Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки СЕВ виявляються біля 62,9% опитаних. Фаза резістенції домінує в картині синдрому біля 55,9%; виражена фаза "виснаження" визначається біля 8,8% респондентів у віці 51-60 років і із стажем роботи в психіатрії більше 10 років.
Ті або інші симптоми вигорання мають 85% соціальних працівників. Синдром, що склався, наголошується біля 19% респондентів, у фазі формування - біля 66%.
За даними англійських дослідників, серед лікарів загальної практики виявляється високий рівень тривоги в 41% випадків, клінічно виражена депресія - в 26% випадків. Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги, кількість алкоголю, що вживається, перевищує середній рівень. В дослідженні, проведеному в нашій країні, біля 26% терапевтів наголошено на високому рівні тривожності, а біля 37% - субклінічна депресія. Ознаки СЕВ виявляються біля 61,8% стоматологів, причому біля 8,1% - синдром у фазі "виснаження"[13] .
Одне з перших місць по ризику виникнення СЕВ займає професія медичної сестри. Її робочий день - це щонайтісніше спілкування з людьми, в основному з хворими, що вимагають невсипущого турбування і уваги. Стикаючись з негативними емоціями, медсестра мимовільно залучається в них, через що починає і сама випробовувати підвищену емоційну напругу. Понад усе до ризику виникнення СЕВ схильні особи, що пред'являють непомірно високі вимоги до себе. Справжній медик в їх уявленні - це зразок професійної невразливості і досконалості. Ті, що входять в цю категорію особи асоціюють свою працю з призначенням, місією, тому у них стирається грань між роботою і приватним життям.
Виділяють три типи медичних сестер, яким загрожує СЕВ: 1-й - "педантичний", характеризується сумлінністю, зведеною в абсолют, надмірною, хворобливою акуратністю, прагненням в будь-якій справі добитися зразкового порядку (навіть в збиток собі); 2-й - "демонстративний", прагнучий першенствувати у всьому, завжди бути на вигляді. Цьому типу властивий високий ступінь виснажуваності при виконанні навіть непомітної рутинної роботи; 3-й - "емотівний", що складається з вразливих і чутливий людей. Їх чуйність, схильність сприймати чужий біль як власну граничить з патологією, з саморуйнуванням[14] .
При обстеженні медичних сестер психіатричних відділень встановлено, що СЕВ виявляється у них неадекватним реагуванням на пацієнтів і своїх колег, відсутністю емоційної залученої, втратою здібності до співпереживання пацієнтам, утомленістю, що веде до редукції професійних обов'язків і негативного впливу роботи на особисте життя[15] .
Професійна діяльність працівників сфери психічного здоров'я несе в собі потенційну загрозу розвитку СЕВ. Особові риси емоційної нестійкості, боязкості, підозрілості, схильності до відчуття вини, консерватизму, імпульсної, напруженості, інтроверсії мають певне значення у формуванні СЕВ. В картині синдрому у працівників цієї сфери переважають симптоми фази "резістенциі". Це виявляється неадекватним емоційним реагуванням на пацієнтів, відсутністю емоційної залученої і контакту з клієнтами, втратою здібності до співпереживання пацієнтам, утомленістю, що веде до редукції професійних обов'язків і негативного впливу роботи на особисте життя. Також достатньо виражено переживання психотравмуючих обставин (фаза "напруга"), що виявляється відчуттям фізичних і психологічних перевантажень, напруги на роботі, наявністю конфліктів з керівництвом, колегами, пацієнтами.
Серед психотерапевтів і психологів-консультантів схильні СЕВ люди з низьким рівнем професійної захищеності (відсутність досвіду практичної роботи, неможливість систематичного підвищення кваліфікації і ін.). Провокувати СЕВ можуть хвороби, переживання важкого стресу, психологічні травми (розлучення, смерть близького або пацієнта).
Схильні до формування СЕВ і інші категорії медичних працівників, перш за все ті, хто здійснює догляд за важкими хворими з онкологічними захворюваннями, ВІЧ/СНІДом, в опікових і реанімаційних відділеннях. Співробітники "важких" відділень постійно випробовують полягання хронічного стресу у зв'язку з негативними психічними переживаннями, інтенсивними міжособовими взаємодіями, напруженістю і складністю праці і ін. А в результаті СЕВ, що поступово формується, виникають психічна і фізична утомленість, байдужість до роботи, знижується якість надання медичної допомоги, породжується негативне і навіть цинічне відношення до пацієнтів[16] .
Професійна діяльність соціального працівника, незалежно від виду виконуваної роботи, відноситься до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Вона вимагає великого емоційного навантаження, відповідальності і має вельми невизначені критерії успіху. Негативний вплив на здоров'я роблять постійні стресові ситуації, в які потрапляє цей працівник в процесі соціальної взаємодії з клієнтом, постійного проникнення в суть його проблем, а також унаслідок особистої незахищеності і інших морально-психологічних чинників[17] .
Розділ 2. Методики вивчення синдрому вигорання
2.1. Основні методики, які вивчають синдром професійного вигорання
Взаємовплив чинників, визначаючих динаміку розвитку процесу вигорання в 1986 р. характеризує опитувальник "Maslach Burnout Inventory" (MBI), що дозволяє стандартизувати дослідження в цьому напрямі. Автори динамічної фазової моделі "burnout" виділяють 3 ступені і 8 фаз вигорання, відмінні взаємовідношенням показників по трьох чинниках (під значеннями показників розуміється оцінка балів, набраних по субшкалах опитувальника "MBI", щодо середньостатистичних величин). Модель дозволяє виділити середній ступінь вигорання, при якому спостерігаються високі показники емоційного виснаження. Емоційно-енергетичний "запас" до цієї стадії протидіє наростаючій деперсоналізації і редукції досягнень.
Існує підхід двохчинника, згідно якому в СЕВ входять:
- емоційне виснаження - "афектний" чинник (відноситься до сфери скарг на погане фізичне самопочуття, нервову напругу);
- деперсоналізація - "настановний" чинник (виявляється в зміні відносин до пацієнтів і до себе).
СЕВ є комбінацією фізичного, емоційного і когнітивного виснаження або стомлення, при цьому головним чинник - емоційне виснаження. Додаткові компоненти "burnout" є слідством поведінки (купірування стресу), що веде до деперсоналізації або власне когнітивно-емоційного вигорання, яке в редукуванні персональних досягнень.
Широко відомі наступні методики: опитувальник на «вигорання» К. Маслач і С. Джексон в модифікації Н. Е. Водопьяновой, опитувальник поведінки і переживання, пов'язаного з роботою У. Шааршмидт і А. Фишер [2], методика діагностики рівня «емоційного вигорання» В. В. Бойко, методика «вибору медичної професії» А. П. Василькова. Нижче приводимо докладніший опис цих методик.
Опитувальник на «вигорання» Maslach Burnout Inventory (MBI). Автори – американські психологи К. Маслач і З. Джексон. Методика призначена для вимірювання ступеня «вигорання» в професіях типу «людина-людина», в даний час визнана базовою методикою виявлення «емоційного вигорання». Адаптацію використаного варіанту в дослідженні провела Н. Е. Водопьянова. Включеним в дослідження необхідно відповісти, як часто вони переживають почуття, перераховані в опитувальнику. Для цього на бланку для відповідей треба наголосити по кожному пункту на позиції, яка відповідає частоті думок і переживань випробовуваного: «ніколи», «дуже рідкісно», «іноді», «часто», «дуже часто», «щодня». Всього опитувальник має три шкали: «емоційне виснаження» (виявляється в переживаннях пониженого емоційного тонусу, втраті інтересу до оточуючого або емоційному перенасиченні; в агресивних реакціях, спалахах гніву, появі симптомів депресії), «деперсоналізація» (виявляється в деформації (знеособленні) відносин з іншими людьми: підвищенні залежності від інших або, навпаки, негативізму, цинічності установок і відчуттів по відношенню до реципієнтів (пацієнтам, підлеглим, учням) і «редукція особистих досягнень» (виявляється в тенденції до негативного оцінювання себе, в зменшенні значущості власних досягнень, обмеженні своїх можливостей, негативізмі щодо службових обов'язків, в зниженні самооцінки і професійної мотивації, в ре-уцированії власної гідності, в знятті з себе відповідальності або усуненні («відході») від обов'язків по відношенню до інших). Обробку результатів здійснюють шляхом зіставлення з «ключем». Чим більше сума за кожною шкалою окремо, тим більше біля обстежуваного виражені різні сторони «вигорання».
Опитувальник поведінки і переживання, пов'язаного з роботою (У. Шааршмидт і А. Фішер). Опитувальник є діагностичним інструментом багаточинника, що дозволяє визначити типи поведінки людини в ситуації пред'явлення йому професійних вимог. Він складається з 66 стверджень, з'єднаних в 11 шкал, виділених за допомогою аналізу чинника і що відображають реакції на вимоги професійного середовища і способи поведінки, формовані на основі цих реакцій. Кожна шкала містить 6 стверджень, ступінь згоди з якими випробовуваний оцінює за пятібалльной шкалою: від «повністю згоден» до «повністю не згоден». При обробці результатів підсумовують одержані бали за кожною шкалою. Максимально можлива кількість балів – 330, мінімальне – 165. Емоційне вигорання визначається при наборі 165–220 балів, група ризику – 220–275 балів, ефективна діяльність і збереження психічного здоров'я – 275–330 балів.
Автори методики виділяють чотири типи поведінки і переживання в професійному середовищі: тип G – здоровий, активний, здібний до рішення важких проблем; тип S – економний, бережливий, з середнім рівнем мотивації; тип А – що характеризується екстремально високим суб'єктивним значенням професійної діяльності, великим ступенем готовності до енергетичних витрат, низькою стійкістю до фрустрациі і стресу, що дозволяє віднести цей тип до групи ризику з вірогідністю достатньо швидкого розвитку синдрому професійного «вигорання»; тип В – з низьким суб'єктивним значенням діяльності, низької стрессоустойчивостью, обмеженою здібністю до релаксації і конструктивного рішення проблем.
Методика «мотивація вибору медичної професії». Методика є модифікацією А. П. Васильковой тесту мотивів навчання Хеннінга. Опитуваний повинен провести порівняння 9 стверджень, написаних попарно (всього 36 пар), і віддати перевагу одному ствердженню в кожній парі. Чим більше за вибори того або іншого ствердження, тим більше значущість для опитуваного має та або інша причина при виборі медичної спеціальності.
Дані методики дають можливість одержати кількісні дані і якісні результати по показниках синдрому «емоційного вигорання» і задоволеності медичних працівників своєю професією, що дозволило підвести підсумки всього діагностичного дослідження.
2.2. Базові методики дослідження, застосовані у курсовому проекті
Методика діагностики рівня «емоційного вигорання» В. В. Бойк. Дана методика виявляє як наявність «вигорання», так і ступінь «емоційного вигорання», під яким автор розумів вироблений особою механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії. В. В. Бойко пропонує ряд стверджень, по кожному з яких необхідно виказати свою думку. Якщо випробовуваний погоджується з одним з них, йому треба поставити біля відповідного номера «так», якщо не згоден – «ні».
Автор виділяє три фази – «напруга», «резістенция», «виснаження» – і 12 симптомів, що характеризують ці фази: напруга (переживання психотравмуючих обставин, незадоволеність собою, «загнана в клітку», тривога і депресія), резістенция (неадекватне виборче емоційне реагування, емоційно-етична дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків), виснаження (емоційний дефіцит, емоційна відчуженість, особова відчуженість (деперсоналізація), психосоматичні і психовегетативні порушення).
Запропонована методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигорання». Показник вираженості кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів: 9 і менш балів – симптом, 10–15 балів – симптом, що складається, що не склався, 16 і більш – що склався. Симптоми з показниками 20 балів і більш відносяться до домінуючих у фазі або у всьому синдромі «емоційного вигорання».
Форма тесту, запропонованого респондентам, розташована у Додатку № 1.
Обробка даних по методиці В.В. Бойк.
Кожний варіант відповіді заздалегідь оцінений компетентними суддями тим або іншим числом балів - виявляється в "ключі" поряд з номером думки в дужках. Це зроблено тому, що ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його важеля. Максимальну оцінку - 10 балів одержала від суддів ознака, самий доказовий для симптому.
Відповідно до "ключа" здійснюються наступні підрахунки 1) визначається сума балів роздільно для кожного з 12 симптомів "вигорання", 2) підраховується сума показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування "вигорання", 3) знаходиться підсумковий показник синдрому "емоційного вигорання" - сума показників всіх 12-ти симптомів.
ФАЗА "НАПРУГА"
1. Переживання психотравмуючих обставин:
+1(2), +13(3), +25(2), -37(3), +49(10), +61(5), -73(5)
2. Незадоволеність собою:
-2(3), +14(2), +26(2), -38(10), -50(5), +62(5), +74(3),
3. "Загнаність у клітину":
+3(10), +15(5), +27(2), +39(2), +51(5), +63(1), -75(5)
4. Тривога і депресія:
+4(2), +16(3), +28(5), +40(5), +52(10), +64(2), +76(3)
Фаза "РЕЗІСТЕНЦИЯ"
1. Неадекватне виборчне емоційне реагування:
+5(5), -17(3), +29(10), +41(2), +53(2), +65(3), +77(5)
2. Емоційно-етична дезорієнтація:
+6(10). -18(3), +30(3), +42(5), +54(2), +66(2), -78(5)
3. Розширення сфери економії емоцій:
+7(2), +19(10), +31(2), +43(5), +55(3), +67(3), -79(5)
4. Редукція професійних обов'язків:
+8(5), +20(5), +32(2), -44(2), +56(3), +68(3), +80(10)
ФАЗА "ВИСНАЖЕННЯ"
1. Емоційний дефіцит:
+9(3), +21(2), +33(5), -45(5), +57(3), -69(10), +81(2)
2. Емоційна відчуженість:
+10(2), +22(3), -34(2), +46(3), +58(5), +70(5), +82(10)
3. Особова відчуженість (деперсоналізація):
+11(5), +23(3), +35(3), +47(5), +59(5), +72(2), +83(10)
4. Психосоматичні і психовегетативні порушення:
+12(3), +24(2), +36(5), +48(3), +60(2), +72(10), +84(5)
Інтерпретація результатів.
Запропонована методика дає докладну картину синдрому "емоційного вигорання". Перш за все треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник важеля кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів:
- 9 і менш балів - симптом, що не склався,
- 10-15 балів - симптом, що складається,
- 16 і більш - що склався.
Симптоми з показниками 20 і більш балів відносяться до домінуючим у фазі або у всьому синдромі "емоційного вигорання". Методика дозволяє побачити тих, що ведуть симптоми "вигорання".
Важливо відзначити, до якої фази формування стресу відносяться домінуючі симптоми і в якій фазі їх найбільше число.
Подальший крок в інтерпретації результатів опиту – осмислення показників фаз розвитку стресу - "напруга", "резістенция" і "виснаження".
В кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Проте зіставлення балів, одержаних для фаз, не правомірно, бо не свідчить про їх відносну роль або внесок в синдром.
Річ у тому, що вимірювані в них явища істотно різні – реакція на зовнішні і внутрішні чинники, прийоми психологічного захисту, полягання нервової системи. По кількісних показниках правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася більшою чи меншою мірою:
- 36 і менш балів - фаза не сформувалася;
- 37-60 балів - фаза у стадії формування;
- 61 і більш балів - фаза, що сформувалася.
Оперуючи смисловим змістом і кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдрому "вигорання", можна дати достатньо об'ємну характеристику особи і, що не менше важливе, накреслити індивідуальні заходи профілактики і психокорекції. Освітлюються наступні питання: які симптоми домінують; яки симптоми, що склалися домінуючими супроводжуються "виснаження"; чи з'ясовно "виснаження" (якщо воно виявлено) чинниками професійної діяльності, що увійшли до симптоматики "вигорання", або суб'єктивними чинниками; який симптом (які симптоми) понад усе обтяжують емоційне полягання особи; у яких напрямах треба впливати на виробничу обстановку, щоб понизити нервову напругу; які ознаки і аспекти поведінки самої особи підлягають корекції, щоб емоційне "вигорання" не завдавало збитку їй, професійній діяльності і партнерам.
Друга методика, запропонована у роботі , що діагностує прихильність до професії – це спеціальна методика, розроблена В. А. Ядовим.
У цієї методиці проведена кількісна оцінка задоволеності професією у вигляді індексу . Це індекс заданий так, що може мінятися в межах від-1 до +1, приймаючи в даних межах будь-які значення. Значення, рівне -1, свідчить про явну незадоволеність, а +1 — про повну задоволеність. Для визначення коефіцієнта задоволеності використовується декілька зв'язаних між собою питань. Їх поміщають на різних сторінках опитувальника, щоб респондент не співвідносив їх один з одним.
Проте визначення загального рівня задоволеності професією нічого не говорить нам про причини задоволеності або незадоволеності. Щоб з'ясувати ці причини, дослідники застосовували іншу методику, направлену на вивчення чинників привабливості професії. Методика вперше також була запропонована В. Л. Ядовим. В роботі використовується її змінений варіант (модифікація І. В. Кузьміной, А. А. Реана), який використовувався в багато кому соціально - психологічних дослідженнях. Дана методика багато разів використовувалася в серії досліджень, що проводилися в основному на матеріалі вищої школи. Дана методика використовується для проведення практичного дослідження мотивації в другій частині курсової роботи. Нижче приводиться запропонований для випробовуваних варіант опитувальника.
Обробка. По кожному з 11 чинників по наступній формулі підраховується коефіцієнт значності:
де N — об'єм вибірки (кількість обстежуваних), n+ — кількість обстежуваних, які наголосили на даному чиннику в колонці А, n- — кількість обстежуваних, які наголосили на даному чиннику в колонці Б.
Коефіцієнт значності може змінитися в межах від -1 до +1. Результати діагностики по групі заносяться в таблицю і обробляються з урахуванням наступних якісних характеристик ознаки. Іноді при інтерпретації результатів припускається серйозної методичної помилки: не можна розглядати тільки остаточний показник КЗ, не враховуючи співвідношення п+ і п- . Необхідно будувати інтерпретацію як з урахуванням першого, так і другого аспектів. Продемонструємо це на наступному прикладі.
Низький коефіцієнт значущості чинника (близький до нуля) ще не означає його повної незначущості. Необхідно перш за все зрозуміти, яким чином вийшов цей низький коефіцієнт.
Абсолютно ясно, що два невисокі коефіцієнти значущості:
і 
хоча і рівні між собою кількісно, але якісно відображають різні типи реальності.
Другий випадок дійсно свідчите низькій значущості даного чинника в певній вибірці: 90% опитуваних взагалі не назвали його в числі значущих, не звернули на нього уваги.
У першому ж випадку все 100 % опитуваних наголосили на цьому чиннику як значущий. Низький КЗ свідчить не стільки про низьку значущість чинника, скільки про його суперечливу оцінку респондентами: для одних він має позитивне значення (привертає іх професії), а для інших — негативне (відповідно, не привертає).
Розділ 3. Практичне дослідження синдрому вигорання в умовах медичного закладу
3.1 Зміст об'єкту дослідження
Дослідження синдрому вигорання в медиціні проводилося
9-09-2015, 19:33