури
1. Білий Б.В. Стиль індивідуальної поведінки особистості в конфлікті. - К., 2000. – 214 с.
2. Ворожейкин И.Е. Конфликтология. - М., 2001. – 328 с.
3. Гришина Н.В. Псилохология конфликта. - СПб., 2001. – 227 с.
4. Дорошенко Н.Н. Гендерна детермінація вибору стратегії поведінки в конфлікті //Психологія. Збірник наукових праць НПУ ім. М.П.Драгоманова, Випуск 1(8), 2000.- С.39-43.
5. Дорошенко Н.Н. Гендерна детермінація вибору студентами стратегії поведінки в конфлікті. - Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Н.М. Дорошенко; Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України. — К., 2003. — 19 с.
6. Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — 315 с.
9-09-2015, 18:48